Зміст

Вступ ………………………………………………………………………….3

1. Спілкування в діяльності майбутнього вчителя – словесника ………...5

1.1. Культура мовлення майбутнього вчителя ……………………….5

1.2. Особливості педагогічного спілкування ………………………….6

2. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування …………8

Висновок …………………………………………………………………….13

Список літератури …………………………………………………………..15

В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника.Що стосується вiтчизняної науки, то проблема спiлкування почала дослiджуватися ще в 20-i роки, але спочатку в досить вузькому науковому просторi лiнгвiстицi, естетицi. Розвиток в 60-i роки соцiальної психологiї дав поштовх i до нових дослiджень рiзних аспектiв проблеми спiлкування.

1.1. Культура мовлення майбутнього вчителя
Культура мовлення широке і об'ємне поняття, але передусім це грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним викориcтанням основних компонентів виразності усного мовлення тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, не багатослів'я.[7] Безсумнівно, для успішності професійної діяльності майбутнього вчителя необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення.Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Практичні навички «декодування» інтонації співбесідника, вміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів є необхідними для ефективного професійного спілкування.

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1990.
2. Ахманова О.С. и др. «Общее языкознание. Формы существования, функции, история языка». М., 1990г
3. БодалевА. А. Психологические условия педагогического общения // Психология педагогического общеиия / Сб. научных трудов. Кировоград: КГПИ, 1991. Т. 1. С. 4 - 14.
4. Грабовська С.Л. Комунікативний менеджмент і управління трудовими ресурсами в некомерційних організаціях. Львів 2005р.
5. Ефендиев А. Г. Общая социология М., 2000г.
6. Жинкин Н.И. Психологические основы развития речи // В защиту живого слова. – М.: Просвещение, 1966. – С.5-25.
7. Занюк С. Психологія мотивації та емоцій. – Луцьк, 1997.
8. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – Ростов-на-Дону, 1997.
9. І.В. Козубовська І. В, Лацанич О. Л,Спілкування в діяльності майбутнього вчителя - словесника м.Ужгород 2005р
10. Каган М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений.- М.: Политиздат,1988.- 319 с.
11. Кан-Калик В. А. Грамматика общения. - М.: Роспедагентство, 1995. - 108 с.
12. Корніяка О. М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. 2003. -№1. – с. 38-43.
13. Крыжанская Ю. С., Третьяков В. П. Грамматика общения. / 2-е изд. - М.: Смысл: Академический проект, 1996.- 276 с.
14. Ларіна Т. Є Психологічні умови використання невербальних засобів спілкування на уроці літератури м. Бердянськ, 2005р
15. Леонтьев А.А. Педагогическое обшение. - М.:Знание, 1979. - 48 с.
16. Ломов Б.Ф. Общение и социальные регуляторы поведения индивида./ В кн.: Психологические проблемы социальной регуляции поведения.- М.:Наука,1996.
17. Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М., 1993.
18. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – Киев, 1990.
19. Олійник Г.А Виразне читання. Основи теорії: Посібник для вчителів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.
20. Петровский А. В. Психология о каждом из нас. - М.: Изд. Российского открытого университета, 1992. - 322 с. -,
21. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли окружающих по их жестам. – М.: Эксмо-Пресс, 2000. – 272 с.
22. Рахматшаева В. А. Грамматика общения (Школа для родителей). - М.: «Семья и школа»,1995. -188 с.
23. Реформатський А.А. «Введение в языкознание», М., 2000г.
24. Сеір Е. «Избранные труды по языкознанию и культурологии», М., 1997.
25. Смелкова З.С. Педагогическое общение: Теория и практика учебного диалога на уроках словесности. – М.: Флинта: Наука, 1999. – 232 с.
26. Томан І. Мистецтво говорити. – К.: Україна, 1996. – 268 с.
27. Юсупов М. Психология взаимопонимания. – Казань, 1992.

Вступ

Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ століття на межі соціальної й педагогічної психології з''явилося поняття «педагогічне спілкування», яке стало використовуватися психологами й педагогами. Зрозуміло, що педагогічне спілкування як феномен навчально-виховного процесу існує стільки, скільки існує школа як соціальний інститут навчання й виховання людей. Усюди, де хоча б одна людина починає взаємодіяти з іншою, як учитель з учнями або вихователь з вихованцями, там обов''язково виникають проблеми педагогічного спілкування. Проте поняття «педагогічне спілкування», «професійно-педагогічне спілкування» стали предметом спеціальних науково-педагогічних досліджень порівняно недавно – на межі 70-80-х років ХХ століття[27]. Одними з перших у дослідженні педагогічного спілкування почали вивчатися процеси сприйняття й розуміння в системі «вчитель – учень» О.Бодальовим, В.Куніциною, С.Кондратьєвим, В.Роздобудько та ін. Важливим джерелом цікавих ідей і методів дослідження, фактів та матеріалів стали роботи з проблем педагогічного такту М.Страхова, І.Синиці та ін. Розпочалося вивчення О.Леонтьєвим, В.Кан-Каликом, Н.Кузьміною, А.Добровичем та іншими закономірностей формування в учителя комунікативних навичок та умінь.

Суттєве значення для теоретичного й практичного розвитку психології педагогічного спілкування мали науково-практичні дослідження й розробки в галузі педагогічної майстерності Н.Тарасевич, І.Кривоноса, І.Зязюна, В.Моргуна та ін. У 90-ті роки ХХ ст. вийшли посібники для вчителів та вихователів В.Кан-Калика, А.Добровича, В.Грехнєва, З.Смелкової та ін. [14]

Життя людини в групі й товаристві неможливо уявити без спілкування.Є різні теорії спілкування і в закордонній психології. Серед них – теорія спілкування З.Фрейда, підгрунтям якої є переконання, що під час взаємодії людина відтворює свій дитячий досвід. Відповідно до Фрейда, у різноманітних життєвих ситуаціях ми застосовуємо поняття, засвоєні в ранньому дитинстві. Ми схильні з повагою ставитися до людини, яка має владу, наприклад, до керівника нам він нагадує когось із батьків.

Педагогічна майстерність учителя здебільшого базується на мистецтві спілкування. Спілкування - це зв''язок між людьми, який призводить до виникнення психічного контакту, що проявляється в обміні інформації, взаємовпливі, взаємопереживанні та взаєморозумінні. Специфіка педагогічного спілкування в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив педагога на учня таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості. Через спілкування відбувається трансляція досвіду поколінь новому поколінню [1]. Сьогодні проявляється тенденція зміни функціональної структури впливу педагога на учня. Якщо протягом усієї історії людства в ній значно переважав інформаційний аспект, то сьогодні, у зв''язку з розвитком засобів масової комунікації, педагог втрачає передову позицію як джерело нової інформації. В школі починає помітно переважати інший зміст ролі педагога бути провідником у світі знань, «вчити життю» в нашому складному світі. У вузах інформаційна функція викладача поки що зберігається на досить високому рівні. Проте з появою нових підручників, використанням комп''ютерних технологій навчання роль спілкування з викладачем також буде змінюватись. Активізується функція передачі учневі функцій самоконтролю, самоорганізації, самооцінки. Від викладача студент зможе одержувати допомогу в життєвому і професійному самовизначенні, у пошуку власного стилю діяльності, у подоланні бар''єрів пізнання і особистісних проблем [5].

Висновок

Вчитель зобов''язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії.Зрозуміло, педагогічна і комунікативна діяльність педагога має бути творчою. Вчитель, у якого наявна певна модель взаємодії з учнями, у процесі педагогічної діяльності мусить постійно коригувати власну програму дій, максимально узгоджуючи її з конкретною комунікативною ситуацією і можливостями школярів як партнерів зі спілкування. У ході педагогічного спілкування вчитель не просто кількісно збільшує свій комунікативний досвід; він обирає певну стратегію спілкування з властивими їй нормами, прийомами і засобами.Саме обстоювана педагогом у ході навчальної взаємодії комунікативна стратегія монологічна чи діалогічна визначає характер педагогічної діяльності і фахового спілкування. Визначальною рисою діалогічної взаємодії є гуманістична позиція вчителя щодо учня у процесі навчання і навчального спілкування, що дозволяє школяреві задовольнити потребу в розумінні та співчутті і подолати почуття хвилювання та страху, супутні сприйняттю і засвоєнню нового матеріалу. На противагу монологічній взаємодії, діалогічність виключає вплив на психіку учня за допомогою певної системи операцій і маніпулювання його особистістю.

В той же час при традиційній, монологічній, тобто суб''єкт - об''єктній організації процесу спілкування, учню відводиться роль об''єкта педагогічного впливу, здійснюваного вчителем у формі різних наказів, розпоряджень, повчань, приписів тощо. У такому, маніпулятивному за своєю сутністю спілкуванні, педагог не вбачає у своїх вихованцях конкретних особистостей з притаманними їм індивідуальними здібностями, комунікативними можливостями, що гальмує їхню ініціативу і творчість, породжує репродуктивну форму засвоєння знань. Крім того, подібне ставлення до учня у процесі спілкування веде до порушення етичних норм та комунікативних правил; породжує егоїзм, зневажання цінності іншої людини. Поза тим, саме діалогічне спілкування забезпечує інтеграцію зусиль майбутнього вчителя і учня, що відбувається в умовах гуманних за своєю сутністю суб''ект-суб''єктних відносин між ними, які вимагають співучасті та співпраці в ході навчальної діяльності.

Побудований на принципах гуманізму діалогічний підхід до педагогічної діяльності і спілкування, що визначає професійну культуру педагога, має на меті: створення сприятливого психологічного клімату для оптимізації навчальної діяльності і спілкування.

Основою такого клімату є ділові і товариські відносини майбутнього вчителя зі своїми колегами і партнерські принципи взаємодії з учнями, які свідчать про культуру педагогічного спілкування і дають змогу забезпечити послідовність та ефективність виховного впливу; перехід від директивного до демократичного, рівноправного стилю спілкування, від монологічної до діалогічної комунікативної стратегії, яка завжди має міжособистісний, суб''єкт-суб''єктний характер і вимагає від педагога відмови від інформаційно-контролюючої позиції на користь партнерського співробітництва з учнями; встановлення міжособистісного контакту педагога з вихованцями на противагу міжрольовій навчальній взаємодії, в результаті чого кожен з учасників спілкування сприймається іншим як особистість, і виникає найбільша сприйнятливість до міжособистісних впливів, передусім до педагогічного впливу майбутнього вчителя [3]; забезпечення психологічно оптимального підґрунтя для позитивних змін у пізнавальній, моральній, поведінковій сферах особистості всіх учасників процесу навчального спілкування, для їхнього постійного комунікативного зростання, а відтак підвищення культури спілкування і вироблення власного комунікативного стилю.