Вступ …………………………………………………………………………...3
Розділ 1. Поняття змісту освіти в сучасній школі
1.1. Загальна характеристика змісту освіти ………………………….5
1.2. Освітня система в Україні ………………………………………..9
1.3. Стандарти освіти ………………………………………………….20
1.4. Основні джерела змісту освіти: навчальний план,
навчальна програма, підручники ……………………………………..23
Розділ 2. Теоретико-методологічні основи регіонального
компоненту в змісті освіти
2.1. Створення організаційно-педагогічних умов щодо
впровадження регіонального компоненту в
початкової загальної освіти …………………………………………..30
Розділ 3. Оновлення змісту початкової освіти на основі впровадження
нового регіонального компоненту початкової середньої
освіти, нових програм та планів ……………………………………...37
Висновок ……………………………………………………………………….42
Список використаних джерел ………………………………………………...44
Додатки ………………………………………………………………………...46

Зміст освіти на кожному етапі суспільного буття залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави у галузі політики, економіки і виховання (соціального замовлення для системи народної освіти).
Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.
На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).
В історії дидактики відомі різні підходи до визначення змісту освіти, які формували специфіку функціонування різних типів навчальних закладів.
Теорія формальної освіти. Висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарта, І. Канта та ін. Згідно з нею основним завданням освіти є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви, пам'яті, інтелекту учнів. А зміст освіти має базуватися на предметах гуманітарного циклу, математиці й логіці. За цією теорією працювали класичні гімназії, ліцеї в Україні та Англії. У наш час на цій основі організовано навчальний процес у гімназіях, окремих ліцеях гуманітарного напряму, деяких школах. Теорія матеріальної освіти. Засновником є англійський філософ Герберт Спенсер (1820—1903). Зумовлена швидким розвитком техніки, промисловості, транспорту, зв'язку. Прихильники її основним завданням вважали здобуття прикладних знань, зосередження на вивченні предметів природничо-математичного циклу, в процесі засвоєння яких має відбуватися розвиток мислення, розумових здібностей. Раніше такі підходи сповідували реальні та комерційні училища, у наш час — коледжі, деякі ліцеї.
Педоцентрична теорія. Сформулював американський філософ, педагог Джон Дьюї (1859—1952). Згідно з нею зміст освіти визначається інтересами та здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації замість систематичного навчання бесід, ігор, занять за інтересами.
Процес модернізації змісту освіти є еволюційним, ґрунтується на врахуванні позитивного досвіду школи й водночас передбачає істотні зміни, зумовлені сучасними тенденціями суспільного розвитку. Нові підходи передбачають якісне оновлення змісту освіти відповідно до пріоритетних цілей освіти, сформульованих світовим освітнім співтовариством (Міжнародним бюро освіти). Вони охоплюють цілісний розвиток особистості через забезпечення зростання її розумового, етичного, естетичного, емоційного, фізичного та соціального потенціалу; підготовку учнів до праці, активної ролі в економічному та громадському житті суспільства, успішної діяльності в умовах швидких змін технологій та мультикультурного суспільства; розвиток навичок наукового мислення, критичного осмислення дійсності та навичок вирішення проблемних ситуацій.
У контексті пріоритетних цілей освіти визначено головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти:
• активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;
• забезпечення випереджаючого розвитку всієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації; формування безперевної системи освіти;
• формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва;
• формування комунікативних навичок, уміння співпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;
• запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій;
• забезпечення більшої доступності освіти для населення планети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.
Кардинальним завданням сучасної дидактики є створення цілісних основ фундаментальної освіти. Основні засоби фундаменталізації освіти:
1. Зміна співвідношення між прагматичним та загальнокультурним компонентами освіти. Пріоритетними мають стати проблеми розвитку загальної культури людини, формування у неї наукових форм системного мислення.
2. Зміна змісту і методології навчального процесу. Передбачає поглиблене вивчення фундаментальних законів природи і суспільства, створення принципово нових навчальних курсів, зорієнтованих на формування цілісних уявлень про наукову картину світу, на формування навиків системного її пізнання.
3. Реалізація тріади “екологічне виховання — екологічне навчання — екологічна освіта”. Усі елементи її взаємопов'язані і є основою формування у людства екологічного світогляду, головне в якому — усвідомлення необхідності збереження оптимального для життя середовища, яким є планета Земля.
Одним з головних напрямів якісної перебудови освітньої системи є перехід від концепції підтримуючого до концепції випереджаючого навчання, орієнтованого на майбутнє — такі умови життя і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхід є актуальним, оскільки значна частина знань старіє протягом 3—5 років. Тому головну увагу в навчальному процесі слід звертати на розвиток творчих можливостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в умовах невизначеності, на набуття нових знань та навичок, освоєння сучасних методів отримання, накопичення, класифікації та передачі знань. Важлива умова реалізації системи випереджаючої освіти — тісний її зв'язок з наукою, “вмонтованість” освіти в систему наукових досліджень.

1. Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і вчителів. – К.: ІЗМН, 1995.
Джон Дьюї. Моральні принципи в освіті. – К.: 2001.
2. Колбишева, Т.Г. Програма для загальноосвітніх установ. 5 -11 клас: Пітер, 2001р. 544с.
3. Меркін, С.А., Зінін В. А. Регіональний компонент. Москва 2005
4. Хрестоматія з літературного краєзнавства для 5 - го класу загальноосвітніх закладів / Під. Ред. Н.С. Колбишева Т.Г. Четвірікова. Омськ. - 2003 р.
5. Орієнтовна регіональна програма національного виховання учнівської молоді. — Рівне, 1994..
6. Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад.—К.,2001.
7. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — К.,1995.
8. Максим'юк СП. Курс лекцій з педагогіки.— Рівне, 2002.
9. Фіцула М.М. Педагогіка. — Тернопіль, 1997, 2000.
10. Статистичні дані (дошкільна, загальна, середня та позашкільна освіта М.Рівного). - Рівне, 2001.
11. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996.
12. Державні стандарти загальної середньої освіти в Україні. — К.,1997.
13. Зязюн І.А. Гуманістична стратегія з теорії і практики навчального процесу // Рідна школа . - 2000. — №8.
14. КоротяєвВ.І. Методи навчально-пізнавальної діяльності учнів. — К.,1991.
15. Локшина О. Оцінювання успішності учнів у зарубіжній школі // Рідна школа. - 2000. — №12.
16. Малафіїк І.В. Урок у сучасній школі. - Рівне, 1997.
17. Матіоша І.К. Гуманізація навчання і виховання в сучасній школі. — К.,1995.
18. Савченко О.Я. Основні напрями реформування змісту освіти // Шлях освіти. - 1993. — №1.
19. Шевченко С.Д. Школьный урок: как научить каждого. - М.,1991.
20. Янцур М.С. Активные методы трудовой подготовки. - Ровно, 1991.
21. Янцур М.С. Основи професіографії. — Київ, 1995.
22. Бабанский Ю.К., Победоносцев Г.П. Комплексный подход к воспитанию школьников. — М.,1980.
23. Дем'янкж Т.Д. Зміст та методика народознавчої роботи в сучасній школі — К.,1996.
24. Кузь В.Г., Руденко Ю.Л., Сергійчук В.О. Основи національного вшеоваи-ня . - Умань, 1993.
25. Мартишок I.В. Національне виховання: теорія і методологія. - К.,1995.
26. Матіоша Т.К. Гуманізація виховання і навчання в загальноосвітній школі. - К.,1995.
27. Максим'юк С.П. Виховання особистості в колективі. - Рівне, 2001.
28. Волков Г.Н. Мастер уникального эксперимента // Сов. педагогика — 1989. — №6.
29. Галузинський В.М.Євтух М.Б. Педагогіка: теорія і . історія: Навч.посібник. - К.,1995.
30. 118. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. - Тернопіль, 1996.

Актуальність даної проблеми полягає в тому, що реалізація регіонального компоненту сприяє набуттю учнями нових знань. Аналіз шкільної практики показує, що при вивченні регіонального компоненту учнів вдосконалюють свої здібності.
У процесі модернізації української освіти велика увага приділяється варіативної складової змісту загальної освіти. Відповідно до принципу варіативності, нормативно - правовими документами передбачено можливість включення до змісту загальної освіти регіонального компоненту.
Враховуючи, що в процесі модернізації українська освіта повинна забезпечити процеси розвитку країни, а значить сприяти вирішенню завдань переходу до демократичного і правової держави, до ринкової економіки, подолання небезпеку відставання країни від світових тенденцій економічного і суспільного розвитку, регіональний компонент змісту загальної освіти повинен бути гармонійно пов'язаний з вирішенням цих завдань.
Концептуальне оформлення досвіду реалізації регіонального компонента - вміст загальної освіти передбачає вибір прийнятних методологічних і теоретичних основ концептуальної роботи. Вибрані підстави зумовлюють слідства проблемного характеру. Вирішення проблем дозволяє прогнозувати можливість досягнення поставлених цілей модернізації української освіти з урахуванням регіональної специфіки.
В останні роки все впевненіше набирає сили процес реалізації регіонального компоненту , який реалізується як принцип культуро відповідності виховання, що виконує стимулюючу роль і для розвитку самої педагогіки як науки, і для вдосконалення педагогічної практики . « Конвенція про права дитини» (1989) визнає дитини повноцінної і повноправною особистістю як самостійного суб'єкта суспільства у всьому комплексі громадянських, політичних, юридичних, соціальних та культурних прав незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії, національного, етичного походження. Освіта повинна бути спрямована на підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння миру, терпимості і дружби між усіма народами , етнічними , національними і релігійними групами , а також особами з корінного населення.
Об'єкт дослідження: процес реалізації регіонального компонента початкової освіти .
Предмет - реалізація регіонального компоненту в початковій школі.
Гіпотеза: якщо в процесі навчання школярів реалізується регіональний компонент, то це забезпечує високий рівень знань з предмета, розвиває творчі здібності учнів, виховує любов до рідного краю.
Сформульовані об'єкт, предмет і гіпотеза дослідження визначають його завдання:
1. Провести аналіз процесу утримання регіональних програм;
2. Виявити особливості змісту регіональних програм;
3. Розглянути цілі освіти та структурні елементи змісту загальної освіти.
4. Розглянути досвід реалізації регіонального компонента змісту загальної освіти.
Теоретична значущість дослідження:
- Теоретично обґрунтовано та змістовно розкрито поняття « регіональний компонент » ;
- Розкрито мету , завдання і зміст програм регіонального компоненту в молодшому шкільному віці.
Практична значущість дослідження полягає в тому , що :
- Змістовно і процесуально розкрито зміст процесу реалізації регіонального компонента початкової освіти та може реалізуватися в практиці роботи шкіл ;
- Матеріали дослідження можуть бути використані в системі підвищення кваліфікації фахівців початкової освіти;
Структура роботи складається з вступу , двох розділів, висновків , списку літератури та додатку.

Регіональний компонент має більші можливості для формування свідомості, творчих здібностей, виховання любові до батьківщини, викликає живий інтерес до життя рідного краю.
Призначення регіонального компоненту - захист і розвиток системою освіти національних культур , регіональних культурних традицій і особливостей в умовах багатонаціональної держави ; збереження єдиного освітнього простору України ; забезпечення прав підростаючого покоління на доступну освіту ; озброєння школярів системою знань про регіон ; підготовка молоді до життєдіяльності в проблемній соціокультурної середовищі найближчій території та за її межами.
Навчання в регіональному компоненті будується на основі наступності поколінь , унікальності природного та культурно- історичного середовища та регіональної системи освіти як найважливішого чинника розвитку території .
Природне , культурно -історичне , соціально -економічне своєрідність місцевості зумовлює відбір змісту регіонального компоненту освіти , засвоєння якого дозволяє випускникам школи адаптуватися до умов життя в найближчому соціумі , перейнятися любов'ю до рідної землі , виховати у себе потреба в раціональному використанні природних багатств , в охороні навколишнього середовища .
Зміст регіонального компонента освіти покликане сприяти формуванню у школярів духовно -моральних орієнтацій , розвитку їх творчого потенціалу , толерантності в умовах багатонаціональної середовища.
Введення регіонального компоненту спрямоване на вирішення наступних завдань : розвиток варіативності загальноосвітніх програм та освітній послуг на території областей України ; оновлення змісту загальної освіти ; оволодіння учнями знаннями в області економіки , екології , історії та культури свого регіону; формування передумов для усвідомленого вибору учнями профілю навчання на старшій ступені загальної освіти з метою професійного самовизначення у відповідності з потребами регіонального ринку праці; виховання патріотизму та почуття громадянськості у підростаючого покоління.