Зміст


Вступ 2
1. Людина і особистість 3
2. Співвідношення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність” 4
Висновок 5
Список використаних джерел 5

Людина з одного боку, це жива істота з притаманними їй загальними рисами, що властиві людському роду. З другого боку людина - істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування. За допомогою цілеспрямованої діяльності (праця), комунікації (мова), системи оцінки (критика) і самооцінки (самокритика) людина стає "суспільною твариною". Таким чином, людина - жива істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе.
Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість - людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають.

Список використаних джерел

1.Данильян О.Г. Філософія: підручник М-во освіти і науки України, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. 2-ге вид., перероб. і допов. Харків : Право, 2018. 430 с.
2.Назар П. С. Філософія людини та особистості : [навч. посіб. для студентів ВНЗ] Київ : Сталь, 2018. 577 с. 
3.Фюрст М. Філософія: [підручник] у співпраці з Ніколаусом Галмером ; пер. з нім. Вахтанґа Кебуладзе. Київ: Дух і літера: Ін-т реліг. наук св. Томи Аквінського, 2018. 533 с.

Вступ


Для того щоб визначити місце людини в сучасному світі, а також з'ясувати взаємини в системі “особистість – суспільство”, необхідно зупинитися на деяких загальних визначеннях, що характеризують людину з різних боків.
Людина, як про те вже йшлося в попередньому розділі, має біосоціальну природу. З одного боку, це жива істота з притаманними їй загальними рисами, що властиві людському роду. З другого боку, в онтологічному аспекті, людина – істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування. За допомогою цілеспрямованої діяльності (праця), комунікації (мова), системи оцінки (критика) і самооцінки (самокритика) людина стає “суспільною твариною”, унікальним представником біосфери, що створила, на думку Володимира Вернадського, своє власне середовище існування – ноосферу. Таким чином, людина – жива істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе.
Однак, з'ясувавши амбівалентність природи людини, не можна  відповісти на запитання, чому люди, які належать до єдиної етнічної спільноти, відрізняються один від одного, чому  одні люди – відомі всій країні, а про існування інших знає тільки обмежене коло. Інакше кажучи, для відображення всіх аспектів людської особистості, виходячи з того, що вона є багатогранною, використовуються різні якісні характеристики. Це такі поняття, як індивід, індивідуальність, особистість 

Висновок

Сутність людини як об’єкта філософського аналізу не є чимось сталим, установленим раз і назавжди. На кожному етапі розвитку людської історії вона набуває нових форм і міри глибини. Людина - жива істота, якій притаманний особливий тип тілесної організації, зокрема прямоходіння. Це - природна сутність. Людина є там, де є її діяльність, а людська діяльність здійснюється в системі суспільних відносин, тобто людина — суспільна істота. До того ж, людина є істотою духовною, їй притаманна душа.
Людське суспільство багате різноманітністю індивідуальних людських істот, живих й активних діючих елементів історичного процесу. Якою б великою не була сила суспільства, що розвивається, саме людина, дійсно жива людина - ось хто творить усе те, чим володіє, і все те, за що бореться. Історія не користується людиною як засобом для досягнення своєї мети. Історія не що інше, як діяльність людини, яка йде до власної мети. Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи - характерна прикмета соціальної філософії.