ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ «ПРАВОПОРУШЕННЯ» ТА «ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА» 5
1.1.Поняття, склад, ознаки і види правової поведінки 5
1.2. Поняття і ознаки правопорушення 8
1.3.Склад правопорушення 13
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА І ПРИЧИНИ ПРАВОПОРУШЕНЬ 17
2.1.Причини правопорушень 17
2.2. Види причин правопорушень 19
2.3. Соціологічні теорії причин злочинності 22
РОЗДІЛ 3. СУСПІЛЬНА НЕБЕЗПЕКА ПРАВОПОРУШЕНЬ 31
3.1. Кримінальна протиправність 31
3.2. Винність та караність 33
ВИСНОВОК 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 39

Багатозначність поняття «поведінка» в суспільних науках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність,яка характеризується певними соціальними і юридичними ознаками.[11, с.97]
Суб’єкти у процесі своєї життєдіяльності постійно перебувають в соціальному середовищі, яке впливає на них через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які у юридичній літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів.
У юридичній літературі даний вплив державних органів та громадських організацій на процес реалізації суб’єктами своїх прав, свобод та обов’язків розглядається як соціальне середовище у широкому (макросередовище, яке включає відносини, що формуються у межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (мікросередовище, яке включає ті відносини міжособистісного характеру, що склалися у межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких входять окремі суб’єкти).
Соціальне середовище досить динамічна категорія, вона потребує постійного регулятивного впливу. Правові норми регулюють поведінку суб’єктів у межах даного середовища. Поведінка врегульована нормою права, отримала назву правової. [1, с.48]
Діяльність та вчинки людей завжди оцінюють з урахуванням їхньої соціальної значущості, корисності чи шкоди для суспільства. У правовій системі суспільства їх розглядають ще й і з точки зору права, яке є критерієм оцінки цих вчинків як соціально корисних чи шкідливих. Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обов’язковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. Будь-яка юридично значуща поведінка суб’єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою: вона передбачена нормами права і тягне за собою юридичну оцінку і юридичні наслідки (позитивні або негативні).
З урахуванням змісту вчинку правова поведінка поділяється на два види: правомірну поведінку і правопорушення. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: правомірну поведінку може призводити до виникнення правовідносин, у яких суб’єкти здійснюють суб’єктивні права й обов’язки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм.
Будь-яка правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками, що не співпадають за своїм змістом:
а) соціальною значущістю (поведінка з точки зору інтересів суспільства, особи, держави може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб’єктів, у здатності підтримувати конструктивні відносини у всіх сферах життя суспільства. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні, морально-психологічні та інші наслідки;
б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи. Ця ознака обумовлена самою природою права. Поведінка піддається регулюванню правовими засобами. Закон може стимулювати корисні для суспільства та особи вчинки або перешкоджати суспільно шкідливим тільки в тому разі, коли вони контролюються волею і свідомістю;
в) юридичною ознакою, суть якої полягає в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостях, передбачених нормами права. Межі поведінки, що зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;
г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються права й обов’язки, реалізуються заходи відповідальності;
д) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки конкретний свідомо-вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб’єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з точки зору права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Намір, бажання вчинити юридичне діяння самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами;
е) підконтрольністю правової поведінки і її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб’єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку. Правомірна поведінка забезпечена гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними.
Таким чином, сама правова сфера життя суспільства робить вчинки різних суб’єктів правовими й, отже, такими, що мають низку загальних рис, ознак, які дозволяють відмежовувати правові вчинки від не правових. За цими ознаками і проводиться відмінність між правомірною і протиправною поведінкою.

1. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права / Учебник. - СПб: Питер, 2003.
2. Бабкіна О. В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: Навч. посіб. / За ред. О.В. Бабкіна. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 144 с.
3. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посібник – К.: МАУП, 2003.-240с.- Бібліогр.: с.229-232
4. Голяк Л.В., Мацько А.С., Тюріна О.В. Порівняльне правознавство: Курс лекцій./Л.В.Голяк, А.С.Мацько, О.В.Тюріна. – Київ.: МАУП, 2004. – 200 с.
5. За ред. М. В. Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина.- Харків: Право, 2002.-432 с
6. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002
7. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
8. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / Р.А.Каможний, С.М.Тимченко, Н.М.Пархоменко, С.М.Легуша. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007. – 296 с. – (Б-чка студ.) – Бібліогр. в кінці розд.
9. Загальна теорія держави та права: Підручник.-Львів: «Новий світ - 2000», 2003.-584 с.Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.
10. Історія вчень про право і державу : Навчальний посібник / Демиденко Г. Г. - Харків: Консум, 2004.- 432 c.
11. Кельман М.Н. Загальна теорія держави та права зарубіжних країн./М.Н.Кельман. – Львів.: Новий Світ, 2000. – 584 с.
12. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник.- К.: Кондор, 2002.
13. Кириченко В. М., Куракін О. М.Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 264 с.
14. Кишеньковий довідничок. Основи права. /Автор-упорядник Бармак М. – Тернопіль – АСТОН, 2006 – 384 с.
15. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ПП «ІГВІНІ» , 2008. – 256 с.
16. Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенко С.Л. Теорія держави і права./ А.М Колодій, В.В Копейчиков, С.Л Лисенко.- Київ: Юрінком Інтер, 2002.- 368с.
17. Кравчук В.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права./ М.В Кравчук. – Тернопіль.: Карт-бланш, 2002. - 245 с.
18. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/За ред..М.І.Мельника,М.І.Хавронюка.-К.:Каннон,А.С.К.,2003.-1104с.
19. Оборотов Ю.М., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права. Державний іспит. – Харків: Одіссей, 2008. 256 с.
20. Основи держави і права України: Підручник / За ред. проф. В.А. Орлинського, проф. В.К. Грищука, М.А. Мацька. – К.: Знання, 208. – 583 с.
21. Основи правознавства / Автор-упорядник Бармак М. - Тернопіль — АСТОН, 2002.
22. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник, - Вид. 10-е, доповнене. - Львів: Край, 2008. - 224с.
23. Рабінович П.М. Правопорушення // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемчушенко — К.: Концерн “Видавничий Дім “ Ін Юре”, 2003.
24. Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю/ В.Г.Ротань,І.В.Зуб,О.Є.Сонін.-10-тє вид.,допов.і переробл.-К.:Вид.дім «Юридична книга»,2009.-944с.
25. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Енциклопедичний курс. Підручник.-Харків: Еспада, 2006.-776с.
26. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
27. Скакун О.Ф. Тоерія держави і права. - Харків: Консум, 2001.
28. Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
29. Страхов М.П. Історія держави і права зарубіжних країн./М.П.Страхов. – Київ.: Ін-Юре, 2003. – 584 с.
30. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под. ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эвдеева — М.: ЮНИТИ — ДАНА, Закон и право, 2000.
31. Теорія держави і права / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Онішенко 2006
32. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688с.
33. Теорія держави і права: Академічний курс. Підручник.-К.: Юрінком Інтер, 2006.-688с.
34. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В Копєйчикова. - К.: Юрінком — Інтер, 2002. - 100 с.
35. Федоренко Г.О. Теорія держави і права./ Г.О Федоренко. – Київ.: КНЕП, 1973. – 273 с.
36. Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення.-К.:КНЕУ,2006.-232с.
37. Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л . Загальна теорія держави і права./ М.В Цвік, В.Д Ткаченко, Л.Л Богачова. – Київ.: Право, 2002. –
38. Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм./ В.М Шаповал. – Київ: Право, 1995.- 365 с. 416с.

Актуальність теми курсового дослідження обумовлюється наступним. Правопорушення є неминучим наслідком соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва та зумовленого цим розлагодження соціального статусу індивіда.
Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення поряд із розлагодженістю соціального статусу індивіда (освітнього, культурного) обумовлюють посягання на наявний суспільний порядок. Серед причин і умов вчинення правопорушень виділяють об'єктивні і суб'єктивні причини. Об'єктивними причинами виступають конкретні протиріччя в суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб'єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв’язок соціального й біологічного в людині. Так, Ч.Ламброзо, Е.Феррі, Р.Гарофало, І.Ной, В.Ємельянов та інші віддавали перевагу біологічній сутності.
Ступінь вивченості теми. Питаннями правопорушення займалися ще дореволюційні практики (наприклад, В.М.Хворостов). Теоретичну основу роботи складають дослідження фахівців в галузі теорії держави і права, а також галузевих юридичних наук: С.С. Алексєєва, І.М. Барцица, М.І. Брагинського, П.К. Блажко, В.М. Ведяхіна, В.В. Вітрянського, Н.М. Вопленко, А.Ф. Галузіна, А.А. Герцензона, Ю.І. Гревцова, І.М.Даньшина, Ю.О. Денісова, С.М.Кожевнікова, В.М.Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, Г.І. Курдюкова, і інших. Сучасні положення про правопорушення розглянуті в юридичній літературі такими авторами як Малько А. В., Радько Т.М. і багатьма іншими.
Питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопорушення вивчаються окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним. Аналізу причин і умов вчинення проступків у нас, на жаль, майже немає в науковій літературі. Представляється доцільним провести багатоаспектну юридичну характеристику правопорушення.
Головною метою роботи є правовий аналіз соціального кореню правопорушення.
Об’єктом дослідження є сутність соціальних чинників правопорушення.
Предмет дослідження – правопорушення, відмінність правопорушення від злочину, шляхи і способи боротьби із правопорушеннями.
Основні завдання роботи: 1.розкрити природу правопорушень та розглянути теорії правопорушення в соціології права, 2. дослідити співвідношення понять правопорушення і злочинність, 3. висвітлити шляхи і способи боротьби з правопорушеннями.
Методи дослідження: історичний, аналітичний, порівняльно-правовий.
Практичне значення роботи полягає у юридичному аналізі правопорушення, його соціальних причин, порівнянні правопорушення та злочину, а також пропозиції щодо шляхів подолання та попередження правопорушень.
Робота має наступну структуру: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури.

Отже, можна зробити висновок, ще раз наголосивши на тому, що дана тема є дуже актуальною на теперішній час. В час, коли під впливом багатьох факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, спостерігається різке збільшення правопорушень, злочинів, особливо неповнолітніми, статистичні дані просто жахають своїми показниками. І найбільше лякає той факт, що злочинність продовжує зростати. Величезних масштабів не тільки в нашій державі, а й в інших країнах, набув наркобізнес, незаконна торгівля зброєю і т.д. Ми вже перестали дивуватися сумам грошей, які перебувають в просторі «тіньової» економіки, кількості невинних громадян, що постраждали внаслідок грубих злочинних діянь, числу неповнолітніх, котрі перебувають на обліку в наркологічних кабінетах, в органах внутрішніх справ за споєння тих чи інших правопорушень. Як відомо, усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника, наприклад, порушення правил дорожнього руху, хуліганстві тощо. В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх в результаті чого наноситься шкода або створюються соціальна небезпека; Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і трапилось розкрадання майна. Необхідно наголосити, що тривалий час в нашій науці і практиці головна увага приділялась вивченню тільки протиправної поведінки. Це пов'язано із вивченням причин і умов правопорушень і злочинності. Разом з тим, не менш важливим питанням є аналіз і суспільної небезпеки правопорушень та відповідальності за них. Проаналізувавши все викладене в даній курсовій роботі в світлі проблематичності, я зробила висновок, що відношення людини до законів є чи не найголовнішою причиною виникнення правопорушень різного роду: кримінальних, цивільних, трудових, адміністративних.
На мій погляд потрібно докорінно змінити і по-новому подивитися на систему заходів, направлених на правову освіченість наших громадян. Я пропоную в усіх учбових закладах, починаючи з шкіл, ввести в програму вивчення таких важливих юридичних дисциплін, які б вели до підвищення правового культурного рівня кожного громадянина і підвищення позначки правосвідомості всього суспільства. Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і не правових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права, і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку.
До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків. Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесений ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки. Юридично нейтральна поведінка не являється правовою, тому що правова поведінка є формою виявлення особистої свободи. Правовій поведінці характерні такі ознаки , як наявність соціальної, соціально корисної (правомірна поведінка) або як соціально - шкідливої (правопорушення) поведінки, що виявляється в суспільних відносинах під час соціального розвитку. Має внутрішньо виражений характер, такий як дії чи бездіяльність. Ще правова поведінка має визнано-вольовий характер, регулюється правовими нормами, які прямо описують ознаки правових проступків, або ж переглядають будь які міри моделювання правової поведінки. Також має властивості викладати юридичні наслідки, які зв’язані з реалізацією суб’єктом своїх інтересів, досягненням особистих цілей, задоволенням потреб суб’єкта. Реакція держави на результати правової поведінки відображається в стимулюванні, охороні соціально важливих дій, застосування юридичної відповідальності за соціально шкідливі дії чи бездіяльність. Будь-яка держава для того, щоб на світовій арені визначалась, як правова, демократична, з високим економічним становищем і рівнем розвитку, повинна спочатку забезпечити такий правовий порядок, щоб дотримувались всі норми законів у всіх сферах суспільних відносин. Виконуючи всі приписи законів суб'єкти тим самим забезпечують стан законності в державі, який полягає в точному і неухильному дотриманні правових норм та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами; точному і повному закріпленні правового статусу прав і обов'язків всіх учасників правовідносин; наявності добре продуманої системи правових законів і підзаконних нормативно-правових актів. Законність тісно пов'язана з правопорядком, який являє собою систему правовідносин, яка складається в результаті режиму законності правових принципів, системи права і законодавства всіма суб'єктами суспільних відносин і характеризується станом правопорушень і злочинності в суспільстві. Рівень законності і правопорядку в суспільстві визначається способом реалізації громадянами своєї поведінки. Реалізуючи свої права протиправно чи правомірно, громадян