ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УСИНОВЛЕННЯ 6
1.1. Право на усиновлення як форма особистого влаштування дитини позбавленої батьківського піклування 6
1.2. Поняття усиновлення 10
1.3. «Початковий» етап усиновлення 12
Висновки до розділу 1 18
РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУТ УСИНОВЛЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ 19
2.1.Судовий порядок усиновлення дітей 19
2.2. Правові аспекти усиновлення дітей,позбавлених батьківського піклування 23
2.3. Сучасний стан та проблеми законодавчого регулювання захисту 30
Висновки до розділу 2 34
РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ В ЗАРУБІЖНОМУ 36
ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ 36
3.1. Становлення сучасного механізму захисту прав дитини у міжнародному праві 36
3.2. Співробітництво в процесі міждержавного усиновлення: міжнародно-правовий аспект 39
Висновки до розділу 3 47
ВИСНОВКИ 48
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 52
Сімейний кодекс України (СК) у ст. 207 наголошує, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки та сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ч. 2. ст. 207 СК України).
Практично усиновлення є формою влаштування особи шляхом юридичного «заміщення» її сім'ї іншою. Основним завданням цього «заміщення» є подолання процесу «соціального відторгнення» особи з боку суспільства, залучення її до нормального процесу природного буття, але у складі іншої сім'ї та іноді навіть і під іншим іменем [1].
Усиновлення традиційно розглядають як суто сімейно-правовий інститут. Проте сучасне розуміння місця особистих немайнових прав у системі приватноправових відносин дозволяє стверджувати, що право на усиновлення є їх органічним складовим елементом. У цивільному законодавстві ми не знайдемо згадки про особисте немайнове право людини на усиновлення. До числа особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, Цивільний кодекс України (ЦК) відносить право малолітньої або неповнолітньої особи, а також фізичної особи, яку визнано недієздатною, або цивільну дієздатність якої обмежено, на опіку або піклування (ст. 292). Право дитини на опіку та піклування у контексті різновиду влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлено також у главі 19 СК [3].
1. Декларація ООН про соціальні та правові принципи стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному та міжнародному рівнях //Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.К.:Укр.-амер.бюро захисту прав людини. 1996.- С. 82.
2. Закон України про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім»ю України // Відомості Верховної Ради України - 1996.-№ 7- С. 71
3. Конвенція ООН про права дитини.- К.: Українська правнича фундація. Вид-во Право, 1995.-32 с.
4. Конституції України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 року
5. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права / / Міжнародний захист прав і свобод людини: збірник документів. 1990. С.20.
6. Сімейний кодекс України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року
7. Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.03 № 1377 //Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 2003. - № 24. - C. 17-26
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. «Про порядок передачі дітей,які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам та здійснення контролю за умовами їх проживання в сім’ях усиновителів» // Право України-1998.-№ 10.-С. 41
9. Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 36. – Ст.14.
10. Європейська Конвенція про усиновлення дітей від 24.04.1967 року
11. Агушева Г.Г., Баданін Д. Захист прав дитини: Міжнародно-правовий аспект / / ювенальне право. -Архангельськ: Поморський університет. 2012. С. 310.
12. Барсукова В.М. Розгляд судами справ про усиновлення (удочеріння) дітей/ //Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 5 . - C.123.
13. Барсукова В.М. Справи про усиновлення дітей - нова категорія справ, що розглядаються судами //Вісник Верховного суду України. - 2007. - № 2. - C. 238.
14. Барсукова В.М. Узагальнення судової практики по вирішенню справ про усиновлення дітей // Вісник Верховного Суду України.-№ 7.-2008.-С. 214
15. Бобильов Г.В. Співробітництво в гуманітарній області в рамках ОБСЄ / / Європейське міжнародне право. М., 2010 С. 330
16. Гнездов О. Судовий порядок усиновлення дітей //Право України. - 2009. - № 9. - C. 452
17. Грабовська О. Правові аспекти усиновлення дітей, позбавлених батьківського піклування //Економіка. Фінанси. Право. - 2011. - № 9. - C. 217.
18. Деркаченко Ю. Правова забезпеченість і соціальна обумовленість міжнародного усиновлення //Юридична Україна. - 2006. - № 4. - C. 100.
19. Деркаченко Ю. Співробітництво в процесі міждержавного усиновлення: міжнародно-правовий аспект //Юридична Україна. - 2007. - № 7. - C. 296
20. Долинська Л.М. Права дитини, охорона материнства і дитинства в міжнародних документах / / цивіліст № 4. М., 2008 р. С. 376.
21. Зоря А. Зарубіжна сім’я: //Юридична практика. - 2011. - 11 января. - C. 410
22. Кравчук Н.В. Конвенція про права дитини ООН як інструмент захисту сімейних прав дитини в Росії / / Держава і право.2006. № 4. С.149.
23. Кокіна В. Усиновлення іноземцями //Урядовий кур'єр. - 2013. - 7 жовтня. - C. 617
24. Колесніченко 3. Узгодження законодавства України з вимогами Конвенції ООН про права дитини - вимога часу // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес». - Ужгород, 2009.-С.257259.
25. Лисенко Х. Становлення сучасного правового механізму захисту прав дитини у міжнародному усиновленні //Право України. - 2006. - № 3. - С.226.
26. Лисенко Х. Сучасний стан та проблеми законодавчого регулювання захисту прав дитини при здійсненні міжнародного усиновлення в Україні //Право України. - 2006. - № 6. - С.142
27. Логвінова М. Особи, які можуть бути усиновлювачами //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 9. - C. 217.
28. Маковей В. Право на сім’ю: так чи ні міжнародному всиновленню? //Український журнал про права людини. - 2011. - C. 434
29. Науково-юридичний коментар Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року / Під редакцією З.В. Ромовської. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2013. – С. 300.
30. Ніконов К. Сучасні теоретичні аспекти інституту міжнародно-правового захисту і заохочення правового захисту і заохочення прав дитини / / Московський журнал міжнародного права. № 1. М., 2009. С. 285.
31. Реліч В. Деякі аспекти усиновлення українських дітей громадянами США //Право України. - 2012. - № 5. - С.543
32. Сімейне право: Підручник/ Під редакцією М.В. Антокольскої. – Харків.: 2012. – С. 362.
33. Сімейне право України: Підручник / Під редакцією В.І. Бобрика. – К.: Право, 2009. – ст. 260.
34. Сімейне право України: Підручник / Під редакцією В.С. Гопанчука. - К.: Істина, 2012. – С. 101.
35. Сімейне законодавство України: Збірник / Під редакцією М.І. Камлика. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 312.
36. Сімейне право України: Підручник / Під редакцією В.І. Бобрика. – К.: Право, 2007. – С. 234.
37. Сімейне право України: Підручник / Під редакцією В.І. Борисової та І.В. Жилінкова. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 202.
38. Сімейне право України: Підручник/ Під редакцією Ю.П. Червонного. - К.: Право, 2012. – С. 290.
39. Титова Т.А. Розвиток міжнародно-правового захисту дитини / / Російський юридичний журнал № 1. 2006.- С. 51.
40. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / Під редакцією Є.О. Харитонова та А.І. Дрішлюка. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2013. – ст. 640.
41. Чернишова Є. Усиновлення як соціальний феномен: історичний контекст //Рідна школа. - 2009. - № 9. - C. 267
Актуальність дослідження. Одним із найстаріших засобів набуття сімейних відносин є усиновлення. Так, за законами Хамурапі (18 ст. до н.е.) ст. 106 передбачала, що коли людина усиновляє підкидька вона повинна пересвідчитись у відсутності батьків у дитини, а якщо вона їх знайде – повернути дитину їм. У праві стародавнього Риму за допомогою інституту усиновлення забезпечувалась наявність сина і спадкоємця у бездітних осіб для продовження сімейної лінії, передачі власності, титулів і т.д. З цією метою були усиновленими декілька римських імператорів (Тиберій, Нерон).
Усиновлення (удочеріння) - найбільш переважна форма пристрою дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. Усиновлення - це перехід прав й обов''язків від біологічних батьків (батька) дитини до усиновителів (усиновителеві), при якому дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до біологічних дітей усиновителя. При цьому, природно, втрачаються усі права й обов''язки рідних (біологічних) батьків дитини.
Актуальність дослідження проблем усиновлення необхідно для удосконалення судочинства в справах про усиновлення. Оскільки сьогодні відсутнє належне законодавче регулювання даної сфери правовідносин, в деяких випадках усиновлення не лише не відповідає основному його принципу – відповідності усиновлення інтересам дітей, а й становить загрозу для їх життя та здоров''я, що викликає широку дискусію з приводу доцільності існування інституту усиновлення дітей, зокрема на міжнародному рівні. Справи цієї категорії є особливо суспільно значущими, адже усиновлюються діти, які є сиротами та позбавлені батьківського піклування, таким чином, вони, як правило, не мають законних представників, їх інтереси може захистити лише держава в особі своїх органів.
Особливістю даної категорії справ є також і дотримання заявниками обов''язкової досудової процедури, яка складається із звернення до відповідних державних органів, а також до установ, де утримується дитина, та отримання від цих установ відповідних документів, які є передумовою для звернення до суду та доказами.
Право сучасного цивільного суспільства, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 Конституції України. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття.
Відповідно до діючого законодавства, усиновлення можливо відносно неповнолітніх дітей і тільки в їхніх інтересах - це центральний принцип інституту всиновлення.
Необхідно зазначити, що вивченням даної теми займалися представники різних напрямів науки. Неодноразово стан її розробки вивчали історики І.Б. Усенко, юристи-міжнародники В.І. Акуленко, В.Г. Буткевич, М.В. Буроменський, О.І. Венгловська, В.Н. Денисов, Л.Г. Заблоцька, В.К. Забігайло, Н.І. Карпачова, Л.М. Колодій, Л.С. Майко, Л.Ю. Олійник, П.М. Рабинович та ряд інших.
Об''єктом даного дослідження є основи та загальні риси усиновлення в цивільному праві.
Предметом дослідження виступає порядок усиновлення дітей в зарубіжному цивільному праві та праві України.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з''ясувати основні риси усиновлення в цивільному праві Україні та зарубіжних країн.
Відповідно до мети були поставленні наступні завдання:
виявити основні теоретичні засади дослідження усиновлення;
дослідити правові аспекти усиновлення дітей, позбавлених батьківського піклування;
охарактеризувати інститут усиновлення в цивільному праві Україні;
визначити порядок усиновлення дітей в зарубіжному цивільному праві.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел.
Усиновлення є правовим інститутом, що має створити між усиновленою особою та усиновителями відносини, найбільш близькі до тих, що виникають між батьками і рідними дітьми. У наш час правові засади між батьками і дітьми все більше наближаються до правових засад усиновлення. Якщо раніше кровноспоріднена сім''я завжди основувалась на біологічному походженні, то у наш час у випадках, визначених Законом, батьками дитини вважаються особи, що не поєднані з нею генетичним зв''язком. Отже, соціальне материнство і батьківство набуває такого самого права на існування, як і біологічне. Усиновлення зумовлює правовстановлювальні та правоприпиняючі наслідки. Одночасно з усиновленням припиняються всі правовідносини між усиновленим та його батьками та родичами. У цьому правилі може бути передбачено винятки. Якщо дитину усиновляє лише одна особа, то є можливим збереження правового зв''язку між нею і батьками протилежної усиновлювача статі. Наприклад, може бути збережено правові відносини з матір''ю, якщо усиновлювач є чоловіком, або навпаки. Найпоширенішим є випадок усиновлення дитини новим з подружжя його батька або матері.
У законодавстві необхідно деталізувати «початковий» етап усиновлення. Процес усиновлення є тривалим. Законодавство чітко не визначає час, протягом якого має відбуватись усиновлення. Юридичним фактом усиновлення стає після прийняття відповідного рішення суду. Проте початок цієї діяльності законодавця дотепер не цікавить.
Усиновлення охоплює, по-перше, «пошук» майбутнім усиновлювачем дитини і, по-друге, налагодження певних стосунків з нею (або членами її сім''ї). Зрозуміло, що раннє малолітство дитини видозмінює другий з окреслених елементів.
Враховуючи важливість цього етапу, що передує факту юридичного усиновлення, автор курсової роботи вбачає за необхідне запропонувати свій погляд на регулювання цих відносин. Особливої зацікавленості у цьому контексті набуває тимчасове проживання дитини у сім''ї майбутніх усиновлювачів, що досить часто має місце перед усиновленням. Це тимчасове проживання у тому числі й у сім''ях іноземців (під час канікул, літнього відпочинку або зустрічі, побачення). Таке тимчасове проживання можна принципово визначити як «тимчасове влаштування».
Зрозуміло, що у цьому випадку не йдеться про «прокат» дитини. Навпаки, з метою запобігання можливого у майбутньому скасування рішення про усиновлення, правове регулювання відносин між дитиною та ймовірними усиновлювачами повинно чітко окреслювати їх взаємну поведінку. Власне право на пошук дитини для майбутнього усиновлення не тільки не виключається, а навпаки прямо визначається у сімейному законодавстві України. Наприклад, у ч. 1 ст. 226 СК України (право на таємницю усиновлення) зазначено, що особа має право на таємницю пошуку дитини для усиновлення. Проте сам процес пошуку у Законі, на жаль, докладно не врегульовано.
Особа, яка може бути усиновителем зацікавлена у «доборі» дитини, з урахуванням власних, особистих критеріїв (раса, національність, зовнішність, стать, віросповідання, стан здоров''я, соціальне оточення, у яких народилась та проживала дитина до усиновлення). Ці особистісні критерії вибору дитини для майбутнього усиновителя пов''язані з мотивами, на підставі яких така особа бажає усиновити конкретну дитину. У сімейному законодавстві лише у ст. 224 СК України (рішення суду про усиновлення) вказано обов''язковість з''ясування питання стану здоров''я дитини, що підлягає усиновленню. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема особу дитини та стан її здоров''я. Зрозуміло, що особа, яка бажає усиновити дитину, володіє такою інформацією ще до моменту подання заяви про усиновлення. Вітчизняне законодавство залишає поза увагою цей важливий елемент усиновлення, не регулюючи порядок отримання інформації про дитину.
Аналіз чинного законодавства та практики його застосування дає підставу для висновку про те, що як в теорії, так і на практиці відсутній досконалий механізм вирішення судом справ про усиновлення дітей іноземними громадянами. Не всі положення законодавства регулюють правовідносини в сфері міждержавного усиновлення у відповідностями із вимогами сьогодення. Набрання чинності новим Сімейним кодексом України, Цивільним процесуальним, також не вирішило багатьох проблемних питань, які виникають в судовій практиці при розгляді та вирішенні справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.
Ми визначили процесуально-правову природу справ про усиновлення дітей іноземними громадянами як справ окремого провадження; суттю цієї категорії справ є захист інтересу шляхом встановлення певних юридичних фактів, а сама заінтересованість у встановленні усиновлення конкретної дитини є передумовою для звернення до суду із заявою; метою судочинства у цих справах є виявлення та констатація юридичних фактів, які є підставою для задоволення (чи відмови в задоволенні) заяви про встановлення усиновлення.
Ми довели, що участь у справах цієї категорії громадян різних держав обумовлює необхідність застосовувати міжнародні договори. Сьогодні в судовій практиці ці джерела не застосовуються в тій мірі, яка б відповідала меті їх укладення і місці в ієрархії норм права. Тому зробила висновок:
1) про необхідність укладення окремих міжнародних договорів в сфері міжнародного усиновлення в першу чергу з тими країнами, громадяни яких найчастіше усиновлюють дітей в Україні (США, Італія, Німеччина, Ізраїль, Франція);
2) про необхідність вирішення в договорах проблемних питань, які виникають при розбіжностях у законодавстві України та країни проживання усиновителів;
3) про необхідність конкретизувати в чинних договорах положення, які стосуються: а) порядку повернення дитини з-за кордону у випадках, коли усиновлення не відповідає її інтересам та з інших причин, які суд визнає поважними; б) вказати відповідні установи, що здійснюють нагляд за дотриманням прав усиновлених в Україні дітей та їх адресу в іноземних державах.
З огляду на те, що в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами вирішуються долі дітей, а також враховуючи досвід інших держав, пропоную ч. 1 ст. 252 чинного ЦПК доповнити положенням наступного змісту: “Заява про усиновлення повинна містити обставини, які обґрунтовують прохання заявників, а також докази, які підтверджують ці обставини” (неможливість мати дітей, бажання створити справжню сім''ю тощо). На мою думку, обґрунтування заяв про усиновлення дозволить уникати безпідставних, корисливих усиновлень, а також сприятиме суду у встановленні фактичних обставин справи.
