Внимание! JavaScript отключен в Вашем веб-браузере.
Стабильная работа сервиса невозможна! Как включить написано здесь

Диплом

"Доказування як процес встановлення справедливості у сучасному кримінальному провадженні"

Предмет:

Уголовный процесс

Язык:

Украинский

Год сдачи:

2015

Страницы:

100

250 грн.

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 7
1.1. Поняття та коло суб’єктів, які беруть участь у кримінально-процесуальному доказуванні 7
1.2. Класифікація суб’єктів, які беруть участь у кримінально-процесуальному доказуванні 14
Висновки до Розділу 1. 23
РОЗДІЛ 2. ДОКАЗУВАННЯ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 24
2.1. Діяльність суб’єктів обвинувачення по доказуванню у кримінальному процесі 24
2.2. Діяльність суб’єктів сторони захисту по доказуванню у кримінальному процесі 37
2.3. Діяльність суду по сприянню у доказуванні сторонами на стадії досудового розслідування 49
Висновки до Розділу 2. 55
РОЗДІЛ 3. ДОКАЗУВАННЯ НА СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ 57
3.1. Діяльність суб’єктів сторони обвинувачення по доказуванню на стадії судового розгляду 57
3.2. Діяльність суб’єктів сторони захисту по доказуванню на стадії судового розгляду 66
3.3. Діяльність суду по оцінці та перевірці доказів 73
Висновки до Розділу 3. 86
ВИСНОВКИ 89
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 93

Вагомий внесок у дослідження наявних проблем доказування й визначення кола та класифікації суб'єктів зроблено багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими: Ю. Аленіним, С. Альпертом, М. Бажановим, В. Бахіним, О. Бауліним, О. Білоусовим, Т. Варфоломєєвою, О. Горбачовим, В. Гончаренком, Ю. Грошевим, Г. Горським, А. Дубинським, П. Елькінд, М. Жогіним, В. Зеленецьким, З. Зінатулліним, А. Іщенком, Л. Карнєєвой, В. Коноваловой, В. Кузьмічовим, М. Кузнецовим, О. Ларіним, П. Лупинською, В. Лисиченком, В. Лукашевичем, Є. Лук'янчиковим, В. Маляренком, О. Михайленком, П. Михайленком, М. Михеєнком, В. Нором, Г. Омельяненком, Д. Письменним, М. Погорецьким, В. Савицьким, Н. Сібільовою, З. Смітієнко, С. Стахівським, М. Строговичем, В. Тертишником, Ф. Фаткулліним, В. Шибіком, М. Шумилом та ін.
У процесуальній літературі поняття доказування визначається по- різному. Зокрема, відомий науковець В. Нор вважає, що це діяльність органів розслідування, прокурора та суду, а також інших учасників процесу, яка здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на збирання, закріплення, перевірку й оцінку фактичних даних (доказів), необхідних для встановлення істини у кримінальній справі [52, с. 74-75].
Дослідник М. Костін трактує доказування як діяльність учасників кримінального процесу щодо збирання й дослідження доказів або самих предметів безпосереднього пізнання як шуканих фактів, яка своїм призначенням має встановлення істини і відбувається у відповідності з передбаченими законом правилами [41, с. 36].
О. Ларін вважає, що доказування - це здійснювана в особливих, встановлених законом формах складна діяльність слідчого, прокурора, суду, а також залучених чи допущених ними інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка полягає в дослідженні фактів для пізнання істини про вчинений (чи підготовлюваний) злочин і пов'язаних з ним обставин із метою досягнення визначених законом завдань кримінального судочинства [42, с. 82].
На думку В. Фаринник, доказуванням є процесуальна діяльність указаних в законі органів та осіб, яка полягає у визначенні можливих слідчих версій, збиранні, перевірці й оцінці доказів та їх джерел за цими версіями, а також в обґрунтуванні достовірних висновків для встановлення об'єктивної істини у справі [83, с. 110].
М. Михеєнко зазначає, що доказування - це діяльність суб'єктів кримінального процесу щодо збирання (формування), перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування [48, с. 117]. Позиція М. Михеєнка, на наш погляд, є найприйнятнішою.
Водночас, слід погодитись із зауваженнями стосовно неї С. Стахівського, який доводить, що термін «формування певних тез» є не цілком вдалим, і пропонує уточнити його, замінивши на конкретніший за змістом термін «прийняття процесуальних рішень». Учений небезпідставно вказує на те, що в запропонованому М. Михеєнком визначенні бракує важливої ознаки

ВИСНОВКИ

Результати цього дослідження дали можливість сформулювати ряд висновків, які були детально викладені в роботи. Необхідність визначення доказування, як процесу встановлення справедливості у сучасному кримінальному провадженні обумовлена як вимогами Конституції України та КПК України, так і потребами правозастосовчих органів.
1. Аналіз думок процесуалістів надав можливість визначити поняття кримінально – процесуального доказування як діяльність, яка включає не тільки формування (збирання) та перевірку доказів, але й оцінку доказів та їх процесуальних джерел, тобто є поєднанням практичної та розумової діяльності суб’єктів кримінального процесу.
Кримінально-процесуальне доказування – це передбачена законом діяльність суб’єктів кримінального процесу, а також інших учасників, які наділені таким правом або на яких покладено такий обов’язок, по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації).
Зміст кримінально-процесуального доказування охоплює два види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне та процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі.
2. Аналіз норм кримінально-процесуального законодавства України надав можливість суб’єкти доказування класифікувати на дві групи. Перша група суб’єктів доказування (особи, які провадять розслідування, судовий розгляд і здійснюють прокурорський нагляд у кримінальному судочинстві). Друга група суб’єктів доказування (обвинувачений, потерпілий, захисник та інші) беруть участь у доказуванні для захисту своїх інтересів або захищають чи представляють інтереси інших осіб.
3. Орган дізнання та слідчий є основними суб’єктами доказування на стадії досудового розслідування.
Слідчий зобов’язаний провести об’єктивне розслідування та вжити заходів по розкриттю злочину, встановленню об’єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодуванню заподіяної злочином шкоди, виявленню та усуненню причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпеченню правильного застосування закону.
4. Донедавна складалася ситуація, коли на органи дізнання покладався обов'язок виявляти та запобігати злочинам, але належного правового механізму виконання даного завдання не передбачалося. Проблема полягає в тому, що, надаючи зазначені вище права, закон не регламентує порядок їх реалізації та забезпечення належного закріплення віднайдених при цьому фактичних даних. Виникла ситуація, коли одні й ті самі права, за допомогою яких вирішуються дані завдання, викладаються в різних законодавчих актах. Зустрічаються повторення та протиріччя.
5. За начальником слідчого підрозділу та прокурором має бути закріплено не право давати слідчому та особі, яка провадить дізнання, обов’язкові до виконання вказівки, а право вносити свої пропозиції з розслідування та відміняти незаконні рішення, пов’язані зі збиранням або дослідженням доказів.
6. Обов’язок доказування у широкому розумінні прокурор виконує в силу вимог ст. 25 КПК України. Прокурор збирає, перевіряє і оцінює докази на всіх стадіях кримінального процесу, прагнучи досягнення об’єктивної істини. У вузькому розумінні прокурор здійснює покладений на нього обов’язок довести висунуте обвинувачення лише в суді, де він підтримує перед судом державне обвинувачення.
7. У ст. 65 КПК України, де визначається поняття доказів, сказано, що доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту цієї норми прокурор не встановлює обставини предмета доказування, що є не припустимим в силу його повноважень. Тому до визначення поняття доказів усе ж варто включити прокурора для усунення різноманітних колізій із цього питання в практичній діяльності.
8. На стадії судового розгляду усі учасники (суб’єкти) процесу доказування діють в умовах, коли всі рішення, які можуть вплинути на хід і результати доказування, а також рішення, в яких виражається підсумкова оцінка доказів, приймаються винятково судом.
Роль суду як суб’єкта доказування на етапі судового розгляду полягає головним чином у аналізі й оцінці доказів, які він проводить за допомогою учасників судових дебатів. Як правило збирання доказів суд не проводить, хоча це і допускається (наприклад, витребування документів тощо). Судді, на відміну від інших учасників процесу, до моменту розгляду справи в суді, не мають остаточно сформованої думки по справі.
9. У статтях 75, 76 КПК України вказано, у яких випадках повинно бути призначене проведення експертного дослідження. На нашу думку, варто їх доповнити положенням такого змісту: експерт повинен залучатись у всіх випадках пов’язаних з виявленням, вилученням чи фіксацією об’єктів, які в майбутньому можуть мати доказове значення для розслідуваної справи.
Також в законі доцільно більш детальніше визначити порядок виклику, допиту експерта, а також наслідки у разі неявки його до слідчого без поважних причин.
10. Кримінально-процесуальне законодавство України не дало вичерпного переліку способів збирання доказової інформації захисником, вказавши на право збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, і перерахувавши окремі з них.
В КПК України слід передбачити право обвинуваченого та його захисника складати письмовий висновок захисту, який повинен підлягати обов’язковому приєднанню до матеріалів кримінальної справи. Він може містити дані про обставини вчиненого злочину, як вони відомі стороні захисту; обставини, які виключають та пом’якшують відповідальність обвинуваченого; показання обвинуваченого в свій захист та їх оцінку захисником з вказівкою доказів, на які посилається сторона захисту; оцінку захисником обвинувальних доказів; дані про порушення прав та законних інтересів обвинуваченого; дані про недоліки досудового розслідування, протиріччя у кримінальній справі; позицію сторони захисту тощо. Це, по-перше, пом’якшить обвинувальний нахил розслідування кримінальної справи; по-друге, виключить попереднє формування думки суду з обставин, викладених в обвинувальному висновку.

Для приобретения данной работы вначале зарегистрируйтесь и пополните баланс на 250.00 грн.

Также Вы можете заказать написание уникальной работы у наших Исполнителей.

Макарова Тетяна (Wroslava)

(4.72)

Внимание! Файл работы будет доступен для скачивания сразу после оплаты. Работа проверена администрацией сервиса: вся информация (содержание, введение, заключение, список использованной литературы, фрагмент работы, количество страниц и т.д.) соответствует действительности

Служба поддержки:

"Доказування як процес встановлення справедливості у сучасному кримінальному провадженні"

0 (800) 357-234