ЗМІСТ

Вступ 3

РОЗДІЛ І. ОСВІТА В УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ. 4

1.1. Стан та розвиток педагогічної освіти навчальний педагогічний освіта 4

1.2. Навчальні заклади України та їхня роль в освіти та вихованні на початку ХІХ ст. 7

1.3. Педагогічна думка провідних педагогів на початку ХІХ ст. 11

Висновки 14

Список використаних джерел: 16

У 1802 – 1804 рр. у Російській імперії, а отже, в Україні також, було проведено великомасштабну освітню реформу. Результатом її стало утворення Міністерства народної освіти й становлення чотирьох типів навчальних закладів – парафіяльних, повітових училищ, губернських гімназій і університетів. Всю імперію було поділено на шість основних навчальних округів на чолі з попечителями, яких призначало Головне правління училищ. Попечителі зобов’язувалися ревізувати округи [7, с.13].
Затвердження 5 листопада 1804 р. було Статуту навчальних закладів, підвідомчих університетам, згідно з яким було створено мережу середніх і нижчих навчальних закладів.
Одним із найвагоміших питань цього періоду слід вважати ухвалення першого Загального статуту російських імператорських університетів (1804), який став своєрідним «керівництвом до дії» у справі започаткування вищої педагогічної освіти на основі класичної університетської. Його проект запропонував секретар Головного правління училищ В. Н. Каразін і академік М. І. Фусс. Статут офіційно визначав навчальний і адміністративний устрій університетів Російської імперії. Найважливішим його здобутком стало проголошення університетської автономії – виборність ректора, проректорів, професорів таємним голосуванням, право університету затверджувати вчені ступені, відкривати кафедри тощо. Університет визначався вищим навчальним закладом, що готував до державної служби. Найвищою інстанцією з навчальних та дисциплінарно-судових справ вважалася рада університету, вона ж обирала ректора з ординарних професорів терміном на один рік, якого затверджував імператор, що був головою ради, а отже, найвищим представником університету. Крім того Рада обирала також професорів, ад’юнктів і викладачів організовувала навчальні курси, преміювала наукові праці [8, с.102 - 103].
Заснований тоді ж таки університетський дисциплінарний суд контролював діяльність студентів, професорів і викладачів. Правління університету мало виконавчі функції. До складу правління входили ректор, декан і особливий засідатель, якого призначав попечитель з числа ординарних професорів. Згідно зі статутом університети повинні були мати чотири основні факультети, а саме: медичний, словесний і факультети моральних та політичних і фізичних та математичних наук

1. Будзей О. Вулицями Кам’янця - Подільського. – Львів, 2005. – С. 76 – 79.
2. Губарев В. К. Історія України: Довідник школяра і студента. – Донецьк: БАО, 2008. – С. 240 – 245.
3. Дунович О. В. Народна педагогіка // Хрестоматія по історії української школи і педагогіки. – К.: Знання, 2003. – С. 402.
4. Зелінська Н. Видавнича справа та редагування: Постаті та джерела (ХІХ-перша третина ХХ ст.). – Львів: Світ. – 2003. – С. 81 – 84.
5. Левківський М. В. Історія педагогіки: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 359 с.
6. Лист Т. Чацького до Коллонтая (лютий 1804 р.) // Хрестоматія по історії української школи і педагогіки. – К.: Знання, 2003. – С. 356.
7. Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібн. – К.: Знання, 2003. – 449 с.
8. Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія. –К.: Знання, 2003. – 765 с.
9. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навчальний посібник. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.
10. Мельничук О. С. Історія педагогіки України: Навчальний посібник. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2001. – 179 с.
11. Мосіяшенко В. А. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: Університетська книга, 2005. – 266 с.
12. Сисоєва С. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 307 с.
13. Соколовська Л. Колегіуми в системі освіти України // Рідна школа. – 2001. - №5. – С. 67 - 69.

Актуальність теми. У культурній сфері, як і в інших, існувала класова поляризація: культурні надбання зосереджувалися в руках панівного класу, який тримав монополію і на освіту, що давало йому можливість займатися інтелектуальною діяльністю. Це значно затримувало духовний розвиток мільйонів трудового населення. Так, система шкіл на Україні, що підпорядковувалася різним державним відомствам (міністерству народної освіти, Військовому, морському, духовному та ін.), не охоплювала початковим навчанням усіх дітей шкільного віку. Нестача приміщень, підручників, начального приладдя, низька матеріальна забезпеченість не сприяли нормальному функціонуванню початкових шкіл.

Метою мого реферату є розгляд питань, що стосуються стану та розвитку педагогічної освіти в Україні на початку ХІХ століття.

Відповідно до мети формулюються наступні завдання реферату:

1. Охарактеризувати педагогічну освіту в Україні в першій половині ХІХ ст.;

2. Прослідкувати за тим, як розвивалась педагогічна думка першої половини XIX ст. в Україні;

Об''єктом дослідження є педагогічна освіта і думка в Україні на початку ХІХ століття.

Предмет дослідження становить педагогічна думка І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Духновича, М. Максимовича, членів гуртка «Руської трійці» – М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького та інших і вплив їх на розвиток педагогічної освіти, а також розвиток педагогічної освіти на всіх землях України відповідно до тогочасного адміністративного поділу.

Потрібно зазначити, що результатом освітньої реформи 1802 – 1804 рр. стало утворення Міністерства народної освіти й становлення чотирьох типів навчальних закладів – парафіяльних, повітових училищ, губернських гімназій і університетів. Всю імперію було поділено на шість основних навчальних округів на чолі з попечителями, яких призначало Головне правління училищ.

Крім вищої середньої й початкової школи в Україні після реформи 1804 р склалася мережа освітніх закладів особливого типу , що займали проміжне становище між вищими й середніми закладами освіти – ліцей, гімназія вищого типу. Загалом у першій половині XIX ст. відомо чотири ліцеї, три з яких – Ришельєвський в Одесі, Кременецький і Ніжинський, котрі мали вагоме значення для становлення вищої освіти.

Потрібно звернути велику увагу на внесок педагогів і просто відомих людей у розвиток освіти в Україні на початку ХІХ ст. Наприклад, у творчій спадщині Ю. Федьковича важливою є ідея народності. Він зазначав, що головний критерій народності – народна мова, народні звичаї, народна поезія. Був переконаний, що в навчанні слід використовувати методи, які розвивають і збагачують дітей. На його думку, методи навчання мають забезпечити самостійність «бачити, думати, говорити». Ю. Федькович вважав, що вчитель повинен постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність.

М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький вважали народну освіту «найпершою потребою всього народу». Іван Петрович Котляревський мету свого виховання вбачав у підготовці корисних батьківщині та народові громадян, високоосвічених патріотів.

У відкритому тоді Київському університеті Максимович дістав професура російської словесності й був обраний першим ректором університету, вагомий внесок Максимовича досить великий, щоб впевнитись, то потрібно детально перечитати другий розділ.

О. Духнович великого значення надавав вихованню дітей в сім''ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні підготувати їх до майбутньої трудової та громадської діяльності. Батьки в усьому мають давати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі й цікавитись їх навчальною діяльністю. Іван Петрович Котляревський мету свого виховання вбачав у підготовці корисних батьківщині та народові громадян, високоосвічених патріотів.

М. Корф вважав, що на уроках рідної мови і читання вчитель повинен повідомляти учням у певному обсязі дані з природознавства, географії, історії та літератури.

Тарас Григорович Шевченко вважав, що ідеалу можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей. Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати, а не обкрадати серце людини.

Доробки людей, які зазначені вище, досить великі. Саме вони представники педагогічної думки в Україні на початку ХІХ століття. І саме вони зробили великий внесок у розвиток освіти у вказаний період.