ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

1.1. Історико-правовий аналіз норм міжнародного права по боротьбі з торгівлею людьми

1.2. Поняття та види торгівлі людьми

РОЗДІЛ 2 . ТОРГІВЛЯ ЖІНКАМИ: В УКРАЇНІ ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

2.1. Торгівля жінками - проблема визначення

2.2. Чинники поширення торгівлі жінками в Україні

2.3. Шляхи потрапляння українських жінок до нелегального секс-бізнесу за межами України

2.4. Країни пріоритетного вивозу українських жінок за кордон з метою використання в секс-бізнесі

2.5. Деякі тенденції розвитку феномена торгівлі жінками в Україні

РОЗДІЛ 3. ТОРГІВЛЯ ЖІНКАМИ ЯК ПРОЯВ КРИМІНАЛЬНОГО БІЗНЕСУ

3.1. Адміністративно-правова протидія організованій злочинності у сфері торгівлі жінками та поширення проституції

ВИСНОВКИ

Торгівлю людьми не можна вважати лише надбанням сучасності. Проституція та рабство , як відомо, явища давні. Проте, якщо до проституції ставлення сучасних громадськості та законодавців неоднозначне, то рабство вважається злочином в усіх державах світу.
Боротьбу зі злочинністю держави, як правило, здійснюють шляхом застосування внутрішньодержавних санкцій. Але злочини, які порушують основні права та свободи людини, передбачені нормами міжнародного права. Однією з перших спроб запобігти торгівлі людьми була декларація, прийнята на Віденському конгресі 1815 р., яка містила спроби обмежити торгівлю невільниками. Увагу міжнародної громадськості торгівля людьми, особливо жінками, привернула в кінці ХІХ – початку ХХ ст. у зв’язку із загрозливим поширенням цього явища. Результатом стало скликання в Лондоні Міжнародного Конгресу з питань боротьби з торгівлею жінками, пов’язаної з проституцією. Учасники Конгресу звернулися із закликами до всіх держав про створення національних комітетів для боротьби з торгівлею жінками, про необхідність укладення міжнародних договорів з цього питання. Наступним кроком було скликання у Франції міжнародної конференції у 1902 р. Її учасниками стали 16 держав. Саме нею вперше в історії було розроблено низку правових заходів щодо боротьби з торгівлею жінками, до яких належать:
1) створення на території кожної держави центрального органу по збору та систематизації повідомлень про факти схиляння жінок і дівчат до розпусти;
2) прийняття необхідних мір для виявлення осіб, які займаються торгівлею жінками.
Ці положення були викладені у Міжнародному договорі про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 року. Уперше проблему транснаціонального характеру торгівлі жінками і дітьми було вирішено на правовому рівні Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею білими рабинями, схваленою 4 травня 1910 року. Так, держави-учасниці зобов’язувалися встановити кримінальну відповідальність за торгівлю жінками і дівчатами і в тому разі, коли окремі дії, що складали цю діяльність, були вчинені на території різних країн.

1. Довідник з проблеми запобігання торгівлі жінками для консультантів "Телефонів Довіри". К., 1998. Вип.2.
2. Довідник з проблеми запобігання торгівлі жінками для консультантів "Телефонів Довіри". К., 1999. Вип.4.
3. Запобігання контрабанди жінок з України: українська інформаційна кампанія. Міжнародна Організація з Міграції. К., 1998.
4. Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками в Україні для консультантів "Телефонів Довіри". К., 1999. Вип.З
5. Іващенко В.О. Торгівля жінками та дітьми (криміналогічні та кримінально-правові аспекти): Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 112 с.
6. Монографии 1. Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. посіб. / К.Б.Левченко, О.А.Удалова, І.М.Трубавіна та ін.; За ред. К.Б.Левченко, О.А.Удалової; Міжнар. жін. правозахис. центр «Ла Страда – Україна» та ін. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 209 с.
7. Наден О.В. Торгівля жінками як кримінально-правова та соціальна проблема сучасності. Монографія. – К.: Атака, 2004. – 288 с.
8. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті: У 2 кн. Кн. 1. Ч. 2 // Відп. редактори Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв; За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Національна академія внутрішніх справ України, 2001.– 1012 с.
9. Орлеан А.М. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми. – Х.: СІМ, 2005. – 179 с.
10. Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми / Батиргареєва В.С., Борисов В.І., Гармаш Д.О. та ін.; За заг. ред. В.І.Борисова та Н.О.Гуторової; АПН України. Ін-т вивч. пробл. злочинності. – Х.: Одісей, 2005. – 287 с.

11. Протидія торгівлі людьми: Аналіз вітчизн. та зарубіж. законодавства: Навч. посіб. / Я.Г.Лизогуб, С.С.Яценко; Наук. ред. С.С.Яценко; Луган. акад. внутріш. справ МВС, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К.: Атіка, 2005. – 238 с.
12. Протидія торгівлі людьми: навч.-метод. посіб. / Н.Гусак, О.Савчук, В.Назарчук, Т.Семигіна; за ред. Т.Семигіної; Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.» Школа соц. роботи ім. В. І. Полтавця. – К.: Києво-Могилян. акад., 2008. – 165 с.
13. Топчій А.О. Нелегальна трудова міграція та торгівля людьми. Висвітлення проблеми у ЗМІ: посіб. для журналістів. – К.: К.І.С., 2008. – 99 с.
14. Торгівля людьми в Україні: оцінка заходів, спрямованих на протидію. / Є.Луценко, Л.Матіяшек, І.Шваб, Ш.Сканлан. – К.: ЮНІСЕФ: ОБСЄ: АМР США: Британ. Рада, 2004. – 247 с. Периодические издания
15. Аніщук Н. До проблеми работоргівлі жінками // Право України. – 2002. – №9. – С.78-83.
16. Галкіна О. М. Деякі кримінологічні аспекти протидії торгівлі людьми / // Форум права. – 2008. - № 3. – С. 93-96
17. Дядюра К.О. Засоби протидії торгівлі людьми: міжнародно-правовий досвід // Форум права. -2007. -№ 2. –С.48-53
18. Іващенко В. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми у законодавстві України // Юридичний журнал. – 2005. – №8. – С.65-67.
19. www.ozis.kr.ua
20. www.lib.ua-ru.net
21. fam-center.at.ua
22. www.pravo.vuzlib.net

У сучасному світі торгівля людьми стала одним з найбільш брутальних та розповсюджених порушень прав та свобод людини. Глобалізація, зростаюча взаємозалежність країн та нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів світу спричинили надзвичайно високий рівень поширення торгівлі людьми наприкінці XX століття.

За неофіційними оцінками, щорічно через кордони держав переправляється близько 4 мільйонів осіб для підневільної праці. За останні 30 років кількість азіатських жінок, які потрапляють в підневільну працю в Європі, перевищила 13 мільйонів. Навіть країни, які раніше уникали рабовласницького періоду, стали активними учасниками цього антигуманного явища.

Україна, зокрема, почала стикатися з торгівлею людьми наприкінці XX століття, особливо після розпаду СРСР. Соціально-економічні умови, географічне положення та "хаос" на кордонах призвели до того, що Україна стала країною, яка надає "живий товар". Особливо торгівля жінками та дітьми стала серйозною загрозою. За даними Міжнародної організації з міграції, близько 400 тисяч українців виїхали за кордон для працевлаштування, і понад 100 тисяч жінок опинилися в секс-індустрії країн-реципієнтів.

Торгівля людьми, особливо жінками та дітьми, є добре організованим транснаціональним злочинним бізнесом, що пов'язаний з проституцією, наркоманією та порноіндустрією. Сучасні українські діти стали об'єктом приваблення для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів та сутенерів, особливо серед "дітей вулиць", їх кількість становить від 100 до 200 тисяч.

Україна зіткнулася з проблемою торгівлі дітьми внаслідок масового незаконного усиновлення українських дітей іноземцями. Розслідування таких злочинів практично неможливе через вдосконалений механізм торгівлі людьми та латентність правоохоронних органів. Однак останнім часом в Україні відзначаються певні позитивні зрушення у боротьбі з цією проблемою. Створено правову базу для протидії торгівлі людьми, уряд розробив програму запобігання торгівлі жінками і дітьми. Україна стала однією з трьох держав Європи, які визнали торгівлю людьми тяжким злочином на законодавчому рівні.

Незважаючи на це, масштаби та обсяги торгівлі людьми в Україні залишаються високими, оскільки сприяє цьому складна соціально-економічна ситуація в країні.

Отже, вирішення такої складної проблеми, як торгівля людьми, не може бути простим та швидким процесом. Однак наявна ситуація вимагає від влади та громадськості України негайних та адекватних заходів для протидії цьому злу.

Покарати тих, хто займається транспортуванням "живого товару" з України, виявляється надто складним завданням. І, можливо, цьому сприяє кілька чинників. Серед високих чиновників та службовців УВС, паспортно-візової та митної служб, адміністрації існує стереотип відносно жінок, які виїжджають на роботу за кордон і потрапляють у секс-індустрію чи проституцію. Загальна думка свідчить про те, що "вони (тобто жінки) самі винні. Вони знали, на що йшли, коли виїжджали за кордон". Отже, боротьба з організованою торгівлею людьми невіддільна від моральних та виховних аспектів. Здається, ми стикаємося із філософією невтручання. Багато офіційних осіб вважають це питання химерним і характерним для країн Заходу, але не для України.

Ймовірно, єдиною організацією в Україні, яка повністю розуміє серйозність даної проблеми, є Держкомкордон України. Саме прикордонники першими стикаються з жертвами работоргівлі, вислуховують їхні розповіді, отримують пояснення з приводу депортації тощо. І саме прикордонники закликають різні служби вжити заходів щодо фірм і осіб, які займаються підозрілим вивозом громадян за кордон.

Можливо, лояльне ставлення до работорговців обумовлене ще й другою причиною їхнього важкого виявлення. Багато потерпілих стверджують, що вони не бажають порушувати справи проти тих, хто винен у їхній складній ситуації за кордоном. Практично всі потерпілі не вірять, що їхні заяви будуть розглянуті чи будуть прийняті дієві заходи щодо работорговців. Вони бояться громадської думки і несприятливого ставлення з боку правоохоронних органів. Без заяв важко встановити, хто насправді займався переправленням потерпілих за кордон.

З існуючою процедурою контролю за діяльністю приватних фірм з боку державних правоохоронних та контролюючих органів є малоймовірним припинення їхньої злочинної діяльності. З матеріалів ліцензування також невідомо, чи займаються перевезенням українських громадян за кордон ті фірми, що не пройшли ліцензування. Багато фірм звертаються за ліцензією після кількох років роботи, а у випадку відмови – працюють без всяких юридичних підстав. Це стосується і численних українських туристичних фірм, які незаконно вивозять туристів, переважно жінок, за кордон.