Вступ

Поняття девіації. Предмет та об'єкт соціальної девіації

Основні концепції девіантної поведінки

Висновок

Список використаної літератури

Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне.
Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма».
У теорії організації склалося єдине – для природних і суспільних наук – розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем – це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це – природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи.
Спеціальні соціологічні теорії досліджують окремі соціальні феномени як підсистеми конкретної суспільної системи, залежності об'єкта вивчення від соціального цілого і взаємозв'язку з іншими соціальними процесами (підсистемами).
Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття (праця, політика, побут, дозвілля) чи ж «наскрізні», властивим різним сферам.

1. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самогубств // Социс. 1988. № 5. С. 62
2. Гофман А.Б. Сім лекцій по історії соціології. – М., 1995
3. Іванов В.Н. Девиантное поводження: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. – 1995. - № 2.
4. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Соціологічна теорія девиантного поводження // Соціально-політичний журнал. – 1993. - № 4.
5. Осипова О.С. Девиантное поводження: чи благо зло? // Социс. – 1998. - № 9.
6. Соціологія. Підручник. – Харків, 2000.

Масовий розповсюдження девіантної поведінки, яка розглядається як порушення соціальних норм, в останні роки призвело до активного дослідження цього явища соціологами, соціальними психологами, медиками та правоохоронцями. Розгляд причин, умов і факторів, що визначають це соціальне явище, став дуже важливим завданням. Це дослідження включає аналіз ключових питань, таких як природа соціальної норми та відхилення від неї. В стабільних суспільствах і в розвиваючихся спільностях відповіді на ці питання зазвичай є більш-менш очевидними.

Соціальна норма виступає як необхідний та стійкий компонент соціальної практики, який функціонує як засіб соціального регулювання та контролю. Як відзначає Я.І. Гілинський, соціальна норма визначає межу, міру та інтервал припустимої поведінки та діяльності для осіб, соціальних груп та організацій у конкретному суспільстві. Ця норма відображається у законах, традиціях, звичаях, що стали невід'ємною частиною повсякденності та способу життя більшості населення. Вона також підтримується суспільною думкою та грає роль «природного регулятора» у суспільних та міжособистісних відносинах. Англійський філософ Клайв С. Льюїс сприймає моральні норми як інструкції, які забезпечують вірне функціонування людської "машини".

Проте, в суспільстві, яке перебуває на стадії реформ, коли деякі норми руйнуються, а нові ще не сформувалися навіть на теоретичному рівні, процес формування, тлумачення та застосування норм стає дуже важким завданням. Висловлювання А. Солженицина про презирство до праці та пошани до шахрайства в такому контексті звучить дуже належним.

Розуміння, що девіантна поведінка значної частини населення сьогодні втілює найбільш руйнівні для країни тенденції, є невід'ємною частиною виклику, який стоїть перед українським суспільством.

Девіантна або відхиляюча поведінка представляє собою дії індивіда або групи, які не узгоджуються з загальноприйнятими нормами, що призводить до порушення цих норм. Девіантна поведінка є результатом недоліка у процесі соціалізації особистості, коли внаслідок відсутності чи недостатньої ідентифікації та індивідуалізації індивіда він легко потрапляє у стан "соціальної дезорганізації". В такому стані культурні норми, цінності і соціальні зв'язки відсутні або змішані, що називається аномією, і це стає головною причиною відхиляючої поведінки.

Порушення норм часто стає початком формування та встановлення загальноприйнятих культурних норм. Без девіантної поведінки було б складно пристосувати культуру до змін суспільних потреб. Однак питання про те, наскільки розповсюджена поведінка, яка відхиляється, і які її форми є корисними та прийнятними для суспільства, залишаються без відповіді. Питання, які норми є більш переважними: сучасні культурні норми чи традиційні, які норми етикету більш доцільні: сучасні чи минулого покоління, мають важливе значення. Ці питання залишаються нерозв'язаними.

Суспільні діяльності, такі як політика, управління та етика, також потребують визначення, які форми відхилення є припустимими та сприяють розвитку суспільства. Однак не всі види девіантної поведінки потребують такого детального аналізу. Кримінальна діяльність, сексуальні відхилення, алкоголізм та наркоманія не мають потенціалу створювати корисні культурні інновації для суспільства. Більшість суспільних відхилень мають негативний вплив на розвиток спільноти. Тільки деякі обмежені випадки можуть мати позитивний характер.

Однією з головних задач соціологів є відокремлювання та вибір корисних культурних відхилень у поведінці індивідів та груп.