ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ВІДТВОРЕННЯ ОБРАЗУ ЖІНКИ-СТРАДНИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ І ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ 6
1.1. Дослідження творчості Уласа Самчука 6
1.2. Жіночий образ в українській літературі 9
РОЗДІЛ II. КОНЦЕПЦІЯ ЖІНКИ-СТРАДНИЦІ В РОМАНІ УЛАСА САМЧУКА «МАРІЯ» 21
2.1. Трактування жіночого характеру в романі «Марія» 21
2.2. Трагедія жінки-страдниці в романі У.Самчука «Марія» 24
ВИСНОВКИ 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 35

Улас Самчук - видатний майстер української прози XX ст. Його творча спадщина дає підстави твердити, що він підніс вітчизняну прозу на рівень світових зразків, але ім'я письменника, його творчість були надовго вилучені з літературного процесу. Сьогодні багатогранна діяльність митця привертає велику увагу дослідників, які лише тепер відкривають для себе цього майстра слова. У літературознавчій науці на західноукраїнських землях вже в 30-х роках після виходу з друку творів У.Самчука з'явилися численні відгуки, рецензії українських та польських критиків, зокрема Я.Гординського, Є.Маланюка, Б.Ольхівського та ін. У зіткненні людини й історії, людини і суспільства У.Самчук відшукав жанротвірні стимули, самобутні психологічні образи й основні соціально-психологічні конфлікти, на основі чого вибудував оригінальний, національно-специфічний романний світ та історіософічну концепцію України. Це засвідчили перші твори письменника, зокрема роман-епопея «Волинь», який відразу ж опинився в центрі обсервації критиків і літературознавців, більшість з яких оцінили твір надзвичайно високо: «Серед багатьох белетристичних новинок на одному з перших місць роман молодого Уласа Самчука «Волинь». Критика прийняла цю книжку дуже прихильно, як одну з найкращих в останніх роках. Пульсуюче життя, що віє зі сторінок книжки, цілковито захоплює нас» («Sygnaly», 1934, 1.X.). А «Biuletyn Pol. Ukr.» від 04.08.1935 року наголошував: «Роман У.Самчука є першорядним мистецьким явищем. Автор має великий епічний талант. Завдяки могутньому дарові оповідача роман читається на одному подиху». Були й негативні рецензії, в яких критикувалася ідеологічна позиція митця (С.Тудор), композиційна рихлість його романіві їх революційна романтика (Я.Гординський). Але вони не заступають новаторства У.Самчука у створенні оригінальних жанрових структур, глибоко закорінених у поетиці народного епосу і традиції реалістичного роману.
З того часу починається детальне вивчення творчості У.Самчука, але поза межами батьківщини. Його високохудожній доробок постійно перебуває під пильним оком дослідників літератури у діаспорі. Саме вони чітко окреслили основні жанрово-романні модуси великої прози митця, звели їх в єдину систему як особливий аспект самчукознавства. Оглядові статті й аналітичні матеріали у післявоєнний період опублікували А.Власенко-Бойцун, В.Державін, Г.Костюк, О.Лятуринська, І.Кошелівець, Б.Кравців, Я.Розумний, О.Тарнавський, Ю.Шевельов та ін.
В Україні, де панував метод соціалістичного реалізму і соціологічної критики, про об'єктивний аналіз літературних творів У.Самчука говорити не доводиться. Тільки на початку 90-х років ситуація змінилася: з'являються статті українських літературознавців, які намагаються збагнути естетичний феномен митця, заглибитися в його художній світ, повернути славне ім'я читачеві. Першопрохідцями в самчукознавстві є М.Гон, Р.Гром'як, А.Жив'юк, М.Жулинський, Н.Лисенко, Р.Мовчан, М.Неврлий, Д.Палій, С.Пінчук, О.Слоньовська, Г.Чернихівський, В.Шевчук та ін. Однак пояснити могутність таланту У.Самчука, велич його неоціненного внеску в скарбницю національної літератури важко, оскільки окремі дослідження, оглядові статті та аналітичні розвідки не творять цілісного образу митця. Необхідна грунтовна праця, яка б об'єднала всі досягнення в галузі самчукознавства. Зроблено перші кроки до реалізації цієї мети. Так, у 1993 році рівненська організація Спілки письменників України видрукувала в серії «Реабілітовані історією» збірник «Волинські дороги Уласа Самчука», куди ввійшли поряд з науковими дослідженнями різноманітних граней мистецького доробку західноукраїнського письменника (М.Гон, А.Жив'юк, Л.Зелінська, С.Пінчук, Н.Приходько та ін.) публіцистичні твори У.Самчука, а також спогади Марії Зоц і Олександра Андрущука. Тут же, у Рівному, побачило світ ще одне видання - ювілейний збірник до 90-річчя від дня народження Уласа Самчука, що містить тези доповідей наукової конференції (жовтень 1994р.). Він цінний тим, що вперше подає бібліографію творчого доробку майстра слова та літературно-критичних праць про нього, укладену А.Жив'юком. У збірнику аналізуються мемуарні твори письменника (Р.Гром'як, В.Любченко), ідейно-художня і структурна організація роману-епопеї «Волинь» (А.Войтюк, М.Гон, Ю.Мариненко), драматургічна спадщина У.Самчука (П.Лобас) та ін.

1. Ангелевич Н. Новое о прошлом // Семья и школа. - 2001. - №1-2. - С.60-61.
2. Біблія або Книги Святого Письма й Нового Заповіту. - Українське Біблійне Товариство, 1995.
3. Білоус Н.В. Жіночі характери в українській прозі кінця ХІХ – початку ХХ століття // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. пр. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2001. – Вип. 6. – С.100–110.
4. Білоус Н.В. Українська література другої половини ХІХ ст. про шляхи емансипації жінки (історичний аспект) // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. Наукові студії. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2000. – С.44–50.
5. Бурлакова І.В. Дискурс прози Уласа Самчука: проблема інтерпретації. Тези. 6-та міжнародна конференція. Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. – Дніпропетровськ, 2000. – С.10.
6. Герц М. «Бог уложив у мої руки перо...»: (Громадсько-політична і культурно-освітня діяльність Уласа Самчука) / Герц М. // Рідна школа. - 1997.-N11. - С.12-16.
7. Демська-Будзуляк Л. Гендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття// Слово і час. – К., 2005.– №4.– С.10-16.
8. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1988.
9. Жив’юк А. Дерманські береги Уласа Самчука // Слово і час.— 1995.— №1.
10. Зборовська Н. Український культурний канон: феміністична інтерпретація// www.utoronto.ca/elul/Main-Ukr.html
11. Музичка І. Свята Богородиця - Покровителька України // Народна творчість та етнографія. - 2002. - №4. - С.12.
12. Новиков А. Образ жінки-страдниці в п’єсах драматургів театру корифеїв// Дивослово. – К., 2004. – №7. – С.55-58.
13. Пастушенко О. Жіночі образи у творах У. Самчука другої половини ХХ ст. // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип.5. – К.: ІЦВ Держкомстату України, 2001. – С.88-100.
14. Пастушенко О. Роман Уласа Самчука «Марія». До проблем життєвої правди// Українська мова та література. – 1998. – № 5. – С.6.
15. Садівська В. Народознавчий аспект аналізу роману Уласа Самчука «Марія» / Садівська В. // Дивослово. - 1996.-N5-6. - С.43-46.
16. Самчук У. Марія. Український історичний роман.— К.— 1997.— С.3.
17. Самчук У. Марія: Куди тече та річка. - К.: Наукова думка, 2001. - 416 с.
18. Ситченко А. Не просто Марія... : /У.Самчук/ / Ситченко А. // Слово і час. - 1997.-N8. - C.76-78.
19. Слоньовська О. Аве, Маріє! : (Розгляд роману Уласа Самчука «Марія») / Слоньовська О. // Дивослово. - 1995.-N7. - C.40-43.
20. Теліга О. Якими нас прагнете?// О краю мій...: Твори, документи, біографічний нарис. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1999.– С. 85-97.
21. Фасоля А. Нема кінця нашому життю : (Роман Уласа Самчука «Марія» на уроках історії України в 10 класі) / Фасоля А. // Історія в школі. - 1997.-N10-11. - C.22-24.
22. Фенько О. Відгомін архетипу Великої Матері у творчості Уласа Самчука// Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип.3. – К., 1997. – С. 198 – 202.
23. Філоненко С. Переживання кінця в сучасній українській жіночій прозі (на матеріалі творів О. Забужко, С. Йовенко, С. Майданської)//Молода нація: Альманах. – 1999. –№12. – С.296-309.

Актуальність теми. Тема художньої парадигми жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури, образ жінки-страдниці як один з концептуальних образів української літератури не досліджувалась спеціально
Представник еміграційної гілки української літератури Улас Самчук у своїх творах прагнув відобразити буття українського народу в ХХ ст. Він досліджував одну тему – як могла вистояти і викристалізуватися у соціально-політичних катаклізмах цієї доби національна ідея української державності. Творча спадщина Уласа Самчука репрезентує вершинні досягнення української літератури ХХ ст. У своїх творах письменник відобразив цілу історичну епоху, у якій особливо виділяється мотив жіночої долі, жіночого національного характеру в його індивідуальних проявах.
Можна стверджувати, що ця проблема є концептуальним принципом пізнання й відображення світу Уласом Самчуком, оскільки витворений ним архетип жінки як символічна конструкція дешифрується в різноманітні образні уявлення, виокремлюючи його прозу в самобутнє і неординарне явище літературного процесу ХХ ст.
Саме художня парадигма жіночих характерів у творах Уласа Самчука генетично поєднує в українському письменстві міфопоетичні уявлення про Україну, що складались і трансформувалися протягом століть, і принципи актуалізації архетипу жінки-страдниці у такій сфері духовного життя, як літературна творчість.
Це дає підстави стверджувати, що жіночі характери, їхнє місце в художньому світі Уласа Самчука не вивчені з необхідною глибиною й об’єктивністю, яка повинна ґрунтуватися на ретельному аналізі текстів романів, суворому врахуванні авторської концепції. Цими міркуваннями і зумовлений вибір теми дослідження «Концепція жінки-страдниці в романі Уласа Самчука «Марія»«.
Мета дослідження полягає в простеженні художньої концепції жіночого характеру в романі Уласа Самчука «Марія». Реалізація основної мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
1. Розглянути проблему творення жіночого характеру в контексті культури та міфології, дослідити еволюцію образу жінки-страдниці та специфіку його трактування в творах українських письменників.
2. Виявити традиції, на які спирався письменник при створенні жіночих образів, розкрити їхній характер.
3. Розробити характеристику жіночого образу страдниці у романі «Марія» Уласа Самчука.
4. Виявити композиційну роль створених письменником жіночих характерів у художній структурі твору.
5. З’ясувати особливості трактування У Самчуком жіночого образу жінки-страдниці через рецепіювання архетипу і переосмислення міфопоетичних традицій у зображенні цього характеру.
Об'єктом дослідження є жіночі образи, жіночий характер в українській літературі та прозі Уласа Самчука, зокрема, в його романі «Марія».
Предметом дослідження є твір Уласа Самчука «Марія»
Матеріалом дослідження є відповідно художній текст роману.
Використовувався ряд традиційних методів: метод інтерпретації художнього тексту, описовий метод, порівняльно-історичний метод вивчення літературного матеріалу із залученням психоаналітичної теорії «архетипів» К. Г. Юнга, а також культурно-історичного, історико-біографічного методів.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що це дослідження є спробою комплексного аналізу загального принципу художньої парадигматики жіночого характеру страдниці у романі Уласа Самчука зокрема, а також в українській літературі загалом. Доводиться, що Улас Самчук у літературі ХХ століття зафіксував домінування «жіночого начала» в українській ментальній свідомості. Шляхом аналізу творів українських письменників різних епох показано еволюцію принципів художньої парадигми жіночого характеру страдниці. Стверджується, що мотив жінки-страдниці, концептуальний для української літератури, є композиційно-організуючим началом усієї прози Уласа Самчука.
Структура і обсяг роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографічного переліку використаних джерел.

Вивченню образу жінки в літературі присвячено чимало критичних праць. Зокрема, в українському літературознавстві ця проблема представлена у дослідженнях таких науковців, як О. Теліга, Н. Зборовська, Н. Білоус, А. Новиков, Г. Кошарська, С. Філоненко, О. Омельчук, Л. Демська-Будзуляк та інших, що свідчить про особливу актуальність цієї проблеми. Необхідно зазначити, що в переважній більшості досліджень жіночі образи розглядаються з феміністичної позиції.
Жіночий образ жінки-страдниці пронизує не тільки роман «Марія», а й всю прозу Уласа Самчука.
Архетип Великої Матері окреслюється протягом усієї історії світової культури, відображаючись у міфах, легендах, релігійних уявленнях, на рівні свідомості, у філософському знанні.
На перший план у розумінні жіночого образу, який ми бачимо через призму загальної символіки та міфологічних уявлень, виходить сильний аспект сприйняття, пов’язаний з Великою Матір’ю (архетип досліджений і виведений К.Г. Юнгом).
В українській культурі збереглася структура жіночого символу, особливо виразним є образ сильної жінки-матері, що зумовлено збереженням архаїчних елементів у культурі. Своєрідність жіночого типу детерміновано характером української культури: великою роллю в ній символічного світу, життєвістю фольклорної та етнічної традицій, збереженням язичницьких (міфологічних) елементів.
У генетичній пам’яті українців образ Великої Матері є визначальним, має глибоке етнокультурне коріння і всебічно трансформується в письменницькому мисленні.
Українській культурі притаманна матріархальна тенденція. Аналізуючи культурний досвід українців, ми констатуємо перевагу жіночого начала над чоловічим, проте не можна заперечити пропорційного розвитку чоловічої та жіночої ліній.
В українській літературі ми простежуємо традицію зображення жіночих характерів. Жіночі образи, які еволюціонують у своєму розвиткові, знаходимо у творах не одного покоління авторів.
Спираючись на трактування архетипу Великої Матері К. Г. Юнгом, можна стверджувати, що в українській літературі досить часто через жіночі образи письменники прагнули відтворити образ України: образ жінки-матері є нічим іншим, як образом рідної землі. Трансформування образу жінки в образ України зустрічаємо в творчості багатьох письменників. Міф про жінку-Україну, витворений ще за часів Руїни, ідентифікується з мотивом України-жертви. Найбільш яскраво це простежується в творах письменників, що знаходилися за межами Вітчизни.
До письменників-емігрантів належить і Улас Самчук, один з найбільших прозаїків ХХ ст. Початок письменницької діяльності прозаїка припадає на час розмаїття літературних течій та угруповань Західної України 1930 – 1940 років. Саме тоді вичленувалося націоналістичне начало як рушійна сила творчості багатьох письменників.
Героїні Самчукових творів поділяються на такі типи:
 перший тип – це жінка-мати, жінка-селянки, берегиня домашнього вогнища;
 другий тип – так званий тип «міської жінки», через який письменник відстоює право жінки на самовизначення, право обирати свій життєвий шлях, як кінцевий результат – усі жінки цього типу знаходять себе у материнстві;
 третій тип, певною мірою експериментальний для самого Уласа Самчука, – це тип жінки-мисткині, втаємниченої та непередбачуваної, яка ніколи не може всидіти на місці.
Героїнею багатьох творів У. Самчука є проста селянка, у тихому, скромному, працьовитому образі якої письменник прагнув втілити образ України. Пізніше в письменника з’являється образ емансипованої жінки, яка прагнула зберегти себе і свій рід за межами страшного радянського режиму.
Письменник зображує життя героїв у тісному зв’язку з історичними обставинами ХХ ст. Жіночі образи, вималювані письменником, символізують образ України. Героїні романів У. Самчука – частина України, один зі способів творення цілісного образу Батьківщини
Три образи у Самчуковому романі тісно переплітаються і поєднуються в єдине ціле. Це ще раз доводить, що в українському світобаченні переважає архетип жіночості. У.Самчук, виходячи з того, що жінка емоційно багатша, сприйнятливіша до нюансів у природі та взаєминах людей, саме через неї - жінку-матір, через правдиве відображення її мук і сумнівів зміг розкрити трагедію українського народу. На цьому рівні образ Марії переростає в саму Україну.