Вступ

Розділ 1. Диференційний підхід в системі навчання

1.1. Рівні диференціації

1.2. Види диференціювання

1.3. Диференціація навчання - один із засобів вирішення завдань розвитку сучасної школи

Розділ 2. Диференціація навчання на сучасному етапі

Висновок

Список літератури

Система навчання – це цілеспрямована учні здобувають вміння і навички, у них формується світогляд, розвиваються пізнавальні та творчі сили. Навчання тісно взаємопов’язане з вихованням – процесом впливу вихователя на вихованця з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра, студента як майбутнього громадянина незалежної країни. В умовах швидко змінюваної соціальної обстановки та інформаційного середовища середня школа призвана зіграти неоднозначну і вирішальну роль у процесі розвитку учнів. Останні досягнення в сфері комунікаційних технологій надають можливість не тільки для розробки нових методів накопичення інформації, а також і для перегляду традиційних підходів до процесів учіння і викладання.
Сьогодні, в епоху інформаційних технологій, особливе місце займає проблема формування самостійності мислення учнів, їхньої здатності осмислювати одержувану інформацію, відтворювати і відображати її у різних зв'язках та ситуаціях, генерувати різного роду ідеї. Сучасна середня школа повинна підготувати учнів до подальшого навчання протягом усього життя і розвивати відповідні здібності.

1. Бабанський ю.К. Оптимізація процесу навчання: Загальнодидактичний аспект. М.: Педагогіка, 1977. 96 с.
2. Боярчук в.Ф. Міжнаочні зв'язки в процесі навчання. Вологда.: 1988. 56 с
3. Бутузов і.Г. Диференційоване навчання - важливий дидактичний засіб ефективного навчання школярів. М.: Педагогіка, 1968. 140 с.
4. Вигодський л.С. Вибрані психологічні дослідження. М.: Педагогіка, 1956. 95 с.
5. Диференціація навчання в середній школі / Монахов в.М., Орлов в.А., Фірсов в.В. // Радянська педагогіка. 1990. №8. с. 42-47.
6. Калмикова З.І. Психологічні принципи розвиваючого навчання. М.: Знання, 1979. 48 с.
7. Кирсанов А. А. Індівідуалізация учбовій діяльності школярів. Казань: Тат. кн. вид-во, 1980. 207 с.
8. Педагогічна енциклопедія: У 2-х т. /Под ред. І.А. Каїрова, Ф.Н. Петрова. М.: Радянська енциклопедія, 1964. Т.1. С. 832
9. Педагогічна енциклопедія: У 2-х т. /Под ред. І.А. Каїрова, Ф.Н. Петрова. М.: Радянська енциклопедія, 1964. Т.2. С. 912
10. Рабунський е.С. Теорія і практика реалізації індивідуального підходу до школярів в навчанні: Діс. ... д-ра пед. наук / МГУ. М., 1989. 464 с.
11. Унт І.Е. Індивідуалізація і диференціація навчання. М.: Педагогіка, 1990. 192 с.
12. Щербаков ю.І. Педагогічне керівництво пізнавальною діяльністю молодших школярів з урахуванням їх індивідуально-типологічних особливостей: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: МГУ. М., 1980. 203 с.
13. Щукина г.І. Проблеми пізнавального інтересу в педагогіці. М.: Педагогіка, 1971. 256 с.
14. Якиманськая і.С. особово-орієнтоване навчання в сучасній школі. М.: Педагогіка, 1996. 96 с.

Ера універсалізації освіти та глибоких енциклопедичних знань залишається в минулому. З урахуванням темпу сучасного життя, необхідно визначити сферу подальшої професійної підготовки значно раніше. Цей можливий підхід реалізується завдяки диференціації освіти для школярів.

Диференціація (від лат. differentia - відмінність) в освіті означає процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи (підсистемами).

Диференціація може бути застосована на різних рівнях: між різними школами в межах системи освіти, між різними класами в межах однієї школи, між різними групами учнів та навіть між окремими учнями в одному класі, з урахуванням різних критеріїв, таких як мета, методи, зміст освіти тощо.

Причини для впровадження різних підходів у навчальному процесі можуть бути різними: стать, вік, соціальна належність, рівень розумових здібностей, академічні успіхи, індивідуальні пізнавальні інтереси тощо.

Можна виділити кілька форм диференціації:

За рівнем здібностей: учнів можна поділити на навчальні групи відповідно до загальних або окремих здібностей. Наприклад, за успішністю учнів вони можуть бути розподілені на класи А, В, С і навчатися за відповідними програмами з можливістю переходу з одного класу в інший. Також учні можуть групуватися за здібностями до певних груп предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних) в залежності від методики;

За недостатністю здібностей: учні, які відстають у певних предметах, можуть навчатися у класах, де ці предмети вивчаються на меншому рівні та в обмеженому обсязі;

За майбутньою професією: існують школи, які спеціалізуються на підготовці до майбутньої професії (музичні, художні, поглиблене вивчення іноземних мов тощо);

За інтересами учнів: деякі класи чи школи можуть спеціалізуватися на глибокому вивченні певних галузей знань (фізики, математики, хімії та інших);

За талантами дітей: діти з певними обдарованостями можуть визначатися через проведення різноманітних олімпіад та конкурсів та отримувати спеціальну підтримку та розвиток.

Кожен із перелічених підходів має свою конкретну сутність та методику навчання.

Необхідно покращити класно-урочну систему шляхом удосконалення навчального процесу через диференціацію завдань та методик навчання відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Підхід до навчально-виховного процесу, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, відомий як диференційований навчання.

У процесі навчання застосовуються різні види диференціювання.

Диференціація за здібностями передбачає розподіл учнів на навчальні групи в залежності від загальних чи окремих здібностей. Наприклад, у першому випадку учні можуть бути розподілені по класах А, Б, В відповідно до успішності та навчатися за відповідними програмами. Перехід з одного класу до іншого можливий. У другому випадку учні групуються згідно зі здібностями до певних груп предметів, таких як гуманітарні, природничі, фізико-математичні.

Такий спосіб диференціювання може викликати застереження. Діти, які потрапили до класу зі здібними учнями, можуть відчувати себе кращими за інших, що іноді викликає відхилення у вихованні. Навпаки, діти, які вважаються менш здібними та зараховані до класу з менш високим рівнем здібностей, можуть відчувати себе менш компетентними. Треба також пам'ятати, що здібності дітей розвиваються, і оточення, в якому вони знаходяться, має велике значення для їхнього розвитку. Наявність більш розвинених однолітків може сприяти кращому розвитку дитини. Крім того, здібності можуть проявлятися на різних етапах вікового розвитку.

Диференціація за відсутністю здібностей передбачає групування учнів, які не встигають з деяких предметів, у класи, де ці предмети вивчаються за менш вимогливою програмою та обсягом (такий підхід досить поширений у Франції). Найбільший недолік такого диференціювання полягає в тому, що учні отримують різні рівні освіти та не мають однакових можливостей для подальшого розвитку.

Залежно від майбутньої професії. Навчання у школах з музичним або художнім акцентом, а також з поглибленим вивченням іноземних мов.

З урахуванням інтересів учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії та інших предметів. Такі класи формуються у школах, де є багато учнів із вираженим інтересом до певних предметів. Вони створюються зазвичай з восьмого року навчання, коли учні мають достатній рівень загальної підготовки, на основі якого можна організувати диференційоване навчання.

З урахуванням талантів дітей. Активний пошук талановитих дітей та створення для них сприятливих умов для всебічного розвитку. Цей пошук відбувається за допомогою проведення різноманітних конкурсів і олімпіад.

Кожен із згаданих підходів до диференціювання носить свій власний зміст та методику навчання, що є предметом вивчення спеціальних галузей педагогіки. Давайте розглянемо можливі методи організації диференційованого навчання у загальноосвітній школі.