ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. КЛАСИФІКАЦІЯ НАРОДНИХ СИМВОЛІВ УКРАЇНИ 5

1.1.Символіка традиційного одягу українців. Вишиванка. Рушник 5

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ОДЯГ ТА ЙОГО СИМВОЛІКА 12

2.1. Класифікація традиційного українського одягу та його основні функції 12

2.2. Різновиди Українського народного одягу 19

ВИСНОВКИ 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37

ДОДАТКИ 40

Охарактеризуємо детальніше народні символи України.
Вишиванка вважалася символом здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, порядності, чесності, любові, святковості та виступала своєрідним оберегом. Вишивають національні жіночі та чоловічі сорочки. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові, хлопцеві, або дівчині чи заміжній жінці.
Виготовлялися вишиванки з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто збігається із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датованих VI ст., ідентифікуються з візерунками вишиванок XVIII—XX ст. Щоправда, символіка вишивки іноді складалася з двох частин: історичної (родової) та прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду тощо) [3, с.52].
На вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти:
 геометричні (вважаються найдавнішими);
 рослинні;
 зооморфні (тваринні).
Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Наприклад, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою (качалочкою) подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивався навскісними лініями у вигляді завитків («баранячі роги»). В орнаментах переважає чорний і червоний кольори з украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою та людських взаєминах; силу, міць; зростання; часом — запліднення (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов’язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, між народженням та смертю (дві лінії).
Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку, примовляючи: «Шовком шила, шовком шила, золотом рубила та для того козаченька, що вірно любила»

1. Білан М.С., Стельмащук Г.Г. Український стрій. - Львів, 2000. - С.155-169.
2. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.
3. Булгакова Л. Народний одяг населення Київського Полісся (20-30 -х рр.. ХХ ст.) // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. Вип.1. Київська Полісся. 1994. – Львів, 1997.
4. Булгакова Л. Народний одяг населення Київського Полісся (20-30 -х рр.. ХХ ст.) // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. Вип.1. Київська Полісся. 1994. - Львів, 1997.- С.123-148.
5. Булгакова Л. Традиційний жіночий одяг першої половини ХХ ст.// Полісся України:матеріали історико-етнографічного дослідження.Вип.2. Овруччина.1995. - Львів, 1999.- С.159-176.
6. Важеніна О.Г. З барвінкового лугу. – К., 1997.
7. Васіна З. Український літопис. Вбрання. – Т. 1. – К.: Мистецтво, 2003.
8. Воропай О. Звичаї нашого народу: у 2 т. – К., 1991.
9. Гумилев Л.Н. Етногенез и биосфера Земли. –Ленінград: Гидрометеоиздат, 1990.
10. Д.П. Де ля Фліз Альбоми Серія "Етнографічно-фольклорна спадщина". -К.,1999.- Т.2.-С.420, 450, 560.
11. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 310 с.
12. Дванадцять місяців 1994: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку /Авт.-упоряд. Скуратівський В. Т.; Ілюстрації Козіної І. П., Мягкової О. В., Павлюк С. І. — К.: Веселка, 1993.- 192 с.
13. Демянюк Т.Д. Народознавство в школі. – К., 1993.
14. Енциклопедія українознавства. – К., 1993, тт..1,2.
15. Іванникова Л. Українські символи К., 1994, // Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології, К., 1992.
16. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
17. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн., 4 т. — Кн. 2. — К.: AT «Обереги», 1994. — 528 с.
18. Кононенко В.І. Рідне слово. – К., 2001.
19. Косміна О. Етнічна знаковість традиційного вбрання українців // Етнічність в історії та культурі: матеріали дослідження. – Одеса, 1998. – С.87-90.Косміна О. Український народний костюм як полісемантична знакова система етносу // Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст. Матеріали п’ятих Гончарівських читань. – К.,1998.- С.60.
20. Косміна О. Український народний костюм як полісемантична знакова система етносу // Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст. Матеріали п'ятих Гончарівських читань. - К.,1998.- С.60.
21. Косміна О.Ю. Українське народне вбрання. – К.: Балтія-Друк, 2006.
22. Ніколаєва Т. Історія українського костюма. - К.,1996. - С.122-128.
23. Ніколаєва Т. Історія українського костюма. – К.: Либідь, 1996. – 176 с.
24. Ніколаєва Т. Регіональні комплекси українського вбрання //Українці. Історико – етнографічна монографія у двох книгах. К.,1999.- Книга 2. – С.92-93.
25. Обухівський рушник / упор. Ю. К. Домотенко — К.: «Задруга», 2005. — 28 с.
26. Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. Словник символів. - 1997.
27. Похиленко В. Чарівне коло українського народного танцю. Кіровоград, 2001.
28. Роберт Хэролд. Костюмы народов мира. Иллюст. энциклопедия. – М.: Эксмо – Пресс, 2002. – 239 с.
29. Селівачов М. Р. Лексикон української орнаментики — К.:редакція вісника «Ант», 2005. — 400 с.
30. Словник символів культури України / за загальною редакцією В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка, В. В. Куйбіди. — 3-е видання. — Київ: Міленіум, 2005, — 352 с.
31. Сумцов Микола Федорович // Шудря Є. Дослідники народного мистецтва: Біобібліографічні нариси / За ред. М. Селівачова. — Київ: Ант, 2008. — С. 13-16.
32. Українська та зарубіжна культура: Навч.посіб./ М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. М. Семашко та ін.; за ред. М. М. Заковича. — К.: Т-во «Знання», КОО, - 2000.

Актуальність. Народні символи – це те, що найбільше любить і цінує народ. Кожен народ має народні символи. В одних народів їх більше, в інших менше. Характеризуючи народну символіку, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символікою Росії є береза, ромашка, ведмідь. Є загальновизнані народні символи й такі, що є значущими для певної місцевості. Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості — в писанках.

Народні символи – це людські святині. Народними символами України вважають рослинні і тваринні. До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

Для розкриття сутності народної символіки України ми обрали тему: «Символіка народного костюма – важлива складова національних традицій», адже в сучасних умовах національного відродження фольклорних традицій країни це питання є вкрай актуальним.

Об''єкт – народна символіка України.

Предмет – символіка народного костюму українського народу.

Мета – охарактеризувати символіку народного костюму України.

Виходячи з мети, нами поставлені наступні завдання:

1. Дати характеристику народним символам України.

2. Проаналізувати особливості символіки народних костюмів України.

Питанням даної тематики опікувалося багато вчених народознавців, українознавців, етнографів, зокрема, О. Воропай, Л. Залізняк, Я. Калакура, П. Кононенко, С. Кульжинський, Ю. Мицик, О. Онищук, В. Сергійчук, С. Таранушенко, В. Тітінюк, П. Чубинський, В. Шаян та ін.

Дослідження виконано з використанням пояснювального способу викладення матеріалу. Результати роботи можуть бути застосовані у навчальній та практичній діяльності всіх, хто цікавиться історією, культурою та звичаями й традиціями українського народу

У наші дні стає популярним надіти традиційний український костюм, особливо в дні національних свят, і прогулятися всією родиною по місту. Відчувається вічна і закономірна тяга до родових коренів і етнічної приналежності. Прекрасне відродження традицій! А чи знаємо ми про те, як створювалася і для чого повсякденний одяг, який навіть зараз служить основою для модного стилю? Протягом століть символіка в Україні мала велике значення. Національний костюм спрадавна повинен був не тільки берегти від холоду, заявляти про соціальний статус власника, бути естетично привабливим, але й відображати певні духовні традиції.

Сорочка, найдавніший вид одягу в Україні, незмінно прикрашалася вишивкою. Орнамент відігравав не стільки роль декору, скільки вважався оберегом і ніс глибокий сакральний зміст. Прикрашалися ті частини одягу, які відкривали доступ до тіла: горловина, нагрудна частина, низ рукавів і поділ.

Українська символіка: сорочка, найдавніший вид одягу в Україні, незмінно прикрашалася вишивкою.

Мали значення і колір вишивки, і її складові. Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут, здоров''я, любов. Переважають геометричні, рослинні, рідше зооморфні мотиви орнаменту. «Хмелик», «троянди», «Дубовий листок» — це одні з найпопулярніших образів в українських вишивальниць.

Елементи тваринного світу, часто дуже стилізовані, що іноді втратили пізнаваність, зберегли свій первісний сенс тільки в назвах: «баранчики», «метелики», «рачки», «півникі». Найбільш цікавий архаїчний символ, що дійшов до нас, — це свастика. У давньослов''янському одязі присутні елементи дохристиянського культу сонця, вічного руху, і це відбивається у формуванні візерунка і його композиції.

В українській символіці важливий також інший елемент костюма — пояс. Поясом кріпився одяг, на ньому зберігалися різні предмети повсякденного побуту, і він був твором народного мистецтва.

Шовкові, заткані золотом і сріблом з вишуканим орнаментом пояси показували соціальний статус свого господаря. Пояс вважався також талісманом, на ньому зображувалися знаки-обереги, емблеми, іноді туди вписували свої ініціали, дату і місце народження, або ім''я коханої.

У жіночих поясів на кінцях кріпилися кульки з різнокольорової вовни, які повинні були уберегти від лихого ока і називалися «волові очки». На давнє походження цього елементу одягу вказує значне число повір''їв. За народними звичаями показатися без пояса означало скомпрометувати себе.

Без білого поясу-рушника наречена не могла обійтися під час весільного обряду. Вона підперізувала і свого нареченого красиво вишитим поясом, який за народними повір''ями збільшував чоловічу силу. Дружина дарувала чоловікові червоний пояс, що оберігає його від нещастя, наклепів та чужих жінок.

Традиційні головні убори українців несли і захисну функцію, і вказували на відмінності в соціальному становищі або віці. З давніх часів у східних слов''ян існував звичай дівчині, яка виходить заміж, накидати на голову покривало. Ходити з непокритою головою вважалося великим гріхом для заміжньої жінки. За старовинним народним уявленням, простоволоса заміжня жінка накликає неврожай, хвороби та епідемії.

Дівчата носили вінки з переплетених стрічок, шнурів, штучних і живих квітів. Заміжні жінки могли носити хустки, зав''язані особливим способом або очіпки, шапочки на жорсткому каркасі, які шилися з парчі та шовку. І всі вони мали магічні властивості оберегів для своїх господинь.

Яскравим і художньо виразним доповненням до українського народного одягу виступали знімальні прикраси. Це здавна відомі діадеми, підвіски, браслети і сережки. Сережкам приписували здатність зменшувати або знімати головний біль, в пост або під час трауру вдягали найпростіші сережки у вигляді кільця, втрата сережки могла принести нещастя. Червоним бусам народ приписував особливі лікувальні властивості. Також коралове або бурштинове намисто повинно було притягувати успіх і багатство.

Українська символіка, яка поєднує обрядові знаки і магічні амулети, становить завершену композицію в прикрашанні традиційного костюма.