ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ІНДУСТРІЇ ДОЗВІЛЛЯ 5
1.1. Наукові підходи до класифікації дозвілля 5
1.2. Сучасний етап організації культурно-дозвіллєвої діяльності в країнах зарубіжжя 11
РОЗДІЛ 2 СУЧАСНЕ СТАНОВЛЕННЯ ІНДУСТРІЇ ДОЗВІЛЛЯ НА УКРАЇНИ 18
2.1. Індустрія дозвілля: розвиток в Україні 18
2.2.Перспективи розвитку дозвілля в Україні 28
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 34
Аналіз класифікацій дозвілля свідчить про існування різних підходів, специфіка яких пов’язана з психолого-педагогічною традицією певного історичного періоду. У світовій науці за останні роки відбулися якісні зміни в поглядах на сферу дозвілля дітей та підлітків. Розвиток педагогіки дозвілля, дозвіллєзнавства зумовили активізацію наукової розробки означеної тематики, обґрунтування понятійного апарату, принципів і функцій, основних видів та організаційних форм, які використовуються у практиці організації та проведення дозвілля дітей і підлітків у позашкільних закладах України, оскільки на дозвіллі вони не обмежені зовнішніми чинниками і залежать лише від своїх внутрішніх бажань та уподобань. Тому варто зауважити, що діяльність на дозвіллі неможлива без внутрішньої установки особистості, що сприяє або ж, навпаки, стримує розвиток, усвідомлення та реалізацію особистісних потреб. Важливим завданням в організації дозвілля зростаючого покоління є створення такого дозвіллєвого середовища, в якому культурні цінності існують не самі по собі, безвідносно до життєвих потреб особистості, а є включеними в життєвий простір індивіда і набувають для нього особистісного сенсу, життєвої необхідності, вироблення норм практичної поведінки, удосконалення чи опанування різних сфер суспільної діяльності.
В. Кірсанов у вивченні педагогічного потенціалу дозвілля вважає за доцільне виділити два підходи: предметний та функціональний. Предметний підхід базується на визначенні змістової компоненти дозвілля (дозвілля як вільного часу, дозвілля як вільно обраної діяльності та дозвілля як емоційного стану особистості), простору, в якому мають вирішуватися педагогічні й психологічні проблеми. Функціональний підхід має на меті зосередження уваги на функціях дозвілля в житті людини та суспільства (рекреаційній, розважальній, просвітній, виховній та ін.) [6].
У другій половині ХХ століття сформовано багато теоретичних концепцій щодо трактування дозвілля. Аналіз його основних підходів свідчить, що дозвілля розглядали як вид діяльності; як складову часового простору (кількісна концепція); як психологічний стан людини, емоційне сприйняття дійсності; як ознаку цілісного способу життя, як природну потребу людини, можливість самореалізації та мотив для трудової діяльності, як час для антисоціальних цілей та марного проведення часу та ін. У концепціях постіндустріального суспільства, як зауважує французький науковець Ж. Дюмазедьє, «всебічний розвиток особистості можливий лише у «цивілізації дозвілля», головною метою якого автор вважає культурний розвиток людини, який «дозволить особистості панувати над природою, поважаючи її; відігравати значну роль у суспільстві, маючи можливість від нього звільнитися; володіти собою, вміючи при цьому бути щасливим». Тому, на його думку, є помилкою ототожнювати культурний і суспільний розвиток, оскільки останній зводиться до зменшення економічної та культурної нерівності, а також до зміцнення співпраці між окремими людьми, групами, категоріями населення, незалежно від їх суспільного благополуччя
1. Бабенко Н.Б. Дозвілля сім’ї : теоретичні та емпіричні аспекти / Н.Б. Бабенко. – К. : ДАКККіМ, 2001. – 157 с.
2. Балабан М.А. Школа-парк: Как построить школу без классов и уроков / М.А. Балабан. – М., 2001. – 138 с. – (Серия: Библиотека «Первого сентября»).
3. Безугла Р.І. Масова та популярна культура : до проблеми співвідношення понять / Р.І. Безугла // Культура і Сучасність. – 2011. – Вип. 1. – С. 87-90.
4. Белоконь В.И. Культурно-досуговая деятельность / В.И. Белоконь. – Мелитополь, 2002.
5. Бойко О.П. Культура дозвілля: трансформації та перспективи розвитку в добу глобалізації / автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філос. наук: спец. 09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / О.П. Бойко. - Харків, 2011. - 34 с.
6. Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство : навч. посібник/ Бочелюк В.Й. Бочелюк В.В. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 208 с.
7. Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / В.Й. Бочелюк, В.В. Бочелюк. – К.: Центр навч. літератури, 2006. – 208 с.
8. Вовкун В.В. Масова культура та проблеми формування особистості: історико-культурологічний контекст / В.В. Вовкун // Культура і сучасність. – 2011. – Вип. 1. – С. 76-81.
9. Доклад о развитии человека 2004. Культурная свобода в современном многообразном мире / [пер. с англ.] - М.: из-дательство «Весь Мир», 2004. - 328 с.
10. Закон України «Про культуру» / Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 24.
11. Іванечко Н.Р Становлення ринку послуг дозвілля в Україні: аналіз категорійного апарату [Електронний ресурс] / Іванечко Н.Р - Режим доступу до журн.: http://archive.nbuv.gov.ua/ e-journals/pspe/2011_1/Ivanechko_111.htm.
12. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 320 с.
13. Кірсанов В.В. До визначення предмета рекреації в контексті педагогічних проблем дозвілля / В.В. Кірсанов // Вісник Книжкової палати. – 2004. – №9. – С. 28-31.
14. Кірсанов В.В. Психолого-педагогічна діагностика: підручник / В.В. Кірсанов. – К.: Альтерпрес, 2002. – 512 с.
15. Короткий тлумачний словник української мови / за ред. Д.Г. Гринчишника. – К. : Просвіта, 2004. – 605 с.
16. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) - 3-є вид. - К.: Альтерпрес, 2005. - 436 с.
17. Матусяк С.В. Формування стратегії та механізмів реалізації соціального розвитку регіону / автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.07 «Демографія, економіка праці, соціальна економіка та політика» / С.В. Матусяк. - Київ, 2010. - 20 с.
18. Михайлів Г.В. Механізм фінансового регулювання розвитку послуг у сфері дозвілля та розваг / автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / ГВ. Михайлів. - Львів, 2009. - 20 с.
19. Мухарський Д.О. Свято – моя професія / Д.О. Мухарський, І.Г. Коньякова. – К.: Київська Правда, 2009. – 244 с.
20. Національний звіт про культурну політику в Україні / Укра-їнський центр культурних досліджень [керівник роб. групи - дир. О.А.Гриценко].- Київ, 2007. - 136 с.
21. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: підручник / І.В. Петрова. – К.: Кондор, 2005. – 408 с.
22. Петрова І.В. Культурно-дозвіллєві практики населення сучасної України: тенденції та пріоритети [Електронний ресурс] / Петрова І.В. - Режим доступу до журн.: http://archive.nbuv.gov.Ua/portal/soc_gum./Kis/2011_1/21.pdf.
23. Петрова І.В. Сутність та особливості становлення індустрії дозвілля [Електронний ресурс] / Петрова Ірина Владиславівна. - Режим доступу до журн.: http://archive.nbuv.gov.ua/ portal/soc_gum/Kis/2009_2/16.pdf.
24. Піньковська Г.В. Регіональні особливості розвитку культурного середовища України в ринкових умовах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / Г.В. Піньковська. - Полтава, 2013. - 20 с.
25. Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України. – Харків, 2000;
26. Стафійчук В.І. Рекреалогія. Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2006. - 264 с.
27. Стеббинс Р.Л. Свободное время: к оптимальному стилю досуга / Р.Л. Стеббинс // Социс. – №7. – 2000. – С. 54-66. – (взгляд из Канады).
28. Стрельцов Ю.А. Свободное время / Ю.А. Стрельцов // Клуб. – 2000. – №1. – С. 29-35.
29. Цимбалюк Н.М. Організація та методика культурно-дозвіллєвої діяльності : ч. 1. Теоретичні основи культурно-дозвіллєвої діяльності / Н.М. Цимбалюк. – К. : ДАКККіМ, 2000. – 145 с.
30. Цимбалюк Н.М. Соціологія дозвілля : навч. посібник / Н.М. Цимбалюк. – К. : ДАКККіМ, 2001. – 180 с.
31. Цимбалюк Н.М. Інституціональна модернізація культурнодозвіллєвої сфери в Україні / автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. соц. наук: спец. 22.00.04 «Спеціальні та галузеві соціології» / Н.М. Цимбалюк. - Київ, 2005. - 34 с.
ВСТУП
Актуальність теми. В межах культурно-дозвіллєвої сфери інститут дозвілля формувався під впливом об''єктивних змін, зокрема, пов''язаних з індустріалізацією та урбанізацією суспільства, коли вільний час стає самодостатньою цінністю і набуває масового поширення.
Серед головних інституціональних функцій держави, незалежно від характеру політичної організації та особливостей економічної системи, завжди мала місце культурно-дозвіллєва функція. Вона була спрямована на відтворення основних норм та цінностей, ідеології суспільства і знаходила реалізацію у формі культурної політики держави, метою якої були підтримка та відповідне спрямування культурно-дозвіллєвої діяльності населення.
Розвиток дозвілля в Україні відзначався суттєвими протиріччями, що полягали у невідповідності між концептуальними визначеннями його соціального призначення та реалізацією заданих вимог у соціальній практиці. Огляд наукових джерел свідчить, що ні створена за радянської доби модель політизованого дозвілля, ні спроби його “рекреалізації” за американським та європейським варіантами у 80-90-х рр. не вирішили завдань модернізації культурно-дозвіллєвої сфери сучасного українського суспільства.
Отже, дозвілля активно реагує на зміни в суспільстві як в соціальній системі і виступає певною характеристикою її життєздатності, відображенням потенціалу суспільного розвитку, а найбільш чутливим виявляється до політичних та економічних зрушень. Потреби життя вимагають розробки і впровадження нових наукових підходів до дослідження особливостей цього соціального явища, його змісту, принципів і специфіки функціонування. Актуальним стає також визначення ефективності нових дозвіллєвих технологій, поліваріантних способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності населення України.
Все вищезазначене повною мірою стосується інноваційних культурно-дозвіллєвих систем, що виступають проявом інституціоналізації культурно-дозвіллєвої діяльності і пов''язані з процесом модернізації інституту дозвілля. Основне призначення даних культурно-дозвіллєвих утворень полягає у забезпеченні умов для активного культурного дозвілля населення, відтворення його фізичних та духовних сил, інтенсивного розвитку самодостатньої культурної діяльності та індивідуальних творчих здібностей.
Можна констатувати, що загальні аспекти дослідженої проблеми плідно розробляли М. Вебер, Ф. Гегель, К. Маннгейм, К. Маркс, М. Оріу, Х. Ортега-і-Гассет, Ж. Ренар, Е. Фром, К. Ясперс. Проте в численних роботах цих науковців соціальний інститут розглядався з точки зору філософської та економічної наук, а його культурологічні та соціологічні аспекти вивчалися меншою мірою.
Мета дослідження проаналізувати сучасний стан та подальший розвиток індустрії дозвілля на Україні
Досягнення мети потребує розв''язання завдань, а саме:
1. Проаналізувати теоретичні підходи до розвитку індустрії дозвілля
2. Охарактеризувати сучасний етап організації культурно-дозвіллєвої діяльності в країнах зарубіжжя
3. Дослідити індустрію дозвілля України та виявити перспективи її розвитку.
Об''єктом дослідження обрано культурно-дозвіллєву сферу України.
Предметом дослідження є детермінанти, умови, механізми інституціональної модернізації культурно-дозвіллєвої сфери.
Структура і обсяг роботи. Курсова складається із вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел.
ВИСНОВКИ
Необхідність стимулювання розвитку індустрії дозвілля доводиться наступною тріадою переваг: 1) рівень її розвитку безпосередньо впливає на туристичний вибір певного регіону; 2) вона сприяє відновленню психофізіологічних сил місцевого населення, задіяного в господарській діяльності; 3) збільшує надходження до місцевого бюджету.
У нашому дослідженні ми орієнтувалися на дозвілля, що люди проводять поза межами власної оселі, не приймаючи до уваги ті види діяльності, якими вони під час відпочинку займаються вдома.
Види діяльності, здійснюваної під час дозвілля, можуть бути найрізноманітнішими: фізичні навантаження (прогулянки, спорт), аматорські заняття (збирання ягід, грибів, мисливство, риболовля), зацікавлення світом мистецтв (відвідування театрів, кіно, музеїв, участь у художній самодіяльності), інтелектуальна діяльність, спілкування за інтересами на основі вільного вибору, розваги (активні, пасивні), подорожі заради задоволення тощо.
Ознайомившись із різноманітними аспектами проведення дозвілля, ми спробували його класифікувати за різними ознаками:
1. За кількістю учасників - індивідуальне (самостійне відвідання певних закладів, таких як театри, музеї, парки, бібліотеки, характерне, як правило, для самодостатніх людей або для осіб, що вирішили усамітнитись), сімейне (відпочинок у колі родини: виїзд на природу, відвідування концертних програм), групове (колективне проведення дозвілля разом з друзями: відпочинок в казино, дискотеках, барах).
2. За віковою ознакою - молодіжне (характерний активний відпочинок з відвідуванням розважальних закладів, дискотек, спортивних змагань), доросле (переважає відвідування закладів ресторанного типу, кінотеатрів, концертних залів), «третього віку» (відвідування театрів, музеїв, садово-паркових зон).
3. За характером організації - активне (проведення відпочинку характеризується значними витратами фізичних сил - відвідування дискотек, спортивних установ тощо), пасивне (відрізняється розміреним проведенням часу - відвідування бібліотек, театрів, парків тощо).
4. За сезонністю - можливість цілорічного відпочинку (у закладах під дахом), сезонне (відпочинок у природних умовах).
5. За територіальною ознакою - міське (безпосередньо в межах міста), приміське (проводиться в приміських зонах та сільській місцевості, як правило, відвідування баз відпочинку).
6. За тривалістю - короткочасне (кілька годин), середньої тривалості (1-3 дні), довготривале (понад 3 дні).
7. За метою (за головним мотивом) - розважальне (відпочинок на дискотеках, в розважальних комплексах), культурно-пізнавальне (театри, музеї), спортивне (зайняття спортом та відвідування різноманітних змагань), рекреаційне (відвідування парків, пляжів, баз відпочинку), змішане (поєднуються декілька типів).
8. За доступністю - загальнодоступне (не потребує значних прибутків
- відвідування парків, музеїв, театрів), доступне для середнього класу (заклади ресторанного типу, бази відпочинку), елітне (відвідування закритих еліт- клубів.
9. За умовами організації - природні (парки, пляжі), штучностворені (казино, спортивні клуби, театри тощо).
10. За гостротою отримуваних відчуттів - спокійне (не викликає значних переживань), екстремальне (підвищує рівень адреналіну: стрибки з парашутом, дайвінг, маунтинбайкинг тощо).
11. За орієнтацією інтересів - професійно орієнтоване, конфесійно орієнтоване, вільно орієнтоване.
До індустрії дозвілля відносяться підприємства (організації, заклади), що мають за мету створити умови для ефективного відпочинку. Такими одиницями є підприємства з яскраво вираженим розважальним характером діяльності - цирки, зоопарки, атракціони, парки відпочинку тощо. Різноманітні видовищні підприємства - театри, кінотеатри, концертні зали. Багато людей проводить вільний час займаючись спортом та відвідуючи спортивно-видовищні заходи, що відбуваються на стадіонах, в спортивних залах, басейнах; інші долучаючись до культурних цінностей (в бібліотеках, музеях, на виставках).
Враховуючи постійно зростаючі потреби населення в оздоровленні, відпочинку та позитивних враженнях, необхідно активізувати зусилля по оптимізації розвитку індустрії дозвілля. Перш за все необхідно вирішити наступні завдання:
заохочувати та стимулювати прибуткові інвестиції в індустрію дозвілля з метою удосконалення та розширення її інфраструктури;
забезпечити внутрішню конвертованість послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування відпочиваючих;
сприяти впровадженню нових технологій та інновацій;
урізноманітнювати структуру та розширювати мережу закладів відпочинкового типу;
зробити доступними установи відпочинку та розваг для всіх категорій населення;
диверсифікувати пропозицію із врахуванням інтересів та можливостей
всіх вікових, професійних та соціальних прошарків населення.
