Вступ………………………………………………………………………….…...3
Розділ 1. Формулювання уваги як психічного процесу
1.1 Поняття про увагу у наукових
психологічних дослідженнях…………………………………………..…5
1.2 Вікові особливості розвитку уваги у дитинстві…………………..…12
Розділ 2. Експериментальне визначення довільної уваги дошкільників
2.1 Організація та проведення експерименту з
визначення довільної уваги дошкільників………………………………20
2.2 Рекомендації щодо формування довільної
уваги у старших дошкільників……………………………………….…..26
Висновки……………………………………………………………………...…...30
Список використаних джерел………………………………….………………...32
Додатки…………………………………………………………………………….35

У найзагальнішому вигляді, увага – це "форма організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення" . Згідно з словником, увага – це "процес впорядковування поступаючої ззовні інформації в аспекті пріоритетності задач, що стоять перед суб'єктом". Існують й інші визначення, загальна сутність також яких зводиться до того, що увага пояснюється як певна психічна властивість людини, яка забезпечує для неї вибіркове поступлення інформації.
Увага – один з тих пізнавальних процесів людини, відносно суті і права на самостійний розгляд яких серед психологів дотепер немає згоди, не дивлячись на те, що її дослідження ведуться вже багато століть. Одні учені стверджують, що як особливого, незалежного процесу уваги не існує, що вона виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого психічного процесу або діяльності людини. Інші вважають, що увага є цілком незалежним психічним станом людини, специфічним внутрішнім процесом, що має свої особливості, що не зводяться до характеристик інших пізнавальних процесів.
Одними з перших увагу як певний психічний процес, притаманній людині, почали досліджувати представники англійської емпіричної психології ХІХ ст. – асоціаністи (Дж. Гартлі, Т. Браун, Дж. Міль, І.-Г. Гербарт та ін.). Однак при цьому вони не включали увагу в систему психології, для них не існувало ні особистості, ні об'єкту, а лише уявлення та їх асоціації; тому для них не існувало й уваги.
У кінці XIX і початку XX ст. поняття уваги починає грати все більшої ролі. Воно служило для характеристики активності свідомості і використовувалося як коректив до асоціативної психології, що робило свідомість концептуально подібною до механічних зв'язків відчуттів і уявлень. Перша механістична спроба пояснити увагу, намічена в руховій теорії уваги Т. Рібо (1881) і розвинена у біхевіористів і рефлексологів, котрі зводили увагу до рефлекторних установок. Друга, пов'язана з теорією гештальтпсихології, зводило явище уваги до структури сенсорного поля (Е. Рубін, 1915).
Для обґрунтування своєї точки зору прихильники сенсорного поля вказували на те, що в мозку людини можна знайти і виділити особливого роду структури, пов'язані саме з увагою, анатомічно і фізіологічно відносно автономні від тих, які забезпечують функціонування решти пізнавальних процесів. Указувалося, зокрема, на роль ретикулярної формації в забезпеченні уваги, на орієнтовний рефлекс як його можливий природжений механізм.
Існує ще одна теорія, яка пов’язує увагу з поняттям установки. Цю теорію запропонував Д.Н. Узнадзе. Спочатку вона торкалась особливого роду настройки, яка під впливом досвіду виникає в організмі і визначає його реакції на наступні впливи. Установки, на думку Д.Н. Узнадзе, напряму пов’язана з увагою. На його думку, вона "внутрішнє обумовлює собою стан уваги людини" [26 с. 124].
Цікаву концепцію уваги запропонував П.Я Гальперін. Основним її положенням є те, що увага уявляє собою певний момент орієнтовано-зосередженої діяльності [8]. Вона представляє собою психологічну дію, яка направлена на зміст образу, думки, іншого феномену, який є в даний момент в психіці людини. На думку П.Я. Гальперіна, увага за своєю функцією являє собою контроль за цим змістом. Також даний дослідник стверджує, що, на відміну від інших дій, які виробляють продукти діяльності, увага не має окремого, особливого результату [8; с. 132].
Для розуміння механізмів уваги дуже важливим є знання фізіологічних процесів, що лежать в її основі. В розробці фізіологічних причин уваги велику роль зіграли роботи видатних російських фізіологів І.П. Павлова і О.О. Ухтомського.
У висунутій І.П. Павловим гіпотезі про особливі реакції нервової системи – орієнтовні рефлекси – містилося припущення про рефлекторну природу мимовільної уваги [18; с. 187]. Подразники, сигнали, що надходять в мозок, викликають орієнтовно-дослідну реакцію. "Ми вдивляємось в образ, що виявляється, дослухаємось до виникаючих звуків, посилено втягуємо новий запах..." – писав І.П. Павлов. – Всі ці прояви забезпечують постійну готовність організму до несподіванок, готовність відповісти на будь-які обставини тією або іншою формою поведінки. Іншими словами, людина або тварина стає уважною ще до оцінки події, що настала"

1. Алейникова Т.В. Возрастная психофизиология. – Ростов, УНИИ РГУ, 2002. – 147 с.
2. Баскакова И.Л. Внимание дошкольника, методы его изучения и развития ; Изучение внимания школьников / Московский психолого- социальный ин-т. – М., 1995. – 64с.
3. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб. : Питер, 2005. – 520с.
4. Волкова Т. Н. 1000. Творческие игры, задания и тесты для развития памяти и внимания у детей 6-12 лет. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2005. – 240с.
5. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. – СПб. : Союз, 1997. – 96с.
6. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СПб. : СОЮЗ, 1997. – 224с.
7. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М. : Педагогика-Пресс, 1996. – 536с.
8. Гальперин П.Я. Введение в психологию. – М. : Книжный дом "Университет", 1999. – 332с.
9. Гамон Д., Брегдон А. Как развить умственные способности, память и внимание. Заставь свой мозг работать на 100 % / Н.Деревянко (пер.с англ.). – Х.; Белгород : Клуб Семейного Досуга, 2009. – 317с.
10. Дормашев Ю.Б., Романов В.Я. Психология внимания. – М. : МПСИ, 2007. – 372с.
11. Заваденко Н.Н. Как понять ребенка: дети с гиперактивностью и дефицитом внимания. – М. : Школа-Пресс, 2000. – 112с.
12. Канеман Д. Внимание и усилие / И. Уточкин (пер.англ.). – М. : Смысл, 2006. – 287с.
13. Кокун О. М. Психофізіологія. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 184с.
14. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М. : Просвещение, Владос, 1995. – Кн. 1 : Общие основы психологии. – 576с.
15. Немов Р.С. Психология: в 3 кн. – М.: ВЛАДОС, 2001. – Кн. 3: Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование с элементами математической статистики. – 640 с.
16. "Обережно: дитина!": В. О. Сухомлинський про важких дітей: тематич. зб. / О.В. Сухомлинська (наук.ред.), Т.В. Філімонова (упоряд.). – Луганськ, 2008. – 264с.
17. Обухова Л. Ф. Детская возрастная психология. – М.: Педагогическое общество России, 2000. – 444с.
18. Павлов И.П. Мозг и психика: Избранные психологические труды / М.Г. Ярошевский (ред.). – М. : Ин-т практ. психологии, 1996. – 320с.
19. Психодіагностика / Л. Терлецька (упоряд.), О. Главник (упоряд.). – К. : Шкільний світ, 2002. – 112с.
20. Психологічна енциклопедія: А – Я / О. Степанов (авт.-упоряд.). – К. : Академвидав, 2006. – 424с.
21. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: В 2 кн. – М. : Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1 : Система работы психолога с детьми разного возраста. – 384с.
22. Савчин М.В., Василенко Л.В. Вікова психологія: Навч. посіб. – К. : Академвидав, 2005. – 360с.
23. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В., Зелінська Т.М., Ставицька С.О. Вікова та педагогічна психологія. – К. : Каравела, 2008. – 399с.
24. Словарь практического психолога / С.Ю. Головин (сост.). – Минск, Харвест, 1997. – 800с.
25. Туревская Е.И. Возрастная психология. – Тула, ТГПУ им. Л.Толстого. – 138с.
26. Узнадзе Д.Н. Общая психология. – СПб. : Питер, 2004. – 412 с.
27. Ухтомский А.А. Доминанта. – СПб. ; М. ; Х. ; Минск : Питер, 2002. – 448.
28. Хрестоматія з української класичної педагогіки: К.Ушинський, С. Русова, А. Макаренко, Г. Ващенко, В. Сухомлинський: навч. посібник / В. Кравець (уклад.). – К. : Грамота, 2008. – 768с.
29. Эльконин Д.Б. Психическое развитие в детских возрастах: Избранные психол. труды. – М. : Академия педагог. и социальных наук, 1995. – 416с.

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком нових фундаментальних підходів до побудови навчально-виховного процесу. Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", державними національними програмами "Освіта" ("Україна ХХІ століття") та "Діти України" визначено, що особливої ваги набуває єдність виховних впливів на дитину протягом тривалого періоду становлення особистості, починаючи з дошкільного дитинства. Це сприятиме формуванню у дитини стійких суспільно значущих способів поведінки, здатності до самостійного критичного мислення, соціальної і моральної зрілості. При цьому одним із напрямків виховного процесу вважається інтелектуальний розвиток дошкільників. У свою чергу цей розвиток неможливий без формування високих параметрів для такого когнітивного процесу як увага.
Діти, які вже розпочали навчання в школі, зазвичай потерпають через неуважність або через недостатній розвиток своєї уваги. Розвивати й удосконалювати увагу так само важливо, як і вчити письму, рахуванню, читанню. Особливо важливим видом уваги є довільна увага, яка дозволяє дитині ефективно і продуктивно діяти тривалий час, виконувати навчальні завдання. Саме той час, коли психіка дошкільника "дозріває" і починає характеризуватися довільністю когнітивних процесів (уваги, пам’яті ), вважається, що дитина готова до навчання в школі і може успішно опановувати учбовий матеріал. Тому дошкільний період, і, головним чином, старше до шкільництво, є найважливішим періодом у житті дитини.
Тема нашої курсової роботи „Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці”. Враховуючи те, що ця тема не досить висвітлена в літературі і потребує додаткового дослідження, ми вирішили ще раз обговорити цю проблему.
Метою курсової роботи є дослідження уваги у дітей 6-7 років.
Об’єкт дослідження – діти дошкільного з різним розвитком уваги .
Предмет дослідження –динаміка особливостей уваги старших дошкільників.
Загальна гіпотеза – ми припускаємо, що розвиток уваги залежить від вікових особливостей. Для досягнення цієї гіпотези, ми поставили перед собою таке завдання: дослідити характерні особливості уваги для старших дошкільників.

У ході аналізу теоретичних аспектів дослідження уваги було виявлено, що в системі психологічних феноменів увага займає особливе положення. Воно включене у всю решту психічних процесів, виступає як їх необхідний момент, виділити і вивчати в "чистому" вигляді не представляється можливим. З явищами уваги ми маємо справу лише тоді, коли розглядається динаміка пізнавальних процесів і особливості різних психічних станів людини. Проте не можна не бачити і особливостей уваги, що червоною ниткою проходять через всі інші психічні явища, де воно виявляється, різних видів діяльності, що не зводяться до моментів, в які включена людина.
Це – наявність в ньому деяких динамічних, спостережуваних і вимірних характеристик, таких як об'єм, концентрація, перемикання, стійкість, розподіл, а також і ряд інших, котрі безпосередньо до пізнавальних процесів типу відчуттів, сприйняття, пам'яті і мислення не відносяться – характеристик вольової і емоційної сфери, властивостей особистості. Правильне рішення обговорюваної проблеми, скоріш за усе, полягає в тому, щоб спробувати з'єднати і врахувати обидві точки зору, тобто побачити в увазі і сторону процесів і явищ, і щось самостійне, незалежне від них. Це значить встати на точку зору, згідно якої увага як окремий психічний процес не існує, але є цілком особливим станом, що характеризує всі ці процеси в цілому.
Значення уваги у психічному житті індивіда виражається в точному виконанні пов'язаних з нею дій. Образи, одержані під час уважного сприйняття, вирізняються ясністю і виразністю. За наявності уваги розумові процеси протікають швидше і правильніше, рухи виконуються акуратніше й чіткіше. Увага дошкільника має своєрідні характеристики, котрі залежать від його психічного і особистісного розвитку, дозрівання деяких психічних функцій. Вона відображає його інтереси щодо навколишніх предметів і дій, які він з ними виконує. Дитина п’ятирічного віку, в основному, зосереджена на предметі чи на дії доти, доки не згасає її інтерес до цього предмета чи дії. Поява нового предмета викликає переключення уваги, тому діти рідко займаються чимось одним упродовж тривалого часу. Однак, разом з тим, саме у цьому віці розпочинається становлення довільності уваги, тобто коли дитина свідомо спрямовує її на певні об’єкти оточення, здійснює це, виходячи з завдань навчання або умов ігри, вимог дорослого.
У передшкільному дитинстві значним чином зростають показники всіх видів уваги. Стан підвищеної уваги пов'язаний з орієнтуванням в зовнішньому середовищі, з емоційним відношенням до неї, при цьому змістовні особливості зовнішніх вражень, що забезпечує таке підвищення, з віком змінюються. Істотне підвищення стійкості уваги спостерігається на заняттях, в яких дітям пропонується розглядати малюнки, описувати їх зміст, слухати розповідь. Переломний момент в розвитку уваги пов'язаний з тим, що діти вперше починають свідомо управляти своєю увагою, направляючи і утримуючи його на певних предметах. Для цієї мети п’ятирічний дошкільник користується певними способами, які він переймає від дорослих, а це й обумовлює появу довільної уваги.
В значній мірі цьому сприяє також вдосконалення плануючої функції мовлення, яка є універсальним засобом організації уваги. Мовлення дає можливість наперед словесно виділити значущі для певної задачі предмети, організувати увагу, враховуючи характер майбутньої діяльності. Експеримент у ДНЗ "Журавушка" показав, що для ефективного формування довільної уваги дошкільників, особливе значення мають психолого-педагогічні умови навчання і виховання дітей. Зокрема виявлено, що низькі показники стійкості і продуктивності уваги дошкільників можуть залежати від недостатньо організованої педагогічної діяльності з їх розвитку.
Практика показує, що продуктивному формуванню довільної уваги буде сприяти комплекс занять, вправ, ігор, дидактичних вправ і ігор. Рекомендації, що складені у результаті експерименту, мають свою значимість для організації навчально-виховного процесу, діяльності педагогів з для спеціального формування високих властивостей уваги.