Вступ.
Розділ 1. Поняття словника української мови та основи його збагачення.
Розділ 2. Збагачення словника української мови за рахунок запозичень з інших мов.
2.1. Старослов'янізми.
2.2. Найдавніші запозичення з неслов'янських мов.
2.3. Пізні запозичення з європейських мов.
2.4. Запозичення зі слов'янських мов.
2.5. Особливості й механізми збагачення української мови.
Розділ 3. Збагачення окремих діалектів або говірок української мови (на прикладі українських говорів Закарпаття).
Розділ 4. Збагачення словника української мови за рахунок літературної творчості та лексичного наповнення друкованих видань.
Висновки.
Список використаних джерел.

... До шару, що утворився за рахунок найдавнішого збагачення української мови через запозичення з неслов'янських мов, відносять грецизми, латинізми, запозичення з давньоєврейської, тюркізми, давньонімецькі запозичення, запозичення з арабської та перської мов. У більш пізній період збагачення відбувалося за рахунок французької, англійської, німецької, італійської та деяких інших мов різних народів, переважно європейських.
Частина грецизмів сучасної української мови була засвоєна ще давньоруською мовою у дохристиянську добу внаслідок торговельно-економічних зв'язків Київської Русі з Візантією, а також її колоніями у Причорномор'ї та Надазов'ї (корабель, левада, лиман, вапно, кедр, м’ята, огірок, єхидна). Інша частина грецизмів збагатила українську мову вже після прийняття християнства (ангел, апостол, ікона, кадило, монастир). Застосування грецьких чоловічих і жіночих імен у суспільно-мовній практиці багато в чому започаткувало поширення в українських землях християнства. Отже, українську мову було збагачено цілою низкою грецьких особових імен (Анатолій (від гр. Anatólios – "схід Сонця"), Андрій (від гр. Andréas – "мужній"), Петро (від гр. Pétros – "камінь"), Тарас (від гр. Tarásios – "неспокійний"), Галина (від гр. Galēnē – "спокій"), Микола (від гр. Nīkólāos: nikāo – "перемагаю" і lāós – "народ"), Олександр, Василь, Олена, Катерина, Федір тощо). Ще пізніше писемним шляхом засвоювалася грецька лексика з галузей науки, техніки, культури, мистецтва, спорту (граматика, філологія, автомат, бібліотека, драма, мелодія, театр).
Досить поширеними є морфологічні грецькі запозичення – морфеми ізо-, агро-, мікро-, макро-, аеро-, космо-, термо-, -філ, -фоб, -граф. На основі цих та інших грецьких словотвірних засобів творилися і творяться нові слова для називання нових понять, що виникають у суспільстві (телеграф, телефон, гідропоніка, космодром).
За семантикою українські грецизми класифікують наступним чином:
1) слова з галузі релігії, предмети і поняття конфесійної сфери (ікона, клирос, пономар, ідол, монах);
2) назви предметів, речовин, матеріалів (парус, баня, миска, кратер);
3) назви рослин і тварин (лавр, мак, м'ята, кит);
4) власні імена (див. вище);
5) терміни, що належать до різних галузей науки (діалектика, історія, педагогіка, етнографія, синтаксис, синтез, амністія, цикл);
6) терміни, що належать до різних галузей культури і мистецтва (мелодія, архів, ідея, драма, комедія, епос, ода, поема);
7) терміни, що належать до різних галузей політики і суспільного життя (демократія, демагогія) ...

1. Бендзар Б. П., Бобинець С. С. Українська фонографічна передача антропонімів античної, англо-, німецько- і франкомовної літератур: монографія. Ужгород: Закарпаття, 2000. 176 с.
2. Бодик О. П., Рудакова Т. М. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. Київ: Центр учбової літератури, 2011. 414 с.
3. Гудманян А. Чужомовна пропріальна лексика у фонографічній системі української мови. У 3-х кн.. Кн. 1: Теоретичні аспекти. Ужгород: УжДУ, 1999. 484 с.
4. Венжинович Н. Ф. Сучасна українська літературна мова: навч. посібник. Київ: Знання, 2008. 304 с.
5. Коваль А. П. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. Київ: Либідь, 2001. 312 с.
6. Лизанець М. П. Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в українських говорах Закарпатської області УРСР. Ужгород: УжДУ, 1976.
327 с.
7. Лизанець М. П. Угорсько-українські міжмовні контакти (на матеріалі українських говорів Закарпаття). Ужгород: УжДУ, 1970. 250 с.
8. Пам'ять століть відтворена у слові. [Упоряд.: А. В. Денисенко, В. П. Прокопенко, В. Д. Туркевич]. Київ: Інформаційно-видавничий центр "Планета", 2004. 448 с.
9. Словник іншомовних слів. [За ред. О. С. Мельничука]. – Київ: АН УРСР, 1974. 795 с.
10. Словник іншомовних слів: тлумачення, словотворення та слововживання. Харків: Фоліо, 2012. 623 с.
11. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень. [Уклад. Л. О. Пустосвіт та ін.]. Київ: Довіра, 2000. 1018 с.
11. Сучасна українська мова. [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.]. 2-ге вид., перероб. Київ: Либідь, 2001. 400 с.
12. Сучасна українська літературна мова: Лексикологія, Фонетика: Підручник. [А. К. Мойсієнко, О. В. Бас-Кононенко, В. В. Бондаренко та ін.]. Київ: Знання, 2010. 270 с.
13. Сучасна українська літературна мова: підручник для студ. вищ. навч. закл. [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.]. Київ: Вища школа, 2006. 430 с.
14. Сучасна українська літературна мова: підручник для студ. філолог. спец. вищ. навч. закл. [За ред. А. П. Грищенка]. Київ: Вища школа, 2002. 439 с.
15. Сучасна українська літературна мова: підручник. [За ред. А. П. Грищенка]. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ: Вища школа, 1997. 493 с.
16. Сучасний словник-мінімум іншомовних слів: Близько 6000 слів. – Вид. 2-е, випр. і доп. Київ: Довіра, 2002. 445 с.
17. Удварі І. Микола Кочиш про угорські запозичення в русинській мові. Studia Slavica Savariensia. 1993. № 2. С. 80-86.
18. Украинско-русское двуязычие: Социологический аспект. Київ: Наукова думка, 1988. 177 с.
19. Українська мова: Енциклопедія. [Редкол.: М. В. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. Київ: "Укр. енцикл.", 2000. 752 с.
20. Шевельов Ю. Нарис сучасної української літературної мови та інші лінгвістичні студії (1947-1953 рр.). [Упоряд. Л. Белей, Л. Нуждак. За ред. І. Давидка]. Київ: Темпора, 2012. 664 с.
21. Шевчук С. В., Лобода Т. М. Сучасна українська літературна мова: навч. посібник. Київ: Арій, 2008. 383 с.

Актуальність теми. З початку 90-х років минулого століття, коли Україна впевнено стала на шлях розбудови незалежної демократичної держави, перед нашим суспільством гостро постало питання збереження, розвитку і збагачення української мови в нових історичних умовах. Наша мова – це скарбниця духовних надбань нашого народу, досвіду праці, творчості, співжиття багатьох поколінь українців, оберіг народних звичаїв і традицій, запорука нашого подальшого інтелектуального зростання, розвитку і поступу нашого народу у загальнолюдському житті, нашої незалежної держави у світовій спільноті. Без перебільшення, українська мова включає в себе мудрість віків і пам'ять тисячоліть, і на протязі всього цього часу вона перебувала у стані взаємодії з іншими народами, іншими культурами і мовами. Розгляд сучасної української мови буде неможливим без урахування цих взаємовпливів, зокрема, збагачення словникового складу за рахунок досвіду інших народів, їхніх духовних і культурних надбань.
Формуючись на протязі багатьох століть, лексичний склад української мови поступово вдосконалювався в усіх своїх компонентах. Отже, лексика сучасної української мови за своїм походженням є вкрай неоднорідною. Вона складається не тільки з українських слів, але й зі слів, запозичених з інших мов. Іншомовні джерела збагачували українську мову на протязі всього процесу її історичного розвитку. Одні запозичення були зроблені ще в давнину, інші – в новітні часи. З огляду на сказане тема курсової роботи є надзвичайно актуальною.
Мета роботи – розкрити сутність збагачення словника української мови за рахунок запозичень з інших мов, літературної творчості та лексичного наповнення друкованих видань від Давньоруського періоду і до наших днів.
Одразу слід оговоритися, що поняття "словник української мови" в даній роботі використовується у значенні словникового складу мови, або її лексики.
Для досягнення поставленої мети було окреслено низку завдань, а саме:
 визначити поняття словника української мови, запозичених та іншомовних слів;
 дати найбільш поширені класифікації іншомовних запозичень;
 на основі визначених класифікацій докладно розглянути запозичення, що збагатили словник української мови від найдавніших часів до минулого століття;
 охарактеризувати можливість збагачення окремого діалекту української мови на конкретних прикладах;
 коротко проілюструвати збагачення словника української мови за рахунок літературної творчості та лексичного наповнення друкованих видань.
У відповідності з поставленими завданнями робота поділяється на чотири розділи, а другий розділ, присвячений збагаченню словника української мови за рахунок запозичень з інших мов, – на п'ять підрозділів. Відомості щодо вихідних мов запозичених слів, мовного посередництва та їхньої семантики подаються із посиланням на словник іншомовних слів
(2000 р.), що укладений Л. О. Пустосвітом та іншими і вміщує 23 тис. слів і термінологічних словосполучень. Крім того, в роботі використані інші словники іншомовних слів, енциклопедія української мови (2000 р.), посібники із сучасної української мови, а також дослідження Б. Бендзара, С. Бобинця, А. Гудманяна, А. Коваля, М. Лизанця та інших.

Словник української мови – це її словниковий склад, її лексика – сукупність слів мови в цілому або її діалекту, певної сфери спілкування, стилю, творів письменника або певного твору. Основу лексики складають успадковані слова (споконвічна лексика), проте приблизно на 1/10 українська мова збагатилася за рахунок іншомовних слів – запозичень з інших мов. Запозичення класифікуються за способом (лексичні, словотвірні, морфологічні, семантичні, калькування), за галузями знань (суспільно-політична, природнича, технічна термінологія, слова побутового вжитку), за вихідними мовами й народами. Останній принцип класифікації передбачає декілька варіантів, зокрема, виділення запозичень зі слов'янських і неслов'янських мов.
Іншомовні слова, вислови, фразеологізми та інші елементи входили і входять у систему словника української мови протягом усієї історії мови у зв'язку з економічними, географічними, політичними, культурними контактами українського (давньоруського) народу з іншими народами. Найдавніші зі слов'янських запозичень – старослов'янізми – запозичення зі старослов'янської мови, сформованої у ІХ ст. на основі македонського діалекту староболгарської мови. Більш пізні слов'янські запозичення – переважно з польської, чеської, російської, білоруської мов.
До найдавніших запозичень із неслов'янських мов відносять запозичення з грецької, латинської, давньоєврейської, арабської та перської мов, а також тюркізми і старогерманізми. Грецизми засвоювалися українською мовою як у дохристиянську добу внаслідок торговельно-економічних зв'язків Київської Русі з Візантією, так і після прийняття християнства. Латинський мовний вплив особливо посилився із захопленням українських земель Польщею, де латинь відігравала роль літературної мови до XVII ст. Давньоєврейська мова збагатила українську низкою особових імен, що потрапили до неї, так само як латинські особові імена, через грецьке посередництво. Тюркізми збагачували словниковий склад української мови через усне засвоювання на протязі ХІІ-XVII століть, і цей процес був пов'язаний з посиленням торговельних, господарських та військових контактів східних слов'ян із тюркомовними народами. Давньонімецькі запозичення виникли внаслідок давніх зв'язків із германо-норманськими племенами.
Чимало століть словниковий склад української мови збагачувався за рахунок контактів з різними європейськими народами. Величезний шар іншомовної лексики складають французькі запозичення, саме серед них знаходимо найбільше іншомовних слів загального вжитку. Англійські запозичення за хронологією порівняно пізні, найважливіші семантичні групи їх складають техніка, мореплавство й військові терміни, економіка та фінанси, спорт, мистецтво тощо. Словник української мови істотно збагатився також за рахунок мови німецьких народностей. Таке збагачення відбувалося насамперед через польське і чеське посередництво, проте мали місце й безпосередні мовні контакти. Переважну більшість запозичень з італійської мови становлять музичні терміни. Слова голландського походження – це переважно терміни й поняття, пов'язані з мореплавством, що пройшли через російське посередництво.
Протягом багатьох століть українська мова невпинно збагачувалася і продовжує збагачуватися за рахунок літературної творчості та лексичного наповнення різного роду друкованих – літературних, перекладних, періодичних та інших видань. Неоціненний внесок у цей процес зробили видатні українські майстри слова різних часів, зокрема І. Франко,
Л. Українка, Т. Шевченко, О. Довженко, Л. Костенко, І. Драч та багато інших. Збагачує мову й повноцінна перекладна література, особливо коли йдеться про переклади І. Франка, П. Куліша, Ю. Федьковича, В. Підмогильного, М. Лукаша, Г. Кочура та багатьох інших. Крім того, розвиток мови неможливо собі уявити без повноцінного функціонування справді національної періодики.