Зміст
Вступ……………………..……………………..……………………………….3
1. Складові поняття «людський вимір інноваційного розвитку»………….5
2. Інтелектуальний капітал………………………………..………………….6
3. Прогнози тенденцій світового розвитку……………………..………….10
4. Особливості перебігу , відмінності у причинах появи кризи та шляхах виходу з неї України……………………..………………………..………12
Висновок……………………..……………………..……………………..…...18
Список використаної літератури……………………..………………………19

Виробництво стає більш зорієнтованим не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки. Високими темпами зростає чисельність підприємницьких структур, особливо малих та середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватися до вимог зовнішнього середовища. Швидкі темпи модернізації життя людей призводять до зростання вимог до якості товарів та послуг, до їх різноманітності. Відповідно, суспільство, стає більш відкритим та сприйнятливим до інновацій як засобу досягнення необхідного розмаїття.
Відбувається переоцінка людського фактору в економіці: зростає роль творчих кадрів — людей, що володіють знаннями і є носіями нововведень в сфері організаційної, науково-технічної та екологічної культури. Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З’являються нові суспільні пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих та інформаційних технологій, екологічність. Ця модель потребує нової фінансово-кредитної політики, ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природоексплуатуючих галузей — на макрорівні; зміни типу підприємницької діяльності, активного залучення до виробництва малого та середнього приватного бізнесу — на мікрорівні.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:
1. Паладій М. В. Cередній клас та його роль у формуванні інтелектуального капіталу суспільства http://mstu.gov.ua/
2. Єгоров Ю., Карпов В., Степанкевич К., Чекмарьов К. Науково-технічна політика Європейського союзу: досягнення, проблеми, перспективи / Під заг. редакцією К. Чекмарьова. – К., 2004. – с. 8-9.
3. Зинов В., Сафарян К. Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса. // Інтелектуальна власність - 2001, № 5-6. -С. 23-25.
4. Смит А. Исследование о природе и причинах багатства народов. - М, 1962. 5. Рикардо Д. Соч.- М., 1941. - Т. 1.
6. Милль Дж. С. Основы политической экономики. - М., 1980. - Т. 1.
7. Маршалл А. Принципы политической экономики. - М., 1984. - Т. 3.
8. Самуэльсон П. Экономика - М. МГП "АЛГОН" ВНИИСП, 1992. - Т. 2.
9. Эдвинссон Л. Корпоративная долгота. Навигация в экономике, основанной на знаниях. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 248 с., с. 9.
10. Полунєєв Ю. Знання – сила... та багатство // Дзеркало тижня. - № 19 (547) 21 — 27 травня 2005 - http://www.dt.ua/2000/2020/50089/.
11. Гнатюк С., Здіорук C. Бублик С. Державне стимулювання інтелектуальної діяльності в Україні .- Україна: Cтратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2006.- С. 118.
12. Бублик С. Г., Здіорук С. І. Концепція стратегії розвитку інтелектуального потенціалу України.- 30.06.06, Київ, НІСД http://www.niss.gov.ua/Table/3006006/index.htm

Вступ
Стан справ в економіці України залишається вкрай складним. Українська економіка змушена долати наслідки планово-розподільної системи господарювання, її структурні деформації, затратний механізм ціноутворення та неконкурентоспроможність.
Провідні вчені України відзначають, що серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з точки зору її ринкових перспектив, слід вважати: формування ефективного, конкурентоспроможного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємців; зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переваж-но ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит; становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку; диверсифікацію та лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.
Однак у цілому серед основних тенденцій соціально-економічного розвитку України превалюють негативні явища і тенденції: не відбулася модернізація структури державного управління відповідно до об’єктивних законів розвитку ринкової економіки (зокрема, в процесі приватизації так і не створено інститут ефективних власників; не створено дієздатну систему ринкових інститутів); втрачено високотехнологічні виробництва, лідерство в багатьох напрямах фундаментальних досліджень; критичного рівня досяг «відплив умів»; склалися диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також у середині кожного з них; швидкими темпами зростають внутрішній та зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування; криза внутрішнього інвестування набула рис системної; разом з тим, зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, займають мізерну питому вагу у загальних обсягах реальних інвестицій і майже не впливають на активну структурну перебудову національної економіки, стримуючи ініціативу в пошуку альтернативних (насамперед, власних) джерел фінансування суспільних потреб; відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення; небаченого рівня сягнула «тінізація» економіки.
Негативні тенденції соціально-економічного розвитку України в 1991–1999 рр. стали наслідком не ринкових реформ, а відсутності виваженої стратегії економічних перетворень, не завжди послідовної економічної політики. Сучасний стан економіки і фінансової сфери України характеризується суперечливими тенденціями, що породжуються як об’єктивними факторами, так і помилками та прорахунками в економічній політиці. Інакше кажучи, головні втрати в економічній сфері України були зумовлені причинами переважно суб’єктивного характеру, через що вона продовжує залишатися у перманентному перехідному стані.
Головним фактором, який зумовлює необхідність кардинального реформування вітчизняної економіки та підвищення її конкурентоспроможності, є вибір курсу на формування відкритої економіки та інтеграцію у світові економічні структури. Реалізації цього курсу заважають недосконалість форм і методів державного регулювання економічного розвитку, вади податкової системи, нестача інвестиційних ресурсів, слабка інноваційна активність, відсутність результатів, очікуваних від приватизації, практична відсутність результатів адміністративних реформ та інституціональних змін.
Загрозу всій політиці ринкового розвитку становлять поширення та зростаючі масштаби тіньової економіки, криміналізація економічних, майнових і фінансово-банківських зв’язків, а також грошового обігу. Засоби захисту від криміналізації економіки є недостатніми і неефективними, і в тому числі, через дефіцит державної влади в країні.
Неприпустимою є ситуація з незаконним масовим вивезенням українського капіталу за кордон в умовах інвестиційного голоду в реальному секторі економіки.
Спроби перейти від адміністративно-командної економіки до ринкової та наступні намагання уникнути соціально-економічної кризи або подолати її довели, що короткострокові управлінські рішення та постанови приховують у
Тому метою моєї роботи є дослідити чинники і шляхи інноваційного розвитку, так необхідного ослабленій Україні, визначити роль людських ресурсів, а саме власників інтелектуального капіталу, у інноваційному типі розвитку, описати напрями активізації людських ресурсів та, як наслідок, інноваційного розвитку.

Висновок
Проведений аналіз дає підстави зробити такі узагальнення. Поняття «людський вимір інноваційного розвитку розбивається на поняття «людський вимір» та «інноваційний розвиток», що в свою чергу вказують на безпосередній чинник інноваційного розвитку та безпосередній об’єкт дослідження – інтелектуальний капітал. Інтелектуальний капітал – це економічні відносини з приводу відтворення і відчуження результатів інтелектуальної діяльності між носіями інтелектуальних здібностей, що приймають форму інтелектуальної власності, і її потенційними споживачами.
Структура інтелектуального капіталу складається із інтелектуального потенціалу, інтелектуальної власності, інтелектуальної активності, інформації, інфраструктурних та ринкових активів. Інтелектуальний капітал компанії має декілька складових елементів і на його формування й величину впливає досить численна група різнорідних факторів. Тому інтегральна оцінка інтелектуального капіталу компанії повинна відображати багатогранну діяльність компанії в цілому. Забезпечення конкурентоспроможності української економіки неможливе без розуміння специфіки постіндустріального бізнесу, без усвідомлення ролі інтелектуального капіталу і оволодіння навиками управління ним.
Важливим є формування стратегії розвитку інтелектуального потенціалу України, метою якої повинно бути створення сприятливих умов для розвитку інтелектуального потенціалу нації як основи сучасної конкурентоздатної держави. З розвитком інтелектуального капіталу пришвидшиться інноваційний розвиток, а носієм людського капіталу є ніхто інший, як населення, тому і людський вимір.