ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСОБЛИВОТІ СЕНСОРНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ДЦП 5

1.1. Особливості розвитку дітей з дитячим церебральним паралічем 5

1.2. Поняття сенсорного виховання дітей у психолого-педагогічній літературі 8

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ НАПРАЦЮВАННЯ ЩОДО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ДЦП 14

2.1. Методичні напрацювання сенсорного виховання молодших школярів з дитячим церебральним паралічем 14

2.2. Рекомендації щодо оптимізації сенсорного виховання молодших школярів з ДЦП 19

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 25

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – це важке захворювання, яке виникає у дитини внаслідок враження головного і спинного мозку на ранніх етапах його формування (внутрішньоутробному, в період пологів або в новонароджених).
Основним клінічним симптомом при ДЦП є порушення рухових функцій, однак, крім цього, у дітей з ДЦП мають місце порушення зору, слуху, мови, інтелекту. У деяких дітей спостерігаються судомні синдроми. За даними ряду авторів, на 10000 новонароджених припадає 34–32 дитини, які страждають церебральним паралічем.
Перший клінічний опис ДЦП було зроблено англійським лікарем-хірургом В. Літтлем у 1861 році. Він вперше доклав про це на засіданні англійського Королівського медичного товариства, а потім опублікував свої спостереження за дітьми, у яких після перенесеної при пологах травми голови розвинулись паралічі кінцівок. Протягом майже 100 років дитячий церебральний параліч називали хворобою Літтля [1, c.57].
Термін «дитячий церебральний параліч» належить Зігмунду Фрейду. В 1893 році він запропонував об’єднати всі форми спастичних паралічів внутрішньоутробного походження з однаковими клінічними ознаками в групу церебральних паралічів.
Ряд таких російських вчених як, С. Дуванова, Н. Трофімова, Т. Пушкіна, виділили особливості структури інтелектуального дефекту при ДЦП:
1. Нерівномірно знижений запас відомостей та уявлень про навколишній світ, що обумовлено декількома причинами, а саме: вимушеною ізоляцією, обмеженням контактів дитини з однолітками й дорослими людьми у зв’язку з відсутністю або труднощами пересування;
2. Нерівномірний, дисгармонійний характер інтелектуальної недостатності, тобто порушення одних інтелектуальних функцій, затримка розвитку інших і збереження третіх;
3. Виразність психоорганічних проявів: сповільненість, виснаженість психічних процесів, труднощі переключення на інші види діяльності, недостатність концентрації уваги, зниження обсягу механічної пам’яті.
Для дітей із церебральним паралічем характерні також розлади емоційно-вольової сфери. Емоційні розлади при різних формах ДЦП проявляються по-різному. На думку, Е. Калижнюк та В. Ковальова, це можуть бути важкі негроподібні порушення та психопатоподібні порушення на тлі органічного ураження ЦНС, які нерідко проявляються при спастичній диплегії та геміпаретичній формі ДЦП. Також І. Мамайчук зазначає, що у дітей та підлітків із ДЦП можуть спостерігатися емоційні розлади у зв’язку з наявністю фізичного дефекту, вихованням по типу гіперопіки чи ранньої соціальної та психічної деривації. Як зазначають С. Дуванова, Н. Трофімова та інші вчені, емоційні розлади у одних дітей проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, дратівливості, руховому розгальмуванні, в інших у вигляді загальмованості, сором’язливості, боязкості. Схильність до коливань настрою часто поєднується з інертністю емоційних реакцій. Так, почавши плакати або сміятися, дитина не може зупинитися. Підвищена емоційна збудливість нерідко поєднується з плаксивістю, дратівливістю, примхливістю, реакцією протесту, які підсилюються в новій для дитини обстановці та при втомленості. Іноді відзначається радісний, піднесений настрій зі зниженням критики (ейфорія).

1. Барбашова І.А. Сучасні підходи до сенсорного виховання молодших школярів // Зб. наукових праць. – Бердянськ, 2008.
2. Власова Олена Іванівна. Педагогічна психологія. – К.: Либідь, 2006.
3. Волкова Н. В. Детская психология: Логические схемы. – М.: Гуманит. изд. центр Владос, 2006.
4. Загальна психологія. – К.: Либідь, 2007.
5. Запорожец А. В., Венгер Л. А., Зинченко В.П., Рузская А. Г. Восприятие и действие / Под ред. А. В. Запорожца. – М.: Просвещение, 1967
6. Левченко И.Ю., Приходько О.Г.. Технологии обучения и воспитания детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата. М.: «Академия» 2006.
7. Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Концепційні основи програми національно-державницького виховання. – К.: НДІУ, 2007.
8. Малікова Ю. В. Сенсорне виховання у спадщині видатних педагогів минулого / Ю. В. Малікова // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського : зб. наукових праць. – Одеса: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2007.
9. Малікова Ю.В. Сенсорне виховання в сучасній теорії і практиці освіти // Наук. вісн. – Одеса, 2008.
10. Маліновська Н.В. Проблеми сенсорного розвитку і виховання дітей у педагогічній спадщині С.Ф. Русової // Наук. записки. – Рівне, 2006.
11. Мастюкова Е.М. Дети с церебральным параличом // Специальная психология / Под ред. В.И. Лубовского. – М., 2006.
12. Олійник Л. Умови оптимізації сенсорного виховання в дитячому віці // Вересень. – 2008.
13. Пащенко С. Ю. Загальна психологія. – Запоріжжя, 2006.
14. Андрійович П.В.. Загальна психологія. – К.: Вища школа, 2007.
15. Поніманська Т.І. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2006.
16. Савченко М.А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей. – 3-є видання, доповнене. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007.
17. Светлова І.Є. Велика книга завдань і вправ для розвитку інтелекту дитини: Сенсорне сприйняття, логічне мислення, дрібна моторика рук, розвиток мови. – К.: Країна мрій, 2006.
18. Сорокова М.Г. Система М. Монтессори. Теория и практика: Учеб. пособие. – М. : Академия, 2007.
19. Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2008.
20. Цимбалюк І. М. Психологія спілкування. – К.: ВД «Професіонал», 2006.
21. Эльконин Д. Б. Детская психология: / Ред.-сост. Б.Д.Эльконин. – М.: Академия, 2007.

Період молодшого шкільного віку характеризується інтенсивним розвитком процесу сприйняття. Не випадково в історії психології і педагогіки проблема генезису сприйняття і сенсорних здібностей привертала увагу багатьох учених, дослідників.

Актуальність теми курсової роботи в тому, що особливе значення для дітей молодшого шкільного віку з порушеннями функцій опорно-рухового апарату має сенсорне виховання. Сенсорне виховання – це виховання, спрямоване на формування повноцінних уявлень про навколишній світ. Сенсорне виховання – база інтелектуального розвитку дитини, воно є основою чуттєвого пізнання навколишнього світу. Розвиток у дитини сенсорних здібностей за допомогою своїх органів почуттів щоб повноцінно сприймати і відчувати навколишній світ є основною метою сенсорного виховання.

Значний вклад в процес сенсорного виховання молодших школярів зробили педагоги радянського періоду: А.В. Запорожець, З.М. Богуславська, Л.А. Венгер, О.О. Гребєнщикова, Д.Б. Ельконін, Н.С. Карпінська, М.Ю. Кистяківська, О.Г. Пілюгіна, М.П. Сакуліна, І.Б. Тепліцька, Є.І. Удальцова, О.П. Усова, О.Л. Фрухт та ін. В Україні свої праці сенсорному вихованню та сенсорному розвитку присвятили І.А. Барбашова, З.П. Дорошенко, Н.В. Маліновська, Т.А. Маркова, Т.І. Поніманська, І.Є. Свєтлова, С.В. Трикоз.

Об''єкт дослідження – система сенсорного виховання дітей з ДЦП молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – організація сенсорного виховання дітей в освітніх шкільних навчальних закладах.

Мета роботи – педагогічно обґрунтувати зміст та методику сенсорного виховання дітей молодшого шкільного віку.

На виконання мети дослідження спрямовані наступні завдання:

1. Узагальнити теоретичні положення розробки проблем сенсорної культури, сенсорного розвитку, методики виховання, що накопичені в сучасній українській та світовій науці;

2. Проаналізувати зміст заходів та напрямів роботи з сенсорного розвитку в сучасних програмах шкільного виховання;

3. Аналізувати сучасні методичні напрацювання щодо сенсорного виховання молодших школярів з ДЦП;

4. Навести рекомендації щодо оптимізації сенсорного виховання молодших школярів з ДЦП.

Методи та методики. В ході теоретичного осмислення матеріалу використовувалися загальнонаукові методи дослідження – аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, аналіз наукової літератури з даної теми, на практичному етапі – використовувалися методи спостереження, бесід, ігрової вправи. Для дослідження сенсорного розвитку дітей з ДЦП застосована методика групування предметів та визначення кольорів Л.А. Венгера; в ході проведення практичного заняття з розвитку сенсорної культури апробована методика О. Решетіло.

Робота структурно складається з вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел. Робота виконана на 26 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел включає 21 найменування.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – це важке захворювання, яке виникає у дитини внаслідок враження головного і спинного мозку на ранніх етапах його формування (внутрішньоутробному, в період пологів або в новонароджених).

У дітей з церебральним паралічем своєрідна структура особистості. Достатній інтелектуальний розвиток часто поєднується з відсутністю впевненості в собі, самостійності, з підвищеною сугестивністю. Вчені О. Мастюкова та К. Семенова вважають, що найбільш характерною особливістю особистості дитини з церебральним паралічем є риси своєрідного психічного інфантилізму.

Чуттєве пізнання має виключне важливе значення у дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом формування і вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про оточуючий світ.

Головні завдання сенсорного виховання:

– формування у дітей системи перцептивних дій;

– системи сенсорних еталонів;

– уміння самостійно їх застосовувати у власній діяльності.

Сучасна педагогічна наука на основі даних психології і педагогіки окреслює зміст сенсорного виховання, яке має здійснюватися за принципом формування, збагачення і поглиблення орієнтування дітей (починаючи з раннього віку) у навколишньому світі.

Дитині з ДЦП потрібна спеціальна організація її діяльності. Використання компенсаторних механізмів дозволить викликати у неї різні форми активності та забезпечити загальний розвиток.

Стимуляція сенсорного розвитку, зорового і тактильного сприйняття, розвиток і посилення відчуттів і сприйняття смаку і запаху впливає на головний мозок і активізує рухові реакції.

Дитині з ДЦП потрібна спеціальна організація її діяльності. Використання компенсаторних механізмів дозволить викликати у неї різні форми активності та забезпечити загальний розвиток.

Основними завданнями сенсорного виховання дітей з ДЦП є:

 розвиток всіх видів сприйняття (зорового, слухового, тактильно-рухового і т.д.);

 формування сенсорних еталонів кольору, форми, величини, тимчасових і просторових еталонів і м''язово-суглобового почуття;

 формування повноцінних уявлень про навколишній світ;

 розвиток сенсорної культури дитини;

 розвиток вищих психічних функцій (уваги, мислення, пам''яті) і корекція їх порушень;

 розвиток мови, перенесення отриманих знань на словесний рівень, збагачення словника дитини, в тому числі розширення колоративної лексики.

Доцільно проводити ігри на розрізнення і впізнавання, сприйняття і уявлення предметів, в яких поєднуються різні види чутливості.