ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 6
1.1. Сутність рекреаційного районування, фактори, що лежать в основі рекреаційного районування 6
1.2. Типи рекреаційних територій 16
РОЗДІЛ 2 ТУРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО РЕГІОНУ 20
2.1. Характеристика об’єкта дослідження 20
2.2.Рекреаційні ресурси Дніпропетровського регіону як основа туристичної діяльності 21
2.3. Основні рекреаційні системи району, їх спеціалізація 26
2.4. Проблеми і перспективи розвитку Дніпропетровського рекреаційного регіону 28
ВИСНОВКИ 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34

У загальному розумінні під районуванням розуміється процес багатофакторного поділу території на множину непересічних цілісних районів, що є компактним згущенням деяких вихідних чарунок у просторі. Існує значний доробок районування території України, приклади якого можуть взаємно доповнювати один одного при розгляді проблем використання і керування територіями на макротериторіальному рівні, а також мають враховуватися при рекреаційному районуванні України [1, c.45].
Рекреаційне районування – це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна). Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилась за тими чи іншими критеріями чи показниками на протязі декількох останніх десятиріч. При цьому, одні з них виконувались в інших соціально-економічних умовах розвитку країни, інші, незважаючи на їх сучасне походження, мають певні обмеження щодо їх використання, особливо в процесі вирішення містобудівних проблем.
Процес рекреаційного районотворення в загальному вигляді можна описати таким чином:
1 етап – існує не освоєна, але стратегічно важлива для соціокультурної системи (СКС) територія з потенційними рекреаційними ресурсами;
2 етап – починається швидке зростання нового рекреаційного району. Рекреація привертає велику кількість населення, яке освоюється в новому районі і залишається там постійно жити. У регіон інвестуються могутні засоби, створюється спеціалізована рекреаційна інфраструктура, орієнтована на обслуговування всієї СКС;.
3 етап – після досягнення високого рівня соціокультурного освоєння, наступає період зниження рекреаційної популярності району;
4 етап – стабілізація і переорієнтація рекреаційного району. Рекреаційні райони дуже рідко повністю втрачають свої первинні функції, і те, що розвивається з часом функціональність, ніколи остаточно не витісняє рекреацію.
Рекреаційне районування – вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію), який може бути адекватно описаний на фундаментальній основі. Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційної освоєності території і структура рекреаційних функцій (лікувальної, оздоровчої, туристської, екскурсійної).
Зонування території за ступенем комфортності проводиться і на рівні складання генеральних планів курортних зон і окремих рекреаційних об'єктів. При цьому слід дотримуватися загально географічних принципів районування: об'єктивності, ієрархічності і конструктивності.
Особливості рекреаційної оцінки територій є основою для проведення рекреаційного районування.
Окремі дослідники вважають, що сучасні потреби у вивченні рекреаційних ресурсів дозволяють виділити на території України вісім рекреаційних регіонів: Донецький, Карпатський, Кримський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Слобідський, Чорноморсько-Азовський, межами яких є як природні рекреаційні умови, так і адміністративно-територіальний поділ. Такий поділ дозволяє виділити рекреаційні регіони з відносно однотипним складом і якістю ресурсів, але різноманітними видами рекреаційної діяльності. Оцінка рекреаційного потенціалу регіонів за основними видами рекреації показала, що можливості України в цілому перевищують потреби її населення більше ніж у 1,5 рази. При цьому, рекреаційний потенціал по території держави як у географічному аспекті, так і відносно зон концентрації населення, розташований нерівномірно. У рамках рекреаційного районування доцільно також розглянути туристське районування – процес розчленовування території, при якому райони ідентифікуються за наявністю в них особливих рекреаційних ознак і виділяються туристські райони, що відрізняються один від одного за набором і ступенем чіткості ознак. У сучасній географії розвивається і концепція формування туристсько-рекреаційних систем, проектування яких у регіонах базується на виділенні різних композиційних, функціональних і планувальних елементів. Існує тісний зв'язок туристських районів різного рангу з туристсько-рекреаційними комплексами (ТРК), які є складними господарствами, куди входять лікувальні і оздоровчі установи, обслуговуючі підприємства і супутні галузі (підприємства торгівлі і громадського харчування, побутові, культурні і спортивні установи, екскурсійні об'єкти, дорожньо-транспортна мережа, сувенірне виробництво).

1. Арсененко. А.І. Суспільні рекреаційні системи як об’єкт дослідження рекреаційної географії. – Регіон-2003: стратегія оптимального розвитку // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Харків, 2009.-456 с.
2. Андропов О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2007, № 24.-345 с.
3. Багров Н.В. Региональна геополитика розвитку. – К.: Либидь, 2012.
4. Бейдик О.О. Пріоритети регіонального розвитку туризму і рекреації в Україні. // Україна: географічні проблеми сталого розвитку: Зб. наук. праць. В 4-х т. – К: ВЛГ Обрії, 2010. – Т.2. – 168 с.
5. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2011. – 395 с.
6. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. – К.: Палітра, 2007.
7. Воскресенський В.Ю. Міжнародний туризм. –, 2006. – 255 с.
8. Гаспарян А.А. Розвиток гірського туризму в Україні. //Бізнес, 2007, №5.- 367 с.
9. Географічний атлас України. – НВП Картографія. – 2006.- 132 с.
10. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. -2010.- 457 с.
11. Гетьман В. Рекреаційна діяльність у регіональних ландшафтних парках України //Географія та основи економіки в школі. - 2011. - № 4. - 454 с.
12. Гетьман В. Рекреаційна характеристика Волині //Наука і суспільство. - 2012. - № 1-2. – 324 с.
13. Головне управління статистики у Дніпропетровській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dneprstat.gov.ua
14. Гулич О.,Самольотов П. Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу як напрямок екологоорієнтованої структурної перебудови господарства Карпатського регіону. В зб.: Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики (Збірник наукових праць). Випуск 2 (XL). – Львів: ІРД НАН України, 2013. – 287 с.
15. Загальна медична географія світу. / Шевченко В.О. та ні. – К.: 2008.- 345 с.
16. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні.- 2010.- 326 с.
17. Кифяк О.В. Розвиток рекреаційних ринків регіонів //Фінанси України. - 2009. - № 9. - С.369
18. Комплексний атлас України. – К.: ДНВП «Картографія», 2009. – 96 с.
19. Кравченко Н. О. Методика оцінювання потенціалу ефективного функціонування та територіальної організації рекреаційного господарства регіону //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 12. – 178с.
20. В.В. Ковтун, А.В. Степаненко – Міста України –довідник. Київ. «Вища школа», 2009- 478 с.
21. Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону //Віче. - 2007. - № 3. – 253 с.
22. Любіцева О. О. Туристичні ресурси України: навч. посібник / О. О. Любіцева, Є. В. Панкова, В. І. Стафійчук. – К.: Альтерпрес, 2007. – 456 с.
23. Марченко О. Чим багаті. Рекреаційно-туристичний потенціал//Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2006. - № 39-40. – 436 с.
24. Новикова В. І. Типізація регіонів України за ступенем розвитку рекреаційної діяльності //Український географічний журнал. - 2007. - № 1. - C. 437
25. Рекреаційне районування. // Географічна енциклопедія України, т. 3. – К.: УРЕ, 2013. – 120 с.
26. Транскордонні території України (Проблеми розвитку) / Ред.-упорядн. Ю.Білоконь, О.Фомін. – К.:, 2009. – 265 с.
27. Україна-Путівник. Киев «Смолоскип».;2006.- 432 с.
28. Фоменко Н. Рекреаційні ресурси та курортологія : навч. посібник / Наталія Фоменко, ; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». - К. : Центр навчальної літератури, 2007. - 311 с.
29. Яковенко І. Інтегративно-географічний підхід в опрацюванні регіональної концепції розвитку рекреаційного природокористування //Український географічний журнал. -2012. - № 3. – 462 с.
30. Яковенко І. Про зміст і методику розробки комплексної картографічної моделі регіонального рекреаційного природокористування //Український географічний журнал. - 2013. - № 2. – 343 с.

На сучасному етапі розвитку суспільства, при загостренні економічних, соціальних та екологічних проблем, все актуальнішим є збереження здоров’я окремої людини та соціуму конкретної території, що породжує цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує рекреаційна галузь господарства. Локалізація соціально-економічних відносин даної галузі на регіональному рівні відбувається в межах формування та розвитку територіальної рекреаційної системи, що в умовах ринкової економіки трансформується в регіональний ринок рекреаційних послуг.
У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації . Це пов’язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам’ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини. Володіючи величезним природнім потенціалом, Дніпропетровсько рекреаційного регіону усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури.
Рекреаційні ресурси – природні й антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час та за допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей.
В Україні значну частину природного потенціалу складають: рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.). Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації і курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.
Площа освоєних та потенційних рекреаційних територій в Україні (без радіаційно забруднених) становить 12,8% території країни і розподіляється відповідно до природних особливостей семи рекреаційних регіонів: Карпатський, Придністровський, Дніпровський, Донецько-Приазовський, Поліський, Причорноморський, Кримський.

У загальному розумінні під районуванням розуміється процес багатофакторного поділу території на множину непересічних цілісних районів, що є компактним згущенням деяких вихідних чарунок у просторі. Існує значний доробок районування території України, приклади якого можуть взаємно доповнювати один одного при розгляді проблем використання і керування територіями на макротериторіальному рівні, а також мають враховуватися при рекреаційному районуванні України.
Рекреаційне районування – це вид функціонального, галузевого районування, що відображає тільки один аспект (рекреацію). Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристська, екскурсійна). Районування території України, пов’язане з рекреаційною функцією, проводилось за тими чи іншими критеріями чи показниками на протязі декількох останніх десятиріч. При цьому, одні з них виконувались в інших соціально-економічних умовах розвитку країни, інші, незважаючи на їх сучасне походження, мають певні обмеження щодо їх використання, особливо в процесі вирішення містобудівних проблем.
За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2001 році за кількістю прибутне іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1% від світових туристичних прибуттів). До 2005 року, його чисельність зросла до 9,3 млн. осіб; на 2010 рік – 12,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік – 15,0 млн. осіб [1].
Найбільш привабними регіонами для туристів є АР Крим, Карпатські гори та місто Київ. Але слід приділити увагу й іншим регіонам України.
Сьогодні Дніпропетровщина для багатьох являє собою важливий індустріальний центр всієї України, але вона також пропонує чимало туристських об’єктів. Наприклад, визначні пам'ятки Катеринославського краю здавна привертали увагу як видатних письменників, художників, видатних діячів, так і чисельних туристів. Окрім історико-географічного (відвідання запорозьких святинь, історичних пам’ятників), гідрологічного та бальнеологічного (відпочинку на Солоному Лимані та Дніпровських водосховищах), геологічного (Волоські скелі), мінералогічного, геоботанічного, екологічного видів туризму, Дніпровський край може запропонувати потенційним туристам знайомство із своїм промисловим комплексом, що є одним із найбільших в державі, а по деяких параметрах – й унікальним.
Дніпропетровський регіон має великий потенціал та перспективи в майбутньому в сфері туризму, тому на Дніпропетровщині плануються деякі заходи, які розроблені спеціально для розвитку туристичної індустрії:
 розвиток міжнародного співробітництва у сфері туризму і курортів, формування позитивного туристичного й санаторно-курортного іміджу Дніпропетровщини;
 створення кадастру природних територій та ресурсів туризму, проведення їх економічної оцінки, опису та класифікації;
 розроблення регіональної програми розвитку сільського та «зеленого» туризму;
 забезпечення підготовки інвестиційних паспортів рекреаційних об’єктів області, привабливих для іноземних і вітчизняних інвесторів;
 упровадження моніторингу курортно-оздоровчих і рекреаційних територій та природних лікувальних ресурсів;
 розроблення мап, схем, буклетів, туристичних довідників, створення єдиної інформаційної системи з повним банком даних санаторно-курортних, рекреаційних, туристичних послуг області
 створення навчального центру та позашкільних гуртків для розвитку активного етнографічного туризму.