1. Вступ.
2. Кирило та Мефодій просвітники слов`ян.
3. Володимир Великий у культурному розвитку Київської Русі.
4. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.
5. Висновки.
6. Використана література.

Кн. Володимир дуже енергійно взявся запроваджувати християнство. Для цього він наказав знищити капища старих язичницьких богів по всій державі. В Києві хрещення не зустріло особливого опору, а в інших місцевостях воно проводилось примусово. Наприклад, в Новгороді залишилась приказка про Володимирових воєвод, яким він доручив хрестити своїх підданих далеко від столиці:
"Путята хрестив вогнем, а Добриня — мечем". Митрополит Іларіон в "Слові о законе і благодаті" про хрещення Русі писав: "аще хто и нєлюбовію, но страхом повєлевшого крхєщахуся, понєжє бє благоверіє его с властию спряжено". Природно, що нова віра нав'язувалася насильно. А у віддалених від столиці місцевостях двовір'я зберігалося на протязі століть. Серед деяких вчених панує думка, що першими митрополитами на Русі були все ж таки не греки, а болгари, які правили церковну службу зрозумілою для віруючих мовою. Недарма перші церковні книги на Русі написані були староболгарською (церковно-слов'янською, як інколи кажуть) мовою.

1. Бокань Володимир, Польовий Леонід. Історія культури України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 3-тє вид., стереотип. — 256 с.
2. Гарін В. Б., Кіпцар І. А., Кондратенко О. В. Історія України. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 240 с.
3. Історія української культури. Навч. посіб./ За ред. О. Ю. Палової - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 368 с.
4. Кормич Л. І., Богацький В. В. Історія України. Підручник – К.: Алерта, 2004 – 407с.
5. Лазарович М.В. Історія України: Навч. посіб. — К.: Знання,2008. — 683 с.
6. http://uk.wikipedia.org

Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію.
Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. їх вплив на культурний поступ Русі був дуже великим, але не вирішальним. Щоб зерна передових культур, насамперед візантійської, проросли у новому середовищі, вони мали потрапити в добре підготовлений грунт. Саме таким був культурний грунт східних слов'ян, який увібрав багатовікові традиції місцевого розвитку, збагаченого впливами сусідів.
Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень.
Антропоморфні і зооморфні фібули Середнього Подніпров'я VI-VII ст., танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на срібних бляшках Мартенівського скарбу VII-VIII ст., різьба ідола Світовида VIII-IX ст. із Збруча, зображення фантастичних звірів і птахів на окутті рогів тура X ст. із Чорної Могили у Чернігові, мали певний сакральний зміст у системі язичницьких вірувань. Сцени Збруцького ідола відображають уявлення східних слов'ян не лише про земний світ, а й про небесний і підземний. Як показали археологічні дослідження, Збруцький ідол стояв у центрі святилища на кам'яному круглому п'єдесталі, що мав близько восьми метрів у діаметрі. Подібні "храми ідольські" виявлені у Києві на Старокиївській горі, у Бакоті на Дністрі, на Житомирщині. Крім чотириликого Збруцького ідола відомі і одноликі - кам'яні і дерев'яні. Як правило, всі вони людиноподібні, в багатьох відносно добре модельовані голова, обличчя, руки та ноги.
На керамічних вазах IV ст. черняхівської культури із сіл Лепесівка і Ромашки зображена календарна символіка. Плоскі широкі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців, кожен з яких має свою орнаментальну символіку землеробського змісту. Посудини ці використовували в різних обрядових діях.
Дослідження виробів слов'янського і давньоруського художнього ремесла виявляють у них багато таких традицій, які беруть свій початок ще в скіфський період. Знаменитий скіфський звіриний стиль прикладного мистецтва території України VI-III ст. до н.е., який розвинувся під впливом культур Греції і Переднього Сходу, помітно проступає в київських фібулах, змійовиках, браслетах-наручах, галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по каменю.
Мистецтво відігравало велику роль в ідеології східних слов'ян: майже всі його твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі вірувань, які склалися як результат практичного досвіду життя та фантастичних уявлень про природні явища, яких люди тих часів не могли пояснити. Кожен орнамент, візерунок чи зображення "оберігали" людину від різного лиха, "допомагали" у житті й роботі. Поширений у слов'ян орнамент - розетка - символізував сонце, хвиляста лінія - воду. Зображення фантастичних тварин та істот відбивали язичницькі вірування. Так, у зображенні жінки з руками-гілками вбачали "Велику богиню" землі тощо.

Київська Русь — одна з могутніх держав Європи ІХ–ХІІ ст. Вона відіграла велику роль в історії східних слов’ян та інших слов’янських народів. Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та культурному розвитку.
Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала торговельні, політичні й культурні зв’язки з багатьма країнами Заходу і Сходу. Вона тісно співпрацювала з Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов’янськими — Польщею і Чехією. Активно розвивалися культурні відносини з південними слов’янами, особливо з Болгарією; як відомо, південнослов’янська писемність справила вплив на писемність Русі, а з ХІ–ХІІ ст. починається зворотний вплив Русі на південнослов’янську писемність. Це ще раз підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних слов’ян, близькість їхніх культур та історичної долі.
Руські купці торгували в державах Поволжя, Волзькій Булгарії, Хозарії, доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи Кавказу і Закавказзя.
Діти київських князів були пошлюблені з більшістю царських родин Європи, що також ще раз підтверджує впливовість Київської Русі на політичне життя своїх сусідів.