Вступ ………………………………………………………………………3
Розділ 1. Теоретичні основи розвитку мовлення і мислення
молодших школярів
1.1. Розвиток мовлення як провідний принцип
початкового навчання ……………………………………………5
1.2. Особливості мовленнєвого розвитку учнів
початкових класів ………………………………………………...14
Розділ 2. Експериментальне дослідження розвитку
мовлення і мислення шестирічних молодших школярів
2.1. Методика роботи над розвитком зв’язного
мовлення учнів ……………………………………………………25
2.2. Організація і зміст експериментального дослідження ……30
Висновки …………………………………………………………………..34
Список використаних джерел …………………………………………...37
Додатки ………………………………………………………………...….40

Основним завданням вивчення рідної мови є розвиток мовлення. Розвиток мовлення – основний розділ програми з рідної мови, провідний принцип її опанування. „Розвиток мовлення — це принцип у роботі з читання, граматики і правопису” [28, 102]. Робота над „правильною вимовою, чіткістю і виразністю мовлення і мислення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням, зв'язним (контекстним) мовленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку" [14, 43].
Розвиток мовлення не тільки принцип, але й складова частина змісту навчального курсу української мови, а також і важлива складова частина уроків читання і граматики.
Розвиток зв'язного мовлення на уроках рідної мови – це вся робота, що проводиться вчителем спеціально і у зв’язку із вивчанням шкільного курсу для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також висловлювали свої думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами у відповідності до мети, змісту і умов спілкування. За умови спеціально організованого систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться правильно розмовляти, але й самостійно розв'язувати і творити мовленнєві завдання, правильно висловлювати думки, спостереження, залежно від мети, місця, обставин [21, 9].
Мовлення – невід'ємна частина соціального буття людей, необхідна умова існування людського суспільства, головний засіб виробничої, політик-ної, культурної, науково-технічної, побутової інформації. Усне зв'язне мовлення як засіб спілкування має певні особливості, нехтування якими збіднює можливості передачі думок, переживань, почуттів. Сформоване мовлення позитивно характеризує будь-яку людину. Воно є також одним із важливих аспектів формування особистості [23, 56-58].
Дитина опановує мовою для того, щоб розв'язувати найближче завдання – успішно вчитися, оскільки міцність засвоєння знань з усіх навчальних предметів залежить від уміння зв'язно, логічно, послідовно виражати ці завдання в словесній формі. По тому, наскільки змістовно, чітко і правильно учень висловлює свої думки, можна судити про його загальний розвиток [36, 32].
Терміном «єдність» психологи (Г.С.Костюк, М.Я.Матюхіна) позначають відношення між мовленням і мисленням. Ця єдність обумовлена спільною основою їх виникнення і розвитку, якою є суспільна трудова діяльність людей. Без мови немає, власне, людського мислення. Мова була однією з тих сил, які допомогли людині виділитись із тваринного світу, розвинути своє мислення. З іншого боку без мислення не може бути мови. Мова існує як засіб обміну думками, оскільки вона є безпосередньо дійсністю думки і з нею пов'язана. Мова розвивалась і розвивається у зв'язку з розвитком людського мислення, Усвідомлюючи цю взаємодію, методисти підкреслювали значення роботи по розвитку мовлення і мислення для розвитку мислення учня

1. Актуальные проблемы методики обучению чтению в начальных клас-сах / Под ред. М.С. Васильевой, М.И. Омороковой, Н.Н. Светловской. – М.: Педагогика, 1977. – 220 с.
2. Багмут А.Й. Інтонація як засіб мовної комунікації. – К.: Освіта, 1980. – 112 с.
3. Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.
4. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.
5. Бадер В.І., Василина С.В. Редагування як засіб розвитку мовлення і мислення // Поч. школа. – 1991. – №8. – С. 24-27.
6. Баженов М.М., Черкашин Р.А. Выразительное чтение. – Харьков: ХГУ, 1960. – 292 с.
7. Барановська Л.В. До теоретичних засад формування культури мовлен-ня // Педагогіка і психологія. – 1997. – №3. – С. 33-37.
8. Барвінська Л.В. Уроки українського читання // Початкова школа. – 1990. – №11. – С. 39-40.
9. Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955. – 83 с.
10. Безрукова І. Збагачення українського мовлення молодших школярів засобами дитячої народної поетичної творчості // Початкова школа. - 1998.- № 10.- С. 45-48.
11. Блинов И.Я. Выразительное чтение учителя-словесника. – М.: Просве-щение, 1985. – 190 с.
12. Богун М.І. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.
13. Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальных классах // Начальная школа, 1989. – №2. – С. 18-21.
14. Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.: Просвещение, 1981. – 255 с.
15. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами літератури. – К.: Рад. школа, 1973. – 238 с.
16. Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. – 1991. – №8. – С. 44-46.
17. Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения //Начальная школа. – 1992. – №2. – С. 14-19.
18. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.
19. Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах. – К.: Рад. школа, 1982. – 104 с.
20. Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. Робота з дитячою книжкою. – К.: Рад. школа, 1982. – 240 с.
21. Возрастная и педагогическая психология. / Под ред. М.В. Матюхина, Т.С. Михальчик. – М.: Просвещение, 1984. – 256 с.
22. Вопросы дидактики и психологии начального обучения / Под ред. Б.Г. Ананьева. – Л.: НИИ педагогики АПН РСФСР, 1953. – 98 с.
23. Выготский Л.С. Избранные педагогические исследования. – М.: АПН РСФСР, 1956. – 380 с.
24. Гапонка Т.Д. Розвиток мовлення в період навчання грамоти // Наукові записки ТДПУ. Серія 1: Лінгводидактика. - 1998. - №2 (1). - С. 15-18.
25. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. – М.: АПН СССР, 1961. – 471 с.
26. Гільбух Ю.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словникового розвитку молодших школярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66-69.
27. Гольдберг А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. – К.: Рад. школа, 1959. – 240 с.
28. Горбушина Л.А. Выразительное чтение и рассказывание. – М.: Просвещение, 1975. – 203 с.
29. Гордіюк Н. Особливості сприймання художніх текстів молодшими школярами // Мандрівець. – 2000. – №3-4. – С. 75-78.
30. Горецкий В.Г. Выразительность, правильность и скорость чтения // Нач. школа. – 1967. – №8. – С. 36-40.
31. Денисюк А.С. Розвиток уяви учнів на уроках читання // Початкова школа. – 1970. – №1. – С. 36-38.
32. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») // Освіта. - №44-46. – 1993. – 16с.
33. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки мовлення і мислення. – Харків: ОВС, 2002. – 144 с.
34. Дорошенко С.І. Розвиток мовлення молодших школярів. – К.: Освіта, 1987. – 124 с.
35. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.
36. Егоров Т.Г. Психология овладения навыком чтения. – М.: АПН РСФСР, 1953. – 264 с.
37. Ємець А., Коваленко О. Працюємо за посібниками “Вчуся читати” // Початкова школа. – № С. 12–13.
38. Завадская Г.А. Выразительное чтение в начальной школе. – М.: Педагогика, 1963. – 180 с.
39. Зайцева З.Г. Техніка мови вчителя та гігієна його голосу. – К.: Освіта, 1971. – 160 с.
40. Захарчук З., Пишечкіна Т. Урок читання казки з використанням елементів театральної педагогіки // Початкова школа. – 2001. – №12. – С. 37-41.

Актуальність дослідження зумовлюється концептуальними положен-нями удосконалення змісту й методики початкової освіти, що передбачають поряд з лінгвістичною підготовкою „набуття дітьми достатнього особистіс-ного досвіду, культури спілкування і співпраці в різних видах діяльності” [7, 33]. У програмі з навчання грамоти зазначено, що „курс української мови – важлива складова змісту початкової освіти, оскільки він виступає засобом опанування всіх інших шкільних дисциплін, а не тільки окремого навчального предмета, метою якого насамперед є розвиток умінь і навичок мовлення і мислення, поглиблення знань щодо усного і писемного, діалогічного й монологічного мовлення, особливостей висловлювань, обумовлених їх комунікативними завданнями й ситуацією спілкування” [79, 87].
Актуальність дослідження зумовлена вагомістю проблеми для мето-дики розвитку мовлення і мислення школярів, з одного боку, а з іншого – обмеженістю дослідження проблеми в теоретичному і практичному планах. Відтак, виникає необхідність розробки нових технологій розвитку мовлення і мислення молодших школярів, що й зумовило вибір теми курсової роботи: " Розвиток мовлення і мислення учнів в період навчання грамоти ".
Мета дослідження – визначити педагогічні умови, методи, прийоми роботи та розробити дидактичне забезпечення розвитку мовлення і мислення і мислення; теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати методику розвитку мовлення і мислення і мислення молодших школярів у процесі навчання грамоти.
Завдання дослідження:
1. З’ясувати особливості розвитку мовлення і мислення і мислення дітей 6-річного віку.
2. Розробити критерії, показники та визначити й охарактеризувати рівні розвитку мовлення і мислення молодших школярів у процесі навчання грамоти.
3. Визначити педагогічні умови розвитку мовлення і мислення і мислення учнів першого класу.
4. Розробити й експериментально апробувати методику розвитку мовлення і мислення і мислення учнів першого класу під час навчання грамоти.
Об’єкт дослідження – навчально-мовленнєва діяльність молодших школярів.
Предмет дослідження – процес розвитку мовлення і мислення учнів першого класу під час навчання грамоти.
Гіпотеза дослідження: розвиток мовлення і мислення молодших школярів відбуватиметься ефективно, якщо забезпечити такі педагогічні умови:
- використання відповідного дидактичного й методичного забезпечення навчання;
- урахування вікових особливостей школярів 6-річного віку;
- оптимальне поєднання методів і прийомів роботи у процесі навчання грамоти, що стане підґрунтям базового вивчення мови та інтелектуального розвитку кожного учня.

В основу вивчення курсу рідної мови у початкових класах покладено принцип всебічного розвитку мовлення і мислення школярів. Він пронизує і об'єднує всі без винятку сторони мовленнєвої діяльності учнів. Розкриваючи характер взаємозв'язку навчання і розвитку мовлення і мислення, ми керувалися тезою про те, що мовні знання, уміння і навички повинні розглядатися як важлива умова і компонент розвивального навчання. Для цього потрібні такі системи навчання, які забезпечують зв'язок мовлення і мислення. Такий підхід забезпечив систематичну роботу над збагаченням словникового запасу, над звуковою стороною мови, удосконаленням граматичної будови мовлення школярів і над формуванням навичок побудови зв'язних повідомлень.
Розвиток мовлення і мислення – це елементи рідної мови, якими користується дитина відповідно до рівня свого розвитку, освіти в різних сферах діяльності; говоріння, слухання і розуміння (аудіювання); вміння користуватися словом, конструювати словосполучення і речення, будувати зв’язне висловлювання. Мовлення учнів розвивається, якщо у навчальному процесі враховуються індивідуально-вікові особливості молодших школярів при організації навчально-мовленнєвої діяльності; наявний безпосередній мовленнєвий мотив: бажання повідомити про побачене, почуте, прочитане; висловити особисту думку, враження, відповісти на запитання співбесідника; система дібраних вправ забезпечує: освітню, розвивальну і виховну мету; наступність (поступове нарощення складності), доступність змісту, формування навчально-мовленнєвої активності і пізнавального інтересу, розвиток пам'яті, уваги, логічного мислення; добір вправ пропедевтичного, тренувального і творчого характеру, їх кількість, складність і співвідношення між репродуктивною і продуктивною діяльністю диференціюється відповідно до рівня уже сформованих мовленнєвих умінь та навичок працювати самостійно; використовується система спеціально дібраних вправ на основі оптимального поєднання методів і прийомів роботи у процесі навчання грамоти.
Для експериментального навчання було відібрано такі методи розвитку мовлення і мислення і мислення: метод спостереження, метод аналогії, словесний метод; дидактичні прийоми: зіставлення, порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, класифікація тощо, які залежали від навчальної мети, змісту навчального матеріалу, способу взаємодії вчителя і учнів; стимулювали розумову діяльність молодших школярів, сприяли засвоєнню орфоепічних норм, оволодінню граматично правильним мовленням. Педагогічними умовами розвитку мовлення і мислення і мислення молодших школярів під час навчання грамоти виступали використання відповідного дидактичного й методичного забезпечення навчання; урахування вікових особливостей школярів; оптимальне поєднання методів і прийомів роботи у процесі навчання грамоти.
Критеріями мовленнєвого розвитку виступали слово, словосполучення, речення, зв’язний текст; показниками – мовленнєві ознаки, що свідчили про комунікативні досягнення учнів. На формувальному етапі було розроблено модель розвитку мовлення і мислення і мислення, яка охоплювала чотири послідовні етапи: формування поняття про слово як "одиницю мови"; уявлень про словосполучення "як номінативний засіб мови"; уявлень про речення як "одиницю мовлення"; уявлень про висловлювання як "цілісну смислову одиницю мовлення".
Експериментальне дослідження дало підстави стверджувати, що рівень сформованості мовленнєвих умінь у процесі навчання грамоти, успішність осмисленого засвоєння мови та розвитку мовлення і мислення залежать від таких педагогічних умов: використання відповідного дидактичного й методичного забезпечення навчання; урахування вікових особливостей школярів; оптимальне поєднання методів і прийомів роботи у процесі навчання грамоти. У роботі обґрунтовано, що мовлення молодших школярів розвивається ефективно, якщо відпрацьовуються окремі дії, які становлять основну систему комунікативних умінь. З’ясовано, що у структурі загального вміння будувати зв’язні висловлення необхідно виділити такі складові: вміння добирати відповідне слово та вживати його в мовленні, конструювати словосполучення і речення, поєднувати їх у зв’язний текст. Доведено, що вміння користуватися словом, будувати словосполучення, речення, зв’язний текст становить складний комплекс, який об’єднує мовленнєві знання і відповідні їм спеціальні вміння і навички, досвід у застосуванні цих знань і певну сукупність розумових умінь, що проявляються у продуктивному мовленні.
Результати прикінцевого етапу засвідчили, що учні експериментального класу досягли значних змін у рівнях розвитку мовлення і мислення і мислення. Перспективу дослідження вбачаємо у вивченні культури мовлення і культури спілкування учнів першого класу.