Вступ………………………………………………………………………………………………….3
1. Класифікація Управлінських Рішень……………………………………………………………5
2. Структура Прийняття Управлінських Рішень…………………………………………………10
3. Методи Прийняття Управлінських Рішень…………………………………………….………15
4. Моделі Прийняття Управлінських Рішень…………………………………………….……….20
Висновки……………………………………………………………………………………………..25
Список літератури…………………………………………………………………………………...28
Управлінське рішення - це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану.
Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі, альтернативи і рішення.
Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їхнього використання для досягнення цілей організації. Прийняття рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту.
У керуванні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить досить формалізований характер, тому що рішення стосується не тільки однієї особистості, а найчастіше воно відноситься до підрозділу або до організації в цілому.
Прийняття рішень - це наука і мистецтво. Роль прийнятого рішення величезна. Найважливіше питання успішного функціонування організації полягає в тім, як організація може виявляти свої проблеми і вирішувати їх. Кожне рішення націлене на якусь проблему, а правильне рішення - це те, що максимально відповідає цілі організації. Цілі, які часто намагаються досягти, бувають у ряді випадків недостатньо усвідомленими.
1. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту: пров. з англ .- М.: «Справа», 1992 .- 702 с. (Стр 195 - 212)
2. Афанасьєв М.В., Шемаєва Л.Г., Шерлока В.С. Основи менеджменту: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. проф. М.В. Афанасьєва. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 484 с.
3. Василенко В.О. Теорія і практика прийняття управлінських рішень: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 125 с.
4. Вітлінський В.В. Аналіз ризиків.– К.: КНЕУ, 2002.- 118 с.
5. Гинзбург А.И. Прикладной экономический анализ. –СПб: Питер, 2005 -120с.
6. Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз: Навч.метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. – К.: КНЕУ, 2002.-128 с.
7. Голубков Е. П. Технологія прийняття управлінських рішень / Є. П. Голубков. - М.: «Справа і Сервіс», 2005 .- 544с, (11-31, 43 - 57).
8. Дафт Р. Менеджмент. 6-е вид. / Пер. з англ. - СПб.: Пітер, 2004. - 864с. (Стр 212-220)
9. Друкер, Пітер Ф. Ефективний керівник: пров. з англ .- М.: ТОВ «І.Д. Вільямс », 2007 .- 224с, (стр 158-181)
10. Мнушко З.М. Менеджмент та маркетинг у фармації: ч. І. Менеджмент у фармації: підруч. для студ. вищ. навч. закладів / З.М. Мнушко, Н.М. Діхтярьова; за ред. З.М. Мнушко. – 2-ге вид. – Х.: Вид-во НфаУ: Золоті сторінки, 2009. – 448 с.
11. Мнушко З.М., Тутутченко О.В., Пестун І.В.. Методичне обгрунтування збалансованої системи показників для оцінки ефективності роботи аптечного підприємства // Фармац. журн. – 2006. - № 1. – С. 11-17.
12. Мнушко З.М., Шуванова О.В., Закотей М.В. Розробка експертної системи для прийняття управлінських рішень у галузі виробництва фармацевтичних субстанцій // Вісник фармації. – 2000. – № 1. – С. 42-46.
13. Мнушко З.Н., Пестун И.В. Кадровый менеджмент: принципы, задачи, направления, эффективность // Провизор. – 2004. - № 10. – С. 27-30.
Прийняття управлінських рішень — це суттєвий процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду.
Вона визначає і високий рівень відповідальності, через те що для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму.
Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему тільки після її офіційного визнання, тобто після прийняття управлінського рішення.
Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.
Сформувавшись у процесі вибору альтернативи, управлінське рішення є певним підсумком управлінської діяльності, наслідком обмірковувань дій і намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управління.
Методи менеджменту, трансформувавшись в управлінські рішення, каналами прямого зв''язку надходять з керуючої системи в керовану, здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, надання послуг, отримання відповідних виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.
Прийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов''язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.
Вивчаючи дану тему, слід пам''ятати, що управлінське рішення – це складова будь-якої частини управлінської діяльності, що забезпечує збереження структури системи, підтримку режиму діяльності, реалізацію програм, цілей функціонування цих систем в умовах зовнішніх і внутрішніх впливів. Ефективність рішень, що приймаються, залежить насамперед від того, наскільки вибрана альтернатива дій керованого об''єкта враховує закони (закономірності) його управління та життєдіяльності.
Поняття "управлінське рішення" треба відрізняти від рішень взагалі. Людина протягом свого життя приймає безліч рішень: у бізнесі, виробництві, особистих відносинах, але далеко не всі вони відносяться до управлінських.
Найважливішою ознакою УР є його безпосередня спрямованість на організацію колективної праці. Крім того, УР як керуючий вплив на колективну працю приймається не всяким працівником, а тільки суб''єктом управління: керівником організації (лінійним менеджером) чи колегіальним органом (радою директорів).
Основне трактування поняття „рішення” в науковій літературі – процес (акт) вибору чи результат вибору.
Поняття „управлінське рішення” (УР) можна пояснювати як вибір рішення, тобто сам процес з усіма його елементами (підготовка, формування) аж до затвердження ОПР (особою, яка приймає рішення). Прийняте УР – результат дій, що є законом для підприємства.
Термін "управлінське рішення" в науковій літературі вживається в декількох значеннях:
обміркований намір зробити що-небудь, що припускає попереднє усвідомлення цілей і засобів дії;
процес вироблення і прийняття найкращого варіанта (альтернативи) для вирішення проблеми чи задачі;
фіксований управлінський акт.
Управлінське рішення характеризують такі ознаки:
можливість вибору єдиної з безлічі альтернатив (якщо немає альтернатив, то виходить немає і рішення);
наявність мети – безцільний вибір не вважається рішенням;
необхідність вольового акту ЛПР при виборі рішення, тому що ЛПР формують рішення через боротьбу ідей і мотивів.
Істотною відмінною ознакою УР є його прийняття лише в тому випадку, коли необхідно задіяти всю систему управління організацією.
Основні вимоги до УР:
Наукова обґрунтованість, яка полягає в тому, що УР формується з урахуванням об''єктивних закономірностей, які знаходять своє вираження в технологічних, економічних та інших особливостях об''єкта, на який має впливати управлінське рішення. Прогрес науки забезпечує управлінців сучасними методами аналізу сучасних управлінських ситуацій.
Цілеспрямованість рішення. Цілі керованого об''єкту повинні узгоджуватись з цілями більш високого рангу. Розвиток місцевого самоврядування потребує узгодження рішень з органами регіонального управління.
Кількісна і якісна визначеність УР передбачає, що залежно від змісту задачі його результати можуть бути виражені як кількісними, так і якісними показниками.
Правомірність і законність рішення передбачає відповідність УР діючим правовим нормам. Щоб рішення були правовими, їх повинні приймати особи, які мають на це право. Законність рішення передбачає його узгодженість з діючими державними та відомчими законоположеннями, наказами, нормами, стандартами та ін.
Оптимальність рішення визначає необхідність вибору такого варіанта УР, який би відповідав економічному критерію ефективності: мінімум витрат при забезпеченні максимального кінцевого результату. Одним із важливих засобів оптимізації УР і є моделювання, що дозволяє передбачити хід процесу, напрямки і зміни стану управління під дією тих чи інших управлінських впливів.
Своєчасність прийняття УР означає, з одного боку, можливість шляхом його прийняття призупинити негативний вплив тих чи інших факторів і уникнути втрат, що вже (чи будуть) нанесені об''єкту управління, з другого боку, своєчасність управління характеризується співвідношенням тривалості часу, необхідного для здійснення передбачених УР заходів по зміні діяльності об''єкту управління в світлі виниклої проблеми і фактичною наявністю часу, який є в розпорядженні виконавців. Виконання вимоги своєчасності прийняття рішення передбачає виконання установлених строків підготовки, доведення їх до виконавців, можливість верифікації і контролю виконання УР.
Комплексність УР. При виконанні управлінського рішення треба брати до уваги найважливіші сторони взаємозалежності й діяльності, що як для об''єктів різного масштабу, так і для різних часових періодів матимуть суттєві відмінності.
Стимулююча функція УР. Обґрунтоване управлінське рішення має обов''язковий характер для виконавців і має за мету зростання ефективності діяльності об''єкта управління, тим самим забезпечується і матеріальне заохочення працівників, що, в свою чергу, сприяє повному, своєчасному і якісному виконанню УР.
Гнучкість УР передбачає наявність прав у виконавців УР проявляти творчу ініціативу, коригувати рішення у разі змін умов, які враховувались при прийнятті рішення з метою забезпечення оптимального результату. Проте дії виконавців мають бути обмежені їх правами в коригуванні рішення. В інших випадках проводити коригування має право тільки керівництво.
Повнота оформлення УР. Форма і зміст рішення повинні бути діалектично єдині. Форма викладу УР повинна бути лаконічною і чіткою, виключати помилкове розуміння чи подвійне тлумачення задач УР виконавцями, вказувати на конкретні способи і засоби, строки здійснення УР, потрібні ресурси, склад виконавців і відповідальних за виконання УР, форми контролю і обліку проміжних та кінцевих результатів, порядок взаємодії виконавців, правомірність документів, одержаних в ході рішення за допомогою ЕОМ. Вимога якісного оформлення потребує повноти інформації по всіх аспектах дій, пов''язаних з виконанням і коригуванням УР.
Дотримання перелічених вимог до управлінських рішень необхідне для забезпечення їх конкретності й інформативності, для чіткого розподілу обов''язків по їх виконанню. Якщо забезпечуються вказані вимоги, то досягається можливість повного виконання і здійснення цілей поставлених управлінських рішень.
Рішення - це вибір альтернативи. Прийняття рішень - зв''язуючий процес, необхідний для виконання будь-якої управлінської функції.
Запрограмовані рішення, типові частіше за все для повторюваних ситуації, приймаються з дотриманням конкретної послідовності етапів. Нові або складні ситуації вимагають незапрограмованих рішень, в цьому випадку керівник сам вибирає процедуру прийняття рішень.
Рішення можуть прийматися за допомогою інтуїції, думки або методом раціонального вирішення проблем. Останній сприяє підвищенню імовірності прийняття ефективного рішення в новій складній ситуації.
Етапи раціонального розв''язання проблем - діагноз, формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішень, виявлення альтернатив, їх оцінка, остаточний вибір. Процес не є завершеним, поки через систему зворотного зв''язку не буде засвідчений факт реального розв''язання проблеми завдяки зробленому вибору.
Середовище прийняття рішень варіюється в залежності від ступеня ризику. Умови визначеності існують, коли керівник точно знає результат, який буде мати кожен вибір. В умовах ризику ймовірність результату кожного рішення можна визначити з відомою вірогідністю. Якщо інформації недостатньо для прогнозування рівня ймовірності результатів залежно від вибору, умови прийняття рішення є невизначеними. В умовах невизначеності керівник на основі власного судження має встановити ймовірність можливих наслідків.
В ім''я користі рішення слід приймати швидко, але не випереджаючи час.
Отримання додаткової інформації вимагає часу і грошей, а оскільки здатність людини засвоювати і використовувати її обмежена, така інформація не завжди сприяє прийняттю рішень. Керівник повинен вирішити - чи виправдає вигода від більш якісного вирішення витрати на отримання додаткової інформації.
Важливе рішення зажадає численних подальших рішень і вплине на всі сегменти організації. Ефективно працюючий керівник повинен розуміти взаємозалежність рішень і вибирати альтернативи, які вносять найбільший внесок у справу досягнення загальних цілей організації.
Прийняття управлінських рішень є дуже важливим фактором у діяльності будь-якої сучасної фірми. Без правильного прийняття управлінських рішень, ефективного керівництва навряд чи можливе процвітання фірми.
