Внимание! JavaScript отключен в Вашем веб-браузере.
Стабильная работа сервиса невозможна! Как включить написано здесь

Курсовая

"Чорноморські козаки у Кримській війні 1853-1856 рр."

Предмет:

История

Язык:

Украинский

Год сдачи:

2013

Страницы:

1,000 грн.

Вступ.
Розділ 1. Кавказ – Кубань як ареал формування військового комплексу чорноморських козаків перед початком Кримської війни.
Розділ 2. Із Кавказу – на кримський фронт: 2-ий та 8-ий пластунські батальйони в оборонних боях за Севастополь
Висновки.
Список джерел та літератури.

Чорноморські пластуни прибули в район Севастополя перших числах вересня, тому буквально «не встигли» прибути район висадки союзницького десанту щоб зустрітися із англійськими та французькими військами у битві на р. Альма 8 вересня 1854 р. , яка стала початком кривавої драми на Кримському півострові.
Російська армія під командуванням князя О. Меншикова зазнала нищівної поразки у першому ж бою із добірними частинами союзницьких військ, тому змушена була відступити 9 вересня до Севастополя . 11 вересня армію під Севастополем підсилили козацькі загони під загальним командуванням генерал-майора Жабокритського, серед яких знаходилися бійці 2-го та 8-го пластунських батальйонів. Але в саме місто, судячи з усього, козаки не вступали. «У въезда в Севастополь их встретил один из выдающихся организаторов обороны города адмирал В. А. Корнилов. Обойдя выстроившихся казаков, В. А. Корнилов спросил, нет ли среди прибывших участников штурма Анапы в 1828 г. Таких оказалось всего двое, довольно пожилых, но еще крепких и бодрых. С интересом В. А. Корнилов рассматривал знамя 8-го батальона с надписью «За отличие при взятии Анапы». Напомнив о славе черноморских казаков, он пожелал им военных успехов и в Севастополе» . І козаки оправдали сподівання героя севастопольської оборони.
Варто сказати, що самовпевненість командного складу розвіялася разом із пороховим димом над Альмою, панувала розгубленість, тому Меншиков вирішує полишити Севастополь. Це мало зрозуміло з огляду на стратегічну перспективу, оскільки Севастополь – основна ціль союзників – залишався без військового прикриття.
Так, вже невдовзі після прибуття козаків у розташування військ О. Меншикова під Севастополем полки виступають у похід в авангарді регулярних частини, що 12 вересня виступили в напрямку Бахчисараю . Скоріше всього, у похід виступив зведений загін козаків, оскільки М. Дубровін пише про 9 сотень, а, як ми пам’ятаємо, у пластунському батальйоні було 7-8 сотень. Більше того, а авангарді військ в напрямку на хутір Мекензі виступала і кавалерія (8 гусарських ескадронів), легка єгерська піхота (15 батальйонів) під загальним командуванням того ж таки Жабокритського . На марші козаки вперше продемонстрували особливості власної тактики і стратегії, напрацьованих у чисельних боях в горах Кавказу: козаки виконували роль розвідників, йдучи в авангарді військ, оскільки могли швидко виявити ворога, залишаючись непоміченими. Очевидно, що навіть недалекоглядне командування регулярної армії помітило перспективи використання пластунських загонів в умовах Криму, так чи інакше схожих на природні умови Кавказьких гір.
У ході маршу війська мали форсувати р. Чорну, через яку був перекинутий один єдиний міст, чого було недостатньо для швидкого просування військ, які проходили неподалік від розташування сил супротивника. Важкий обозний парк №8 із порохом та набоями відстав від темпу просування піхотних полків та кавалерійських ескадронів. Дві сотні пластунів 2-го батальйону отримали наказ прикрити понтонний парк від можливого нападу ворожих кавалерійських роз’їздів . Хоча і повільно, але армійські частини перейшли ріку і продовжили марш до Мекензієвих гір і невдовзі вийшли із небезпечної зони, а обози довгий час не прибували. «Войска ушли далеко вперед, все стихло, а парка не было. Наконец на рассвете вдали показалась длинная вереница повозок с порохом и снарядами. Парк продвигался медленно, лениво, и, не смотря на близость неприятеля, спокойно» (цит.) .
Був ранок 13 вересня, коли козаки почули наближення неприятельських коней, а значить і присутність кавалерії на небезпечно близькій відстані від обозу із військовим майном. Козацький офіцер негайно сповістив начальника обозу про виявлення англійської кінноти, що рухалася в авангарді чисельного загону союзницьких військ прямісінько на парк, що повільно підіймався на Мекензієву гору. Звістка про близькість значної кількості кавалерії викликала паніку в обозі. Прикриваючи відхід навантажених вибухівкою транспортів, козаки зайняли оборону у звичний для себе спосіб – залягли у хащах, природних укриттях тощо, уникаючи прямого вогневого контакту із противником та удару кінноти. На їхні позиції вийшли англійські гусари 8-го полку. Зав’язалася рушнична перестрілка, що тривала до тих пір, поки англійці не підтягли на близьку відстань гармати і не стали поливати козацькі укриття картечними залпами , не даючи висунутися і вести прицільний вогонь. Пластуни змушені були відходити. Але треба віддати їм належне, адже козацька піхота досить довго трималася проти кінноти ворога. За звичайних обставин, дві роти регулярної піхоти (чисельність співставима з чисельністю козацького загону в цій сутичці) не витримали б натиску полку гусарів, озброєних карабінами системи «Енфілд», новими пістолями , та й взагалі переважаючих кількісно. Козаки ж застосували тактику позиційного стрілецького бою, перебували в укриттях, а значить могли вражати самі, залишаючись недосяжними для зброї супротивника та рукопашної кавалерійської атаки. Так вони воювали на Кавказі: залягти, розсипатися, не формувати будь якого строю і прицільно вести вогонь з найбільш можливою інтенсивністю. Це давало навіть малочисельному загону пластунів неабияку перевагу. Безповоротні втрати нам не вдалося з’ясувати, але жоден з авторів досліджень, жоден із очевидців не згадує про них. Чи значить це, що якщо загиблі й були, то не багато? Скоріше всього, що так.
Тим часом в Севастополі прославлені адмірали Корнілов очікували на штурм, що неминуче закінчився б захопленням міста, оскільки гарнізон – малочисельний, укріплень, щоб стримати 60-ти тисячну армію союзників, не існувало, вони тільки будувалися під керівництвом талановитого інженера-фортифікатора Е. Тотлебена . Англо-французькі війська мали всі шанси на успіх. Але, замість негайного штурму південної сторони міста зі сторони Бельбека, де перебували основні сили, вони переходять на північну сторону Севастополя. Чому? Питання уже довгий час обговорюється в колі військових істориків. Але факт є фактом – армія союзників готувалася до штурму Севастополя з півночі.

Вступ

На сучасному етапі розвитку історичної науки дослідження, які стосуються історії українського козацтва, хронологічно обмежуються XVI – XVIII cт., історію козацьких формувань ХІХ ст. історики часто обходять стороною. Проте, з ліквідацією Гетьманщини та інкорпорацією козацького стану до відповідних страт імперського суспільства літопис козацької історії як військових формувань не закінчується. У XVIII ст. у зв’язку із знищенням Кримського ханства та падінням сили Османської імперії, зникла потреба в Запорозькому козацтві, тому воно і було ліквідоване. Але Російська імперія, проводячи політику зміцнення шляхом уніфікації окраїн, в тому числі і України-Малоросії, переслідувала нові експансіоністські цілі. Тому імперська влада пішла на збереження, Чорноморського козацтва – осколку Запорозького війська. Переселені на Кубань задля охорони новоприєднаних територій чорноморці не віддалилися від сфери впливу і контролю імперської влади, що руками козаків-українців продовжувала реалізовувати військово-політичні задачі протягом. Протягом усього ХІХ ст. з Кубані козаки відправлялися у військові походи, історія козацтва як військової організації продовжується і потребує детального висвітлення в історичний літературі. Розробка даної теми необхідна у зв’язку з актуалізацією дослідження українського питання в Російській імперії, особливо ж місця українців у воєнній імперській системі. Окрім того, на фоні детально досліджених військових структур козацтва XVI – XVIII ст. та бойових дій, у яких вони брали участь, актуальним залишаються проблеми використання їх у конфліктах ХІХ, особливості козацької тактики, стратегії, бойової служби тощо. У зв’язку із цим вивчення військової історії Чорноморського козацтва, найбільш українізованої військової організації в межах імперії Романових, виступає на передній план.
Зауважимо, що протягом першої половини ХІХ ст. козацькі військові структури, бойова культура, тактико-стратегічні особливості зазнавали певних змін під впливом контактів чорноморців, переселених на терени Кубані, із сусідніми етносами Кавказу. Відбувалися ці зміни і під впливом ряду ендогенних та екзогенних факторів, що викликали еволюцію традиційної військової культури. Дотримуючись думки про те, що трансформації завершилися до кінця 40-х років ХІХ ст., ми обрали предметом свого дослідження бойові дії Кримської війни 1853–1856 рр. Разом із чисельним контингентом імперських військ у війну були втягнені окремі загони чорноморських козаків, зокрема пластунські батальйони, проблема участі у боях яких і стала об’єктом дослідження. Кримська війна – хронологічно найближча до орієнтовного періоду фіналу трансформаційних процесів, тоді як пластуни – еталон найвищого ступеню використання результатів еволюції військової культури. Задля кращого розуміння проблем участі військових формувань козаків у війни ми спробували описати окремі аспекти сформованого до середини ХІХ ст. збройного комплексу чорноморських пластунів: зброю, екіпірування, елементи тактико-стратегічних дій тощо.
Предмет та об’єкт досліджень обумовлюють часові рамки роботи. Нижня хронологічна грань – кінець 40-х – початок 50-х років ХІХ ст., відносно яких ми намагаємося визначити особливостей бойового комплексу Чорноморського війська. Акцент у дослідженні зроблено на характері служби, тактико-стратегічних особливостях виконання поставлених завдань, практичної реалізації бойових можливостей, що виникли в результаті формування специфічного комплекту озброєння та екіпірування. Верхньою хронологічною межею виступає кінець серпня 1855 р., коли пластунські батальйони, що брали учать в обороні Севастополя, у зв’язку з захопленням міста англо-французькими військами виведені з бойових дій і відправлені на переформування на Кубань.
Робота ґрунтується на використанні писемних джерел, опублікованих у кінці ХІХ ст., а саме: писемних джерел діловодного типу (звіти, доповіді, накази командування), писемних джерел статистичного типу (списки кількості особового складу частин, бойових і небойових втрат, витрачених боєприпасів тощо), писемних джерел особистого походження (листи, мемуари, щоденники). Основний масив джерел вміщений у багатотомні збірники матеріалів. Ключовими, найбільш об’ємними, з точки зору інформативності є: «Материалы для истории Крымской войны и обороны Севастополя: в 5 т.» ; «Сборник донесений о военных действиях и дипломатических бумаг и актов, относящихся до войны 1853-1856 гг.» , де зібрано бойові донесення головнокомандуючого, генералів та вищих офіцерів, листи та спогади учасників т. ін. Цінні відомості про хід Севастопольської оборони можна почерпнути із «Сборника рукописей, предоставленных его императорскому высочеству государю цесаревичу наследнику о севастопольской обороне севастопольцами: в 3 т.» , де зібрано спогади, листи цивільного населення міста. Ряд актових документів та джерел особистого походження внесено О. Жандром до збірника «Материалы для обороны Севастополя и для биографии В. А. Корнилова». Важливою для дослідження є робота безпосереднього учасника і героя оборони Севастополя Е. Толебена «Описание обороны города Севстополя: в 2 т» . Окрім того, для роботи використовувалися спогади генерала Хрущова П. , Анічкова Н. М. , Вейгельта Р. К. та ін. Серед джерел також слід виділити листи протоієрея Лебединцева та відомого хірурга Пирогова М. І. Для дослідження козацького військового комплексу та його трансформації важливим джерелом є «Устав о строевой пехотной службе для Черноморских казачьих батальонов» , «Хроника кавказских войск: в 2-х частях» і т.д.
Об’ємний інформаційний пласт репрезентують джерела, створені і опубліковані англійською стороною: «Letters from the Black Sea during the Crimean War, 1854-1855» , «The story of the campaign of Sebastopol.» та ін. Англійські та французькі матеріали потребують подальшого аналізу для створення бінокулярної картини участі пластунських батальйонів у війні.
Досліджуючи дії козаків 2-го та 8-го пластунських батальйонів у зв’язку із передвоєнним становищем на Кавказі, до передислокації на кримський фронт, опиралися на збірки документів «Движение горцев северо-восточного Кавказа в 20-50 гг.» , «Из истории происков иностранной агентуры во время кавказских войн» . Хоча об’єми опублікованих джерел репрезентують інформаційно потужний пласт даниих, але багато аспектів розвитку козацького бойового комплексу та участі пластунів у Кримській війні відклалися у матеріалах, що зберігаються в архівах Російської федерації.
Особливо важливі джерела, що стосуються безпосередньо військової історії Чорноморського козацтва: «Именной список генералам штаб- и обер-офицерам, нижним чинам и жителям Кубанского казачьего войска убитым, умершим от ран и без вести пропавшим в сражениях, стычках и перестрелках с 1788 по 1908 г.» , «Правила для состава построений и движений в войсках казачьих и иррегулярных частях из мусульман» , «Устав о строевой пехотной службе для Черноморских казачьих батальонов» та ін.
Історіографічна база роботи переважно складається із написаних у кінці ХІХ ст. праць, але вони залишаються актуальними для історичних досліджень, бо вміщують значний масив фактографічного матеріалу, автори оперують широким колом архівних документів, які втрачені для наукових кіл в роки Другої світової війни. Окрім того, у додатках до робіт кінця ХІХ ст. вміщені окремі актові і статистичні джерела та інші документи, які не увійшли у вказані збірки матеріалів і вперше вводяться у науковий обіг авторами. Серед вагомих досліджень відзначимо чотиритомну роботу Богдановича М. І. «Восточная война 1853-1856 гг.» , тритомну «Историю Крымской войны и обороны Севастополя» Дубровіна М. Ф. Як Богданович, так і Дубровін широко охоплюють події Кримської війни, приділяють увагу найдрібнішим фактам і подіям. Для вивчення військових дій на кримському фронті актуальною є робота Зайончковського О. М. «Восточная война 1853-1856 гг. в связи с современной ей политической обстановкой: в 2 т.» . Чимало фактів про участь чорноморських козаків у війні на території Криму приводить Гейрот О. у книзі «Описание Восточной войны 1853–1856 гг.»
Серед радянських дослідників Кримської війни на провідне місце серед дослідників кримської війни посідає Є. Тарле, робота якого «Крымская война: в 2 т.» . Тарле пише про козацтво мало, та його праця допомагає встановити хронологію бойових дій. Окрім роботи Є.Тарле слід згадати книгу «Война 1853–1856 гг. и оборона Севастополя» Горєва Л., працю Бестужева І. В. «Крымская война 1853–1856» та ін.
Також слід згадати окремі роботи, що стосуються історії бойових формувань чорноморських козаків, як от: «Казачьи войска. Опыт военно-статистического описания» Хорошхіна , Абази К. «Казаки. Донцы, уральцы, кубанцы, терцы» , Куценка І. Я. «Кубанское казачество» . Розвиток козацького військового комплексу та окремі епізоди участі пластунів в Кримській війні можна встановити з допомогою робіт Феліцина Є. а також Щербини Ф. Х.
Окремо слід відзначити роботи сучасної української дослідниці козацтва Л. Маленко , з якими можна ознайомитися в он-лайн режимі, а також російського історика Б. Фролова, що зробив спробу дослідити окремі проблемні теми, аспекти озброєння, екіпіровки тощо.
Таким чином, історіографічна спадщина тематики охоплює весь спектр подій Кримської війни. Але до цього часу не проведено дослідження, що присвяченого проблемам участі чорноморських козаків у боях за Севастополь. Праці загального, описового, фактограічного характеру містять немало свідчень про участь козаків у Севастопольській обороні, але щоб скласти цілісну картину бойового шляху пластунів у складі гарнізону необхідно аналізувати весь комплекс історичних праць про війну 1853-1956 рр., адже автори, як правило, приділяють увагу регулярним військам, матросам, діям командуючих тощо, згадуючи пластунів. Помітним є і той факт, що сучасних робіт щодо проблем Східного конфлікту майже немає, тому фундаментальними залишаються об’ємні праці дослідників, написані в кінці ХІХ ст., але необхідно враховувати особливості методології та ідеологічних орієнтирів їх авторів.
Метою роботи є актуалізація історії українського козацтва через призму висвітлення особливостей військового комплексу, тактики, стратегії, бойового використання пластунських батальйонів в умовах Кримської війни 1853–1856 рр. як результат синтезу військових культур у локальних межах Кубань–Північний Кавказ. На дослідженні сформованого типу воїна, його відмінностей від регулярної армії, військово-культурних особливостей пластунських формувань в оборонних боях зроблений акцент у дослідженні.
Зосереджуючись на повноцінному використанні джерельної бази та вивченні проблеми, визначені такі цілі роботи:
• з’ясувати основні фактори впливу на еволюцію козацького військового комплексу;
• встановити особливості впливів горської військової культури на екіпірування та озброєння Чорноморських козаків в середині ХІХ ст.;
• визначити роль козацьких формувань у дезорганізації планів англо-французького командування та переорієнтації передвоєнних планів бойових дій союзників з кавказького фронту на кримський;
• виявити особливості козацького бойового комплексу у війні 1853–1856 рр.
• проаналізувати участь в обороні Севастополя пластунських батальйонів як особливого типу військових формувань – специфіка бойового використання і завдань;
• оцінити роль пластунських батальйонів як військових формувань в боях на Кримському півострові.
Мета і цілі обумовлюють структуру роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку джерел та літератури. У першому розділі увага зосереджена на дослідженні факторів впливу на військову культуру, що призвело до її трансформації, а також результатах еволюційних процесів в середині ХІХ ст. На основі комплексу джерел встановлено, що англо-французьке командування намагалося реалізувати плани розгортання бойових дій на Кавказ. У розділі доводиться, що козаки відіграли не останню роль у зриві стратегічних замислів союзників, подавивши разом із регулярною армією активні дії горських племен, що були інспіровані європейськими агентами. Після відвернення загрози десантування союзницьких військ на кавказькому фронті, 2-ий та 8-ий батальйони пластунські були передислоковані на кримський фронт. Про участь пластунів в обороні міста і йдеться в другому розділі: ведеться дослідження використання сформованого військового козацького комплексу пластунами в боях за Севастополь, встановлюється роль чорноморців як специфічних військових формувань з особливою військовою культурою у війні.

Таким чином, проведений нами аналіз бойового комплексу Чорноморських козаків, що складається із екіпірування, холодної та вогнепальної зброї, а також тактико-стратегічні особливостей ведення бою, дозволяє зробити ряд висновків. Так, козацько-пластунська військова культура, що почала формуватися з початку ХІХ ст., набула свого завершального вигляду у 40-50 рр. ХІХ ст. Основою сформованого збройно комплексу та способу ведення бою була традиційна культура народів Кавказу, в якій втілилися реалії природно-кліматичних, та бойових умов території, етнічно-традиційних особливостей. Штучно перенесені на простори Кубані козацькі військові особливості ХVIII cт. стали субстратом вживляння бойової специфіки місцевих етносів, що не сприймалася чорноморським військом як чужа, інокультурна, оскільки відповідала потребам трансформації власного бойового комплексу відповідно до умов і особливостей зони конфліктів із горськими племенами. Нові хвилі переселенців на Кубань вливалися в трансформаційні процеси традиційних елементів козацьких структур, оскільки зміни обумовлювалися практичними міркуваннями. Уявний конфліктний кордон, що сформувався між Кубанню і Кавказом не став непроникним для військових впливів горських народів на військове спорядження, зброю, техніку володіння нею і тактико-стратегічні прийоми та сферу застосування.
Найповніше горські військові традиції та бойовий комплекс проникли в пластунські батальйони, де стали основою формування особливого типу бійця іррегулярного війська, здатного виконувати різнопланові бойові завдання. Стратегія, тактика, екіпірування пластунів стали не тільки результатом інфільтрації горського бойового комплексу і ряду духовних цінностей на власний традиційний субстрат, але і проявом впливу локальних природно географічних умов ареалу Кубань – Кавказ. Увесь цей комплекс екзогенних та ендогенних факторів вплинув на формування легкого піхотинця-універсала, фізично розвинутого, ініціативного, креативного, здатного виконувати широкий спектр бойових задач.
Так, ми дійшли думки, що серед військового командування союзницьких військ існували плани військових дій, що на перший план ставили бойові дії не в Криму, а на Кавказі, що підтверджується спробою активізації етнічно-визвольної боротьби серед горських народів як засобу боротьби проти імперії. Військова активність горців як результат цих спроб була подавлена успішними діями чорноморських козаків під проводом Я. Кухаренка, у яких брали участь і 2-ий та 8-ий пластунські батальйони. Невдала спроба перенести акцент на Кавказ переорієнтувала союзників на вторгнення в Крим та знищення чорноморського флоту, що стало б фундаментом домінування англо-французької ескадри на морі. Під час мобілізації військових підрозділів на фоні загострення військової обстановки у Крим були передислоковані разом із іншими частинами для протистояння агресії англо-французьких експедиційних військ і 2-ий та 8-ий пластунські батальйони. Бойовий шлях їх ми і намагалися прослідкувати на основі опублікованих джерельних матеріалів як приклад використання "готового" військового комплексу в умовах масштабної війни за участю регулярних армій. Війна спричинила «винесення» козацько-горської військової культури за межі зони її формування і застосування, що дозволило, аналізуючи участь козаків у боях на Кримському театрі війни, встановити ступінь різниці між способом ведення бою армією і іррегулярними формуваннями пластунів і особливості бойового комплексу козаків як результату засвоювання і трансформації інокультурного досвіду.
Відображення в офіційних документах (хоча і фрагментарне) участі козаків в обороні Севастополя уже є своєрідним маркером їх ролі в оборонній операції, відмінності від решти особового складу гарнізону, оскільки вони не розчинилися у масі війська, не загинули у перші тижні оборони, були одним із символів «хитрого ворога» для ряду французьких газет. Варте уваги, що батальйони були виведені на переформування в наслідок бойових втрат у ході інтенсивних боїв після здачі Севастополя, оскільки козаки знаходилися на передовій постійно, бо не існувало еквівалентного армійського підрозділу, здатного по своїм якостям повноцінно замінити пластунів – розвідників, диверсантів, спостерігачів, стрільців-снайперів, у чому переконує навіть простий описовий аналіз бойових дій. І командування гарнізону швидко розібралося у можливостях козаків-пластунів – вони несли службу на передових позиціях постійно, та ще й виконували інші бойові завдання: збір оперативної інформації у ворожому таборі та на артилерійських батареях, диверсії та захоплення полонених тощо, дозорно-аванпостна служба. Крім того, пластуни 2-го батальйону брали участь у польовій битві – під Балаклавою, де розбили ескадрон французької кавалерії. Але при цьому – втрати їх порівняно не великі, що ми пояснюємо тактико-стратегічним факторами та особливостями військової культури – тактико-стратегічний комплекс відмінний від "правильного бою" та лінійної тактики регулярних військ. У козацькому стилі яскраво виражені результати впливу Кавказу, що, разом із власними надбаннями військової культури, традицій виховання молодого покоління та відсутності упередженого ставлення до практично корисних надбань чужої культу та втіленням цього в реаліях бойового життя стало запорукою успіху козаків під Севастополем, не дивлячись на втрату майже всього особового складу контингенту. Пластунів ми вважаємо бійців, що використовують модерні тактично і стратегічно грамотні прийоми: розсипний стрій; стрілецький «ланцюга» та розсипний стрій замість лінійних формувань «по уставу», що не відповідали розвитку легкої вогнепальної зброї та артилерії; використання природніх та штучно створених укриттів (ложементів, секретів), засідок, коли ворог чисельно переважає, маскування під час бою, чого регулярні війська взагалі не застосовували. Козаки покладалися на вогнепальну зброю і переваги екіпірування, набуті уміння і досвід, ініціативність, проявляли як обережність у ході вилазок, розвідки, так і навальність дій, що перейняли вони від горських народів, які ті ж методи використовували у набігах на Чорноморську кордонну лінію.
Саме тому козацькі дії заслужили високу оцінку сучасників , дослідників , військових спеціалістів , як часто йменують пластунів «козацьким спецназом» . Специфіка використання горського військового комплексу, проблема співвідношення власного і запозиченого, окремі деталі боїв за Севастополь та участі в них козаків потребують подальшого висвітлення для повноцінного відтворення української військової історії ХІХ ст. з урахуванням проблемних та дискусійних питань.

Для приобретения данной работы вначале зарегистрируйтесь и пополните баланс на 1000.00 грн.

Также Вы можете заказать написание уникальной работы у наших Исполнителей.

Волинський Владислав (Historian22)

(0)

Внимание! Файл работы будет доступен для скачивания сразу после оплаты. Работа проверена администрацией сервиса: вся информация (содержание, введение, заключение, список использованной литературы, фрагмент работы, количество страниц и т.д.) соответствует действительности

Служба поддержки:

"Чорноморські козаки у Кримській війні 1853-1856 рр."

0 (800) 357-234