Вступ ……………………………………………………………………………3
Розділ 1. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського як концептуальна
основа особистісно-орієнтованого підходу
1.1. Основні положення у системі поглядів В.О.Сухомлинського …7
1.2. Природа як засіб сенсорного розвитку …………………………..10
Розділ ІІ. Педагогічні умови сенсорного розвитку дітей 4-року життя засобами природи
2.1. Сучасний стан сенсорного розвитку дітей засобами
природи в дошкільному навчальному закладі ……………………….20
2.2. Сенсорне виховання в педагогіці В.О. Сухомлинського ………26
Висновки ………………………………………………………………………..35
Список використаних джерел …………………………………………………39
Додатки ………………………………………………………………………….41

Одним із найефективніших підходів до реформування сучасної освіти, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, міністр освіти і науки України, президент АПН України, академік НАН України Василь Кремень назвав особистісно орієнтований підхід [5, c. 3].
Проте робота щодо розробки теорії і методики особистісно орієнтованої освіти поки ще далека від завершення і в першу чергу це стосується її концептуальної основи. Фундамент уже є, але деякі із принципових положень, запропонованих авторами сучасних розробок, суперечливі, а деякі — другорядні. З огляду на це звертає на себе увагу відсутність глибокого і всебічного аналізу спадщини класиків української педагогіки XIX і XX століть К. Д.Ушинського, А.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського, які велику увагу приділяли питанням упровадження індивідуального підходу до навчання і виховання учнів. Для підтвердження справедливості такої думки проаналізуємо список використаної літератури у монографії С.І.Подмазіна “Особистісно орієнтована освіта: Соціально-філософське дослідження”. К.Д.Ушинський і А.С.Макаренко не згадуються жодного разу, В.О.Сухомлинський згаданий один раз.
В.О.Сухомлинський у своїй праці “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості” наводить цікаву думку Ф.Енгельса про те, що вже у стародавній Греції були закладені основи майже всіх найважливіших сучасних ідей [15, Т. 1, c. 64]. На підставі цієї думки нами була сформульована наступна гіпотеза: у працях класиків української педагогіки К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка і В. О. Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основу сучасної концепції особистісно орієнтованого навчання й виховання. Дане дослідження присвячене аналізу доробку нашого сучасника, видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського.
Поняття особистісно орієнтований підхід у працях В.О.Сухомлинського відсутнє. Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови. Метою нашого дослідження є формулювання принципів особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання шляхом аналізу педагогічних ідей Василя Олександровича з позицій сьогодення.
Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості [6, С. 4].
Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. “У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна …”, — пише ВасильОлександрович у праці “Духовний світ школяра” [15, Т.1, С. 284]. “Людська індивідуальність дитини неповторна …”, — повторює він у праці “Розмова з молодим директором” [15, Т.4, С. 449]. Цій темі була присвячена і окрема стаття — “Людина неповторна”, що була надрукована у часопису “Народное образованиe” у 1961 р. [15. Т.5. С.80-96]. Мабуть, доречним буде навести тут і слова Г.Гейне, на які посилається В.О.Сухомлинський у праці “Серце віддаю дітям”: “Кожна людина — це сніг, який з нею народжується і з нею вмирає. Під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія” [15— Т.З. — С.97]. Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О.Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип неповторності кожної дитини. Як перший і головний принцип особистісно орієнтованого навчання розглядає унікальність і неповторність кожної дитини і професор І.С.Якиманська.
З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов’язане наступне положення В.О.Сухомлинського — про «відсутність подібних, бездарних і лінивих дітей, “У кожної людини, — пише Насидь Олександрович у статті “Людина неповторна”, — є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів (галузей) діяльності” [Там само. — Т.5 — С.88]. Він повертається до цієї думки в різних працях і акцентує увагу на необхідності розвивати здібності і таланти всіх без винятку дітей, що прийшли до школи. “Ми глибоко переконані в тому, — пише В.О.Сухомлинський в уже згаданій вище статті, — що немає людини, яка в належних умовах, за вмілого виховання не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту. П’ятсот вихованців, духовне обличчя яких ми повинні сформувати, — це п’ятсот неповторних талантів і обдаровань. Поважати в кожному учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення — це насамперед розкрити в ньому таку людську неповторність” [Там само. — С.88—89]. Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип визнання відсутності нездібних дітей [

1. Даценко О. Ідеї В.О.Сухомлинського у діалозі з сьогоденням // Сільський вісник. – 2003. – 17 травня. – C. 5
2. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. — К., 1993.
3. Коваленко О. Організація методичної роботи за ідеями В.О.Сухомлинського // Рідна школа. -2004. -№ 2. – С.25-27
4. Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. — Тернопіль, 1994.
5. Кремень В. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. – 2002. – №102-103, 28 грудня
6. Кривенко О. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського і національна школа // Сільське життя. – 2003. – 27 вересня. – C. 4
7. Міхелі С. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу // Початкова школа. – 2003. – №9. – C. 5-12
8. Новгородська Ю. Ідеї В.О.Сухомлинського живуть і розвиваються // Рідна школа. – 2002. – листопад. – C. 44-45
9. Правий В. Творче впровадження педагогічних ідей В.О.Сухомлинського в умовах розбудови національної освіти // Освітянське слово. – 1998. – вересень. – C. 15
10. Савченко Л. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського в системі методичної роботи школи // Освітянське слово. – 2000. – жовтень. – C. 4
11. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: У 5-ти т. — К., 1976-1978
12. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. — К., 1978. – 262 с.
13. Сухомлинський В.О. Особистість учителя. Педагогічний колектив і всебічний розвиток вихованців. — Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976.
14. Сухомлинський В.О. Роль особи вчителя в духовному житті колективу та особистості. — Т. 1. — К., 1976.
15. Сухомлинський В.О. Слово вчителя в моральному вихованні. — Т. 5. — К., 1977.
16. Сухомлинський В.О. Слово і емоційна культура людини. — К., 1977.
17. Сухомлинський В.О. Слово про слово. — Вибр. тв. у 5-ти т., т. 5. — К.: Рад. шк., 1977.
18. Цугуй В. Педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського в практиці сучасною школою // Сільське життя. – 1997. – 20 серпня
19. Цюпа I.В. Сухомлинський ( Добротворець ). – К., 1985. -216 с.

У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління. У Законі України “Про освіту” метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль у цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до вимог сьогодення: “Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється”.
Однією з основних проблем сьогодення є створення умов для своєчасного повноцінного фізичного, психічного й духовного розвитку кожної дитини, формування її життєвих компетентностей. У зв’язку із цим одне з головних завдань педагога полягає в тому, щоб створити умови для самостійного розвитку дитини, прояву її особистісного потенціалу.
Базовий компонент дошкільної освіти, Коментар до Базового компонента, Базова програма розвитку дітей дошкільного віку «Я у Світі» виокремлюють сенсорний розвиток як базову основу формування всіх ключових компетентностей дитини дошкільного віку.
Чому ж сьогодні сенсорному вихованню, сенсорному розвитку дітей приділяють так багато уваги? На це запитання ми й спробуємо відповісти.
Нашим малюкам випало жити на зламі епох, бути свідками криз, природних катаклізмів, боротьби батьків за виживання родини, занепаду моральних цінностей, насаджування культу речей, фізичної сили, розваг, грошей, зброї як атрибутів підсилення власного «Я». З раннього віку діти ростуть із настановою на красиве життя, яке дається легко, без особливих зусиль. Сучасна дитина здебільшого живе в ілюзорному, віртуальному світі, вона далека від життєвих реалій. Змінюються й ціннісні орієнтири наших дітей. На першому місці залишається сім’я, а на другому — у дітей великих мегаполісів стоять комп’ютер, автомобіль, матеріальна забезпеченість. Що читає, що розфарбовує сьогоднішній малюк? Вигадані історії про химер, примар, фантастичних істот на зразок ніндзя-черепашок. Часто маленьку дитину знайомлять із навколишнім світом за допомогою комп’ютера, замінюючи об’ємні предмети площинними зображеннями, природні об’єкти їхніми специфічними запахами, енергетикою, тактильними відчуттями — яскравим, проте уявним кліше. Так поступово, ще по-справжньому й не сформувавшись, розриваються тендітні зв’язки малюка з реальним світом, підміняючись віртуальними.
Ігнорування факту різкого відставання у мовленнєвому й ін-телектуальному розвитку переважної більшості дітей, особливо — трирічних, відсутність своєчасного коригування виховних впливів на дитину й узагалі недостатній рівень загальної уваги до ефективності освітньо-виховної роботи в групах раннього й молодшого дошкільного віку призводить до непоправних ускладнень у забезпеченні мовленнєвої та інтелектуальної готовності дітей до школи.
Сенсорний розвиток дитини — це розвиток її сприйняття й формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їхню форму, колір, величину, розташування у просторі, а також запах, смак тощо. Значення сенсорного виховання в ранньому й дошкільному віці важко переоцінити. Саме цей вік найбільш сприятливий для вдосконалення діяльності органів чуття, накопичення уявлень про навколишній світ. Видатні зарубіжні спеціалісти в галузі дошкільної педагогіки (Ф. Фребель, М. Монтес-сорі, Ж.-О. Декролі), а також відомі представники дошкільної педагогіки та психології (С. Русова, Є. Тихеєва, О. Запорожець, О. Усова, Н. Сакуліна та ін.) справедливо вважали, що сенсорне виховання, спрямоване на забезпечення повноцінного сенсорного розвитку, є однією з базових компетентностей дитини раннього й дошкільного віку.
Сенсорне виховання — це базис дидактики. Нагадаємо золоте правило дидактики: «Усе, що тільки можна, надавати для сприйняття відчуттями, а саме: видиме — для сприйняття зором; те, що можна чути,— слухом; запахи — нюхом; що має смак,— смаком; що підлягає сприйняттю дотиком,— дотиком».
Відомий російський фізіолог, доктор медичних наук М. Щелованов називав ранній вік «золотою порою» сенсорного виховання. Уже з раннього віку діти зустрічаються з різноманіттям форм, кольорів та інших властивостей речей, зокрема іграшок і предметів домашнього вжитку. Знайомляться малюки й із живописом, музикою, скульптурою. Проте коли засвоєння відбувається стихійно, воно часто виявляється поверховим, неповноцінним, не відповідає сенсорній культурі, що склалась у суспільстві.

В. Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.
Сенсорне виховання — цілеспрямовані педагогічні впливи, що забезпечують формування почуттєвого пізнання й удоско¬налення відчуттів і сприйняття.
Дитина пізнає навколишній світ, а також явища природи, події громадського життя, доступні спостереженню. Добре роз¬винена здатність сприйняття необхідна, і її потрібно розвива¬ти в дітях. У процесі всієї життєдіяльності дітей відбувається накопичення ними сенсорного досвіду, збагачення їхнього сві¬товідчуття, підвищення емоційного тонусу, активізація пози¬тивних знань, пов'язаних зі сприйняттям явищ навколишньо¬го світу, пробудження інтересів, формування потреб.
Дитина в житті зустрічається з різноманіттям форм, барв та інших властивостей об'єктів, зокрема іграшок і предметів домашнього побуту. Вона знайомиться і з творами мистецтва: музикою, живописом, скульптурою. Малюка оточує природа з усіма її сенсорними ознаками: багатокольоровістю, запаха¬ми, шумами.
Навколишня дійсність пізнається через аналізатори. Аналізаторна система інтенсивно розвивається в дошкіль¬ному віці, особливо від 2 до 5 років. Необхідно забезпечува¬ти діяльність дітей, що вдосконалює їхні аналізатори. Дуже важливим є формування в дітей уміння слухати, спостеріга-ти, бачити, чути. Для розвитку сенсорних здібностей важ¬ливо, щоб діти не тільки одержували відомості про те, що для чого вживається, як це називається, але й збільшували сприйняття цих предметів, випробовували різні відчуття від дотику до них, від дії з ними: переносячи предмети, відчу¬ти міру їхньої ваги; беручи їх до рук, відчути й визначити якість поверхні, температуру.
Зовнішні якості й властивості предметів навколишнього сві¬ту надзвичайно різноманітні. Кожний сенсорний еталон має своє словесне позначення: міри ваги, міри довжини, колірний спектр, розташування нот на нотному стані, площинній об'ємні геометричні фігури та ін.
Опанувавши ці еталони, діти будуть співвідносити з ними будь-яку якість, яку вони сприйняли, давати їй визначення. Завдяки цим «одиницям виміру» дитина повніше й глибше пізнає різні властивості конкретних предметів, її сприйняття набуває цілеспрямованого й організованого характеру.
Удосконалювання будь-якої діяльності залежить від рівня сенсорного розвитку дитини. Особливо чітко ця залежність простежується в художній діяльності, у якій потрібний пере¬важний розвиток тих або інших аналізаторів, що забезпечують необхідну точність і тонкість диференціювання.
Залежно від змісту діяльності, її мотивів змінюються гостро¬та, тонкість відчуттів, оскільки різні ознаки предметів висту¬пають у своєму життєвому значенні. Засвоївши ту або іншу оз¬наку предмета в одному виді діяльності (наприклад навчилася розрізняти кольори в дидактичній грі), дитина використовує її в інших видах діяльності (малюванні, аплікації й т. ін.).
У розвитку почуттєвого пізнання велике значення має мов¬лення. Слово дорослого фіксує придбаний дитиною сенсорний досвід, узагальнює його. Уведення в словник дитини назв різ¬них ознак допомагає розвинути здатність до порівняння — най¬важливішої розумової операції. Словесні позначення ознак і властивостей предметів сприяють осмисленому їхньому спри¬йняттю, чіткому розрізненню.
Отже, сенсорний розвиток дитини, з одного боку, має само¬стійне значення — отримання виразних понять про оточуючий світ, з іншого боку — складає фундамент загального розумо¬вого розвитку, що неможливо без опори на повноцінне сприй¬няття.
Значний час, особливо в дітей молодшого дошкільно¬го віку, приділяється на так звану побутову діяльність, пов'язану з виконанням режиму. Зміст цієї діяльності дуже важливий для сенсорного розвитку. Під час умивання діти розрізняють теплу й холодну воду, пізнають інші властиво-сті води, відчувають запах мила, сухість і вологість рушни¬ка. За сніданком, обідом, полуденком можна знайомити ма¬лят з особливостями їжі, продуктів, їхнім смаком, запахом, консистенцією, кольором тощо. У процесі виконання режим¬них процедур діти тренуються в просторових орієнтуваннях: права, ліва рука, нога, збоку, позаду й т. ін. Тимчасова ви¬значеність режиму життя дітей допомагає їм засвоїти перші уявлення про частини доби, дні тижня, про те, що означає «зараз», «потім», «рано», «пізно» й т. ін. Дітей треба вчити цінувати час власний та інших, не спізнюватися, не змушу¬вати чекати на себе. Таким чином, їх підводять до усвідом¬лення незворотності, плинності часу.
Діти дізнаються назву посуду, меблів, одягу, знайомляться з матеріалами, із яких вони зроблені. Сприйняття загострюєть¬ся зі зміною характеру дій або життєвої ситуації. Черговим не¬обхідно розрізняти тарілки за величиною, глибиною, чашки й блюдця за кольорами; у процесі роботи вони відчувають вагу, гладку поверхню, холодок порцелянового посуду, легкість пластмасового. Здвигання столів, розміщення стільців викли¬кають інші рухові, дотикові відчуття, потребують сприйняття просторових відносин, ліній контуру тощо.
Ознайомлення дітей із предметами побуту, хатнім начинням служить
розвитку аналітико-синтетичної діяльності, трену¬ванню в порівнянні, класифікації.
Засвоєння та відтворення послідовності дій, необхідних для вмивання,
вдягання, роздягання, прийому їжі, сервірування столу, потребують зосередженості уваги, пам'яті, мислення, довільності поведінки.
Особлива роль у сенсорному вихованні дітей належить при¬роді. Пізнання природного оточення спочатку здійснюється почуттєвим шляхом: за допомогою слуху, зору, дотику, нюху.
У будь-яку пору року діти відчувають радість д безлічі відчуттів, які дає природа. Як важливо надати їм можливість повніше відчути всі ці приємні, радісні моменти! Зануритися в атмосферу природи можна тільки на якусь мить, але ця мить для сенсорного розвитку дітей є дуже важливою. Так, у лісі, парку малята вчаться розрізняти забарвлення осіннього листя: у берези воно лимонного кольору, у верби — зеленувато-жовто¬го, в осики — червоного або лілового. Картина осіннього лісу, парку сприймається яскравіше, якщо запропонувати дітям послухати голоси птахів, шум вітру, шерех опадаючого листя, учити визначати запахи грибів, прілої зелені.
Більшість дітей реагують на нові, гострі відчуття бурхливи¬ми рухами: бігають, стрибають, валяються на траві, кричать, верещать, сміються. Така реакція є природною, і треба дати їй виявитися. Діти затівають різноманітні ігри — бігають нав¬коло дерев, ховаються за ними, обіймають руками стовбури, збігають із пагорка. Особливо приваблює дітей вода: вони опус-кають у струмок руки, кидають гілки й стежать, як вони спли¬вають за течією. Із трав, плодів, коренів, піску, води готують «страви».
Легко й охоче малята засвоюють назви квітів, трав, каменів. Таке безпосереднє спілкування з природою допомагає дітям знаходити їх, орієнтуючись за формою, будовою, запахом; во¬логістю, гладкістю, пухнастістю.
Чим більше органів почуттів «задіяно» в пізнанні, тим біль¬ше ознак і властивостей виділяє дитина в досліджуваному об'єкті, явищі, а отже, тим багатшими стають її уявлення. На основі таких уявлень виникають розумові процеси, уява, фор¬муються естетичні почуття.