ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ 5
1.1. Історія народно – сценічного танцю 5
1.2. Становлення українського народного танцю 8
1.3. Характерний та народно-сценічний танець 12
1.4. Конструктивна цілісність композиції українського народно – сценічного танцю 18
РОЗДІЛ 2. БАЛЕТМЕЙСТЕР І СФЕРА ЙОГО ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 25
2.1. Балетмейстер – фахівець – хореограф 25
2.2. Специфіка роботи балетмейстера 28
2.3. Видатні балетмейстери ансамблів народного танцю 30
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 38
Хореографічне мистецтво, як і духовна культура в цілому, тісно пов’язане з історією народу, його традиціями.
Перші танці древніх часів були далекі від того, що сьогодні позначають цим словом. Вони мали зовсім інше значення. Різноманітними рухами й жестами людина передавала свої враження від навколишнього світу, вкладаючи в них свій настрій, порухи душі. Вигуки, пісні, пантомімна гра були взаємопов’язані з танцем.
Сам же танець завжди, у всі часи був пов’язаний із життям і побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру й духу того народу, де він зародився. У зв’язку зі змінами соціального устрою, умов життя змінювались також характер і тематика мистецтва, змінювався і танець. Своїм корінням він глибоко сягає народної творчості. [1, с.43]
Народившись у глибині віків, утверджуючись, розвиваючись український фольклорний танець увібрав у себе місцеві, локальні, лексичні, структурні композиційні особливості, манеру і форму виконання, де він побутував, що вирізняє його навіть від однойменних білоруських та російських танців. Усе це є сутність поняття «колорит»: колорит національний, локальний.
Значну роль у розвитку, вдосконаленні та популяризації народного танцю відіграло скоморошество, яке виникло в 9-10 ст. У Київській Русі це явище було досить поширене й популярне. У ті давні часи скоморохів вважали особами, яких відзначили боги, а їхнє мистецтво – служінням божеству. Тому в думках їх називають «віщими», «святими».
Скоморохи не лише підтримували традиції виконання танцю, але й додавали багато до його малюнку, лексики, удосконалювали техніку виконання, вигадували нові окремі рухи, а іноді й цілі танці, вносили яскравий ігровий елемент у виконання. По суті, скоморохи стали першими професійними виконавцями народного танцю.
1. «Збереження і розвиток народно-сценічного танцю регіонів України» // матеріали науково-практичного семінару // К., 2005 р. - стр. 14-17
2. «Збереження і розвиток народно-сценічного танцю регіонів України» // Матеріали Всеукраїнського науково-методичного семінару // К, 2010 р. - стр. 1-36.
3. Бернадська Д.Т. Синтез жанрів сценічного хореографічного мистецтва (кінець ХІХ - початок ХХ століття) / Д.Т.Бернадська // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2004. - № 3. - С. 66-70.
4. Богород А. Український народний танець в писемних джерелах/А.Богород // Дивослово. - № 7. - 1997. - С. 19-20.
5. Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю. -3-тє вид. - К.: Мистецтво, 1996. - 496 с.
6. Верховинець Василь (Костів). Українська хореографія. Теорія українського народного танка / Василь Верховинець (Костів). - К.: Шлях, 1919. - № 30. - 47 с.
7. Вірський П.П. У вихорі танцю. - К.: Мистецтво, 1977. - 156с.
8. Володько В.Ф. Методика викладання народно-сценічного танцю. - Частина друга / В.Ф.Володько. - К.: ДАКККіМ, 2003. - 123 с.
9. Вплив творчості П.П. Вірського на розвиток національної хореографії // Матеріали науково-практичної конференції.// К., 2005 р. - стр.7-16.
10. Годовський В.М. Теорія і методика робот з дитячим хореографічним колективом / В.М.Годовський, В.І Арабська.- Р., 2006. - 75 с.
11. Годовський В.М., Арабська В.І. Теорія і методика роботи з дитячим хореографічним колективом. - Рівне: РДГУ, 2000.
12. Голдрич О.С. Методика викладання хореографії. - Львів: СПОЛОМ, 2006.
13. Голдрич О.С. Методика роботи з хореографічним колективом. - Львів: СПОЛОМ, 2006.
14. Голдрич О.С. Методика роботи з хореографічним колективом. - Львів: СПОЛОМ, 2006.
15. Голдрич О.С. Хореографія. Основи хореографічного мистецтва. Основи композиції танцю. - Львів: Край, 2003. - 189 с.
16. Гриценко Т.Б. Культурологія: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2008. - 306с.
17. Гриценко Т.Б. Культурологія: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2008. - 306с.
18. Єсаулова К.А., Єсаулов И.Г. Народно-сценічний танець. - Ижевск: Издательский дом «Удмуртский університет», 2004. - 208 с.
19. Забредовський С.Г. Методика роботи з хореографічним колективом: навч.посіб. - К. :НАКККіМ, 2010.
20. Зайцев Є., Колесниченко Ю. Основи народно-сценічного танцю / Є.Зайцев, Ю.Колесниченко //Навчальний посібник для вищих навчальних закладів культури і мистецтв I-ІУрівнів акредитації. - В.: Нова книга, 2007. - 413 с.
21. Моисеев И.А. Я вспоминаю. - Москва: Согласие. - 1998. - 112 с.
22. Роль народної хореографії в збереженні культурного розмаїття світу // Матеріали науково-практичної конференції // К., 2004 р. - стр. 5-12
23. Стан народної хореографії в Україні та перспективи її розвитку», - К.: 2002 р. - стр. 5-23.
24. Супруненко В. П. Народини: Витоки нації: Символи, вірування, звичаї та побут українців. - Запоріжжя: МП Берегиня, 1993. - 135 с.
25. Супруненко В. П. Народини: Витоки нації: Символи, вірування, звичаї та побут українців. - Запоріжжя: МП Берегиня, 1993. - 135 с.
26. Тараканова А. П. Система хореографічного виховання у школах і позашкільних закладах: навч.- метод. посіб. – К., 1996. – 282 с.
27. Ткаченко А. Детский танец, М., «Профиздат», 1970.
28. Тюрменко Горбула О.Д. Культурологія: теорія та історія культури: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 368 с. 1
29. Тюрменко Горбула О.Д. Культурологія: теорія та історія культури: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 368 с.
30. Цвєткова Л.Ю. Народно-сценічний танець / Л.Ю.Цвєткова // Програма для хореографічних відділень дитячих шкіл та ліцеїв мистецтв. - Хм., 2000. - 42 с.
31. Шевчук А.С. Вплив українських музично-хореографічних традицій на музично-руховий розвиток старших дошкільників: автореферат канд.пед.наук. - К., 2002.- С.1-13.
Актуальність дослідження. Україна багата і неповторна у народній творчості розмаїттям регіональних особливостей, пов''язаних з географічним положенням, історією, мовою, віруваннями та звичаями, що й складають буття народу. Подальший розвиток української національної культури неможливий без ґрунтовного і поглибленого вивчення традиційного народного мистецтва, його регіональних особливостей.
Сьогоднішній розквіт українського народного танцю пов''язаний з невичерпними скарбами хореографічних творів великого майстра П. Вірського. І саме багатогранна творча діяльність Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського, яка протягом багатьох років полонить серця глядачів високим професіоналізмом, надає поштовх для розвитку національної хореографії.
Вагомим кроком на шляху збереження та розвитку національного хореографічного мистецтва було створення у 2002 році Всеукраїнської хореографічної спілки України. Ініціатором та засновником спілки став Герой України, народний артист України, народний артист Росії, пофесор, академік, Генеральний директор і художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П. Вірського Мирослав Михайлович Вантух. У 2004 році спілці було присвоєно статус Національної. Продовжуючи традиції видатних основоположників українського народно-сценічного танцю та зберігаючи своєрідність національної хореографії, Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П. Вірського, Міністерст-во культури і мистецтв України та НХСУ виступили засновниками І Всеукраїнського фестивалю-конкур-су народної хореографії ім. П. Вірського.
У мистецтвознавчій літературі розробка проблем історичного та сценічного розвитку хореографічного мистецтва України здійснювалась за декількома напрямками: українська балетна творчість і ґенеза балетного жанру (М.Загайкевич, В.Пасютинська, Ю.Станішевський), історія вітчизняного балетного театру (М.Загайкевич, Ю.Станішевський), становлення української народно-сценічної хореографії (Г.Боримська, М.Загайкевич, В.Купленник, Ю.Станішевський), розвиток техніки та лексики українського народного танцю (В.Авраменко, К.Василенко, В.Верховинець, Р.Гарасимчук, А.Гуменюк), новітні танцювальні течії (М.Пастернакова). Окрему групу складають праці, присвячені творчості видатних балетмейстерів В.Авраменка, В.Верховинця, М.Соболя (Л.Барабан, П.Білаш, В.Коломієць, І.Книш, М.Коць, Р.Пилипчук, Ф.Погребенник, Ю.Станішевський). Проте сценічна хореографічна культура у гармонійній єдності творчих і професійних колективів народно-сценічного танцю України ХХ ст. до цього часу не була предметом комплексного дослідження. У роботах фрагментарно висвітлено лише деякі аспекти її ґенези (І.Книш, М.Пастернакова та ін.)[6, с.21].
Все це і зумовило вибір теми нашого курсового дослідження: «Видатні балетмейстери народної хореографії. Їх творчі здобутки.»
Об''єктом дослідження виступають видатні балетмейстери Української народної хореографії.
Предметом дослідження виступає творчість та вплив балетмейстерів на українську народну хореографію.
Мета: вивчення творчого внеску видатних балетмейстерів у розвиток української хореографії.
Завдання:
1. Проаналізувати історію формування української хореографії.
2. Дослідити творчий внесок видатних балетмейстерів у розвиток української хореографії.
Методи:
1. Аналіз науково-методичної літератури.
2. Порівняння.
3. Узагальнення.
Українське хореографічне мистецтво є гордістю нашого народу і одним з найяскравіших виявів його національної самосвідомості та духовно¬го багатства. Піднесення професійного рівня розвитку всіх форм і видів танцювального мистецтва України, що має славні багатовікові традиції і визначні художні здобутки, є важливою складовою частиною національ¬ного культурного відродження України. На сьогодніш¬ній день особливо гостро стоїть питання про необхід¬ність збереження національних традицій, здобутків і подальшого розвитку національного танцювального мистецтва. Саме ці завдання і виконує зараз Націо¬нальна хореографічна спілка України, об''єднуючи і активізуючи творчу, організаційну та педагогічно-просвітницьку діяльність представників усіх видів та напрямків хореографічного мистецтва України. Спілка сприяє збагаченню національних хореографічних тра¬дицій, розширенню репертуару багатьох аматорських та професійних колективів, організації фольклорних експедицій для запису народних танців та обрядів, фіксації скарбів національного мистецтва України.
Нація без народної та сучасної творчості не має права називатися культурною. Тільки народне та су¬часне високопрофесійне мистецтво може зміцнити національну свідомість нового покоління. Тільки об''єднавши всі зусилля видатних майстрів хореогра¬фії та молоді, ми зможемо методично, науково направ¬ляти нашу творчість на відтворення і примноження кращих зразків народної творчості, як минулого так і сьогодення, спираючись на традиції і славу українсь¬кої хореографії.
В. Верховинець та П. Вірський підняли український танець на високий рівень і за допомогою своєї наполегливої праці надали розвитку та поширення народного танцю не лише в Україні, а й за її межами. В. Верховинець був високообдарованою людиною, особистістю неабиякої освіченості та широких інтересів. Його внесок у розвиток національної культури і педагогічної науки важко переоцінити.Він перший з фольклористів дав назви майже всім танцювальним рухам відповідно до їхнього характеру і внутрішнього змісту. В 1919 р. світ вийшла праця «Теорія українського народного танцю», в якій В. Верховинець зробив спробу зібрати усі танцювальні рухи, які побутували в східних областях України в XIX - на початку XX ст. [1, с. 7]. До книги увійшли 42 танцювальні рухи, яким Верховинець дав власні назви, і сім народних таночків: «Роман» і «Гопак» (с. Криве Київщина), «Василиха», «Шевчик» і «Рибка» (с. Шпиченці Київщина) та два херсонські танці. Цінна ця праця ще й тим, що в ній подано вперше запитальник для збирання танцювального фольклору та узагальнено принципи опису і схем В. Шухевича та І. Ющишина. До цього часу єдиної системи запису танців не було. Це привело до того, що в минулому, крім збірників хороводів і записів окремих зразків народної інструментальної музики (вона в основному є танцювальною), не було видано жодного збірника записів українських народних танців.
П. Вірський за роки роботи в ансамблі народного танцю поставив близько ста окремих номерів [3, с. 14]. Причому, якщо його колега, керівник московського ансамблю народного танцю СРСР І. Моїсеєв прославився тим, що «колекціонував» танці всієї держави й усього світу, то П. Вірський інтерпретував тільки український фольклор і тільки на його основі створював масові яскраві хореографічні полотна і проникливі ліричні, героїчні або гумористичні танцювальні мініатюри. У своїй балетмейстерській діяльності розвинув принципи, започатковані В. Верховинцем і орієнтовані на традиції українського народного танцю, в окремих випадках поєднував їх із сучасною тематикою. П. Вірський створив хореографічні композиції: «Чумацькі радощі», «Гопак», «Новорічна метелиця», «Колгоспна полька», «Шахтарська святкова»,
«Рукодільниці», «Запорожці», «Флотилія», «Радянська Україна», «Ляльки», «Повзунець», «Шевчики» та інші. Численні композиції зафіксовано у збірці «У вихорі танцю». Фінальний «Гопак», що став візитною карткою ансамблю, півстоліття викликає бурхливі овації в найбільших концертних залах планети.
Отже, завдяки творчості видатних балетмейстерів український танець набув популярності не лише серед українського народу, а й за межами України. Саме завдяки їм українська хореографія розвивається у ХХІ ст. і стоїть на рівні з іншими видами хореографії. В. Верховинець та П. Вірський стали балетмейстерами не лише своєї епохи, а й майбутніх поколінь.
