ВСТУП 3

1.Історія вчення про шизофренію 4

2.Клінічні прояви і види шизофренії 8

3.Шубооразна шизофренія 11

ВИСНОВОК 14

Список використаних джерел: 16

Заслуга обґрунтування шизофренії як єдиного самостійного захворювання належить великому ученому і видатному реформаторові в області психіатрії Е. Крепелину. Обновивши і поглибивши опис параноїдного слабоумства, дане ще Маньяном, Е. Крепелин у 1893 р. (у 4-м виданні «Психіатрії») зблизив його з описаними раніше Е. Hecker (1871) і К. Kahlbaum (1890) гебефренією і кататонією. Е. Крепелин, незважаючи на різкі синдромологічні розходження цих трьох форм (тоді ще самостійних «хвороб»), зосередив увагу на властивій тенденції до психічного зниження хворих у майбутньому і саме на цій підставі об'єднав їх тоді в групу близьких психозів за назвою «Процеси психічного розпаду». І вже в наступному - 5-м виданні «Психіатрії» (1896), створюючи нозологічну систему психічних захворювань (для кожного з яких вимагав свою клініку, перебіг, етіологію, патогенез і ін.), він об'єднав усі ці три процеси в єдину хворобу «dementіa ргаесох», розглядаючи їх уже як клінічні форми цього єдиного захворювання. Основою для такого об'єднання Е. Крепелин вважав властивий усім трьом формам несприятливий прогноз, неухильне ослаблення психічної діяльності, що виливається в кінцевому рахунку в слабоумство. Він розглядав послаблення розумової діяльності при dementіa ргаесох не як якийсь випадковий результат хвороби, що може бути, а може і не бути, а як закономірний її прояв, що відноситься до суті процесу. Так, Е. Крепелином у зв'язку з обґрунтуванням нозологічної сутності dementіa ргаесох, шизофренії було введено в психіатрію поняття ослабоумлюючого процесу. Пізніше, під впливом робіт О. Dіem (1903). сюди була приєднана і проста форма хвороби. Крім цих чотирьох (основних), Е. Крепелин виділяв ще ряд афективних форм: просту депресивну, депресивну з бредоутворенням, ажитировану і циркулярну.

1. Александер Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение / Пер. с англ. С. Могилевского. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – С. 152 – 164
2. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 349 с.
3. Гаррабе Ж. История шизофрении. - М., СПб.: Б.и., 2000. – 185 с.
4. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.
5. Корольчук М.С. Психодіагностика. – К.: Либідь, 2005. - 372 с
6. Кришталь В.В. Психосоматическая патология: генез и подходы к коррекции // Международный медицинский журнал. – 2001. – № 1. – С. 37 - 40.
7. Максименко С.Д., Шевченко Н.Ф. Психологічна допомога тяжким соматично хворим. – К.: Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України; Ніжин: Міланік, 2007. – 115 с.
8. Общая психодиагностика / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. - М.: Речь, 2001. - 440 с.
9. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: Владос, 1996. – 529 с.
10. Ротенберг В.С., Аршавский В.В. Поисковая активность и адаптация. - М., 1984.
11. Руководство по психиатрии./ под ред. Г.В. Морозова. - М.: Медицина,1988. – Т.1. – 450 с.
12. Свядощ А.М. Аутогенная тренировка. Руководство по психотерапии. - Т.: Медицина, 1979. - С. 176-192.
13. Семиченко В.А. Психологические состояния. – К.: Магистр – 8, 1998. – 208 с.
14. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. – К.: Здоровья, 1982. – 376 с.
15. Смулевич А.Б., Сыркин А.Л., Козырев В.Н. и др. Психосоматические расстройства (клиника, эпидемиология, терапия, модели медицинской помощи) // Журнал неврологии и психиатрии. – 1999. – № 4. – С. 4 - 16.
16. Снайдер К. Клінічна психопатологія. – К.: Сфера, 1999. – 236 с.
17. Снежневский А.В. Общая психопатология: Курс лекций. - Валдай, 1970.
18. Шизофрения. Клиника и патогенез. / Под ред. А. В. Снежневского. - М.: Медицина, 1969. – 210 с.
19. Шизофрения. Мультидисциплинарное исследование. / Под ред. А. В. Снежневского. - М.: Медицина, 1972. – 156 с.

Шизофренія є найбільше що часто зустрічається і важливим розладом з цієї групи. Шизотипічні розлади мають багато характерних рис шизофренічних розладів і очевидно генетично з ними зв''язані. Однак, оскільки вони не виявляють галюцинаторні і маревні симптоми, грубі порушення поводження, властиві шизофренії, та не завжди привертають увагу лікарів. Більшість маревних розладів очевидно не пов''язані із шизофренією, хоча відмежувати їх клінічно, особливо на ранніх етапах, може бути досить важким. Вони складають гетерогенну і не цілком зрозумілу групу розладів, що для зручності можна розділити в залежності від типової тривалості на групу хронічних маревних розладів і групу гострих і транзиторних психотичних розладів.

Володимир Лєві так описує порушення мислення при шизофренії: «Cхильність до розумування, до пояснення і обґрунтування всього і вся; до все охоплення, до однозначності суті, до глобальної послідовності, до всезагальних кінвих істин. («Почавши говорити, відчуваю нездоланне бажання розвивати думку дальше і дальше, хоча нема конкретної теми: приходжу до абсолютів, до часу і простору, питання: що первинне?) Це називають деколи філософською інтоксикацією; можливо, це компенсація якоїсь недостатньої інтуїції; тут теж гіпертрофія логіки, виключна раціональність. ( «В житті є справа і насолода, найвища справа – наука, найвища насолода жінка; ділю час між наукою і жінкою, але кожна вимагає всього часу; що вибрати? Що первинне?»

Шизофренія - психічне захворювання не встановленої етіології, схильне до хронічного плину, що виявляється типовими змінами особистості хворого і різними по ступені виразності іншими психічними розладами, що часто приводять до стійких порушень соціальної адаптації і працездатності.

Хворі шизофренією стають замкнутими, утрачають соціальні контакти, губляться емоційні реакції. Також спостерігаються різного ступеня виразності розлади відчуттів, сприйняття, мислення і рухомо-вольових функцій.

Термін «шизофренія» запропонував швейцарський психіатр Е. Блейлер (1911 рік).

Блейкер вважав, що для цього захворювання характерна особлива дисоціація психічних процесів особистості і її специфічна зміна в результаті хвороби.

Він виділяв первинні ознаки захворювання, до якого він відносив утрату хворим соціальних контактів (так званий - аутизм), збідніння емоційності, розщеплення психіки (особливі порушення мислення і дисоціація між різними психічними проявами), що кваліфікувалися як зміни особистості по шизофренічному типу. Цьому приділялося вирішальне значення в діагностиці шизофренії.

Побічні ознаки шизофренії - виявляються сенестопатією, ілюзіями і галюцинаціями, маревними ідеями і кататонічними розладами, що були властиві і багатьом іншим хворобам, Блейлер не вважав їх обов''язковими симптомами.

Форми шизофренії він розділив на три класичні форми: гебефренична, кататонічна і параноїдальна, пізніше була додана четверта форма - проста.

Через якийсь час були описані й іншої форми, приміром, іпохондричній і періодичний, котрі виділялися на основі ведучого синдрому хвороби.

Як показали сучасні медичні спостереження, різні форми шизофренії не відрізняються стабільністю, будь-яка форма може переростати в іншу або видозмінюватися.