Вступ
1. Характеристика початкового етапу становлення державності в Київській Русі
2. Особливості другого етапу - завершення створення Києво-Руської держави (князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого)
3. Характеристика завершального третього етапу Києво-Руської держави - її політичного занепаду
Висновки
Список використаних джерел

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
Формування й розвиток відносно єдиної Київської держави були складним процесом, який можна розділити на кілька етапів. Основним змістом першого етапу були становлення та еволюція державних структур Русі. Внутрішню сутність цього етапу визначали розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, а його зовнішні ознаки виявлялися насамперед у прагненні київського державотворчого осередку до підкорення своїй владі окремих східнослов'янських племінних княжінь - окняження території.
Звичайно, Олег аж ніяк не був творцем держави для русів. Він не спромігся навіть запровадити тут республіканську форму правління, яка існувала в Новгороді. Київська монархічна держава на той час здобула міжнародне визнання, утвердивши себе в історії європейської цивілізації першим договором із Візантією (860 р.) [1, с . 38].
Характер і форму окняження київським центром східнослов'янських союзів, яке передбачало поширення на підкореній землі полянської системи управління й судочинства, на думку вчених (В. Ричка), найповніше відображає полюддя. Воно здійснювалося взимку після закінчення збирання врожаю і тривало до весни. О тій порі князь зі своїми військовими слугами-дружинниками (майбутнім державним апаратом) перебував на повному утриманні слов'янських громад. Користуючись монопольним правом застосування сили й оподаткування, київський князь підпорядковував на правах васальної залежності місцевих (племінних) князів, які сплачували йому данину й залучалися як союзники до участі в зовнішньополітичних діях Русі.
На першому етапі державності Київської Русі державне, суспільне, економічне й культурне життя країни зосереджувалося в Києві та навколо нього, в Середній Наддніпрянщині. Тому Київ високо підносився над іншими містами Русі, без його волі жодне важливе рішення не могло бути поставлене або ж виконане як на місцях, так і в межах усієї Руської землі.

1. Іванов В. М. Історія держави і права України - Ч.1 Навчальний посібник / В.М. Іванов. - К.: МАУП, 2012.- 264 c.
2. Кормич А. І. Правові державотворчі ідеї епохи Київської Русі / А. І. Кормич // Актуальні проблеми політики. - 2015. - Вип. 54. - С. 281-289.
3. Котляр М. Ф. Еволюція суспільного життя Київської Русі (до середини ХІІ ст.) / М.Ф. Котляр // Український історичний журнал. - 2015. - №3. - С. 21-36
4. Котляр М.Ф. Князі-ізгої та удільна роздробленість Русі / М.Ф. Котляр // Український історичний журнал. – 2011. – №3. – С. 29-34
5. Макаренко О. М. Історія державності як фактор державотворення в Україні / О. М. Макаренко // Теорія та практика державного управління. - 2015. - Вип. 2. - С. 43-49.
6. Терлюк І. Я. Історія держави і права України: Навчальний посібник / І.Я. Терлюк. - К.: Атіка, 2011.- 944 с.
7. Трофанчук Г.І. Історія держави та права України: навч. посіб. / Г.І.Трофанчук. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 384 с.
8. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко // 2-ге вид., перероб. та розшир. – К. : Критика, 2005. – С. 350–355.

Актуальність теми. Захист суверенітету від загроз інформаційного та військового характеру і розбудова незалежної держави актуалізують наукові дослідження проблематики утвердження державності в Україні. На сьогодні особливого значення набуває дослідження питання наявності міцного зв’язку між сучасною державою та попередніми державно-політичними утвореннями на теренах України. Саме такий підхід сприятиме визначенню, напрацюванню й імплементації у сферу суспільного життя ідей, здатних стати підґрунтям державотворення в Україні та консолідації українського соціуму.
Тому наукові дослідження історії державності в Київській Русі є надзвичайно важливою для науки і зберігає актуальність уже багато років. Історія Київської Русі потребує поглиблення і конкретизації студій, розробки тих проблем і тем, що раніше розглядалися у річищі праць узагальнюючого характеру. До них відносяться і проблеми визначення етапів розвитку державності Київської Русі.
Давньоруській державі присвячено десятки, якщо не сотні, книжок і величезна кількість статей. Достатньо згадати серед праць останнього півстоліття фундаментальні твори Б.Д.Грекова, В.В.Мавродіна, Б.О.Рибакова, П.П.Толочка та багатьох інших. Але майже всі історики минулого й сучасності у працях, присвячених давньоруській тематиці, основну увагу приділяють власне історії Київської Русі – політичній, соціальній, економічній і культурній. Навіть у класичній книзі В.В.Мавродіна «Утворення Давньоруської держави» головна її тема генезису державності й еволюції народності і суспільства звучить дещо приглушено. І це неважко зрозуміти, адже обставини й перебіг державотворення у джерелах проглядаються ледве помітно. Саме тому тема еволюції державності Київської Русі значною мірою досі залишається маловивченою.
Отже, метою даної роботи є дослідження етапів формування державності Київської Русі.

Таким чином, в історії формування державності Київської Русі можна виокремити три основні періоди. Період консолідації державності (кінець ІХ-Хст.) пов’язується з князюванням Олега (882-912), Ігоря (912-945), Ольги (945-964) та Святослава (964-972). У процесі завершення політичного об’єднання Русі відбувалося становлення феодального суспільного ладу, утворення апарату влади. За цей час виникло величезне господарське й політичне об’єднання.
Найтриваліший період розвитку держави (X — перша третина XII ст.) припадає на час правління Володимира Великого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1016, 1019-54), а також Володимира II Мономаха (1113-25) та Мстислава Великого (1125-32). На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тепер переважає внутрішній розвиток, зміцнення законопорядку. Надзвичайно важливою подією було прийняття християнства, яке несло з собою нову культуру й духовність. Християнство, ставши з 988 р. державною релігією, своєю підтримкою й освяченням великокнязівської влади сприяло зміцненню внутрішнього й зовнішнього становища Київської Русі.