ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Методологічні засади теорії навчального спілкування………….. 6

1.1. Поняття педагогічного спілкування, його особливості,

функції, види……………………………………………………………. 6

1.2. Стиль педагогічного спілкування………………………………… 11

Розділ 2. Роль комунікативних здібностей у роботі

вихователя дошкільного навчального закладу……………………….. 18

2.1. Сучасна комунікативна культура………………………………… 18

2.2. Сутність і структура комунікації…………………………………. 18

2.3. Функції професійно-педагогічної комунікації…………………… 20

2.4. Комунікативна діяльність педагога………………………………. 26

2.5. Розвиток психологічної компетентності вихователів

дошкільних навчальних закладів

як психолого-педагогічна проблема…………………………………… 27

Розділ 3. Експерементальне дослідження комунікативних

здібностей у дітей дошкільного віку…………………………………… 33

3.1. Методика та результати констатуючого дослідження……………. 33

3.2. Формування комунікативних здібностей у

молодших школярів…………………………………………………… 38

3.3. Методика та результати контрольного експерименту…………… 41

Висновки……………………………………………………………………….. 44

Список використаних джерел………………………………………………… 46

Додатки………………………………………………………………………… 48

Одним із цікавих досліджень, у ході якого було виявлено роль педагогічного спілкування, став експеримент, що увійшов у історію педагогіки як «ефект Пігмаліона». Американські психологи Розенталь і Джекобсон проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього розумового розвитку. По закінченні роботи вони повідомили вихователям, що в класах є діти з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища цих дітей. Під час експерименту вибір того чи іншого дитини відбувався довільно, зі списку, тобто вихователям повідомлялися прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи і здібності, але дослідники приписували їм значно вищий, ніж в інших, потенціал розвитку, спираючись на наукові відомості. Минув час, і сталося надзвичайне. Психологи повторно обстежили дітей і виявили певний прогрес в їхньому розвиткові, проте найбільший — саме в тих, на кого було вказано раніше. Поставимо себе на місце вчителів. Дізнавшись про неабиякі можливості своїх вихованців, вони, звичайно, звернули увагу на цих дітей. Навіть якщо рівень знань дитини був вельми невисокий, вихователь замислювався, чому він не помітив у неї здібностей, уважніше придивлявся до неї, а це змінювало його ставлення до дитини і характер стосунків у цілому. Вихователь, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини.
Тож виявилося, що здатність вихователя організовувати спілкування стала підґрунтям продуктивної діяльності дитини. Отже, педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен потребує від вихователя спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, виховної мудрості в організації стосунків з дітьми, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. Залежно від змісту і сфери функціонування, воно може бути професіональним і не професіональним за якісними ознаками. Професіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через вихователя трансляцію дитиним людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками, забезпечує формування власної гідності дитини.
Професіональне педагогічне спілкування — комунікативна взаємодія вихователя з дітьми, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Непрофесіональне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і внаслідок цього появу стереотипних висловлювань у школярів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає стійке негативне ставлення і до вихователя, і до навчання. Почуття пригніченості предметом у школі — насправді ж учителем — у деяких дітей триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.
Потрібен різнобічний аналіз педагогічного спілкування, адже це явище багатогранне. Розгляньмо ситуацію. Мати з обуренням скаржиться на вихователя математики, який «увесь час ставить синові двійки», що змушує її «вживати заходів, аж до відвідання міськвно». Як діє класний керівник за цих обставин? Насамперед він розуміє, що мати не вірить у справедливість школи, обурена бездушністю вчителів щодо переживань її сина. Педагог вирішує спочатку заспокоїти жінку. Якщо розглянути цю ситуацію спілкування з перцептивного боку (як сприймають і розуміють партнери один одного), то ми побачимо, що на негативну реакцію вихователь реагує обдумано, нейтралізуючи її. Отже, продуктивність взаємодії забезпечено адекватністю сприймання і розуміння партнера.

1. Алферов А.Д. Опыт и проблемы повышения психологической компетентности учителя // Вопросы психологи. - 1990. - №4.
2. Березовий НА., Коломинский Я.Л. Учитель и детский коллектив. -Минск, 1978.
3. Бех І.Д. Особистісно орієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998.
4. Детская психология / Под ред. Я.Л Коломинского, Е.А.Панько. – Минск, 1988.
5. Закон України „Про дошкільну освіту” // Урядовий кур’єр. – 2001. - № 144.
6. Запорожец А.В. Современная наука о детях. – М., 1995.
7. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение, 1987.
8. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О.Л.Кононко. – К.: Ред. Журн. „Дошкільне виховання”, 2003.
9. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (системний підхід). – К.: Стилос, 2002.
10. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. – К.: Освіта, 1998.
11. Кузьменко В.У. Педагогічні новації в роботі дошкільних закладів. – К.: Навч. посібн., 1999.
12. Культура спілкування: Навч.-методичний посібник. - К.,1997.
13. Леви В. Искусство быть другим. - М., 1981.
14. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. - К., 1990. - .
15. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой. – М.: Рус.яз., 1990. Панько Е.А. Психология деятельности воспитателя детского сада: Учебное пособие для пед. инст-тов. – Мн.: Выш. шк., 1986.
16. Педагогічна майстерність: Підручник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. - К.: Вища школа, 2004.
17. Петровская Л.Д. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. - М., 1989.
18. Покроєва Л.Д. Організаційно-педагогічні умови функціонування сучасних дошкільних закладів. Дис… канд. пед. наук / Харківський держ. ун-т. ім. Г.С.Сковороди. – Х., 2001.
19. Психологические исследования общения. М.: Изд-во «Наука», 1985.
20. Романова Е.С. Психодиагностика: Учебное пособие. – Спб.: Питер, 2005.
21. Савенкова Л. Комунікативність учителя. //Педагогіка толерантності. - 1999.-№1.
22. Словник психолого-педагогічних термінів і понять / Упорядник Ю.В.Буган, В.І.Урупський. – Тернопіль: Астон, 2001. – 176 с.
23. Соловейчик С. Учение без исключения // Юность. - 1985.
24. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: В 5 т. - Т. 2 . Роджерс К. Эмпатия // Психология эмоций: Тексты. 250 с.
25. Философский энциклопедический словар -. М.: ИНФРА, 2000.
26. http://slovari.yandex.ru/
27. http://www.training.com.ua/
28. http://eric.ed.gov/

Актуальність дослідження.

Результати спостережень за виховним процесом у дітячих садках, спілкування з досвідченими вихователями й тими, які починають свою професійну діяльність, виявили, що проблема сформованості комунікативності в педагога сьогодні, без сумніву, — одна з найактуальніших для закладів освіти.

На жаль, часто спостерігаються ситуації, коли керівники окремих закладів спілкуються з вихователем здебільшого у формі наказів, зауважень, розпоряджень і навіть крику. Нерідкими є випадки, коли такий стиль спілкування у людей, які в минулому були працівниками не педагогічних сфер. Таким чином, у цих умовах дитячим закладом керує чужа для неї людина, чиновник.

На роботу в дитячий сад часом приходять нові керівники з авторитарним стилем керівництва. Особливо ускладнюються взаємини у дошкільному навчальному закладі тоді, коли там з''являються керівники з низьким рівнем культури.

Спостерігаються й такі ситуації, коли у деяких вихователів з роками розвивається професійна хвороба — підвищений рівень претензій на особливе почесне місце в колективі та нездорова реакція на критику. Помічається ревниве ставлення деяких вихователів старшого віку до показу нових прийомів роботи і проведення наукових досліджень молодими вихователями, через що знання, отримані молоддю у вищих навчальних закладах, не застосовуються безпосередньо в окремих дітячих садках.

Водночас підкреслюємо, що підходи у підготовці майбутніх педагогів до професійного спілкування часто відстають від вимог часу. З огляду на це назвемо деякі з основних недоліків, які сьогодні, як відзначають учителі, що керують педпрактикою, характеризують професійне спілкування деяких майбутніх педагогів. Так, 60-65% студентів, як свідчать матеріали досліджень, відчували труднощі в налагодженні взаємин з дітьми, у вивченні та розумінні дітей, в управлінні спілкуванням. Для деяких студентів-випускників характерна нечітка дикція, невиразність мовлення під час спілкування, скутість у рухах, невміння впливати на особистість, нерозуміння дітей.

Низький рівень комунікативності молодого вихователя проявляється в школі, де він починає свою професійну діяльність.

Навчальне спілкування є загальним здобутком усіх і кожного. Всі люди певною мірою зобов''язані навчанню - спільним діям, у яких на межі їх свідомості розгортаються процеси світу. Розуміння завжди діалогічне, воно містить:

а) діалогічне мовлення;

б) цілісне висловлювання - одиниці мовленнєвого спілкування, які несуть у собі поряд зі значеннями зміст, який має відношення до цінностей, вимагає розуміння у відповідь і тому є наслідком оцінки висловлювання іншого.

Концепції спілкування сформувалися на основі вивчення індивідуальної діяльності. Але діяльність завжди пов''язана з іншими людьми. Однак питання про співвідношення різних виглядів, форм. Рівнів діяльності розроблене ще недостатньо.

Значення засобів спілкування і комунікації у суспільстві важко переоцінити. Уже античні філософи робили спроби системного осмислення спілкування з масами народу та його продуктивності.

Можливо, першим, хто зрозумів виключну роль діалогової форми спілкування у формуванні особистості, був Сократ. Діалог-лабораторія, в якій присутні діють під час спільного пошуку істини. У діалозі, відповідно до педагогічних поглядів Сократа, немає вихователя, який „навчає" - передає учню певну суму знань, і нема учня, який несе у своїй голові цей набір знань, як в пустому [23, 175].

У сократівському діалозі є дві особи, для яких істина і знання - це проблема і пошук. Істина не передається, а відкривається у свідомості учасників діалогу. Мистецтво запитувати Сократ розглядає як засіб, за допомогою якого можна допомагати „народженню" істини у співрозмовника. Розвивати його творчі здібності.

Так, згідно з аристотелівською традицією, у межах ідей його риторики, розроблялись засоби і прийоми переконання відносно кожного даного, але невідомого предмета, форми і методи мовленнєвого впливу на людей, аудиторію.

Інший підхід у розуміння риторики запропонував Квинтиліан. Основною метою риторики, на його думку, є красивість вираження. Тобто пишномовність - „зовнішньо красивої, але малозмістовної впливової промови".

Розроблені на теренах аристотелівської риторики, теорії спілкування і комунікації, знайшли своє продовження у сучасних дослідженнях їх сутності. Як правило, дослідники починали з визначення змісту спілкування і комунікації, який зводився до деякої функції. У сучасному розумінні комунікація - спілкування, обмін думками, передача того чи іншого змісту від однієї до іншої свідомості, за посередництвом знаків або інформації, зафіксованої на матеріальних носіях.

Найбільш ґрунтовну розробку проблеми комунікації зроблено у екзистенціалізмі та персоналізмі. Комунікація розглядається як процес, у якому „Я" стає самим собою, знаходить себе у другому „Я".

За П. Яспером, одна самітна думка відкриває себе іншій, між людьми встановлюється інтимний духовний зв''язок.

Е.Муньє, розглядаючи людину у сфері комунікації, надає їй абсолютної цінності. Тобто, само здійснення особистості є процесом заперечення своєї індивідуальної самодостатності і замкненості у собі, безперервне прагнення до трансцендентального - того, що лежить за межами свідомості і пізнання.

ВИСНОВКИ

Емоціональне благополуччя – одна з головних умов благо приємного психологічного клімату колективу. Кожна людина в будь-якому віці потребує співчуття, поваги, взаєморозуміння, визнання. За благо приємний клімат, на думку Н. Нікеєвої потрібно боротися – боротися з пустими балачками, ханжеством (8, с.193).

Тому проблема, що була поставлена на початку роботи, потребує великої уваги зі сторони науковців із психології для вирішення спілкування між вихователем та дитиною. Тобто вихователю необхідна підготовка для виконання однієї зі своїх ролей – забезпечення здорового спілкування між дітьми та вчителем. Як було показано у роботі, комунікативна функція – є важливою складовою урівноваження конфліктів в дитячому колективі, для запобігання конфліктів дітей з вихователем, а також вирішення деяких особистих проблем дитини.

Таким чином, для виховання здорового психологічного стану колективу необхідно виховувати у майбутньому вихователі основи етики, моралі, естетики, культури спілкування, бо це є основої комунікативної культури, що є об''єднуючою ланкою у стосунках між людьми. Саме комунікативна культура вихователя є однією з основних ланок у формуванні особистості дитини і колективу в цілому.

Також в роботі було проведене експерементальне дослідження комунікативних здібностей дітей дошкільного віку. Ці данні визначалися через гру.

Дидактична гра – це засіб пізнання світу: через гру дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалів, вивчає рослини, тварин. У грі в дітей розвивається вміння спостерігати, розширюється коло інтересів, виявляються смаки й запити. Продумуючи завдання й зміст ігор із правилами, необхідно поступово ускладнювати їх. Не можна шаблонізувати дидактичної гри, необхідно давати простір дитячій ініціативі й творчості. У самостійних іграх не слід нав''язувати зміст дидактичної гри. У житті дитини дидактична гра має таке ж значення, як для дорослого робота, служба. У грі виховуються ті фізичні й психологічні навички, які будуть необхідні для роботи: активність, творчість, уміння переборювати труднощі й ін. Ці якості виховуються в гарній грі, у якій є «робоче зусилля й зусилля думки», а «дидактична гра без зусилля, гра без активної діяльності – завжди погана гра».

Керівництво дитячими дидактичними іграми повинне мати на меті:

1) установлення правильного співвідношення між грою й миром, знаннями в житті дитини;

2) виховання в грі фізичних і психологічних якостей, необхідних для майбутнього діяча й працівника.

Таким чином, я прийшла до висновку, що ігри мають величезну роль у вихованні, навчанні й також при формуванні комунікабельності молодших школярів. При цьому підвищується ефективність навчання в порівнянні із традиційним у школі. Тому, я вважаю, необхідно створити умови для впровадження такої практики в сферу освіти, що може помітно поліпшити не тільки ступінь засвоєння матеріалу, але й дозволить значно спростити процес комунікацій: між школярами, друзями, учителями, родителями й тощо.

А також це допоможе підвищити ефективність комунікацій, а, отже, інтенсифікувати свій особистий час.

Ефективне формування комунікативних здібностей у дітей молодшого шкільного віку можливе при умові використання у педагогічному процесі ігрових ситуацій.