Вступ……………………………………………………………………………..3
Розділ І. Теоретико-правові засади кваліфікації злочинного діяння….……..6
1.1 Поняття кваліфікації злочинів …………………………………….6
1.2 Поняття злочинного діяння………………………………………..28
Розділ ІІ. Зміст злочинного діяння…………………………………………….34
2.1. Обов’язкові ознаки злочинного діяння……………………………..34
2.2. Факультативні ознаки злочинного діяння………………………….47
Розділ ІІІ. Форми злочинного діяння ……………..…………………………..56
3.1. Дія як форма злочинного діяння…………………………………….57
3.2. Бездіяльність як форма злочинного діяння…………………...…….68
Висновки.……………………….……………………………………………….79
Список використаних джерел………………………………………………...83

2.2. Факультативні ознаки злочинного діяння
Для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак, які відрізняють його від інших (можливо, навіть надзвичайно подібних) діянь.
Крім встановлених законом ознак суспільної небезпечності та кримінальної протиправності, теоретики кримінального права визначали як ознаки злочину також інші: винність та караність. При цьому вказувалось, що ці дві останні ознаки «випливають із самої суті поняття злочину, оскільки вчинення злочину завжди пов'язане з виною особи в такому злочині і відповідним покаранням».
Вважаємо, що однією з додаткових ознак злочинного діяння можна вважати вину. Відповідно до ст. 23 КК України «Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». Вина є внутрішньою суб'єктивною характеристикою злочинного діяння. Саме через вину реалізується демократичний підхід до змісту кримінальної відповідальності, яка передбачає можливість її настання лише у випадках наявності суб'єктивних підстав.
Злочинним може бути лише діяння, яке вчинене умисно або з необережності.
Невинне діяння (casus) не може тягнути кримінальну відповідальність.
Верховний Суд України постійно наголошує, що порушення кримінальної справи можливе лише за наявності всіх ознак злочину, передбаченого чинним кримінальним законом. Наприклад, в ухвалі судової колегії в кримінальних справах від 13 лютого 1997 р. по справі Г. зазначено, що Кримінальна справа може бути порушена лише у випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину в діянні особи.
Окрім вини, на думку науковців, у кожній кримінальній справі підлягає встановленню мотив вчинення злочину, тобто безпосередня внутрішня спонукальна причина злочинного діяння (користь, помста, наркозалежність, сексуальні прагнення тощо). Мотив має бути встановлений незалежно від того, охоплюється він відповідним складом злочину чи ні, оскільки без цього неможливо повною мірою визначити ступінь суспільної небезпеки злочину та особи винного [78, с. 183].
Місце, час, обстановка, стан, спосіб, знаряддя вчинення злочину в ряді випадків є важливими характеристиками об'єктивної сторони складу злочину, які визначають наявність чи відсутність самого складу конкретного злочину. Загалом більшість з цих характеристик притаманні будь-якому складу злочину, однак жодним чином це не впливає на кваліфікацію діяння, а може враховуватись при вирішенні питання про вид та розмір покарання. Лише у випадках, коли закон безпосередньо пов'язує питання про наявність чи відсутність складу злочину з наявністю відповідних характеристик, вони набувають обов'язкового (конструктивного) значення.
Місце вчинення злочину - це відповідна територія або інше місце, де вчиняється злочинне діяння і в ряді передбачених законом випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки. В нормах Особливої частини КК України місце визначається як:
 територія України (напр., ст. 268 КК);
 економічна зона України (напр., ст. 243 КК);
 повітряний простір (напр., ст. 282 КК);
 географічне поняття:
 земля (напр., ст. 239 КК);
 надра (напр., ст. 240 КК);
 атмосферне повітря (напр., ст. 241 КК);
 вода, водні об'єкти (напр., ст. 242 КК);
 море, внутрішні морські і територіальні води (напр., ст. 243 КК);
 місце проживання або місце здійснення людиною виробничої або іншої діяльності:
 житло, сховище або інше приміщення (напр., ст. 185 КК);
 вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (напр., ст. 273 КК);
 річкове, морське або повітряне судно (напр., ст. 278 КК);
 транспортні комунікації (напр., ст. 279 КК);
 інші місця, які законодавець визначає як єдино можливу територію для вчинення конкретних злочинів:
 митний кордон України (напр., ст. 201 КК);
 заповідники або інші території та об'єкти природно-заповідного фонду (напр., ст. 248 КК);
 державний кордон України (напр., ст. 331 КК);
 місця обмеження волі (напр., ст. 390 КК);
 виправні установи (напр., ст. 392 КК);
 місця позбавлення волі (напр., ст. 393 КК);
 спеціалізовані лікувальні заклади (напр., ст. 394 КК);
 поле бою (напр., ст. 429 КК);
 район бойових дій (напр., ст. 433 КК).
Вказане не охоплює всієї багатогранності місць вчинення злочину, які визначені кримінальним законом. У ряді випадків законодавець пов'язує місце вчинення злочину з визначенням кваліфікованого складу злочину (напр., ст. 433 ч. 2 КК).
Закріпивши у ч. 2 ст. 4 Кримінального кодексу (далі - КК) України положення, згідно з яким злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, законодавець сформулював можливість застосування норм КК залежно від часу вчинення злочину [63].
Час вчинення злочину - це відповідний проміжок часу, протягом якого вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки.
Визначення часу вчинення злочину має важливе значення для вирішення питання про застосування Кримінального закону.
У ряді випадків закон взагалі пов'язує наявність складу злочину з відповідним часом скоєння злочинного діяння. Прикладом може бути ст. 248 КК «Незаконне полювання», один із видів якого пов'язаний з його здійсненням у період, коли полювання на відповідні види тварин чи птахів заборонено. Таким чином, час безпосередньо визначає наявність об'єктивної сторони складу злочину.
Зазначаючи, що у ч. 3 ст. 4 КК встановлено правило визначення часу вчинення злочину, В.І. Борисов та Ю.А. Пономаренко вважають часом вчинення: 1) злочинів із формальним (у тому числі усіченим) складом - час вчинення особою самої дії або бездіяльності, що є ознакою об'єктивної сторони злочину. Щодо злочинів з усіченим складом, зауважують автори, то часом їх вчинення визнається час виконання тієї стадії незакінченого злочину, на яку законодавець, виходячи із характеру та суспільної небезпечності діяння, переніс момент закінчення злочину; 2) злочинів із матеріальним складом - час вчинення особою суспільно небезпечної дії або бездіяльності, незалежно від часу настання їх суспільно небезпечних наслідків, що зазначені в законі. Настання останніх свідчить про закінчення злочину; 3) триваючого злочину - час вчинення дії або бездіяльності, з яких починається та званий "злочинний стан" особи залишення в небезпеці, втеча з місця позбавлення волі, незаконне зберігання зброї тощо; 4) продовжуваного злочину - час вчинення останньої дії з числа кількох тотожних дій, які об'єднані єдиним наміром і які лише у сукупності складають єдину "дію" (наприклад, крадіжка останньої деталі комп'ютера, що викрадається по частинах); 5) злочинів із ускладненим діянням - час вчинення особою всіх передбачених законом складових дій [40, с. 15, 39, с. 4].

1) Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Офіційний сайт Верховної ради України // www.rada.gov.ua
2) Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III // Офіційний сайт Верховної ради України // www.rada.gov.ua
3) Закон України «Про державний конт¬роль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 р. № 963-IV // Офіційний сайт Верховної ради України // www.rada.gov.ua
4) Постанова пленуму Верховного Суду України № 7 від 25.09.81 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» // Офіційний сайт Верховної ради України // www.rada.gov.ua
5) Єдиний державний реєстр судових рішень // http://reyestr.court.gov.ua/Review/17273246
6) Єдиний державний реєстр судових рішень // http://reyestr.court.gov.ua/Review/8977795
7) Андрушко П.П. Об'єкти кримінально-правової кваліфікації: поняття, види / П.ПАндрушко // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. - № 1(17). - с. 150-158.
8) Андрушко П.П. Поняття доказів у кримінальному судочинстві, їх достовірності, належності та допустимості // Офіційний сайт бібліотеки імені Вернадського // www.nbuv.gov.ua
9) Бабурин В. В. О нових подходах к уголовно-правовому регулированию правомерного причинения вреда / В. В. Бабурин // Кримінальне право України. Теорія та прак¬тика. - 2007. - № 2/3. - С. 86-95.
10) Баулін Ю.В. Проблеми застосування кримінально-правових норм органами досудового слідства // Правова система Укра¬їни: історія, стан та перспективи: у 5 т.: Т. 5: Кримінально-правові науки: Актуальні про¬блеми боротьби зі злочинністю в Україні / за заг. ред. В.В. Сташиса. - Харків: Право. - 2008. – с. 67-73.
....................
...........
50) Курс уголовного права. Т. 1: Общая часть. Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. - М.: Зерцало. - 1999. - 592 с.
51) Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность / А. Н. Леонтьев. - М.: Политическая лит-ра. - 1977.
52) Макаренко Н.К. Окремі аспекти доказування винності обвинуваченого та мотивів злочину, передбаченого ст. 305 Кримінального кодексу України / Н.К. Макаренко // Науковий вісник КНУВС. – 2010. - № 1. – с. 205-213.
53) Малахов В.П. Основы уголовного права. Общая часть. Раздел 1. Основания углоловной ответственности: учебное пособие / В.П. Малахов. - К.: МАУП. - 2000. – 435 с.
54) Малинин В.Б. Обьективная сторона преступления / В.Б. Малинин, А.Ф. Парфенов. - СПб, Изд-во Юридического института (Санкт-Петербург). - 2004. - 301 с.
55) Малінін В. Б. Причинний зв'язок і проблеми Загальної частини кримінального права / В. Б. Малінін. - СПб.: [б. в.]. - 1999. - 216 с.
56) Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Павло Матишевський. - К.: А.С.К. - 2001. - 347 с.
57) Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту: Монографія. - Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. Справ. - 2004. - С. 99.
58) Митрофанов А.А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. Дис. ... канд. юрид. наук. Одеса. - 2005. - С. 82.
59) Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації / Навроцький В. О. – К.: Атіка. - 1999. – 464 с.
60) Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посіб. / Навроцький В.О. - [2-е вид.]. - К.: Юрінком Інтер. - 2009. - 512 с.
61) Назимко Є. С. Значення ознак суспільно небезпечного діяння для застосування ін¬ституту обставин, що виключають злочинність діяння / Є. С. Назимко // Форум права. — 2010. — № 1. — С. 265—269 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-1/10necvzd.pdf
62) Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України [2-ге вид., перероб. та доп.] / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - К.: Дакор. - 2008. - С. 1428.
63) Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 5-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка. - 2008. - С. 31.
64) Орлов П.І. Кримінальна відповідальність за за¬лишення в небезпеці потерпілого / П.І.Орлов. - Хар¬ків: Юрист. - 1982. - 90 с.
65) Основания уголовно-правового запрета: Криминализация и декриминализация / [В.Н. Кудрявцев, П.С. Дагель, Г.А. Злобин и др.; Отв. ред. В.Н. Кудрявцев, А.М. Яковлев]. - М.: Наука. - 1982. - С. 208.
66) Панов Н. И. Квалификация преступлений, совершенных путем обмана: учебное пособие / Н. И. Панов. -Х.: Изд-во Юрид. ин-та. - 1980. - 87 с.
67) Пашкевич П. Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве / П.Ф.Пашкевич. – М.: Гос. изд-во юрид. лит. - 1961. – 166 с.
68) Пащенко О.О. Виявлення помилок при застосуванні кримінально-правових норм органами досудового слідства та прокурором - необхідна умова підвищення ефективності правозастосовної діяльності // Правові заса¬ди підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні: м-ли наукової конференції, 15 травня 2008 року / ред. кол.: В.І.Борисов (голов. ред.) та ін. - Х.: Право. - 2008. - С. 36-39.
69) Петровский А. В. Криминологическое прогнозирование преступного поведения молодежи / А. В. Петровский; науч. ред. докт. юрид. наук, проф. С. Ф. Милюков. - СПб.: Юридический центр Пресс. - 2005. - 220 с.
70) Пилипенко Є.О. Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 135 Кримінального кодексу України / Є.О.Пилипенко // Часопис Академії адвокатури України. - 2011. – Вип. 2(11). // Офіційний сайт бібліотеки імені Вернадського // http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2011-2/11peokku.pdf
71) Пинаев А.А. Уголовное право Украини. Общая часть. - Х.: "Харьков юридический". - 2005. - С. 51.
72) Пионтковский А. А. Учение о преступлении/А. А. Пионтковский. -М.: [б. и.]. - 1961. - 454 с.
73) Рарог А. И. Квалификация преступле¬ний по субъективным признакам / А.И. Рарог. -СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс". - 2003. – 304 с.
74) Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии /С. Л. Рубинштейн. -М. : Учпедиз, 1946. - 272 с.
75) Рябчинська О. П. Значення складу злочину для кримінально-правової кваліфікації / О.П.Рябчинська // Вісник Академії адвокатури України. - 2009. - № 1(14). – с.264-266.
76) Самошенко И. С. О причинении вреда противоправной бездеяльностью / И.С.Самошенко // Учен. зап. ВИЮН. -М., 1963. - Вип. 8. - С. 29-40.

Актуальність. Злочинне діяння, як і будь-яка інша людська діяльність, завжди знаходить своє вираження в певній об'єктивній формі. При вирішенні кожної кримінальної справи в першу чергу з'ясовується наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння описаного в законі. В свою чергу кримінально-правова наука визначає критерії, ознаки і характеристики суспільно небезпечного діяння як самостійної ознаки складу злочину. Більше того, теоретичні підходи до визначення суспільно небезпечного діяння в свою чергу є логічною основою для багатьох інших кримінально-правових категорій.
Будь-який злочин як суспільно небезпечне діяння, що вчи¬няється в реальній дійсності, завжди на щось посягає і поро¬джує певні зміни в оточуючому людину світі.
Діяння як таке не може бути ні суспільно небезпечним, ні суспільно шкідливим. Суспільно небезпечним може бути тільки злочин загалом.
Суспільно небезпечна дія потребує доктринального вивчення з тієї причини, що вона стосується таких провідних галузевих категорій як склад злочину, злочинна діяльність, суспільно небезпечна поведінка, суб'єкт злочину, суспільні правовідносини.
Актуальність дослідження категорії суспільно небезпечного діяння навряд чи можна переоцінити, зважаючи на те, що воно, по-перше, є невід'ємною ознакою злочину, що передбачено ч. 1 ст. 11 КК України; по-друге, є необхідною складовою конструкції складу злочину, постаючи обов'язковим елементом об'єктивної сторони останнього.
На цей час більшість базових спірних питань вирішені, поняття і місце суспільно небезпечного діяння як через призму загального поняття злочину і як складову в системі елементів і ознак складу злочину загалом визначені. Існуючі наукові дискусії з цього приводу не перешкоджають теоретичному аналізу конкретних складів злочинів Особливої частини кримінального закону.
Метою даної роботи є аналіз основних проблем, з якими може зіткнутися теоретик а також практик при встановленні таких важливих ознак як зміст та форма злочинного діяння при кваліфікації злочину.
Для досягнення поставленої мети слід приділити увагу вирішенню наступних завдань:
- визначити що саме означає поняття «злочинне діяння» та його значення в кримінальному праві взагалі;
- дослідити явище «кваліфікації злочину», її роль в кримінальному праві;
- дослідити яке місце злочинного діяння серед інших елементів складу злочину;
- навести загальну характеристику ознак злочинного діяння;
- розглянути дію та бездіяльність як форми злочинного діяння;
- проаналізувати особливості дії та бездіяльності та відмінності між ними в процесі кваліфікації злочину.
Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані із роллю злочинного діяння в кваліфікації злочинів у кримінальному праві України та його впливу на правильну кваліфікацію злочинів.
Предмет дослідження становить поняття злочинного діяння та його роль у кваліфікації злочинів.
Науково - теоретична база дослідження. Феномен суспільно небезпечного діяння вивчали такі провідні українські та російські фахівці кримінально-правової галузі як В. М. Кудрявцев, М. І. Панов, Г. В. Тімейко, А. А. Піонтковський, М. Д. Шаргородський.
Дослідження питання суспільно небезпечного діяння проводились як правило рамках досліджень поняття злочину (А.П. Козлов, М.Д. Дурманов, М.С. Таганцев, М.І. Хавронюк та інші) та об'єктивної сторони складу злочину (В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.В. Мальцев, О.С. Міхлін, М.І. Панов, А.А. Тер-Акопов, Г.В. Тімейко, Н.М. Ярмиш та інші).
..............................................................................................

..............................................................................................

Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути визнані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особистому щоденнику); б) вимова, написання чи висловлення іншим способом думки або побажання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (див. ст. 34 Конституції України); в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і незареєстрованої органами влади в установленому порядку; г) суб'єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність у неї судимості у минулому, наявність родинних чи інших зв'язків з особою, яка вчинила злочин, тощо.
Діяння може бути як одноактною, так і багатоактною поведінкою. В останньому випадку необхідно вирішувати питання про те, чи немає множинності злочинів, пам'ятаючи, що одиничний злочин може бути триваючим, продовжуваним або складним.
Для того щоб конкретне діяння було визнано злочинним, воно повинно містити повний комплекс відповідних ознак, які відрізняють його від інших (можливо, навіть надзвичайно подібних) діянь.
Поняття "діяння" визначається такою сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільно небезпечним і протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди.
Суспільна небезпечність - найголовніша та необхідна умова криміналізації діяння.
Протиправність як ознака діяння згідно зі ст. 11 означає, що злочином визнається тільки те діяння, що передбачене кримінальним законом. Тому для наявності об'єктивної сторони злочину необхідно, щоб діяння (дія або бездіяльність) було зазначено в диспозиції конкретної статті Особливої частини КК, тобто заборонено кримінальним законом під загрозою покарання.
Суспільна небезпека є матеріальною озна¬кою протиправного діяння. У свою чергу, кримінальна протиправність, будучи позна¬ченою законодавцем, виявляє собою ознаки такого діяння, що юридично є вираженням його суспільної небезпеки. Отже, злочинне діяння, як підстава кримінальної відповідальності, характеризується єдністю його суспільної небезпеки і кримінальної протиправності. Тільки в сукупності ці ознаки утворюють злочин.
Поняття “винності” визначається через наявність таких структурних елементів, як: фізична осудна особа, яка вчинила протиправне діяння; досягнення цією особою віку кримінальної відповідальності на час учинення злочину; притаманність для неї передбаченої законом про кримінальну відповідальність певної форми вини та її наслідків.
Під караністю суспільно-небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норми покарання.
Важаємо, що однією з додаткових ознак злочинного діяння можна вважати вину.
Місце, час, обстановка, стан, спосіб, знаряддя вчинення злочину в ряді випадків є важливими характеристиками об'єктивної сторони складу злочину, які визначають наявність чи відсутність самого складу конкретного злочину. Загалом більшість з цих характеристик притаманні будь-якому складу злочину, однак жодним чином це не впливає на кваліфікацію діяння, а може враховуватись при вирішенні питання про вид та розмір покарання. Лише у випадках, коли закон безпосередньо пов'язує питання про наявність чи відсутність складу злочину з наявністю відповідних характеристик, вони набувають обов'язкового (конструктивного) значення.
Суспільно небезпечна дія нарівні із суспільно небезпечною бездіяльністю перебуває у функціональному співвідношенні, є охоплюваною змістом, формою кримінально-правової категорії «суспільно небезпечне діяння». Формулюючи ознаки конкретної суспільно небезпечної дії, законодавець указує, які саме форми активності людини є злочином.

.......................................................................................