ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………………………...3
Розділ 1.Поняття влади. Співвідношення політичної
та державної влади, державної влади і держави
1.1. Поняття влади …………………………………………………….5
1.2. Співвідношення політичної та державної влади ……………….7
Розділ 2. Принципи організації та функціонування
державної влади в Україні
2.1. Поняття державної влади ………………………………………...11
2.2. Принципи організації та функціонування
державної влади в Україні …………………………………………….12
2.3. Місце і роль держави у здійсненні державної влади …………...18
Розділ 3. Основи розподілу та взаємодії гілок
державної влади в Україні
3.1. Конституція України щодо розподілу влади …………………….22
3.2. Президент України ………………………………………………...24
3.3. Законодавча влада ………………………………………………….26
3.4. Виконавча влада ……………………………………………………28
3.5. Судова влада ………………………………………………………..32
Висновки ………………………………………………………………………...34
Список використаних джерел …………………………………………………37
Влада – явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можли¬вості і спроможність впливати на поведінку людей за допомо¬гою яких–небудь засобів. Динаміка розвитку будь–якої організо¬ваної спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.
У найширшому значенні влада – завжди вольові відносини: ін¬дивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, група¬ми, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності – політичної, еконо¬мічної, правової.
Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (меха¬нізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).
Влада – завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відно¬сини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого – підкорення їй. Інакше – це владовід–носини між суб'єктом і об'єктом.
Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ – підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язко¬ві і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконан¬ня прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспіль¬ство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, пере¬шкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство – засоби, за допомо¬гою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.
1. Алексеев С.С. Общая теорія права. – М., 2002, Т.2.
2. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ Конституційного ладу України//Право України. – 1998. – №1
3. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 1997.
4. Загальна теорія держави і права /За ред. В.В.Копєйчикова. – К. – 1997р.
5. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.– К.:Юрінком,1997
6. Коментар до Конституції України. / За ред. В.Ф. Опришка. – К. – 1996.
7. Конституційне право України. / За ред. В.Ф.Погорілка. – К. – 1999.
8. Конституція України. – К., 1996.
9. Ливши Р.З. Современная теория права. – М., 1992.
10. Общая теория государства и права. Академический курс в 2–х томах. – М., 1999.
11. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. – К.:ШСДО,1995.
12. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко – Харків, 1998.
13. Охримович Ю. Теорія права. – К., 1998.
14. Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2007.– № 5.
15. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009. – № 3.
16. Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.
17. Проблеми теорії держава і права. – К., 1999.
18. Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
19. Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М., 1997.
20. Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельского і В.Д.Перевалова – М., 1999.
21. Теория права: Підручник/ С.С.Алексєєв – видавництво БЕК, Харьков, 1994.
22. Теорія держави: Навч. посібник/ М.С.Кельман –Тернопіль, 1997.
23. Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.
24. Федоренко В.Л. Інститут конституційно–правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.
25. Федоренко В.Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.
26. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 2009. – № 6.
27. Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. –2007. –№ 8.
ВСТУП
Актуальність дослідження. Поняття "влада" в буденному житті і в науковій літературі вживається в різних значеннях. При глибокому вивченні питання виявляється, що поняття "влада" не може бути повністю розкрите лише з точки зору економіки і політики, права і моралі, що представляють окремі аспекти такого багатошарового і в той же час цілісного феномену, яким є влада. Для цього потрібне дослідження влади на самих різних рівнях її функціонування в суспільстві, історії і культурі.
Влада у рамках виконуваних функцій породжує відносини розпорядження і підпорядкування, спрямовані, передусім на підтримку і відтворення порядку, що склався, зафіксованого в конституції, законах і інших нормативних актах, і вимагає обов''язкового виконання без виключень.
У суспільстві влада здійснює політичне керівництво, в той же час вона несе перед ним конституційну і моральну відповідальність, яка настає при невиконанні обов''язків, зловживанні правами.
Державна влада є направляючою і організуючою силою, здатною приймати рішення і втілювати їх в життя.
Управління суспільством, забезпечення громадської дисципліни і правопорядку здійснюється за допомогою активних способів цілеспрямованої дії на свідомість і поведінку людей, як ці способи виступають і такі методи державної і громадської діяльності, як переконання і примус. Переконання і примус, як методи державного управління, явища соціальні, оскільки вони знаходять свій прояв в змісті зв''язків між учасниками конкретних громадських стосунків. Примус існує у всякому людському гуртожитку і є необхідним елементом всякої соціальної організації. У докласовому суспільстві воно базувалося на авторитеті старійшин, вождів племен і тому подібне, в класовому суспільстві – на владі держави. Отже, примус найтіснішим чином пов''язаний з державною владою і визначає якість цієї влади.
Необхідно розрізняти примус як специфічну діяльність органів державного управління, і як один з методів управління. Перший з них застосовується в основному лише до тих, хто не виконує добровільно вимоги законодавства або законних органів державного управління. Що ж до другого, тобто примусу як методу управління дія на поведінку людей або організацій, то її елементи є в усіх випадках, де використовується державна влада. У цьому і полягає актуальність вибраної теми роботи.
Мета дослідження. Дослідити явище державної влади, її властивості та основні форми здійснення.
Об''єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час реалізації влади в усіх її формах, зокрема державної.
Предметом дослідження є специфіка державної влади.
Завданнями даної курсової роботи є:
1. Визначити поняття, ознаки та різновиди влади в цілому;
2. Дослідити особливості державної влади, її властивості та форми здійснення;
3. Охарактеризувати проблеми здійснення державної влади в Україні.
ВИСНОВКИ
З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:
Держава – суверенна політико–територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.
Загальні ознаки держави.
Держава – єдина політична організація, яка:
1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Тери¬торія – матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах яко¬го держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство – юридичний зв''язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов''язках.
Громадянин держави набуває:
обов''язок підкоря¬тися державно–владним велінням;
право на заступництво і захист держави;
має спеціальний апарат управління – систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіона¬лів з управління;
має у своєму розпорядженні апарат легального примусу:
збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно–трудові установи);
в особі компетентних органів видає загальнообов''язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси.
Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а та¬кож інших людей, що перебувають на її території.
Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспіль¬ством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень; має єдину грошову систему; має офіційну систему оподаткування і фінансового контро-лю; має суверенітет; має формальні реквізити – офіційні символи: прапор, герб, гімн.
Сутність держави – це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь–яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі¬льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль¬ство. Це – засоби транспорту і зв''язку, будівництво шляхів, іри¬гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.
У найширшому значенні влада – завжди вольові відносини: ін¬дивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, група¬ми, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності – політичної, еконо¬мічної, правової.
Основними компонентами влади є її суб''єкт, об''єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (меха¬нізм і засоби взаємодії суб''єкта і об''єкта). Влада – завжди двостороння взаємодія суб''єкта і об''єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відно¬сини залежності між людьми: з одного боку, нав''язування волі когось іншого, з іншого – підкорення їй. Інакше – це владовід–носини між суб''єктом і об''єктом.
Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ – підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб''єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов''язко¬ві і значущі для об''єкта, і спроможність забезпечувати виконан¬ня прийнятих зобов''язань, тобто контролювати об''єкт.
Суспіль¬ство об''єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, пере-шкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство – засоби, за допомо¬гою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.
В Конституції України містяться відповідні механізми взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, хоча вони і не досконалі, потребують більш детального вивчення і застосування але вже можна говорити про те, що Українська держава твердо стала на шлях побудови вільної, незалежної і демократичної держави.
