Вступ

Історія розвитку управління навчально-виховною діяльністю

Висновки

Проблеми управління «правління» державою вже на перших етапах вивчення їх філософами (більш 5000 років назад) пов'язувалися з деякими умовами їх успішного рішення. Серед них: існування мудрого керівника («виголошувались потреби до особистості керівника»); існування мудрих законів; існування системи виховання в державі, від «мудрості» якої залежить «добробут» народу.
Вже давні філософи примітили, що Закони управління постійно змінювалися.
Середні віки, епоха Відродження дали новий стан розвитку науки управління. Кращою владою визнається Республіка як держава «рівних можливостей» (одновластність керівника в ній відсутня – Мор, Кампанелла, Бекон, Локк, Монтеск'є та ін.). Найбільш близько підходить до управління як технологічного процесу Ф. Бекон, який розробив спеціальні інструкції для людей управлінського апарату. Він висловив думку, що управляти можуть тільки люди «вчені» (у нього – аристократія).
Розуміння «права» пов'язується з розвитком «розуму» людей. Спіноза приходить до висновку, що «особисте благо» залежить від «загального блага», а останнє, як «благо для всіх» може бути реалізоване тільки через управління.
Просліджується взаємозв'язок виховання і управління. Перше – це осмислення «моральної гідності людини»; друге – громадські закони, які захищають цю гідність. Людство приходить до ідеї загального виборчого права (Монтеск'є). Знову утверджується залежність Законів від реальної дійсності. Разом з тим, ідеалізується така форма правління, як Конституційна монархія (Юм, Гегель, Кант).

1. Административное управление воспитательным процессом /Сост. Н.П. Кузнецова, Е.В. Мейснер. – Волгоград: Учитель, 2006. – 250 с.
2. Амеліна О. Школа-родина: від концепції до практичної реалізації // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2005. – №6. – С. 168–171.
3. Аніскіна Н.О. Технологія планування стратегічних змін. – Харків: Основа, 2005. – 109 с.
4. Аспекти управлінської діяльності в школі. – Частина 1 / Упоряд. Н. Мурашко. – К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2003. – 128 с.
5. Аспекти управлінської діяльності в школі. – Частина 2 / Упоряд. Н. Мурашко. – К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2003. – 129 с.
6. Байденко В.И. Болонский процес: Курс лекций. – М.: – Логос, 2004. – 208 с.
7. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
8. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.Д: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук, видання. – К.: Либідь, 2003. – 280 с.
13. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями). Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 232 с.
14. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. 4.1 / Под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1990. – 367 с.
15. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. 4.2 / Фролов И.Т., Араб-Оглы З.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – 639 с.

Трансформації в суспільно-політичній та соціально-економічній сферах України суттєво впливають на систему освіти, призводячи до становлення нової ідеології та практики сучасної школи як соціально-педагогічної системи [7].

У 2001 році Міністерство освіти і науки України у співпраці з Академією педагогічних наук України розробило Національну доктрину розвитку освіти України у ХХІ столітті, в якій визначено, що реформування галузі передбачає, насамперед, модернізацію управління освітою.

Нова система управління має бути державно-громадською, враховувати регіональні особливості та спрямовувати освітні заклади на активний розвиток. Визначено основну мету та завдання, які ставляться перед навчальними закладами.

Розглядається збереження та розвиток культури, виховання патріотизму, соціальної та особистісної відповідальності, формування активної життєвої позиції, збереження здоров'я, свідомої підготовки молоді до здійснення професійної кар'єри та інші аспекти.

Модернізація системи освіти передбачає систематичне оновлення всіх її складових у зв'язку зі змінами в сферах культури, економіки, науки та технологій. Тенденції та орієнтири становлення та розвитку нової системи української освіти, суттєві зміни у педагогічній теорії і практиці, ставлять перед керівниками навчальних закладів нові завдання.

Внаслідок зміцнення демократичних тенденцій у суспільстві, освітні системи, як значущі складові соціального ландшафту, розпочали зсув акценту від масових педагогічних явищ на індивідуальну особистість студента.

Фокус приділяється дослідженню можливостей та умов індивідуального розвитку, а також сприянню саморозкриттю та самореалізації особистості на різних етапах її життєдіяльності. Ця тенденція особистісної орієнтованості простежується і в сфері педагогічної освіти.

Сучасне суспільство висуває вимоги до виховання творчої особистості, здатної самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї та приймати нестандартні рішення, відокремлюючи її від ролі простого виконавця.

У зв'язку з цим перед педагогами стоїть завдання оволодіти мистецтвом виховної роботи та освоїти нові технології управління виховним процесом. Управління виховною системою, як невід'ємна складова педагогічної системи навчального закладу, може базуватися на інтуїції або ґрунтуватися на теоретичних основах науки.

Отже, визначення взаємозв'язку між практикою та теорією управління стає надзвичайно важливим завданням.