1. Вступ стор.3-5
2. Основна частина стор.6-25
3. Висновки стор.24-25
4. Список використаної літератури
Належавши до психологічної школи роману, яку започаткувала англійська письменниця Дороті Річардсон, Вулф застосувала в своїх творах техніку „розкутої свідомості”; значний вплив на неї здійснили психологічні романи Д.Річардсон з циклу „Паломництво”, в яких виразно позначився вплив французького письменника Марселя Пруста, естетичні погляди якого позначені впливом інтуїтивізму, ідеями суб'єктивного сприйняття простору і часу, і особливо мимовільної пам'яті. Переконання в суб'єктивності будь-якого знання, в неможливості для людини вийти за межі власного „Я” і зрозуміти суть собі подібних приводить Пруста до уявлення про людське існування як про „втрачений час”.
Вулф поглиблює прустівській „потік свідомості”, намагаючись відобразити сам процес мислення персонажів роману, відтворити всі їх відчуття і думки, навіть швидкоплинні. Це як розмова душі самої з собою. Олена Златіна в своїй статті пише: „Романи Вулф написані в манері тайнопису душі, „тиші, яка говорить” [4].
Естетичні принципи Вулф формувалися також під впливом ідеалістичної філософії Д.Е. Мура і естетики Роджера Фрая. Вулф вважає, що мистецтво повинно бути цілковито вільним від потреб реальної дійсності. Для неї світ мистецтва – це світ емоцій, багатої уяви, безкінечних асоціацій, це вміння тонко передати миттєве враження і плин часу, безкінечну різноманітність відчуттів. Для Вулф передати реальність – означає зобразити світ почуттів, заставити читача пройнятися настроєм героїв, побачити гру світла, почути симфонію звуків, відчути подув вітру. Е.М. Форстер писав про Вірджинію Вулф: „Вона любила вбирати в себе фарби, звуки, запахи, пропускала їх через свою свідомість, де вони перепліталися з її думками і спогадами, а потім знову виливала їх назовні, водячи пером по папері” [8, 296]. В кожному творі Вулф використовує концепт рухомого часу. Вона ставить визначене завдання-експеримент: зобразити розвиток почуттів героя в часі – з дитинства до юності і потім до старості; показати наскільки несхожа реакція різних людей на одну і ту ж подію, і яку складну низку асоціацій може викликати в людини споглядання незначного предмета; розповісти про долі людей, які розвиваються паралельно, переплітаються лише на мить і розходяться назавжди; крізь призму одного дня показати все життя героя.
1. Аникин Г.В. Михальская Н.П. История английской литературы. – М.: Высшая школа, 1975г. – 528с.
2. Брєдбери М. Вирджиния Вулф. Журнальный зал /Иностранная литература, 2002N12
http://magazines.russ.ru/inostran/2002/12/br31-pr.html
3. Вулф В. Жінки та розповідна література: Бібліотека арт журналу AZH
http://www.lib.azh.com.ua/index2.php?subaction=showfull&id=1196972139&archive=&start_from=&ucat=1&
4. Златина Е. Антитеза суперинтеллектуализма и дезинтеллектуализма // Вирджиния Вулф и её роман „Миссис Дэллоуэй”
http://virginiawoolf.ru/art10.html
5. Ивашева В.В. Литература Великобританки ХХ века. – М.: Высшая школа, 1984г. - 488с.
6. Науменко Н. Рецепція української новели зламу ХІХ-ХХ століть у світлі архетипного аналізу// Вісник Львів УН-ТУ, 2004, Вип.33, 9, 2004р.
http://www.dspace.humanities.org.ua/dspace/bitstream/123456789/237/1/Naumenko.pdf
7. Поваляева Н. О. необходимости своей комнаты: Вирджиния Вулф и проблемы „женской” литературы
http://virginiawoolf.ru/art13.html
8. Форстер Э.М. Вирджиния Вулф /Форстер Э.М. Избранное. – Л.: „Художественная литература”, 1977г. – 376с.
9. Шайтанов И. В.Вулф. „Миссис Дэллоуэй”: модернистский роман. Между викторианством и антиутопией. Английская литература первой трети ХХ века
http://lit.1september.ru/articlef.php?ID=200404306
10. Blackstone B. Virginia Woolf. L., 1962, 48p.
11. Rosenthal M. Virginia Woolf. L., 1979, 270p.
12. Woolf V. A Room of One’s Own. The University of Adelaide Library E-books
http://ebooks.adelaide.edu.au/w/woolf/virginia/w91r/
13. Woolf V. Mrs. Dalloway. A Project Gutenberg of Australia eBook
http://www.gutenberg.net.au/ebooks02/0200991.txt
Творчість Вірджинії Вулф є визначним явищем англійської і світової літератури першої половини ХХ століття. Хронологічно творчість письменниці належить добі модернізму.
Модернізм - загальна назва літературних напрямів та шкіл XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.
З 10-х років ХХ століття з’явились письменники (Д.Г.Лоуренс, Т.С.Еліот, Д.Джойс, В.Вулф), які називали своє мистецтво „сучасним” (modern); звідси і виникають терміни „модернізм” і „модерністи”. Всі ці митці шукають різноманітні форми втечі від дійсності і її актуальних питань, зачиняються в вузькому світі інтимних переживань, особистих проблем. Для них в тій чи іншій мірі характерний песимістичний погляд на людину, абсолютизація світу її внутрішнього стану і емоцій. Їх світогляд опирається на теорії філософів-ідеалістів і вчення Фрейда. Книги модерністів, присвячені дослідженню психіки і внутрішнього світу окремих людей – часто людей ненормальних чи неврівноважених, перетворювалися в своєрідну форму психоаналізу. Не випадково ця література була елітарною. Автори не намагалися орієнтуватися на широке коло читачів.
Висновки
У цій курсовій роботі ми досліджували творчість Вірджинії Вулф, а саме принципи психологічного аналізу та ідейно-художні своєрідності творів письменниці.
Вірджинія Вулф стрімко ввійшла в літературу модернізму як її теоретик. Вона обґрунтувала метод модерністичного письма, показала різницю між реалістами і модерністами, кинула виклик вікторіанству. Експериментальна проза Вірджинії Вулф – частина класичної спадщини літератури ХХ століття. Письменниця, яка так багато думала про традицію, сама зробила чимало для створення традиції сучасного психологічного письма. Розвинувши творче, змінивши, осмисливши і видозмінивши художні заповіти Лоренса Стерна, Джейн Остін, Марселя Пруста, Джеймса Джойса, вона дала письменникам, які йшли за нею, цілий арсенал прийомів, без яких неможливо уявити зображення психологічного і морального вигляду людини в зарубіжній прозі ХХ століття.
Письменниця нанизує ланцюжки витончених емоцій і переживань персонажа, які виникають в той чи інший момент теперішнього часу або випливають завдяки суб’єктивним асоціаціям з минулого. Для Вірджинії Вулф не існує межі часу, минуле настільки ж реальне, як і теперішнє. На її думку, минуле, що збереглося в пам’яті, продовжує жити поруч з теперішнім і має право на художнє зображення в потоці свідомості того чи іншого персонажа. В романах Вулф немає ні зав’язок, ні розв’язок, ні послідовної дії. Найменші деталі душевних рухів напливають одна на одну, старанно фіксуються і визначають вміст книги.
Вулф намагалася передати життя в процесі його безперервного руху, вловити мінливість і хиткість людських емоцій. В тексті своїх книг вона постійно підкреслювала болісне відчуття персонажами невловимих моментів, які швидко зникали.
