Вихідні дані…………………………………………………………….………3
Вступ……………………………………………………………………………5
Розділ 1. Виробнича програма та потужність………………………………..8
Розділ 2. Потреба в основних засобах………………………………………..8
Розділ 3. Потреба в оборотних засобах…………………………………...…12
Розділ 4. Потреба у працівниках……………………………………….……14
Розділ 5. Собівартість продукції підприємства…………………………….16
Розділ 6. Ціна продукції підприємства……………………………………..28
Розділ 7. Оптимізація обсягів виробництва продукції та прибутку від її реалізації………………………………………………………………………….30
Розділ 8. Чистий прибуток підприємства та його використання………......31
Розділ 9. Аналіз основних економічних показників діяльності підприємства…………………………………………………………………….33
Розділ 10. Обгрунтування заходів, які направлені на підвищення економічної ефективності діяльності підприємства………………………….36
Висновок………………………………………………………………………37
Список використаної літератури…………………………………………….40
Розділ 3. Потреба в оборотних засобах
Потреба підприємства в оборотних засобах у значній мірі визначається величиною виробничих запасів, які представлені основними та допоміжними матеріалами:
В м вир. зап. = В м зап. осн. + В м зап. доп., ( 8 )
В м вир. зап. = 1 555 878,83 + 295 616,978 = 1 851 495,81 (грн.)
Вартість виробничого запасу основних матеріалів:
В м зап. осн. = N м зап. осн. * с м j, ( 9 )
В м зап. осн. = 1 608,975 * 967 = 1 555 878,83 (грн.)
де N м зап. осн. - об'єм виробничого запасу основних матеріалів, кг.;
с м j - ціна на основні матеріали від j-того постачальника;
грн./ тони = 967 (ш. р. 30.1);
Об'єм виробничого запасу основних матеріалів знаходиться за формулою:
N м зап. осн. = N м осн. * t м зап. / Д ф факт., ( 10 )
N м зап. осн. = 22 313,72 *12,25 / 177,5 = 1 608,975 (тонн)
де N м осн. - потреба підприємства в основних матеріалах, кг:
N м осн. = Q N * n м осн. ( 11 )
N м осн. = 9 130 * 2 444 = 22 313,72 (тонн)
Де QN – обсяг реалізації продукції підприємства = 9 130 штук (ш. р. 07)
nMосн. – норма затрат матеріалів на виробництво одиниці продукції = 2 444 (ш. р. 26)
Вартість виробничого запасу допоміжних матеріалів:
В м зап. доп. = В м зап. осн. * k м доп. / 100, ( 12 )
В м зап. доп. = 1 555 878,83 *19 / 100 = 295 616,978 (грн.)
де k м доп. – норматив необхідних допоміжних матеріалів = 19% (ш. р. 29)
Норма запасу основних матеріалів:
t м зап. = t м склад. + t м підг. + t м страх., ( 13 )
t м зап. = 7,5 + 2 + 3,75 = 12,25 (днів)
де t м склад. - норма складського запасу
t м склад. = 30 / 4 = 7,5 (днів)
t м підг. – норма підготовчого запасу
t м підг. = 2,0 днів (ш. р. 27)
t м страх. - норма страхового запасу основних матеріалів, складає
0,5 * t м склад.
t м страх. = 0,5 * 7,5 = 3,75 (днів)
1. Швейна промисловість https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B2%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C
2. Статистика виробництва легкої промисловості за січень-лютий 2020 рік. https://ukrlegprom.org/ua/news/statystyka-vyrobnycztva-legkoyi-promyslovosti-za-sichen-lyutyj-2020/
3. Бичковська Ю. О., Юрин Є. Г. «Сучасний стан швейної промисловості України».
4. Гаман С. М. Тенденції розвитку легкої промисловості України / С. М. Гаман // Дер- жава та регіони. Сер. : Економіка та підприємництво. – 2006. – № 3. – С. 49-55.
5. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.
Шве́йна промисло́вість — галузь легкої промисловості, що виробляє одяг. Основну сировину для швейної промисловості дає текстильна промисловість[1].
Актуальність курсової роботи: Швейна промисловість відіграє важливу роль у загальній системі народного господарства країни. Після текстильної вона є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих. Адже на підприємствах легкої промисловості, в тому ж числі і швейної, у виробництві зайняті переважно жінки.
Мета курсової роботи: ознайомитись з швейною промисловістю в Україні.
Завдання курсової роботи:
-охарактеризувати стан розвитку швейної промисловості України;
-дослідити перспективи розвитку виробництва швейної продукції в Україні.
Об’єктом дослідження курсової роботи є процеси розвитку, ефективності виробництва і реалізації продукції швейної промисловості України.
Статистика виробництва легкої промисловості за січень-лютий 2020. У легкій промисловості (13-15 КВЕД) у лютому проти січня поточного року традиційно позитивне значення індексу промислової продукції -103,6%, а за січень-лютий 2020 р. – 101,2%, але це оманливий позитив – на тлі різкого минулорічного падіння галузевих обсягів виробництва за результатами перших двох місяців (-12,4% у січні-лютому 2019 проти відп.пер. 2018 р.).
Адже, навіть у високосний лютий 2020, порівняно з лютим 2019 – вже маємо тривожну спадну динаміку виробництва – 98,5%. І це ще до початку запровадження обмежувальних заходів, пов’язаних з пандемією.
У розрізі підгалузей легкої промисловості за результатами роботи двох місяців поточного року позитивна динаміка у текстильному виробництві – 105% до січня-лютого 2019 р., зокрема за рахунок збільшення обсягів виробництва інших текстильних виробів (пледів, постільної і кухонної білизни тощо) – 110,1%. Натомість, ткацьке виробництво ще більше скоротилось у січні-лютому 2020 – на 20,5% (- 6,3% у 2019).
Значимий вплив на загальний результат легкої промисловості має виробництво одягу, що завжди мало найбільшу питому вагу в обсягах галузевої продукції.
І тут теж невтішна статистика – поглиблення спадних трендів минулого року, навіть частка реалізованої продукції (36,3%) вперше за тривалий час менша, ніж частка текстильної промисловості (38,3%). (рис.1)
Так, за січень-лютого 2020 виробництво одягу скоротилося на 6,7% (-9,4% за 2019), у т.ч. виробництво текстильного одягу зменшилося на 7,9% (– 7,9 % за січень-лютий 2019) [2]
Швейна промисловість України посідає друге місце в легкій промисловості після текстильної, в якій налічується 5,3 тис. підприємств, дві третини з них складали швейні підприємства. Практично в усіх регіонах України працюють швейні підприємства. В м. Києві та Київській області, Львівській, Дніпропетровській, Харківській, Закарпатській, Миколаївській, Полтавській, Житомирській та інших областях зосереджені найбільші виробничі потужності[3].
Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих. Адже, на підприємствах легкої промисловості, в тому ж числі і швейної, у виробництві зайняті переважно жінки. Це зумовлено особливостями виробництва, специфікою технологічних операцій. У цілому в галузі частка жіночої праці становить 75%. Ця особливість дає можливість створити нові робочі місця, зокрема для жінок, краще використовувати трудові ресурси країни [4]
На сьогодні українська швейна промисловість має велику пріоритетність, а саме:
• значна ємність внутрішнього ринку товарів,яка скаладає понад 125 млрд. грн. щорічно;
• високий рівень доданої вартості продукції – до 50%;
• виробничі потужності та висококваліфіковані кадри у всіх регіонах, понад 75% з яких – жінки;
• швидкий обіг капіталу;
• незначний вплив на довкілля та низька енергоємність виробництва (1 – 3% валових витрат).
Частка продажу українських товарів через торгову мережу порівняно на 2016 рік порівняно із 2005 роком знизилась у 2 рази, а саме продукція одягу і виробів зі шкіри та хутра, одягу та білизни з тканин, панчішно-шкарпетні вироби, це зумовлено низьким попитом на дані товари, а також низькою якістю від виробника .
Виробниче вітчизняне обладнання є дуже застарілим та не дає можливості виробляти високоякісні товари, тим самим стримує розвиток швейної промисловості. Саме через ці умови виробниче обладнання імпортується із зарубіжних країн [5].
Виконавши дану курсову роботу, ми на практиці поглибили свої знання з економіки підприємств, набули практичних навиків: вмінь по виконання комплексу розрахунків показників економічної ефективності, виробничо-комерційної діяльності підприємства. Освоєння застосованою методикою комплексу обчислень і поглиблене вивчення пов’язане із ним теоретичних питань будуть сприяти успішному виконанню політики спеціалістом своїм майбутніх обов’язків на різних рівнях управління, виробництвом і збутом створеної продукції, виконання робіт або надання послуг.
Умови формування та розвитку ринкових відносин в економіці центр господарської діяльності зміщується до первинної ланки економічної системи підприємства. Підприємство є головним структуроутворювачем економіки. На підприємстві поєднуються трудові, матеріальні та фінансові ресурси для того щоб виготовляти різні види продукції для задоволення потреб суспільства.
Ефективне функціонування будь-якої фірми залежать від правильно і чітко сформульованих і поставлених завдань виробничої програми. У першому розділі курсової роботи я визначала виробничу програму підприємства. Виробнича програма підприємства, що визначається обсягом продукції, який має бути вироблений підприємством за відповідний період. При формуванні вихідних даних для курсової роботи припускається, що виробнича програма рівна обсягу реалізації продукції за рік діяльності підприємства (QN) і не має перевищувати його виробничу потужність (Qp).
Адже грамотно та якісно складений план виробництва продукції дасть змогу отримати максимальний прибуток при мінімальних витратах, а при точно визначеному прибутку підприємство зможе визначити обсяг платежів у державний бюджет, і суму прибутку, що залишається у його розпорядженні, для створення фінансової базт розвитку виробництва.
У другому і третьому розділах курсової роботи я визначала потреба підприємства в основних і оборотних засобах і персоналі. Процес виробництва кожного підприємства залежить від величини основних засобів, оборотних засобів та величини робочої сили. Персонал – найбільш складний об’єкт управління в організації, оскільки на відміну від речових факторів виробництва, є живим, має можливість самостійно приймати рішення, діяти, критично оцінювати пред’явленні до нього вимоги, має суб’єктивні інтереси і т. п. Персонал є мотором будь-якої організації. Часто керівники основну увагу приділяють фінансовим, виробничим питанням, проблемам матеріально-технічного забезпечення чи збуту готової продукції, не приділяючи при цьому достатньої уваги людям, які забезпечують роботу організації в усіх напрямках. Ці помилки занадто дорого обходяться. Без потрібних людей жодна організація не зможе досягти своєї мети і вижити.
У п’ятому і шостому розділах я визначила собівартість продукції пілприємства і відповідні витрати на неї. Собівартість продукції є комплексним показником, по якому судять про ефективність використовування підприємством різних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві. Собівартість одиниці продукції на підприємстві складається з багатьох витрат і відповідно дорівнює 7 008,45 грн. – без урахування ПДВ, а з врахуванням ПДВ – 1 401,69 грн.
Ми знаємо, що прибуток підприємства прямо залежить від обсягів виробництва підприємством продукції і її реалізації та є одним з основних показників роботи підприємства ( Розділ 7 ). У моєму підприємстві прибуток становить 4 464 218,93 грн.
У восьмому розділі ми розподіляли чистий прибуток. Саме цей прибуток і використовує дане підприємство для розподілу в різних напрямах.
Аналізуючи основні економічні показники діяльності підприємства у дев’ятому розлілі, слід виділити такий показник як фондовіддача (обсяг виробництва продукції на одиницю вартості основних фондів). Підвищення фондовіддачі є однією з найважливіших умов зростання ефективності суспільного виробництва. Виробіток одного працівника дорівнює 5 332 261,49 грн., середньомісячна ЗП робітника 3916,054 грн., рентабельність продукції, поточних витрат і виробничих фондів відповідно дорівнює 7,76 %, 6,98 %, 30,35 %. Отже, можна зробити висновок, що дане підприємство є ефективним і прибуток зможе покрити витрати даного підприємства.
Самостійне виконання всіх складових індивідуальної роботи дозволять майбутньому фахівцю визначитися щодо місця в існуючому суспільному розподілі праці, утвердитися в позиції власної пофесійної необхідності, зорієнтуватися в причинах доцільності та уважного ставлення до дисципліни, що вивчається в цілому.