ВСТУП 3
1. Поняття позитивного права. 5
2. Ознаки позитивного права. 9
3. Компоненти позитивного права. 13
3.1. Об’єктивне юридичне право. 13
3.2. Суб’єктивне юридичне право. 15
3.3. Юридичний обов’язок. 22
ВИСНОВКИ 24
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА 25

1. Поняття позитивного права.

Найважливішою рисою природного права є його універсальна нормативність, що виявляється в наказовій, зобов'язувальній, імперативній формі його суджень. Ця універ¬сальна наказовість має безособово-авторитарний характер. Тобто, ці норми адресовані до усіх, без винятку правоздатних суб'єктів і закликають відповідати сформульованих у них приписам, тому що ті відповідають вимогам вищої абсолютної справедливості. Ці вимоги категоричні в тому сенсі, що не залишають можливості для сумнівів і коливань. Вони гарантують індивідуальній правосвідомості вищу правоту, якщо її власник буде діяти в належному напрямі .
Позитивне право відрізняється від природного тим, що певні норми поведінки ство¬рюються людьми та владно затверджуються у суспільному житті в якості постійного та імперативного критерію для обов'язкової поведінки. Вони створюються для того, щоб визначати, що юридично дозволено, а що юридично не дозволено. Отримують зовнішній вираз у вигляді законів, юридичних прецедентів та інших джерел. І хоча ав¬тор визнає це утворення штучним, проте, саме воно, на його думку, є постійно існуючим і спрямоване на безперервне вирішення життєвих ситуацій .
Якщо звернутись до виникнення позитивного права, то ми побачимо, що воно скла¬лося при переході людства до цивілізації, коли виникли об'єктивізовані основи для сво¬боди окремої людини - поява надлишкового продукту у вигляді приватної власності та відокремлення індивідів. У результаті цього формується позитивне право, як інституційне, зовні об'єктивоване утворення. Процес формування права виявився пов'язаним із розвитком письменності, закріпленням норм та їх реалізацією у письмових докумен¬тах, так і з розвитком органів влади, набуттям ними нормотворчих та судових функцій. Так, позитивне право саме в силу свого письмового вираження та взаємозв'язку з вла¬дою набуває якості інституційності, впливового нормативно-ціннісного регулятора .

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Алексеев С. С. Право: азбука- теория - философия: опыт комплексного исследования. - М.: «Статут», 1999. - 712 с.
3. Алексеев С. С. Философия права. - М.: Издательство НОРМА, 1999. - 336 с.
4. Алексеев С.С. «Держава і право». -Москва, «Юридична літра», 1996 р. – 482 c.
5. Альчук М.П. Богдан Кістяківський про реальність об’єктивного права / // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 73-78.
6. Бачинін В. А. Філософія права: Підручник. -К.: Ін Юре, 2003. - 472 с.
7. Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 333 с.
8. Загальна теорія держави і права / За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1999. – 237 с.
9. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В, Петришин, Л.В. Авраменко, та ін.; За ред. доктора, юрид. наук, професора, академіка АПрН України М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2010. – 583 с.
10. Кириченко В,М. Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. — К.: Центр учбо¬вої літератури, 2010. — 264 с.
11. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Правознавство. - 2009. - Правова єдність ВАВ. - 792 с..
12. Кулапов В. Л., Малько А. В. Теория государства и права: Учебник. - М.: Норма, 2008. – 394 с.
13. Нерсесянц В. С. Правовое государство, личность, законность. М. - 1997. - - 138 с.
14. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права. – М.: НОРМА – ИНФРА, 1999. – 319 с.
15. Основи держави і права України: Підручник / За ред. проф. В. Л. Ортинського, проф. В. К. Грищука, М. А. Мацька. — К.: Знання, 2008. — 583 с.
16. Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г.Гончаренка. — К.: Український інформаційно-правовий центр. — 2002.- 387 с.
17. Проблеми теорії держави і права. Основи: Курс лекцій - К.: К.І.С., 2008. - 470 с.
18. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. М., 2001. – 421 с.
19. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.
20. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: Підручник. - 3-те видання. - К.: Алерта; ЦУП, 2011.-524 с.
21. Сливка С. С. Позитивістські концепти: філософсько-правовий аналіз. - Л.: ЛьвДУВС, 2006.-160 с.
22. Сливка С. С. Природне та надприродне право: У 3-х частинах. - Ч. 1: Природне право: історико-філософський погляд. - К.: Атика, 2005. - 224 с.
23. Теорія держави і права: модульний курс: Навч. посіб. — К.: Центр учбо¬вої літератури, 2010. — 264 с.
24. Теорія держави та права : [підручник) / [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є.O. Гіда, Є.В. Білозьоров, A.M. Завальний та ін.: зазаг. ред. Є.O. Гіди. - К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011.-576 с.
25. Фуллер Лон Л. Анатомія права: Пер. з англ. Н. Комарова. - Наукове видання. - К.: Сфера, 1999. - 144 с.
26. Циппеліус Р. Філософія права: підручник: Пер. з нім. - К.: Тандем, 2000. - 300 с.
27. Черних Є.М. Діалектична єдність об’єктивного і суб’єктивного права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 32. – К.: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2006.–С. 40-46.
28. Черних Є.М. Місце об’єктивного і суб’єктивного права в структурі права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2004. – С. 49-55.
29. Черних Є.М. Утворення об’єктивного і суб’єктивного права в національному праві України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. – К.: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2005.– С. 68-75.
30. Черних Є.М. Цінність об’єктивного і суб’єктивного права // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 29. – К.: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2005.– С. 89-95.

ВСТУП
Проблемі розуміння права завжди приділялось багато уваги. Спроби дати змістовну відповідь на питання “що таке право?” прослідковуються з глибокої давнини і не припиня¬ються і досі.
Поняття „право” видозмінювалося залежно від конкретно-історичних рамок його існування, позаяк право – це соціальне явище, яке розвивається разом із суспільством. Уже на ранніх історичних етапах людство намагалося усвідомити феномен права і, як наслідок, виникали різні концепції, що пояснювали його сутність, соціальне призначення, закономірності розвитку і форм буття. По мірі ускладнення суспільного життя набувало нових рис як саме право, так і система знань про нього. Сучасна наука про право характеризується розмаїттям різних типів право розуміння, тобто наукового пізнання і пояснення права як своєрідного та відносно самостійного, цілісного системного явища духовного життя суспільства.
Поняття права – найважливіший компонент право¬знав¬ства. Від вірного його розкриття залежать пра¬виль¬на постановка наукових досліджень, а також загаль¬на орієн¬тація юридичної практики. Поняття права – це не застигла категорія, а категорія, що розвивається, в якій відобра¬жаються і історичні традиції, і суспільна ситуація сучасної епохи.
Право – один з головних засобів організованості і порядку у суспільстві. Крім того, право істотно впливає на сам характер суспільного розвитку. Рівень такого впливу залежить від ступеня уособлення у праві демократичних ідей справедливості й свободи людини, її природних прав, узгодженості права із соціальним прогресом.
Існує цілком очевидна теоретична доцільність виділення двох іпостасей праворозуміння - природно-правового та позитивно-правового. Вона дозволяє згладити гостро¬ту багатьох наукових суперечок і ліквідувати ряд непорозумінь, зокрема у галузі прав особи, що виникають виключно на ґрунті відсутності такого розмежування.
Метою даної курсової роботи є аналіз поняття, ознак та компонентів позитивного права. Для досягнення мети сформульовані наступні завдання:
• проаналізувати поняття позитивного права;
• дослідити ознаки позитивного права;
• визначити компоненти позитивного права: об’єктивне юридичне права, суб’єктивне юридичне право, юридичний обов’язок.

ВИСНОВКИ

Таким чином, позитивне право відрізняється від природного тим, що певні норми поведінки ство¬рюються людьми та владно затверджуються у суспільному житті в якості постійного та імперативного критерію для обов'язкової поведінки. Об'єктивне право (право в об'єктивному значенні) - система абстрактних правових норм, що містяться в усіх формальних джерелах права (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, судових прецедентах, правових звичаях та ін.), стосуються персонально не визначеного кола суб'єктів. Суб'єктивне право — це вид і міра можливої поведінки суб'єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави. Наприклад, кожний громадянин України, який досяг вісімнадцятирічного віку, має право брати участь у виборах Президента держави.
Усі норми права в сукупності становлять об'єктивне право і забезпечуються державою як регулятори суспільних відносин. Термін "об'єктивне" означає, що норми права не залежать від індивідуального інтересу (волі) і свідомості суб'єкта права (окрім "автора" цих норм). Водночас норми об'єктивного права не можуть бути здійсненими без суб'єктивного права. Немає норми об'єктивного права без адресатів - суб'єктів, яких вона стосується. Саме із системи норм, що закріплюють суб'єктивні права, складається об'єктивне право.
Ми бачимо безліч аргументів на користь, як позитивного, так і природного права. Тому завданням сучасної науки буде знайти поки не існуючу ідеаль¬ну систему, яка б стояла над усіма відомими проявами права, втілюючи в собі їх перева¬ги. Оскільки кожна з досліджуваних концепцій має свої вади і переваги, то доцільно бу¬де використовувати кожну, залежно від ситуації, де вона буде ефективнішою.