Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ 1. Формування творчої особистості як наукова проблема

1.1. Стан розробки досліджуваної проблеми

у науковій літературі……………………………………………….5

1.2. Творчість як суттєвий аспект людини……………………..…21

Розділ 2. Компоненти формування творчої особистості………………..28

Висновки …………………………………………………………………....32

Список використаних джерел……………………………………………..33

У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина – комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто об’єктивні і суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності" [4, с. 3].
У віковій психології дорослість традиційно розглядалася як стабільний період. 1926 року Е. Клапаред охарактеризував зрілість як стан психічної "скам’янілості", коли припиняється процес розвитку людини [19, с. 231]. Проте пізніше було показано, що зрілість не завершується з дорослістю. Природа психофізіологічного розвитку зрілості різнорідна і суперечлива; на всіх її етапах трапляються сенситивні і критичні моменти.

1. Абульханова-Славская К., Бодалев А., Деркач А., Кузьмина Н., Лаптев Л. Акмеология вчера, сегодня, завтра // Прикладная психология и психоанализ. – М., 1997. – № 1. – С. 1 – 26.
2. Акмеология: методология, методы и технологии // Материалы научной сессии, посвященной 75-летию... Н. В. Кузьминой / Под. ред. А. А. Деркача. – М.: РАГС, 1998. – 230 с.
3. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.
4. Ананьєв Б.Г. Интеллектуальное развитие взрослых как характеристика обучаемости // Сов. педагогика. - 1969, № 10.
5. Байер И.В., Семенов И.Н., Степанов С.Ю. и др. Психолого-педагогические технологии развития профессионального мастерства кадров управления. М., 1997.
6. Бодалев А. А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристика и условия достижения. – М.: Флинта: Наука, 1998. – 168 с.
7. Бодалёв А.А. О предмете акмеологии. // Психологический журнал. - Т.14, №5, 1993.
8. Бодалев А.А., РудкевичЛ.А. Как становятся великими или выдающимися? М., 1997.
9. Бодалев А.А.. Деркач А.А., Климов Е.А., Семенов И.Н., Суслова Е.А., Яблоком Е.А. Программа курса: общая и прикладная акмеология (для слушателей и аспирантов). М., 1994.
10. Варфоломеева О. В. Акме психотерапевта. Концепция профессионального развития. Монография. – М.: Издат. Дом МПА – Пресс, 2003. – 228 с.
11. Гончаренко Н.В. Гений в науке и искусстве. М., 1991.
12. Гусева А. С., Деркач А. А. Оптимизация гуманитарно-технологического развития госслужащих: теория, методология, практика. – М.: Квант, 1997. – 299 с.
13. Деркач А. А. и др. Реализация концепции "Я" в системе жизненных отношений личности: Акмеологический аспект. – М., 1993.
14. Деркач А. А. Методолого-прикладные основы акмеологических исследований. – М.: РАГС, 200. – 392 с.
15. Деркач А. А., Зазыкин В. Г. Профессионализм деятельности в особых экстремальных условиях. – М.: РАГС, 1998. – 178 с.
16. Деркач А. А., Кузьмина Н. В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. – М., 1993.
17. Деркач А. А., Огнев А. С. Акмеологические основы профессионального становления государственных служащих. Монография. – Воронеж: Воронежский ГПУ, 1998. – 297 с.
18. Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности – М., 1995. – 208 с.
19. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология - наука о путях достижения вершин профессионализма. М., 1993.
20. Духовность и рефлексивность в становлении профессионала. М.-Тамбов, 1997.
21. Знаков В. В. Психология понимания правды. – СПб.: АЛЕТЕЯ, 1999. – 282 с.
22. Климов Е А. Психология профессионала. М., 1996.
23. Климов Е. А. Психология профессионала. – М.: Институт практич. психологии; Воронеж: НПО "МОДЕК", 1996. – 400 с.
24. Кузьмина Н.В. Предмет акмеологии. СПб акмеологическая академия, 1995. - 24с.
25. Кузьмина Н.В., Зимичев А.П. Проблемы акмеологических наук. СПб., 1990.
26. Кумбс Ф. Кризис образования в современном мире. - М., 1970.
27. Левченко Т.І. Розвиток особистості в різних педагогічних системах /Монографія/ Левченко Т.І. – 1-е видання. – Вінниця: вид-во "Нова Книга", 2002. – 512с.
28. Маркова А. К. Психология профессионализма. – М.: Знание, 1996. – 308 с.
29. Маркова А.К. Психология профессионализма. М., 1996.
30. Мелик-Пашаев А. А. Акме – период жизни или состояния духа? Общая и прикладная акмеология. – М., 1995.

Актуальність дослідження. У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.

Традиційні освітні технології не націлюють студента на формування власних, індивідуальних цілей і дій, формують дистанцію між викладачам і студентом, демонструють домінуюче положення першого щодо другого.

У сучасній шкільній практиці в останнє десятиліття активно затверджуються нові траєкторії взаємин у системі "викладач–студент–підручник".

На думку В.Чудновського, "професія педагога є однієї з найбільше сенсоутворюючих". Ми припустили, що в сучасних умовах викладач як і раніше залишається носієм високих життєвих змістів. Однак кризовий стан суспільства впливає на їхню реалізацію в навчально-виховному процесі й на визначення вершин в особистісному й професійному розвитку педагога, позначуваних терміном "акме". Акмеологію як галузь наукового знання й акмеологічний підхід розробляли А. Бодальов, Г. Вайзер, А. Деркач, В.Зазикін і ін.

Студент у позиції суб''єкта проявляє особистісну й навчальну активність, самостійність, ініціативність, які інтегруються в особистісні властивості й сприяють самоорганізації, умінню ухвалювати рішення в нестандартних ситуаціях. Що сформувалися у вітчизняній психології в середині XXв. теорії, концепції, трактування навчання, навчальної діяльності (Л.Айдарова, Д.Богоявленський, П.Гальперін, Г.Граник, В.Давидов, Л.Занков, З.Калмикова, Г.Костюк, Л.Ланда, А.Люблинска, А.Маркова,) свідчать, що, з одного боку, інтерес являє собою виборчу спрямованість людини; з іншого боку, тенденцію займатися діяльністю, речами, процесом занять; із третьої сторони, позначає специфічне відношення особистості до об''єкта, викликане емоційною привабливістю.

Реформа освіти спрямована на цілеспрямовану організацію таких форм, способів і приймань навчальної діяльності студентів, які реально сприяють підвищенню й збереженню навчальної мотивації студентів, позитивним змінам їх пізнавальної активності й забезпечують більш якісний рівень освіченості й навченості студентів. Однак цей процес ускладнюється рядом істотних протиріч між:

– висунутими основними документами про реформування системи освіти, вимогами до підвищення якості навчання через мотиваційну й змістовну складові й недостатністю форм, засобів і методів розвитку та підтримки пізнавальної активності студентів;

– вимогами сучасного освітнього процесу до "концентричного" способу організації змісту освіти.

Отже, основними атрибутами зрілості людини є: здатність самостійно мислити (наявність власної думки, яка ґрунтується на власній системі цінностей); готовність прийняти на себе відповідальність за свої вчинки (готовність визначити свої недоліки і взяти провину на себе); вміння долати страх і стримувати гнів (вміння володіти собою); бажання працювати (брати на себе відповідальність, приносити користь суспільству і домогтися повної фінансової незалежності); здатність до любові та побудови міцних стосунків з партнером (вміння проявляти свої відчуття і розуміти відчуття іншої людини, підтримувати глибокі та близькі відносини). Зрілі особистості керуються вічними істинами, суттєвими цінностями, чистою правдою і досконалою красою; долають суперечності, протилежності і намагаються бачити за ними глибинну єдність, прагнуть до інтеграції дійсності; мають цілісну життєву філософію, набір цінностей, які є основою буття.

Таким чином, як свідчать матеріали проведених досліджень, двофазність розвитку психічних функцій - це механізм, який забезпечує як загальний, так і спеціальний розвиток людини. У процесі розвитку дорослої людини відбувається нарощування потенційних можливостей функцій, стабілізація, зниження рівня, посилення чи ослаблення нерівномірності розвитку. Що стосується вікових періодів, то найбільш сприятливими до засобів впливу є 18-25-річні люди. У цей період поряд із фронтальним прогресом функцій відбувається і їх спеціалізація. У подальших періодах, після 30 років, друга фаза розвитку функцій стає визначальною разом із показниками життєвого досвіду і професійної майстерності.