Вступ ……………………………………………………………….……….3

Роль та завдання екологічної освіти в подоланні глобальної

екологічної кризи ……………………………………………….………….4

Висновок …………………………………………………………………...19

Список літератури ……………………………………………….………...20

На протязі двох років, з 1968 по 1970 р., на Заході зненацька розгорнувся рух, що краще всього назвати, як “загальна занепокоєність проблемами навколишнього середовища”. У нас цей синдром занепокоєності за біосферу виник значно пізніше. Усі раптом зацікавилися забрудненням середовища, навколишньою природою, зростанням народонаселення, питаннями споживання їжі і енергії. Зростання суспільного інтересу зумовило глибокий вплив на академічну екологію і, особливо, на інтерес до фундаментальних проблем еволюції біосфери. Основним чинником впливу на еволюцію біосфери в наш час стає безупинно зростаюче навантаження на біосферу, що породжується передусім виробничою діяльністю людини. І серед питань, що виникають з цієї проблеми, особливого значення набуває вивчення біосфери і людини як єдиної системи.
Зараз достатньо розповсюджене наступне уявлення про відносини людини і біосфери. Людина розглядається як щось чужорідне і шкідливе для природи. Вона зобов’язана вписатися в природу так, щоб своєю діяльністю ніяк не виділятися з природних процесів біосфери і щоб її вплив на навколишнє середовище був на рівні з іншими елементами біоти. Але в цьому випадку будь який специфічний вплив людини ворожий природі “згідно визначення”. Людина повинна або “вписатися в біосферу”, або загинути. Тому вважається, що доки можна, слід користуватися природою, а коли споживча активність почне створювати небезпеку для самого споживача, треба зупинитися в своєму розвитку, тобто організувати стаціонарний режим.
Така точка зору сьогодні широко розповсюджена. Свого часу про “повернення до природи” говорили багато хто з мислителів, говорив Ж.Ж. Руссо, писали російські народники, Лев Толстой та багато інших. Близькі висловлювання можна почути від численних захисників природи, ідеологів партії “зелених”. І якщо не можна “повернутися до природи”, то хоча б зберегти те, що є. До висновку про необхідність “зупинитися” змогли дійти багато і вчених екологів, а також представників інших наук. Про це говорять автори робіт, виконаних на замовлення Римського клубу. З цих робіт виходить, що вся діяльність людини тільки “протиприродна”.

1. Акімов І.А. Совість і проблеми екологічної етики // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. - К., 2001.
2. Бiляковський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. — Либiдь. — Київ. — 1995. — 368с.
3. Буринська Н. Сучасні підходи до шкільної природничої освіти // Біологія і хімія в шк.. - 1996. - № 1. - С. 2-3.
4. Вернадский В.И. Живое вещество. — М.:Наука, — 1978.
5. Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. Книга для учителя. Комментарии Яблокова А.В. и Медникова В.М. — М.: “Просвещение”, — 1986. — 383 с.
6. Межжерин В.А. Екологія як проблема відношення людини до Бога // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. - К., 2001.
7. Моисеев Н. Н. Человек, среда, общество — М. — 1982.
8. Моисеев Н.Н. Экология человечества глазами математика. М.: “Молодая гвардия”. — 1988. — 254с.
9. Повх И.Л. Процессы переноса в физике. — Донецк.— ДонГУ. — 1996г. — 40 с.
10. Погребняк В.Г. Самоорганизация в гидродинамически активных средах // Гидродинамика течений с тепломассообменом. — Ижевск. — 1990. — №4. — с.51–55.
11. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. — М.: Мысль. — 1990. — 639 c.
12. Сердюк В.О. Концепція екологічної освіти і виховання // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. - К., 2001.

У подоланні сучасної глобальної екологічної кризи визначальним є формування екологічної свідомості, культури і цілісного екологічного світогляду. Тому екологічна освіта і виховання є одним з пріоритетних напрямів державної політики.

Існуюча в Україні система екологічної освіти потребує вдосконалення у напрямі підвищення ефективності та інтегрованості на основі глибокого філософського і психолого-педагогічного осмислення проблеми з урахуванням соціально-культурних функцій екології у суспільстві, цілісної структури екологічних знань, сучасного рівня розвитку екологічної науки, традицій, звичаїв та історичного досвіду українського народу в цій сфері, а також особливостей екологічної та економічної ситуації в країні. Ключовим принципом взаємодії людського суспільства і природи мають бути не споживацтво і насильство, а співіснування.

Проблема освіти передовсім зв''язана з інтеграцією знань. Це і встановлення (відкриття) загальних законів руху (змін), що відбуваються в природі і суспільстві, тобто в системі “біосфера-людина”. Інтеграція знань — глобальна задача, що при сучасному стані цивілізації вимагає пріоритетного і невідкладного рішення, безпосередньо зв''язана з відшуканням шляхів, які ведуть до продовження життя цивілізації. Подолання екологічної кризи зажадає зміни всього людського суспільства, його світорозуміння, а для цього воно передовсім повинно мати відповідний рівень і широту освіти. Йдеться не про створення кафедр, інститутів і академій або навіть міністерств екології. Справа в новому світорозумінні, в створенні суспільства Розуму. Тільки суспільство, що є досить високо загально освіченим і яке має кваліфікованих професіоналів буде мати можливість перейти до епохи Розуму, епохи ноосфери. Нинішній стан освіти, побудований на законах, отриманих в різні часи історії, характерний своєю розрізненістю, відсутністю єдності і загальних законів. Кожна наука має свої правила, аксіоми і закони, які не є загальними для наук, що вивчають окремі елементи системи “біосфера-людина” і саму систему, як ціле. А відмінність між гуманітарними і природними науками настільки велика, що ніхто і не намагається знаходити для них загальні закони і закономірності і навіть більше того, в колишньому Радянському Союзі вважалося, та й зараз в Україні вважається, що такі спроби не наукові.