Зміст

Вступ 3

1. Громадівський рух у Наддніпрянській Україні 60–90 рр. XIX ст. 4

2. Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. 7

3. Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті західноукраїнських земель у другій половині XIX ст. 9

Висновки 13

Список літератури 14

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. в умовах лібералізації царського режиму відбувається відродження українського національного руху. Одним з центрів відродження стала столиця Російської імперії Петербург. Тут мешкало чимало українців і сюди, після відбуття покарань, дозволили повернутися і навіть обійняти високі посади колишнім братчикам: Костомарову, Білозерському, Шевченку.
Прагнучи якомога більше прислужитися своєму народу, українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду – культурно-освітню організацію, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Власне, організацією першу громаду назвати важко, радше це було неформальне зібрання діячів українського руху. Проте воно стало прикладом для наслідування.
Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Сумління цих людей мучило усвідомлення того, що їх діди-прадіди упродовж століть гнобили українське селянство, і саме тому їх необхідно зблизитися і прислужити народу. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами (походить від слова «холоп» – образлива назва польських панів на адресу українських селян), хоча самі вони себе називали українофілами. Вони перейшли з католицької віри в православну, носили український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися народних звичаїв і не цуралися селянського товариства. На початку своєї діяльності хлопомани під час студентських канікул та в інший вільний час мандрували селами, збираючи народні казки, прислів`я, звичаї та обряди. Згодом вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих «вчили в національному напрямі». На межі 1860-1861 рр. гурток хлопоманів само розпустився, а його члени разом з викладачами і студентами Київського університету, серед яких були П.Чубинський, М.Драгоманов, утворили нове товариство «Українська громада», яке у 1862 р. нараховувало 200 членів.

Список літератури

1. Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900–1925 рр.) – Дніпропетровськ-Дніпродержинськ, 2001.

2. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. -К., 2000.

3. Міхновський М. Самостійна Україна.-К., 2003.

4. Новітня історія України (1900–2000) /А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін.-К., 2000.

5. Політична історія України ХХ ст.: у 6 т.- Т.1. -К., 2002–2003.

6. Політична історія України / За ред. Танцюри В.І.-К., 2002

7. Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ-початок ХХ ст.) – К., 2003.

8. Рибалка І.К. Історія України.- Част. 2.-Х., 1997. – 180 с.

9. Тимошик М.С. Українське питання.-К., 1997.

10. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.- Т.6.- К., 2001.

11. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: програмові і довідкові матеріали.-К., 1993.

12. Шморгун П.М. Політичні партії України на початку ХХ ст.: соціальний склад, чисельність, типологія // Наукові праці з питань політичної історії. – 1992. – №172.-С. 85–105.

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин супроводжувався пожвавленням революційно-демократичного і національно-визвольного рухів, свідченням чого були заворушення студентства, яке прагнуло до демократизації суспільного життя, відродження української культури. За участь в акціях протесту 11 січня 1901 року царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету.

На початку XX ст. проти переслідувань української мови і культури протестували вчені Київського та Харківського університетів, представники інтелігенції Полтави, Чернігова, Одеси та інших міст. Важливою подією в національно-культурному житті України стало відкриття у 1903 р. пам''ятника видатному українському поетові І. Котляревському. Широкі верстви населення взяли участь у збиранні необхідних коштів. Того ж року було відзначено 35-річчя музичної діяльності М. Лисенка. У1904 р. відбулося вшанування письменника І. Нечуя-Левицького.

Пожвавлення національного руху сприяло виникненню перших політичних партій. У лютому 1900 року в Харкові члени студентських українофільських гуртків (Д. Антонович, М. Русов та ін.) на спільному засіданні заснували Революційну українську партію (РУП). Першим програмним документом стала брошура адвоката М. Міхновського «Самостійна Україна», у якій була втілена ідея боротьби за єдину Україну.

Отже, проаналізував кінець ХІХ та початок ХХ ст. суспільно – політичні рухи активізувалися і політизувалися. Поряд з загальноросійськими виникають українські політичні партії різних напрямків: соціалістичного – РУП, УСП, Українська соціал-демократична «Спілка», УСДРП; національно – революційного – УНП; ліберально-демократичного – УДП та УРП, які об’єдналися в УРДП.
В програмах українських політичних партій було багато спільного, однак були й відмінності. На відміну від загальноросійських, в Україні не було ні крайніх лівих, як більшовики, ні крайніх правих, які носили монархічний характер.
Національно-революційна течія в українському русі початку ХХ ст. представлена Українською народною партією, на чолі якої стояв М.Міхновський. Ця партія послідовно відстоювала ідею самостійності України. Проте вона не стала масовою загальноукраїнською організацією – час для таких ідей не настав. Соціалістична течія в українському русі була представлена в першу чергу Революційною українською партією, яка утворилася у 1900 р.