Внимание! JavaScript отключен в Вашем веб-браузере.
Стабильная работа сервиса невозможна! Как включить написано здесь

Курсовая

"Проблеми та перспективи розвитку військово-промислового комплексу України"

Предмет:

Экономика

Язык:

Украинский

Год сдачи:

2019

Страницы:

145 грн.

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ: ОСНОВНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ 5
1.1. Військово-промисловий комплекс: сутність поняття й історія розвитку 5
1.2. Структура ВПК України. Основні галузі 8
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 16
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ 17
2.1. Основні вектори розвитку ВПК України 17
2.2. Торгівля продуктами оборонної промисловості 23
2.3.Український ВПК в умовах "гібридної війни" з Росією 29
ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ 31
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ 33
3.2 Військово-технічне співробітництво ВПК України та інших країн 38
3.3 Використання зарубіжного досвіду в сфері підвищення ефективності функціонування ВПК України 44
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 46
ВИСНОВКИ 47
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 50
ДОДАТКИ 53

Військово-промисловий комплекс (ВПК) - сукупність державних, військових, промислових, наукових і політико-ідеологічних структур, пов'язаних між собою участю у виробництві зброї і воєнного спорядження, проведенні політики мілітаризму.
Військово-промисловий комплекс - союз монополій, що спеціалізуються на виготовленні зброї, вищих чиновників державного апарату та генералітету, які формують доктрини розв'язання війн і посилення гонки озброєнь, мілітаризованої науки, а також тих засобів масової інформації, що захищають інтереси реакційних войовничих сил. Найважливішим елементом ВПК є гігантські монополії - головні постачальники зброї та військового спорядження.
За допомогою ВПК держава здійснює матеріально-технічне оснащення збройних сил, регулює масштаби структур і розміщення воєнного виробництва, забезпечує підготовку економіки та населення до військових дій. Об'єднуючи великий економічний, військовий і науковий потенціал країни, ВПК впливає на її внутрішню і зовнішню політику. [1, c. 34]
Вперше термін «ВПК» вжив президент США Д. Ейзенхауер. У економічній літературі існує звужене й розширене трактування ВПК. У першому випадку до складу ВПК зараховують військових підрядників, Пентагон і Конгрес США. У другому, крім названих, – ще тисячі дрібних підприємств і субпідрядників, торгові асоціації, профспілки, численну місцеву клієнтуру тощо. Розширене трактування ВПК прагне довести, що мілітаризованою є більшість суспільства. Насправді малі підприємства як субпідрядники гігантських військових концернів виконують незначний обсяг державних замовлень, привласнюють незначну частку прибутку. Гонку озброєнь, посилення мілітаризму західні вчені пояснюють, по-перше, психологією людей, їх прагненням до насильства, по-друге, прагненням індивідів до влади і панування, по третє, закономірностями розвитку військової технології. Причинами гонки озброєнь є боротьба гігантських монополій, окремих держав за економічний переділ світу, відносини приватнокапіталістичної власності, реакційна політика деяких розвинутих країн, їх прагнення розширити світовий ринок зброї і привласнити максимальні прибутки тощо. Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли мілітаристські акції сталінського керівництва (дії Радянської армії в Ірані у 1946, у повоєнній Східній Європі), встановлення тоталітарної системи в республіках колишнього СРСР, зовнішня політика СРСР, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані. Наприкінці XX ст. на військові цілі щороку витрачалося до 800 млрд. дол. Найбільшого розвитку ВПК набуває під час війни. В роки Першої світової війни прямі воєнні витрати США становили 14% національного доходу, а під час Другої – 43%, Німеччини – відповідно 42% і 68%, Великобританії – 37% і 56%. Основою ВПК є крупні монополії, що спеціалізуються на виготовленні зброї. У США частка перших 100 гігантських корпорацій у замовленнях Пентагону становить до 65%. Ядро військового бізнесу – приблизно 10 військово-промислових корпорацій, на які наприкінці 90-х припадало до 50% основних контрактів. Норма прибутку гігантських військово-промислових концернів як мінімум удвічі перевищувала аналогічний показник невійськових корпорацій. У ФРН наприкінці 80-х із 27 основних виробників зброї 19 входили до складу 100 найкрупніших промислових підприємств. Про посилення ролі ВПК у деяких розвинутих країнах свідчить зростання витрат на гонку озброєнь. Так, у США військові витрати за 1938–96 зросли з 1 до понад 280 млрд. дол. У 1985 вони становили 400 млрд. дол. У колишньому СРСР військові виграти наприкінці 80-х становили 250 млрд. крб.. Загальні прямі витрати НАТО з 1960 по 1996 зросли з 64,9 до понад 500 млрд. дол. За період 1949-95 прямі військові витрати лише США перевищили 9 трлн дол. Водночас на ліквідацію невміючих писати та читати всіх дорослих у світі потрібно тільки 1,2 млрд. дол.. Для виправдання гонки озброєнь ідеологи ВПК стверджують, що такі витрати є важливою рушійною силою економічного прогресу, сприяють процвітанню національної економіки, зменшують безробіття, стимулюють наукові дослідження тощо. У США військовими НДДКР безпосередньо зайнято до 30% усіх учених та інженерів, у т. ч. понад 30% математиків, до 45% фізиків та інженерів у галузі авіації та космонавтки. Але військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки майже втратили зв'язок з цивільним виробництвом. Щорічні витрати на гонку озброєнь у сумі понад 750 млрд. дол. дорівнюють витратам праці в сумі понад 100 млн. людино-років. Лише у регулярних військах перебуває майже 25 млн. осіб. Зростання військових витрат не лише не зменшує, а навпаки, збільшує армію безробітних. Якщо на кожний мільярд доларів у військовій промисловості США можна створити 75 тис. робочих місць, то у будівництві – 100 тис , у сфері виробництва товарів широкого вжитку – 112 тис., у сфері охорони здоров'я – 130 тис. і у сфері освіти – 187 тис. робочих місць. На виготовлення зброї витрачаються дефіцитні ресурси. Зростання військових витрат посилює інфляцію, зменшує соціальні витрати, життєвий рівень населення, збільшує дефіцит державного бюджету та платіжного балансу, загрожує демократичним тенденціям в економіці тощо. Кожної хвилини на гонку озброєнь у світі витрачають понад 1 млн. дол., а за цей же час помирають від голоду майже 30 дітей. Після розпаду СРСР в Україні залишалося до 30% його ВПК, приблизно 80% підприємств галузей машинобудування були зайняті виробництвом зброї.

Актуальність теми. За допомогою ВПК держава здійснює матеріально-технічне оснащення збройних сил, регулює масштаби структур і розміщення воєнного виробництва, забезпечує підготовку економіки та населення до військових дій. Об'єднуючи великий економічний, військовий і науковий потенціал країни ВПК впливає на її внутрішню і зовнішню політику.
Проблеми ВПК України, однією з яких є надання йому виваженої експортної орієнтації, досліджуються рядом українських фахівців. Серед них необхідно відзначити наукові праці Белова О., Бегми В., Боднарчука Р., Борохвостова В., Власюка О., Горбуліна В., Каблова В., Малєва В., Ольшевського В., Сафіуліна Х., Следзя С., Шеховцова В.
Мета курсової роботи - дослідження проблем та перспектив розвитку військово-промислового комплексу України що сприяє:
1) Розумінню ролі зміцнення військового потенціалу країни;
2) Систематизації здобутих знань;
3) Усвідомленню значущості ВПК для України;
4) Обміну досвідом з іншими країнами.
Об’єкт дослідження: процес розвитку ВПК України.
Предмет дослідження: перспективи військового потенціалу України,
шляхи нівелювання військової напруженості в країні.
Мета дослідження: розглянути умови практичного застосування теоретико-методологічних засад розвитку ВПК.
Гіпотеза: продуктивний розвиток ВПК можливий за умови активного співробітництва з іншими країнами в плані експорту та імпорту продуктів воєнної промисловості.
Досягнення поставленої мети зумовило вирішення таких завдань:
1) Визначення реалій військово-промислового комплексу України, його основних теоретико-методологічних засад. Наведення галузевої структури ВПК України, територіального розміщення його об’єктів;
2) Аналіз сучасного стану військово-промислового комплексу. Визначення основних векторів розвитку ВПК України. Розгляд можливостей дії українського ВПК в умовах "гібридної війни" з Росією. Дослідження можливостей торгівлі продуктами оборонної промисловості;
3) Визначення перспективи розвитку військово-промислового комплексу України, а саме: пошук напрямів реформування і механізмів модернізації ВПК України, можливості військово-технічного співробітництва ВПК України та інших країн, використання зарубіжного досвіду.
Курсова робота складається з вступу, трьох розділів з окремими висновками, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 55 сторінок друкованого тексту. Курсова робота містить 2 таблиці, 1 рисунок та 1 додаток . Список використаних джерел включає 29 найменувань.

За допомогою ВПК держава здійснює матеріально-технічне оснащення збройних сил, регулює масштаби структур і розміщення воєнного виробництва, забезпечує підготовку економіки та населення до військових дій. Об'єднуючи великий економічний, військовий і науковий потенціал країни, ВПК впливає на її внутрішню і зовнішню політику.
Після проголошення незалежності України на території України залишилося близько 30% від військово-промислового комплексу СРСР (в цілому, приблизно 2000 підприємств і організацій, в яких працювало понад 700 тис. осіб), проте вже до початку 1997 роки кількість працівників ВПК скоротилося більш ніж на 50%.
Вітчизняний ВПК, після розпаду Радянського Союзу, втратив багато зв'язків з підприємствами колишніх республік.
Слід відзначити, що декотрі з об’єктів ВПК не контролюються Україною так як знаходяться на території окупованої Автономної Республіки Крим або у зоні АТО. Також декотрі підприємства на сьогодні перебувають у стані занепаду та не представляють практичної користі. Однак не дивлячись на це український ВПК має суттєвий потенціал у разі його достатнього фінансування та розвитку.
Технологічний розвиток оборонно-промислового комплексу здійснюється на основі реалізації проектного підходу при абсолютно домінуючої ролі держави. З урахуванням існуючих стартових умов і тенденцій, а також відбуваються в даний час в ОПК і суміжних областях процесів, це дозволяє оцінити ймовірність реалізації оптимального варіанта технологічного розвитку даного сектора української економіки як досить високу , але пов'язану з великим числом ризиків і невизначеностей різного роду.
Визначеність військово-політичного статусу, розвиток внутрішнього ринку оборонної продукції, реструктуризація і реформування власності, а також адаптація законодавчого поля діяльності оборонних підприємств є головними чинниками прогресу на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції України в оборонно-промисловій сфері.
В умовах "гібридної війни" з Росією у короткостроковій перспективі найкращим варіантом організації оборони української території є тактика партизанської війни.
У випадку бойових дій проводити диверсійну та терористичну діяльність на території ворога для максимальної його деморалізації. Проводити інформаційну війну на території ворога для максимальної деморалізації населення.
В довгостроковій перспективі необхідно врахувати можливості ВПК. Враховуючи обмежені ресурси нашої держави, відсутність ключових виробництв військової авіації та засобів протиповітряної та протиракетної оборони, необхідно вести розробку.
ОПК України спроможний виробляти ОВТ, які не поступаються за своїми характеристиками кращим світовим зразкам. Але український ОПК донедавна працював переважно на зовнішній ринок, а не для зміцнення ЗС України. Згодом ми могли б налагодити власне масове виробництво ОВТ і на 90 % задовольнити потреби нашої армії. Тому сьогодні нам більш потрібна тимчасова фінансова підтримка Заходу, щоб налагодити масове військове виробництво. А для цього потрібно чимало часу - місяці і роки.
Сьогодні ми є свідками того, що рівень політичного діалогу й практичного співробітництва між Україною та країнами Європи піднявся на новий щабель. Це й не дивно, адже Україною проголошено та системно реалізовується стратегічний курс на євроінтеграцію. Керівництвом нашої держави багато зроблено для відновлення довіри та створення умов для нових історій успіху у галузі військово-технічного співробітництва між Україною та країнами-членами Європейського Союзу і НАТО. Слід зауважити, що у Української держави вже налічується чимало важливих партнерів серед країн Європи.
Частка військової продукції у світовому ВНП становить близько 2,5%, а частка у світовій торгівлі 1%. Розвиток ВПК на сучасному етапі залежить від стану воєнно-політичної обстановки у світі, характеру сучасних війн і зовнішньополітичних конфліктів і пов'язаного з цим прагненням до вдосконалення сучасних засобів ведення бойових дій, в першу чергу ядерної зброї і ракетної техніки.
Основні критерії військово-економічної ефективності: мінімізація участі живої сили в прямих бойових діях, мінімізація витрат на поразку цілей противника.

Для приобретения данной работы вначале зарегистрируйтесь и пополните баланс на 145.00 грн.

Также Вы можете заказать написание уникальной работы у наших Исполнителей.

Комарницький Євген (k-jore)

(4.6)

Внимание! Файл работы будет доступен для скачивания сразу после оплаты. Работа проверена администрацией сервиса: вся информация (содержание, введение, заключение, список использованной литературы, фрагмент работы, количество страниц и т.д.) соответствует действительности

Служба поддержки:

"Проблеми та перспективи розвитку військово-промислового комплексу України"

0 (800) 357-234