Вступ
1. Поняття політичної еліти
2. Сучасні концепції політичних еліт
3. Функції політичної еліти
4. Типологія політичних еліт
5. Шляхи формування політичних еліт
Висновки
Список використаних джерел

У своєму першопочатковому значенні термін «еліта» не містить нічого антидемократичного й широко використовується у повсякденній мові, наприклад, коли йдеться про елітне насіння, елітну худобу тощо. Однак вживання цього терміна стосовно людей надає йому недемократичного відтінку, оскільки передбачає переважання одних людей над іншими завдяки наявності у них якихось особливих позитивних рис. Вже сама наявність таких рис не може вважатися безумовним фактом, до того ж людям взагалі важко дається визнання переважання над собою когось іншого. Тому теорія еліт має немало опонентів, причому не тільки з числа послідовних демократів, а й узагалі серед людей із почуттям власної гідності.
Та хоч би як там було, поділ будь-якого суспільства на тих, хто править, і тих, ким управляють, є незаперечним фактом. Причому стосовно політичних еліт ідеться не про управління взагалі, а саме про політичне керівництво та управління, яке здійснюється особливою, більш-менш сталою за своїм складом і згуртованою групою людей з опорою на політичні норми й силу державного примусу. Називати цю групу можна по-різному: політичною елітою, політичним класом (Г. Моска), панівним класом тощо [3, с. 175].
Найпоширенішими підходами до пояснення феномену політичних еліт у політології є ціннісний і функціональний. Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми. Еліта таким чином видається за найціннішу частину суспільства, панівне становище якої відповідає його інтересам.
Як стверджують прихильники ціннісного підходу, формування еліт є не стільки результатом жорсткої боротьби за владу, скільки наслідком природного відбору суспільством найцінніших представників. Елітарність закономірно випливає з рівності можливостей людей і не суперечить сучасній представницькій демократії. Соціальну рівність треба розуміти як рівність можливостей людей, а не їхнього соціального статусу. Оскільки люди нерівні за фізичними та інтелектуальними даними, за своєю життєвою енергією та активністю, то саме суспільство зацікавлене в тому, щоб добирати для керівництва найкращих. Сама ж еліта має бути моральним взірцем для інших і викликати до себе повагу. Справжня еліта не владарює, а керує масами з їх добровільної згоди, яка виражається на вільних виборах.

Список використаних джерел

1. Горлач М. І. Політологія: наука про політику. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 836, с.
2. Кухта Б. Політичні еліти і лідери. - Львів : Кальварія, 1996. - 221 с.
3. Логвина В. Л. Політологія. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 303 с.
4. Погорілий Д. Є. Політологія. - К.: Центр учбової літератури: "Фірма "Інкос", 2008. - 429, с.
5. Політологія /За ред. О .В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - Вид. 2-ге, перероб., доповн. - К.: Академія, 2003. - 526, с.
6. Політологія /Микола Гетьманчук, Віктор Грищук, Ярина Турчин; за заг. ред. М. П. Гетьманчука. - К.: Знання, 2011. - 415 с.
7. Політологія /Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін.; За ред. Федіра Кирилюка,. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 2004. - 775 с.
8. Політологія. Академічний курс /Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: ВД "Ін Юре", 2006. - 519 с.
9. Рудич Ф. М. Політологія. - К.: Либідь, 2006. - 477, с.
10. Цюрупа М. В. Основи сучасної політології. - К.: Кондор, 2009. - 349, с.
11. Шляхтун П. П. Політологія: історія та теорія. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 471 с.
12. Юрій М. Ф. Основи політології. - К.: Кондор, 2003 2009. - 338 с.

Вступ

Інтерес до феноменів політичної еліти і політичного лідерства та первісні спроби їхнього тлумачення сягають глибокої давнини. Систематичне осмислення, найвищий рівень обґрунтування та практичне застосування теоретичних узагальнень щодо них припадають на XX cт. Висновки вчених-політологів, а також суспільно-політична практика виникнення й функціонування політичних еліт і політичного лідерства засвідчують, що вони - реальність нинішнього і, вірогідно, наступних етапів розвитку людської цивілізації.
Починаючи з XII ст., термін „еліта” використовували для позначення товарів вищої якості, а згодом - у сфері суспільного життя для вирізнення груп „кращих” людей - вищої знаті, духовенства, військових.
Політична еліта (франц. elite - краще, відібране, вибране) - самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов´язаних з використанням державної влади або впливом на неї.
Елітизм як напрям політичної думки склався наприкінці XIX - на початку XX ст. Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, - еліта (від франц. elite - краще, добірне, вибране). Починаючи з XVII ст. цей термін вживається спочатку для позначення товарів найвищої якості, а згодом і для виокремлення у структурі суспільства «обраних людей», передусім вищої знаті.
Тема: „Політологія еліти”.

Висновки

Політична еліта - самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов´язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Еліта є більш або менш згуртованою групою, об´єднаною не тільки спільністю професійного статусу й соціального становища, а й елітарною самосвідомістю, сприйняттям себе особливою верствою, покликаною керувати суспільством. Головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності. На персоналізованому рівні ці функції виконує політична еліта.
Політична еліта не є соціально однорідним утворенням. Вона внутрішньо диференційована і має складну структуру, яку складають різні типи й види еліт, що дає право говорити про неї у множині.
За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поділяються на традиційні й сучасні. Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військова доблесть, релігійні заслуги тощо. Відповідно, до сучасних еліт належать підприємці, освічені політичні лідери, представники науково-технічної інтелігенції, мистецтв тощо, але не всі, а лише ті, хто безпосередньо чи опосередковано займає владні позиції або має можливість істотно впливати на прийняття політичних рішень. За змістом діяльності і функцій політична еліта поділяється на партійну, воєнну, адміністративну та ідеологічну, а за способом формування - на закриту й відкриту.
У сучасній політології виокремлюються дві основних системи відбору політичних еліт: антрепренерська і система гільдій. Розрізняються вони залежно від того, хто, як і з кого здійснює відбір, якими є порядок і критерії відбору, наскільки широке коло селекторату.