ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД НЕПОВНОЛІТНІХ 7
1.1. Адміністративно-правовий статус неповнолітнього в Україні 7
1.2. Норми, що регулюють відносини у сфері забезпечення прав та свобод неповнолітніх 15
РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ 24
2.1 Порядок та особливості притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх 24
2.2 Діяльність компетентних органів у питаннях притягнення неповнолітніх до адміністративної відповідальності 37
РОЗДІЛ 3 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 42
3.1 Проблемні питання адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх в Україні 42
3.2 Адаптація адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх до стандартів ЄС 46
ВИСНОВОК 60
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 63
1.1. Адміністративно-правовий статус неповнолітнього в Україні
Правовий статус неповнолітнього в законодавстві Україні має різне тлумачення, так зокрема в теорії права при розкритті правового статусу неповнолітніх осіб вживаються різні визначення: діти, неповнолітні, молодь.
Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН «Про права дитини» зазначається, «Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше». У нормах Конституції нашої держави також вживається термін «діти», зміст якого повністю аналогічний змісту зазначеного документу. Так, в ст. 52 зазначено – «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.» [2,c. 24].
Адміністративне законодавство України також оперує поняттям «неповнолітній», виокремлює особливості його відповідальності, заходів адміністративного впливу, хоча і встановлює завищені вікові обмеження - від 16 до 18 років . Так, проведений аналіз окремих статей Кодексом України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 № 8073-X (далі по тексті КУАП) свідчить про те, що особа може бути суб'єктом адміністративного проступку лише по досягненні нею відповідного віку, з якого вона, на думку законотворців, на момент скоєння проступку повинна володіти відповідним рівнем свідомості, фізичного та психічного розвитку, що дозволяє їй правильно оцінити суспільну значимість і сенс вчиненого правопорушення. Враховуючи цей факт, згідно зі ст. 12 КУАП «Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку», а іноді - лише тоді, коли особа досягла повноліття - 18 років (наприклад, ст. 270, 211(1) КУАП тощо). Як бачимо, не будь-яка особа, яка скоїла адміністративний проступок, визнається відповідним його суб’єктом з точки зору складу цього проступку [4,c. 30-35].
Діти — це особлива категорія громадян, які через свій недостатній фізичний, психічний та морально-психологічний розвиток потребують особливої уваги суспільства і держави. Саме тому права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб (дітей) посідають чільне місце у дослідженнях та працях різних авторів. Наприклад, О.Ф. Скакун - професор, доктор юридичних наук, член-кореспопдент Академії правових наук України, заслужений юрист України, розуміє поняття «прав дитини» як можливості (свободи) дитини, необхідні для її існування, виховання та розвитку. Також не можна не погодитись з тезою автора про те, що «права дитини» є складовою поняття «права людини». І.І. Котляр також розглядає права дитини через призму системи прав людини та категорично критикує положення та точки зору, що права дитини самостійні відносно прав людини. Процес виділення прав дитини в особливу сферу людської пізнавальної і суспільної діяльності почався через кілька сторіч з часу введення поняття «права людини».
Адміністративні ж права дитини виражають найважливіші зв'язки неповнолітніх із органами державного управління та створюють фундамент для становлення і розвитку інших прав та обов'язків, а також виступають складовою частиною таких прав [10,c. 38]..
Неповноліття як юридичний факт-стан істотно позначається на регламентації правового статусу неповнолітніх у праві взагалі та в окремих його галузях зокрема. Г.М. Міньковський, А.П. Тузов наголошували, що реалізація, зокрема кримінально-правових положень, пов'язана з віком й обумовлена особливостями особи неповнолітнього та його соціальним становищем. Такий вплив знаходить своє вираження через встановлення певних обмежень щодо участі у правовідносинах або навіть повного невизнання неповнолітніх як суб'єктів ряду галузей. При цьому міра обмежень враховує аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості особи. У будь-якому разі правовий статус неповнолітніх включає правові положення стосовно прав людини, закріплені в основних міжнародно-правових актах (Конвенція ООН “Про права дитини”, ст. 2 Закону України “Про охорону дитинства”). У статті 1 Конвенції про права дитини говориться, що “підлітком або дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-літнього віку, якщо за законом, застосованому до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше”. Використавши “неповноліття” як характерну ознаку виду, у рамках кримінально-процесуального статусу особи необхідно відокремлювати кримінально-процесуальні статуси повнолітніх та неповнолітніх осіб. Останній буде відрізняти, а разом з тим об'єднувати усіх неповнолітніх у кримінальному процесі, визначати їх особливе процесуальне становище. Ця особливість, як зазначає О.Х. Галімов, полягає зазвичай у тому, що можливість участі неповнолітніх у судочинстві в якості якого-небудь суб'єкта визначається відповідно до психологічного, а не вікового критерію, а також у тому, що власні права вони реалізують за допомогою представників [18].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бахрах Д. Н. Индивидуальные субъекты административного права / Д. Н. Бахрах // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 16–24.
2. Ющик О. І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні / Ющик О. І. – К., 2007. – 192 с.
3. Тищенко Н. М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути их совершенствования / Тищенко Н. М. – Х., 1998. – 268 с.
4. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР / Витрук Н. В. – М.: Юр. лит, 1985. – 89 с.
5. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / Скакун О. Ф. – Харків: Консум, 2001. – 655 с.
6. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // (поточна редакція – тлумачення від 15.05.2014) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
7. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-VI // (поточна редакція від 11.08.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3773-17
8. Коваль Л. В. Административное право: Курс лекций / Коваль Л. В. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
9. Матузов Н. И. Личность, права, демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1982. – 292 с.
10. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Кодекс від 07.12.1984 № 8073-X // (поточна редакція від 11.08.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.
11. Теория государства и права / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 354 с.
12. Конституция общенародного государства: Вопр. теории (Сб. статей / Под ред. П.Ф. Ильичева, Д.А. Керимова). – М., 1989. – 289 с.
13. Кучинський Б.П. Личность, свобода, право / Кучинський Б.П. – М., 1998. – 217 с.
14. Бахрах Д.Н. Административное право: Учеб. для вузов / Бахрах Д.Н. – М., 1996. – 140 с.
15. Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України : Закон України від 05.02.1993 р. // (поточна редакція від 01.01.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2998-12.
16. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства : Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-VI // (поточна редакція від 11.08.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3773-17.
17. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон України від 08.07.2011 р. № 3671-VI // (поточна редакція від 29.11.2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17.
18. Про додаткові заходи по реалізації прав людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання: Указ президента України від 15.06.2001 р. № 435/2001 // (поточна редакція від 29.10.2003) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435/2001.
19. Бережнов А.Г. Право личности. Некоторые вопросы теории / Бережнов А.Г. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 195 с.
20. Куценко В.И. Региональные особенности развития социально-культурной сферы / Куценко В.И. – К., 1984. – 247 с.
21. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 19 декабря 1966 г.; Итоговый документ Венской встречи представителей государств-участников совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 15 января 1989 г.; Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. М., 1990. –104 с.
22. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III // (поточна редакція від 04.07.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
23. Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження і покарання: Міжнародний документ від 10.12.1984 р. // (поточна редакція від 13.11.1998 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_085.
24. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // (поточна редакція від 11.08.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
25. Міжнародний пакту про громадянські та політичні права: Міжнародний документ від 16.12.1966 р. // (поточна редакція від 19.10.1973 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043.
26. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // (поточна редакція від 11.08.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
27. Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм конституції / В. Шаповал // Право України. – 1997. – №6. – С. 2-7.
28. Туманов В.А. Права человека и исполнительная власть / В.А. Туманов // Сов. государство и право. – 1990. – №2. – С. 43-49.
29. Зуєв Р.І. Основні підходи до розуміння сутності адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини / Р.І. Зуєв // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 4. – С. 180-195.
30. Соколенко О. Л. Теоретичні засади адміністративно-правового регулювання захисту прав громадян / О. Л. Соколенко // Форум права. – 2012. – № 2. – С. 633–639 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/20122/12colzpg.pdf.
31. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В.Б. Авер’янова; НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
32. Федорук Н. С. Адміністративне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Наталія Федорук. – Чернівці : Рута, 2011. – 296 с.
33. Гаращук В. М. Деякі питання характеристики забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні / В. М. Гаращук // Пробл. законності. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 1998. – С. 37-40.
34. Рябченко Я. С. Забезпечення законності під час оскарження нормативно-правових актів / Я. С. Рябченко // Державне будівництво та місцеве самоврядування. – № 23. – 2012.– С. 162-172.
35. Ковалів М.В. Судовий контроль як гарантія забезпечення прав та свобод громадян / М.В. Ковалів // Науковий вісник № 3 – 2011 – С. 117-124.
36. Арато Є. Відродження, занепад і реконструкція громадянського суспільства / Едуард Арато, Джозеф Коен // Політична думка. – 1996. – № 1. – С. 68-79.
37. Голосніченко І.П. Значення адміністративного права в умовах демократичних перетворень суспільства / І.П. Голосніченко // Право України. – 1998. – №11. – С. 19-23.
38. Стефанюк В.С. Судовий контроль: поняття і види / В.С. Стефанюк // Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – С. 489-500.
39. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р. № 1906-IV // (поточна редакція від 14.06.1992 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1906-15.
40. Цакадзе Н.Ч. Проблеми нагляду за додержанням і застосуванням законів (загальний нагляд) в Україні / Н.Ч. Цакадзе // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60), 2008 г. – № 1. – С. 329-334.
41. Лукаш О. Л. Позасудовий захист прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.minjust.gov.ua/53.
42. Курінний Є.В. Адміністративна юстиція як складова адміністративно правового захисту прав і свобод людини та громадянина [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dtr_pravo/2009_2/files/pravo_02_09_Kurinnij.pdf.
43. Стахурський М. Проблеми реформування адміністративно-юрисдикційного процесу / М. Стахурський // Право України. – 2002. – № 3. – С. 13–18.
44. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // (поточна редакція від 09.06.2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/2747-15.
45. Обрізко І.М. Проблеми юрисдикції адміністративних судів та принцип спеціалізації у системі судочинства [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/misb/2011_3-4/Obrizko.pdf.
46. Янюк Н.В. Підвідомчість справ адміністративним судам: проблемні питання / Н.В. Янюк // Право України. – 2003. – №2. – С. 85-92.
47. Авер’янов В. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концептуально-понятій¬них вад / В. Авер’янов, Д. Лук’янець, Ю. Педько // Право України. – 2006. – № 3. – С. 32–38.
48. Авер’янов В. Чиї права захищає адміністративний кодекс? / В. Авер’янов // Уря¬довий кур’єр. – 2006. – № 1. – С. 6-12.
49. Івчук С. Позасудові процедури захисту прав громадян України, які є суб’єктами в неконфліктних провадженнях. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VAUMVS/2010_4/ivchuk.pdf.
50. Кодекс України про адміністративні правопорушення і науково-практичний коментар / Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова Єдність», 2008. – 781 с.
51. Лазнюк Є.В. Адміністративне судочинство. Співвідношення понять «адміністративне судочинство», «адміністративний процес» та «адміністративна юстиція» / Є.В. Лазнюк // 2012. – №1. – С. 10-16.
52. Пасенюк О.М. Адміністративне судочинство України: підручник / Вищий адміністративний суд України /О.М.Пасенюк, В.Б.Авер’янова, В.П.Базов, Л.Я.Гончар, О.Д.Головенко. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.
53. Решота В.В. Адміністративна юстиція як захист від свавілля органів державної та муніципальної служби (досвід США) [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-1-1/doc/4/06.pdf.
54. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер‘янов (голова) та ін. – К.: ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2007. – 592 с.
Актуальність теми. Забезпечення прав і свобод людини є однією з найактуальніших проблем для сучасної юридичної науки. Важливе місце серед її складових посідає адміністративно-правове забезпечення прав і свобод неповнолітніх. Його специфіка обумовлюється як особливостями вікового, фізичного та психічного стану неповнолітніх, так і специфікою діяльності органів державної влади щодо охорони, захисту й гарантування їх прав і свобод.
У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, насамперед, приділяється увага дослідженню проблем утвердження та забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Питання адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина вивчали такі фахівці, як В.Б. Авер’янов, О.В. Бакаєв, І.Л. Бородін, М.А. Бояринцева, О.В. Горбач, І.О. Ієрусалімова, Р.А. Калюжний, Я.М. Квітка, В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, Ю.Ф. Кравченко, О.В. Негодченко, В.П. Столбовий, Я.М. Шевченко та ін.
Ці вчені досліджували загальнотеоретичні засади адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини, діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у цій сфері; окремі напрями адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх (зокрема, попередження адміністративних правопорушень серед неповнолітніх, адміністративної відповідальності неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють) тощо.
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, стаття 1 Конституції України. Зокрема в статті 3 Конституції України зазначено: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», що проголошує людину, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю держави, зміст і спрямованість якої визначаються правами і свободами людини та їх гарантіями. Саме стаття 3 Конституції нашої країни утверджує обов'язки держави перед людиною: відповідальність держави за свою діяльність перед людиною, а також визначення головного обов'язку держави як утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Таким чином, визнаний в Україні пріоритет прав людини та громадянина створює обов’язок держави їх захищати, а забезпечення прав та свобод є однією з актуальних проблем сучасної юридичної науки.
Важливе місце серед її складових посідає адміністративно-правова реалізація прав і свобод неповнолітніх, бо спеціальний правовий статус неповнолітніх через наявні особливості їх вікового, фізичного та психічного стану обумовлює специфіку діяльності органів державної влади щодо охорони, захисту й гарантування їх прав і свобод.
Структура бакалаврської роботи складається зі вступу, трьох розділів та висновків, у вступі нами описано актуальність обраної тематики та її доцільність у теперішній час, перший розділ роботи носить теоретичний характер, в ньому ми опишемо теоретичні основи адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх виходячи з сучасного законодавства та порівнюючи його з попереднім.
Другий розділ роботи носитиме більш практичний характер, в ньому ми відобразимо сучасні тенденції адміністративної та правової відповідальності неповнолітніх у західному регіоні України та наведемо статистичні дані.
Третій розділ роботи носитиме більш рекомендаційний характер, в ньому ми опишемо, наші рекомендації та наведемо порівняльну характеристику адаптації нашого законодавства до стандартів ЕС.
Мета і завдання дослідження. Методи дослідження. Мета бакалаврської роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, матеріалів статистики, опрацювання теоретичних положень визначити адміністративно-правові особливості забезпечення прав і свобод неповнолітніх, а також сформулювати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення та адаптації до стандартів Європейського Союзу.
Для досягнення цієї мети в роботі вирішувалися такі завдання:
• визначити зміст прав і свобод неповнолітніх як об’єктів адміністративно-правового забезпечення;
• класифікувати права і свободи неповнолітніх як об’єкти адміністративно-правового забезпечення;
• сформулювати поняття адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх та виявити його ознаки;
• визначити систему суб’єктів адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх, здійснити характеристику їх діяльності;
• охарактеризувати механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх;
• проаналізувати адміністративно-правові акти щодо забезпечення прав і свобод неповнолітніх.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення прав і свобод неповнолітніх.
Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення прав і свобод неповнолітніх.
Комплексне використання основних методів наукового пізнання дозволить всебічно розглянути теоретичні проблеми адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх у нових економічних умовах і сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення з урахуванням потреб європейських стандартів, а також для подальшого розвитку наукової думки у цьому напрямі.
ВИСНОВОК
У бакалаврській наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності та особливостей адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх, а також розроблені комплексу пропозицій для його адаптації до стандартів Європейського Союзу. Узагальнення результатів роботи дало можливість зробити такі висновки:
Структура бакалаврської роботи складається зі вступу, трьох розділів та висновків, у вступі нами описано актуальність обраної тематики та її доцільність у теперішній час, перший розділ роботи носить теоретичний характер, в ньому ми описали теоретичні основи адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх виходячи з сучасного законодавства та порівнюючи його з попереднім.
Другий розділ роботи носив більш практичний характер, в ньому ми відобразили сучасні тенденції адміністративної та правової відповідальності неповнолітніх у західному регіоні України та навели статистичні показники адміністративної відповідальності по окремому районі Івано-Франківської області.
В результаті проведених досліджень ми можемо зробити наступні висновки:г
головними ознаками адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітнього є:
1) сукупність адміністративно-правових заходів і засобів,
2) система гарантій, спрямованих на створення ефективних умов забезпечення прав і свобод неповнолітніх;
3) створення відповідних умов для реалізації прав і свобод неповнолітніх, їх охорону, захист та відновлення;
4) регулювання існуючих прав, свободи і законних інтересів переважно нормами конституційного та адміністративного права.
Доведено доцільність законодавчого закріплення основних елементів адміністративно-правового статусу неповнолітніх України, що сприяє функціонуванню механізму забезпечення прав і свобод неповнолітніх.
До класифікації суб’єктів, які здійснюють забезпечення прав і свобод неповнолітнього, можна віднести: 1) міжнародні; 2) національні: а) суб’єкти, які наділені владними повноваженнями; б) інші суб’єкти, які не наділені владними повноваженнями.
Зміст правового статусу особи складають:
а) її права і свободи;
б) обов’язки і відповідальність за їх невиконання чи порушення;
в) гарантії забезпечення прав і свобод людини.
Аналізуючи зміст норм Конвенції про права дитини, Конституції України, Закону України ”Про охорону дитинства” та інших нормативних актів, можна виділити такі основні права неповнолітніх в Україні, як особисті (фізичні) права (право на життя ( право бути народженою, право на виживання, право на захист матері у період вагітності), право на охорону здоров’я, право на захист від усіх форм насильства ( право не бути втягненим у злочинну діяльність, право на неучасть у збройних конфліктах, право на захист від викрадання чи торгівлі), право на повагу честі і гідності, право на свободу слова, світогляду та віросповідання( право на захист від залучення до екстриміських релігійних психокультових сект), право на ім’я і набуття громадянства, право на свободу, на невтручання в особисте, сімейне життя; економічні права неповнолітніх (право на власність(бути засновниками юридичних осіб), право на зайняття підприємницькою діяльністю, право на працю, право на користування об’єктами публічної (суспільної) власності, право соціального забезпечення; культурні права (право на вільний розвиток своєї особистості, право на свободу об’єднання у громадські організації (участь у культурному і творчому житті), право на освіту).
Досліджуючи обов’язки та особливості притягнення неповнолітніх до відповідальності, ми охарактеризували обов’язок як такий, що: визначає міру необхідної поведінки індивіда у формі утримання чи виконання; обумовлений потребами існування і розвитку суб’єктів права; є способом (гарантом) забезпечення прав особистості; має конкретну форму виразу правової відповідальності.
Особливістю відповідальності неповнолітніх є: факт їх неповноліття, що виступає пом’якшуючою обставиною при будь-якому виді відповідальності; наявність спеціальних норм, що визначають види примусових заходів щодо неповнолітніх; обсяг деліктоздатності, що, за певних обставин, виключає відповідальність.
Існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків неповнолітніх в усіх сферах ще не має чіткої структури та ієрархічності. В результаті не створено єдиної системи соціальних послуг і не складається цільного уявлення про те, яка ж від них реальна користь для зазначеної категорії суб’єктів права. Значне місце в цьому належить правовим механізмам захисту прав і свобод людини, в тому числі інституту омбудсмена – уповноваженого з прав людини.