ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА 5
1.1. Соціальна-етнічна структура суспільства: основні види та елементи 5
1.2. Відносини соціально-етнічних спільностей 12
1.3. Соціально-етнічні спільноти та їх різновиди в Україні 15
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЧИН, ЩО ВПЛИВАЛИ НА ВИДОЗМІНЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНИХ СПІЛЬНОСТІЙ 18
2.1. Аналіз тенденцій відносин соціально-етнічних спільностей людей 18
2.2. Дослідження «етнічного парадоксу сучасності» 23
2.3. Аналіз чинників що впливали на соціально-єтнічну структуру України 25
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНИХ СПІЛЬНОСТЕЙ ТА РОЗРОБКА ДІЙ НАПРАВЛЕНИХ НА НІВЕЛЮВАННЯ ПРОТИРІЧ І КОНФЛІКТІВ РІЗНИХ НАРОДІВ І ЕТНІЧНИХ ГРУП 28
ВИСНОВКИ 38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 40

Соціальна структура суспільства разом з іншими аспектами характеризується наявністю і взаємодією соціально-етнічних спільностей. Соціологія вивчає генезис, сутність, функції, загальні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) відносини і розробляє основні методологічні принципи їх дослідження. Етносоціологічне вчення сучасного суспільства має перш за все практичну цінність. Дослідження соціологічних аспектів етнічних процесів, відносин, відмінностей особливо значущі для полі етнічних, багатонаціональних держав, в тому числі і для України.
До спільнот соціально-етнічного типу відносяться плем’я, народність, нація, етнічна група та інші етнічні спільноти людей, що виникли в результаті природно-історичного процесу. Щоб розкрити сутність цих явищ, необхідно спочатку розглянути зміст таких основних понять, як «народ» і «етнос», оскільки з ними корелюються всі етнічні одиниці.
Дуже багатозначний термін «народ». У повсякденній мові народом зазвичай називають населення держави, жителів країни. Мовою соціальних наук, і насамперед етнографії, народ – це спільнота, що вирізняється з ряду ознак від інших подібних їй історично сформованих об’єднань. В цьому сенсі ми говоримо, наприклад, «український народ» або «узбецький народ», «польський народ», «угорський народ» і т. д. В цьому випадку термін «народ» рівнозначний терміну «нація». Іноді термін «народ» вживається для позначення сукупності різних соціально-етнічних груп: націй, етнічних груп, національних меншин та ін.. Наприклад, багатонаціональний народ України, народ Казахстану і т. п. Як видно, термін «народ» відноситься до дуже різних типів спільнот, а також виступає як збірний по відношенню до кількох соціально-етнічних спільнот. [4, с.142]
В останні роки в соціальних науках широко вживається поняття «етнос». Правда, в західній соціологічній літературі воно вживається здавна.
Поняття «етнос» (слово грецького походження, означає плем’я, народ) є вихідним для характеристики соціально-етнічних спільностей, оскільки дає можливість для однозначного виразу того спільного, що є в поняттях «нація», «народність», «етнічна група» та ін . Це загальне – наявність певної мовної та культурно-побутової специфіки, єдиної самосвідомості. Його прийнято називати етнічним, а сукупності людей - «етносами». Поняття «етнос» охоплює всі соціально-етнічні спільності.
Етнос – це історично сформована на певній території стійка сукупність людей, що володіє єдиною культурою (включаючи мову) і психологічним складом, усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість). Формування етносу зазвичай відбувається на основі єдності території та господарської діяльності. Ознаки, які виражають системні властивості етносу і відділяють його від інших етносів – мова, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми поведінки, звички, тобто такі компоненти культури, які, передаючись із покоління в покоління, утворюючи в підсумку специфічну етнічну культуру.

1. Parsons T. Sociological Theory and Modern Society. - N. Y., 1967
2. Арутюнян Ю.В. Етносоціологія: цілі, методи і деякі результати дослідження / Арутюнян Ю.В., Дробіжева Л, В., Кондратьєв В.С., СусоколовА.А.. – М.: Наука, 2010.
3. Барвінський А.О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2008.
4. Ворона В. В., Пилипенко В.Е. Економічна соціологія. Учб. посіб. - К., 2006.
5. Гавриленко І. М. Соціологія. Соціальна динаміка. - К., 2011.
6. Городяненко В. Г. «Соціологія». – К., 2004.
7. Добреньков В.И. Методы социологического исследования: учеб. для студ. вузов, обуч. по спец. 020300 «Социология» / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М.: ИНФРА-М, 2008.
8. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології від античності до початку XX ст. – К.: Либідь, 2005.
9. Зборовський Г.В., Орлов Г.П. Введение в социологию. – Екатеринбург, 2009.
10. Коваліско Н. В. Основи соціальної стратифікації: Навч. посіб. - Львів, 2012.
11. Колодій А. «Нація як суб'єкт політики». – Л., 2005.
12. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. – К., 2006.
13. Мертон Р.К. Социальная теория и социальная структура // СОЦИС. – 1992.
14. Міжнаціональні відносини: терміни і визначення // Політика і час. – 2001.
15. Огаренко В. М., Малахова Ж. Д. Соціологія малих груп. - К., 2005.
16. Основи соціології: матеріали до лекційного курсу // За ред. Климанської Л.Ф. Савки В.Е. – Львів, 2004.
17. Основи соціології: навч. посібник / В.І. Золотов; Алт. держ. техн. ун-т ім. І.І. Ползунова. – Барнаул: вид-во АлтГТУ, 2008.
18. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. Курс лекцій. – К.: Наукова думка. – 2004.
19. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. –К.: Либідь, 2002.
20. Примуш М.В. Загальна соціологія. Навчальний посібник. – К.: Видавн. дім „Професіонал”, 2004.
21. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. – М.: Изд. полит. лит-реч, 2007.
22. Социология. Курс лекций. – М., 2014.
23. Социология: Наука об обществе. – Харьков, 2010.
24. Социология: Словарь-справочник / Под ред. Г. В. Осипова. – М.: Наука, 2014.
25. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За редакцією В.Г. Городяненка. – Київ: Академія. – 2006.
26. Спелзер Н. Соціологія. – М., 2002.
27. Тощенко Ж. Т. «Социология». – М., 2004.
28. Українське суспільство: моніторинг - 2010 р. Інформаційно-аналітичні матеріали / За ред. члена-кор. В.М. Ворони, д-ра філос. наук. А.О. Ручки. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2000.
29. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. – Львів.: Кальверія, 2007.
30. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 2004.

Актуальність дослідження полягає в тому, що на сьогодні мало досліджень, в яких розглядалися б детально тенденції розвитку соціально-етнічних спільнот.
Етнічна структура суспільства – базовий формотворчий чинник української держави, основа формування політичної нації країни. Вона перебуває в динамічному стані, зумовленому конкретними історичними обставинами, істотно впливаючи на суспільні процеси в цілому – політичні, культурні, економічні, демографічні тощо. У цьому контексті для української держави, для її сталого розвитку смисложиттєвим постає вирішення фундаментальної політичної проблеми: яким чином із людності різноетнічного походження – громадян України – сформувати певну системну цілісність, для якої національні інтереси країни, пріоритети та цілі її розвитку були б атрибутивними складовими, мірилом мислення і діяльності кожного з членів суспільства. Зрозуміло, що відповідні трансформаційні процеси мають відбуватися на основі врахування культурних цінностей кожної з етнічних груп – як корінного етносу, так і представників множини етнічних меншин України. Тим – то осмислення історичних передумов формування етнічної структури населення України набуває першочергового значення як концептуальна підстава розбудови розвиненого демократичного суспільства. Через це аналітики справедливо відносять розв’язання етнічних проблем суспільства до сфери національної безпеки держави.
Вивченню стану розвитку соціальної-етнічної структури суспільства присвячено чимало досліджень українських і зарубіжних науковців, зокрема Арутюнян Ю.В., Гавриленко І. М., Добреньков В.И., Паніна Н.В., К. Чернова, Тощенко Ж. Т., Якуба О.О.та інші.
Предметом курсової роботи є взаємозв`язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними.
Об’єкт курсової роботи – особливості етнічних виявів соціального.
Мета дослідження: проаналізувати передумови створення соціально-етнічних спільнот, тенденції їх розвитку.
Для здійснення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
 систематизувати матеріал, присвячений соціально–етнічним спільнотам;
 проаналізувати етапи розвитку соціально-етнічних спільнот;
 визначити історичне значення їх розвитку.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
У першому розділі курсової роботи розглядається теоретична характеристика соціально-етнічної структури суспільства.
У другому розділі курсової роботи проводиться дослідження причин, що впливали на видозмінення соціально-етнічних спільностей.
У третьому розділі курсової роботи розглядається перспективи розвитку соціально-етнічних спільностей та надається розробка дій направлених на нівелювання протиріч і конфліктів різних народів і етнічних груп.
Курсова робота складається з 40 сторінок друкованого тексту, двох розділів, вступу, висновків, списків використаних джерел з 30 найменувань та містить 2 таблиці.

Проаналізувавши усе вищенаведене , можемо дійти таких узагальнень і висновків:
Соціально-етнічні спільноти посідають особливе місце серед соціальних спільнот людей, являючи собою найбільш сталі історично сформовані угруповання людей, взаємовідносини між якими виступають важливим фактором історичного розвитку людства.
До таких спільнот зазвичай зараховують етнос, плем’я, народність, націю.
Серед головних умов, які об’єднують людей у народ як цілісну соціальну спільноту, найчастіше називають єдність походження, місця проживання, господарсько-економічного життя, мови, культури.
Етногенетична спільнота – це соціальна група, членів якої об’єднує усвідомлення свого генетичного зв’язку з іншими представниками цієї групи (етнічна самосвідомість).
Історичні умови, за якими існують етноси, породжують різноманітні зв’язки, що об’єднують людей, у тому числі й не за етнічними ознаками – політичні, господарські, торгівельні, релігійні тощо.
Сукупність сталих рис, притаманних представникам того чи іншого народу, котрі знаходять прояв у їх діяльності та спілкуванні, визначається таким поняттям, як національний характер.
До найбільш древніх етносоціальної спільності відносяться племена, у яких соціальна структура заснована на принципі кревного споріднення, а родова екзогамія поєднується з племінної ендогамії.
Наразі процес етнічної диференціації людства продовжується: зазнала краху колоніальна система.
Останні десятиріччя ХХ ст. і привели до збільшення держав, створених за етнічним принципом, одночасно зростає тенденція поліетнічності більшості держав.
У сучасному світі ще існують етноси та етнічні групи, які не мають власної території. Вони існують у дисперсному стані, бо розкидані по територіях інших етносів (наприклад євреї або цигани в багатьох країнах).
Соціальна стратифікація – це природна і соціальна нерівність між людьми, яка проявляється в їх соціальному житті і має ієрархічний характер: вона підтримується і регулюється різними інституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується, що є умовою впорядкованого існування будь-якого суспільства та джерелом його розвитку.
За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних країн. На її території проживають представники понад 130 національностей, всього близько 46 млн. осіб. Близько 7 млн. українців проживає у країнах СНД, а понад 4 млн. – у традиційному зарубіжжі. Характерно, що корінне населення нашої країни диференційоване за ступенем етнічного розвитку.
Складність соціального управління процесом консолідації української нації полягає у переплетінні етнічних проблем із соціальними, політичними, регіонально-демографічними, що й надає їм особливої гостроти у період радикальних перетворень у суспільстві.