1. Вступ………………………………………………………………………...2
2. Діяльність декабристів в Україні. Повстання Чернігівського полку…...4
3. Кирило – Мефодіївське братство. Діяльність і значення………………..8
4. Національний рух 1860-1890 рр.. Громади……………………………...11
5. Національне духовне відродження в Західно - українських землях в I половині XIX ст…………………………………………………………...15
6. Створення та діяльність українських партій в кінці XIX ст. на Західній Україні……………………………………………………………………..23
7. Висновок…………………………………………………………………..29

Діяльність декабристів в Україні.
Далекоглядні російські політики вважали за необхідне провести реформи, тільки по – різному бачили їх. Більшість виступала за еволюційний шлях, меншість – за революцію.
Загальноросійські дворянські революційні організації виникли невдовзі після походу в Європу у війні проти Франції. Їхні учасники на власні очі бачили закордоном вищий рівень економічного та суспільного життя, демократії, більшу освіченість громадян, відсутність кріпацтва. Не випадково саме в середовищі військових формувалися перші гуртки майбутніх декабристів. Вони прагнули поширити свій вплив і на Україну, де стояли потужні війська і де можна було сподіватися на швидку допомогу з – за кордону. Московський «Союз благоденства» відкрив свою філію в Тульчині на Поділлі. Після розпаду цього «Союзу» утворилися Північне та Південне товариства (відповідно в Петербурзі та на Київщині), які керувалися у своїй діяльності програмними документами, відповідно «Руською правдою» полковника Павла Пестеля та «Конституцією» Микити Муравйова. У Звягелі (Новгород – Волинському) було створено Товариство об’єднаних слов’ян.[5; 216]
Товариство об’єднаних слов’ян - таємна політична організація. Заснована на початку 1823 року у Новгород – Волинському колишніми членами Товариства першої згоди – офіцерами А. та П. Борисовими і учасником польського визвольного руху Ю. Люблінським. До складу Товариства об’єднаних слов’ян входили понад 50 офіцерів нижчих чинів із військових частин, що дислокувались на Волині та Київщині. Окрім засновників, найактивнішими членами були Я. Андрієвич, О. Усовський, І .Горбачевський, І. Сухинов, Я .Драгоманов, П. Громницький, Я.Андрієвич, М.Лісовський, В. Бечаснов, І.Іванов, А.Кульмін, О. Пестов, В.Соловйов, О.Тютчев, М. Щепилло. Керівником був П.Борисов , а ідеологами – Ю. Люблінський та І. Горбачевський. Головні засади діяльності Товариства об’єднаних слов’ян відображені у програмних документах – «Клятвенній обіцянці» і «Правилах» 917 пунктів), в основі яких лежала ідея панславізму. Товариство ставило за мету звільнення народів від деспотичної абсолютиської влади й іноземного панування, встановлення республіканського ладу в слов’янських країнах та їхнє об’єднання в федеративний союз. Передбачалося подолання незгод між слов’янськими народами, чітке означення кордонів між національними державами. Кожна з них мала право самостійно вирішувати питання політичного устрою, організації виконавчих органів влади, прийняття основних законів. На чолі федеративного союзу мало постати зібрання представників усіх республік – конгрес – який міг приймати спільні закони. Кожен народ – член федерації, має свою демократичну конституцію, свій уряд і самостійно вирішує всі питання внутрішнього життя. Соціальна програма Товариства об’єднаних слов’ян передбачала знищення кріпацтва. До складу федерації мали увійти Росія, Польща, Молдова, Валахія, Моравія, Богемія, Сербія, Трансільванія, Далмація, Кроація та Угорщина. Щодо українців та білорусів, то їх зарахували до «руського» народу, в чому виявилася обмеженість національної програми та самосвідомості членів. Члени товариства мали намір досягти поставленої мети шляхом військового повстання. У вересні 1825 року на зборах у с.Ліщині на Житомирщині члени Товариства погодилися із пропозицією представників Південного товариства декабристів С.Муравйова – Апостола та М. Бестужева – Рюміна про об’єднання та увійшли до його складу, зберігаючи свою програму і окрему управу. Брали участь у підготовці збройного повстання, проводили агітацію у військах. Під час виступу чернігівського полку вони приєдналися до повстанців, зазнали поразки і були заслані до Сибіру. [3; 866]
І російські, і українські нелегальні організації планували підняти повстання проти царя Олександра І в 1826 році, але раптова смерть останнього в листопаді 1825 року привела до зміни планів. В Росії настав тимчасовий безлад, оскільки присягу її піддані спочатку давали новому імператору, наміснику Царства Польського Костянтину. Коли ж Костянтин відмовився від престолу, то претензії на престол заявив молодший брат Олек5сандра І й Костянтина Микола І (1825 – 1855). Цим вирішило скористатися Північне товариство, яке на свій страх і ризик виступило завчасно. 14 грудня 1825 року (саме з цього часу їх стали називати декабристами)здійснили невдалу спробу державного перевороту. Повстання було придушене в зародку, а його керівники заарештовані. Почалося слідство, яким керував новий імператор Микола І. Нитки повели до Південного т товариство, почалися перші арешти (Пестель та ін.). Тоді інші керівники Південного товариства ( С. Муравйов – Апостол, М.Бестужев – Рюмін) вирішили підняти на повстання Чернігівський полк, який стояв тоді на Київщині. [5с.217 – 218]

Література
1. Греченко В.А. – Історія – Х.:ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 208с
2. Грушевський М. – Історія України. – К.: «Либідь» - МП «Либідь», 1992. – 227с.
3. Довідник з історії України (А – Я): Посібник для середніх загальноосвітніх навчальних закладів / за заг. Ред.. І Підкови, Р.Шуста. – К.: Ґенеза, 2001. – 1136с
4. Дорошенко Д. – Історія України: Для школи й родини. – К.: Освіта, 1993. – 238с.
5. Кульчицький С.В., Мисик Ю.А., Власов В.С. – Історія України. Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2008. – 528 с.
6. Полонська – Василенко Н – Історія України: у 2 т. – К.: - Либідь, 1995. – 608с
7. Петрова І.І. Історія України у схемах і таблицях. – Х.: «Країна мрій», 2007. – 136 с.
8. Сарбей В.Г. – Історія України XIX – початок XX ст. К.: - «Ґенеза», 1994. – 223 с.
9. Щедріна І.Е. Історія України. 7 – 9 кл. – Х.: Країна мрій, 2002. – 120 с.

Колонізаторська політика російського царизму в Україні призвела до зростання протидії цій політиці з боку національно свідомої частини українського суспільства, а також до активізації українського національного руху в усіх його формах, як політичних, так і культурних. У сукупності, ці процеси дістали назву «українського національного відродження кінця XVIII – ХХ ст..» Об’єктивна мета цих процесів полягала в консолідації української нації та відновленні української державності.
Історія українського національного відродження поділяється на три етапи:
- І етап ( кінець 18 – 40 – ві роки ХІХ ст.) – Музейний. Збір документів, що відбивають історичне минуле українського народу, фольклору, предметів старовини, щоб не була втрачена самобутність народу, який знаходиться під тиском імперської культури.
- ІІ етап (40 – ві роки ХІХ ст.. – кінець ХІХ ст.) - Українофільський, культурницький. Відродження української мови, активне її використання в літературі, освіті, театрі тощо, започаткування наукового українського мовознавства, історіографії, фольклористики, широкі дослідження вчених за цими напрямками. Традиційно початком національного відродження нової доби вважають появу в 1798 році «Енеїди» І. Котляревського – першого твору нової української літератури.
- ІІІ етап (кінець ХІХ ст.. – 1917 р.) – Політичний. Створення політичних організацій для реалізації української національної ідеї, самовизначення українського народу. Започаткований діяльністю Кирило – Мефодієвського братства (1846 – 1847 рр.), яке вперше розробило широку політичну програму національно – визвольного руху в Україні.
Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях української державності, матеріальній і духовній культурі, і, насамперед – на українській національній ідеї – усвідомлення самими українцями себе як окремої нації, народу з власною історією, мовою, культурою, власними ідеями, поглядами на майбутнє України.
Основні складові частини української національної ідеї:
- розуміння українцями того, що українська мова – душа народу, одна з головних складових становлення української нації;
- пробудження національної гідності українців, української національної самосвідомості, українського патріотизму;
- перетворення етнічної спільноти на політично свідому націю;
- усвідомлення українцями необхідності національного відродження, створення власної незалежної держави;
- усвідомлення того, в який спосіб можна ліквідувати національне гноблення та утворити свою власну державу;
- чітке усвідомлення про місце і роль українців серед інших слов’янських народів. [7; 112]
Соціальною базою для відродження було українське село, що зберігало головну свою цінність – мову.
Початок українського національного відродження певною мірою спричинила французька революція кінця XVIII ст., що проголосила «права народів». Це стимулювало інтерес до ознак своєї спільноти, таких як фольклор, історія, мова і література.
Національно культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літературно – мовний, театрально – драматичний, історичний

Друга половина ХІХ століття - складний і суперечливий період в розвитку української культури. Незважаючи на великі труднощі й заборони, в усіх сферах української культури відбувався процес національного самоствердження. Українська культура збагатилася видатними досягненнями:
- збільшилася кількість земських шкіл, середніх навчальних закладів, реальних училищ.
- Були засновані Одеський і Чернівецький університети.
- З 1878 року відкритий доступ в університети жінкам.
- Проведено дослідження з механіки і математики, гідродинаміки, теорії пружності, математичної фізики, металознавства, машинобудування, електротехніки. Сформувалася алгебраїчна школа Д.Граве.
- Розпочалися роботи з загальної хімії (Бекетов, Реформатський).
- Створені гідролітак і багатомоторний літак.
- Створено методики акліматизації рослин і тварин (Л.Симиренко).
- Успішно розвивалася філософія (П.Куліш, В.Антонович, М.Паввлик, П.Грабовський, М.Коцюбинський).
- Розроблені методи боротьби з епідеміологічними захворюваннями (Заболотний, Гамалій).
- Значний внесок в науку внесли вчені – ботаніки (Навашин, Лепський), біохіміки (Данилевський), історики (М.Грушевський, А.Єфименко, Д.Багалій, А.Аркас).
- Був підготовлений чотирьохтомний «Словник української мови»
- Виданий трьохтомник «Українська граматика» А.Кримського.
- Створені нові астрономічні обсерваторії, метеорологічні станції, радіологічні лабораторії.
- Продовжилось геологічне вивчення території України, відкриті родовища вугілля, заліза, марганцевих руд.
- Створені шедеври української літератури (І..Нечуй – Левицький, П.Мирний, І.Карпенко – Карий, І.Франко, Л.Українка, О.Кобилянська, М.Вовчок, В.Винниченко та ін.)
- Розквіт української новели.
- Відбулося становлення національної української музики ( М.Лисенко, С.Гулак – Артемівський, П.Сокальський, М.Вербицький, Л.Ревуцький, В.Верховинець та ін.).
- Стали успішно працювати стаціонарні опери в Києві, Харкові, Одесі, музичний театр у Львові.
- Формується національний український стиль в архітектурі (архітектори В.Кричевський, І.Левинський).