ВСТУП...…...…………………………………….………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
1.1. Поняття та властивості державної влади в Україні ………………...6
1.2. Конституційно-правові основи взаємодії органів державної влади і забезпечення верховенства права ……………………………………………...18
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ
2.1. Організаційні засади функціонування законодавчої гілки влади...27
2.2. Значення виконавчої гілки влади в органах державної влади …....38
2.3. Основні засади діяльності судової гілки влади ……………......…..46
РОЗДІЛ 3. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОГО НАРОДОВЛАДДЯ В УКРАЇНІ
3.1. Поняття безпосереднього народовладдя ………….……………….54
3.2. Поняття та правові засади виборів……………..………………...…58
3.3. Конституційно-правові основи референдуму в Україні …….……66
3.4. Проблеми державного будівництва в Україні та забезпечення ефективної діяльності державної влади………………………………………..72
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1. Загальні аспекти нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці …………..……………………………..…...80
ВИСНОВКИ...………...…………………………………………………………90
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...………..…93

При цьому, дослідниця В. Скрипнюк визначає три основні засади оптимізації здолання недоліків конституційно-правових основ взаємодії органів державної влади в Україні. На думку дослідниці, ними є наступні:
По-перше, забезпечення принципу верховенства права в Україні безпосередньо пов’язано з тим, наскільки ефективно діятиме державна влада як цілісна система органі які, попри функціональну специфіку мають спільні цілі та завдання.
По-друге, при обґрунтуванні потреби забезпечення конституційно-правових основ взаємодії органів державної влади часто використовується цільовий аргумент, суть якого полягає у тому, що державна влада розглядається з точки зору тих загальних завдань або тієї основної цілі, яка послужила основою для її утворення. У такому випадку як окремі органи державної влади, так і конкретні функції зазначених органів тлумачаться як способи забезпечення реалізації основної цілі державної влади. А отже, процес взаємодії органів державної влади постає необхідною умовою досягнення державою цілей свого існування.
По-третє, подальший конституційний розвиток України повинен врахувати не тільки досвід конституційної реформи 2004 р., а й надати відповіді на базові запитання, які стосуються удосконалення конституційної моделі функціонування системи органів державної влади і створення таких механізмів їх взаємодії, які б дали змогу вчасно вирішувати існуючі державно-правові конфлікти, а не генерувати їх у майбутньому [31, 86-87].
Отже, подальший розвиток Української держави має відбуватися на засадах верховенства права, яке є визначальною основою належної взаємодії та діяльності органів державної влади України.


РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ

2.1. Організаційні засади функціонування законодавчої гілки влади

Законодавча гілка влади в Україні представлена парламентом.
Парламент України – це виборний, колегіаль¬ний, загальнодержавний представницький орган, який функціонує в умовах демократичного правління і компе¬тентний здійснювати законодавчу, установчу та конт¬рольну діяльність [19, 296].
Парламентом в Україні є Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п’ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п’ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.
Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України [1].
Варто зауважити, що питання щодо організаційних засад функціонування законодавчої гілки влади в Україні протягом тривалого часу знаходилися у стані трансформації.
Так, опісля прийняття Конституції України 28 червня 1996 р., відповідні положення кілька разів зазнавали певних змін.
Зміни до Конституції України було внесено Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV від 08.12.2004 р. [3].
Однак, 30.09.2010 р. даний Закон було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV від 08.12.2004 р. (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) № 20-рп/2010 [15].
Даним рішенням було поновлено дію положень Конституції України в початковій редакції, від 28 червня 1996 р.
Разом із тим, на цьому, однак, конституційна реформа в Україні не завершилася, оскільки запровадження «плаваючих строків» обрання Верховної Ради України, Президента України, органів місцевого самоврядування (за змінами 2004 р.) викликало неоднозначність у визначенні дат подальших виборів, яку було певною мірою усунуто Законом України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів верховної Ради автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 1 лютого 2011 р. № 2952-VI [4].
Тож, на даний момент, відповідно до ч. 1 ст. 76 Конституції України строк повноважень Верховної Ради України складає п’ять років, а відповідно до ч. 1 ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України [1].
При цьому, позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Їм гарантовано депутатську недоторканність [1].
Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Повноваження депутатів України визначаються Конституцією та законами України.
Верховна Рада України працює сесійно. Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Вона збирається на першу сесію не пізніше, ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший депутат [27, 405].
Відповідно до ст. 83 Конституції України, чергові сесії починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
При цьому, організацію роботи парламенту визначає спеціальний закон – Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» [5].
Враховуючи сесійний характер роботи Верховної Ради, варто зазначити, що двічі на рік депутати збираються в Києві і беруть участь у розробці законів, розв'язанні актуальних питань.
Сесія триває кілька місяців, а в разі оголошення військового чи надзвичайного стану в Україні, депутати без особливого оголошення збираються через два дні.
Під час сесій відбуваються пленарні засідання – тобто засідання за участю всіх депутатів.
Під час сесій, також проходять також засідання комітетів Верховної Ради. На засіданнях комітетів провадять попереднє обговорення проектів законів, а на пленарних засіданнях депутати остаточно обговорюють і приймають закони, призначають або обирають відповідних посадових осіб [40, 243].
Верховна Рада вирішує найважливіші питання життя країни від імені народу, тому згідно з Конституцією засідання Верховної Ради відбуваються відкрито. На них можуть бути присутні не тільки депутати, а й журналісти, представники громадськості.

Законодавство України:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., з подальшими змінами і доповненнями (станом на 1 лютого 2011 р.). – К.: Парламентське видавництво, 2011.
2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. № 55-XII // Відомості верховної Ради України. – 1990. – № 31. – С. 429.
3. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. (втратив чинність) // Відомості верховної Ради України. – 2005. – № 2. – С. 44.
4. Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів верховної Ради автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 1 лютого 2011 р. № 2952-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 10. – С. 68.
5. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 р. № 1861-VI з подальшими змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14-17. – С. 133.
...................
..................
25. Угрин Л. Легітимність / Л. Угрин // Полiтична наука. Словник: категорiї, поняття i термiни / [Б. Кухта, А. Романюк, Л. Старецька та ін.] ; за ред. Б. Кухти. – Львiв: Кальварiя, 2003. – C. 200.
26. Хайєк Ф.А. Правила та порядок / Ф.А. Хайєк // Хайєк Ф.А. Право, законодавство та свобода : [в 3 т.] / Ф.А. Хайєк. – К.: Сфера, 1999. – Т. 1. – 196 с.
27. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Харків: Право; Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 808 с.
28. Скрипник А.В. Полід влад в Україні: проблеми теорії і практики / А.В. Скрипник // Держава і право: збірник наукових праць, 2005. – № 32. – С. 126-131.
29. Шершеневичъ Г.Ф. Общая теорія права. – Москва: Изданіе Бр. Башмаковыхъ, Типо-литографія Т-ва И.Н. Кушнеревъ и Ко, 1911.
30. Колюх В.В. Інституціональні чинники політичної стабільності в демократичному суспільстві: автореферат дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / В.В. Колюх ; Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2007. – 17 с.
31. Скрипнюк В. Конституційно-правові основи взаємодії органів державної влади і забезпечення верховенства права / В. Скрипнюк // Право України. – 2010. – № 3. – С. 80-88.
32. Кистяковскии Б.А. Философия и социология права / А.Б. Кистяковский. – СПб., 1999.
33. Котляревский С.А. Конституционное государство. Опыт политико-морфологического обзора / С.А. Котляревский. – СПб., 1907. – 368 с.
34. Бабенко К.А. Конституційне закріплення демократичних основ організації державної влади (теорія і практика реалізації) / К.А. Бабенко // Часопис Київського університету права : Український науково-теоретичний часопис. – К., 2006. – Вип. 4. – С. 68-69.
35. Лемак В.В. Нова конституційна модель розподілу влади в Україні / В.В. Лемак // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми формування органів місцевого самоврядування в Україні.теріали конференції». – Ужгород, 1997. – С. 38-43.
36. Верховенство права. Сборник: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1992. –216 с.
37. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник / В.Я. Малиновський. – Луцьк: Вежа, 2000. – 558 с.
38. Погребняк С. Про колізії в законодавстві / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 1 (32). – С. 26-33.
39. Лемак В.В. Принцип верховенства права в Україні: основні загрози / В.В. Лемак // Право України. – 2010. – № 3. – С. 44-51.
40. Конституційне право України / За ред. док. юр. наук проф. В.Ф.Погорілка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 536 с.
41. Комітети Верховної Ради України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site/p_komitis
42. Кравченко В.В. Конституційне право України / В.В. Кравченко. – К.: Юрінком, 2000. – 334 с.
43. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія / Ю.М. Тодика. – Харків: Одісей, 2000. – 608 с.
44. Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства / В. Опришко // Право України. – 2002. – № 8. – С.14-17.
45. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. – К.: Юрінком, 2006. – 498 с.
46. Касинюк Л.А. Конституційне право України / Л.А. Касинюк. – Харків: Одісей. – 1997. – 260 с.
47. Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Конституційне право України: Навчальний посібник / Ю.М. Тодика, Г.Б. Клименко. – Харків: Консум, 1998. – 574 с.
48. Шаповал В. Становлення конституціоналізму в Україні: проблеми теорії / В. Шаповал // Право України. – 1998. – № 5. – С. 174-177.
49. Бабенко К.А. Теорія і практика конституційного закріплення демократичних основ організації державної влади / К.А. Бабенко // Юридичний вісник. – 2007. – № 3. – С. 67-72.
50. Авер'янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування / В.Б. Авер’янов, О.Д. Крупчан. – Харків: Консум, 2001. – 234 с.
51. Керимов А.Д. Современное государство: вопросы теории / А.Д. Керимов. – М.: Норма, 2008. – 144 с.
52. Чиркин В.Е. Государствоведение: учебник / В.Е. Чиркин. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 384 с.

Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичною і практичною необхідністю з’ясування конституційно-правових основ організації державної влади в Україні та народного волевиявлення.
Варто зазначити, що недоліки конституційно-правових засад організації державної влади в Україні та народного волевиявлення особливо гостро виявилися протягом двох перших десятиліть незалежності України та спричинили чимало негараздів, таких як системна криза влади тощо.
Тому, невипадковою є реформаторська діяльність влади, яка вдається до внесення змін і доповнень до багатьох законів, що регулюють питання співвідношення та взаємодії органів державної влади в Україні, і навіть до Конституції.
Саме тому дослідження конституційно-правових основ організації державної влади в Україні та народного волевиявлення є вельми важливою справою сьогодення, особливо зважаючи на динаміку реформаційних процесів у сфері політико-правового буття сучасної України.
Теоретичну базу дослідження склали монографічні та інші наукові праці таких авторів, як В.Б. Авер’янов, В.В. Колюх, В.В. Кравченко, О.Д. Крупчан, Б.А. Кухта, В.Ф. Погорілко, В.М. Скрипнюк, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, В.Є.Чиркін, В.М. Шаповал та ін.
Емпіричну базу дослідження складає законодавство України, а також різноманітні джерела фактологічних знань щодо засад організації та функціонування конституційно-правових основ організації державної влади в Україні та народного волевиявлення.
Мета дослідження полягає у виявленні єства та особливостей конституційно-правових основ організації державної влади в Україні та народного волевиявлення.
Для реалізації поставленої мети нами виконано такі дослідницькі завдання:
- дослідити поняття та властивості державної влади в Україні;
- розкрити конституційно-правові основи взаємодії органів державної влади і забезпечення верховенства права;
- виявити організаційні засади функціонування законодавчої гілки влади;
- розкрити значення виконавчої гілки влади в органах державної влади;
- з’ясувати основні засади діяльності судової гілки влади;
- визначити поняття безпосереднього народовладдя;
- з’ясувати та дослідити поняття та правові засади виборів;
- виявити конституційно-правові основи референдуму в Україні;
- виявити проблеми державного будівництва в Україні та забезпечення ефективної діяльності державної влади, а також запропонувати шляхи їх розв’язання та ін.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у процесі реалізації державної влади як втілення волевиявлення народу в демократичному суспільстві.
Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, що визначають конституційно-правові основи організації державної влади в Україні та народного волевиявлення.

.....................................................................

3.Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада за принципом поділу влади здійснюється законодавчими, виконавчими та судовими органами державної влади, що дає змогу запобігти диктаторству будь-якої з них і водночас організувати їх спільну діяльність на основі взаємозалежності та взаємодії у процесі реалізації єдиної державної влади в Україні.
4.Принцип поділу влад тісно споріднений з ідеєю верховенства права, адже за своєю природою вони пов’язані.
5.Верховенство права – це фундаментальний принцип буття сучасного цивілізованого суспільства, що означає панування права, його глибокий вплив на буття суспільства та визначну рольв якості засади оформлення правових відносин в певному суспільстві.
6.Враховуючи, що відповідно до Конституції України державна влада ґрунтується на засадах поділу влад, прийнято виділяти такі гілки влади в Україні як законодавча, виконавча і судов.
7.Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент України – Верховна Рада, серед повноважень якої чи не найголовнішим є створення законів як нормативно-правових актів вищої (щодо підзаконних актів) юридичної сили, які регулюють найголовніші питання буття суспільства.
8.Не зважаючи на той факт, що в умовах верховенства права і законності найвищому представницькому органу – Верховній Раді України – відводиться важливе місце, тим не менше, безпосередню діяльність щодо реалізації завдань і функцій держави здійснює виконавча влада, яка представлена в Україні Кабінетом Міністрів, центральн ..................................................................