ВСТУП …………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ …………………………... 5
1.1. Аналіз наукових досліджень ……………………………………….5
1.2. Поняття девіантної поведінки …………………………………….. 9
1.3. Проблема девіантної поведінки дітей та аналіз чинників, що її зумовлюють ………….. ………………………………………….. 12
РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ ТА ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ …….…………………………..15
2.1. Напрями та зміст соціально-педагогічної роботи ………………. 15
2.2. Методи та форми соціально-педагогічної діяльності …………. 19
2.3. Методики соціально-педагогічної роботи ………………………24
РОЗДІЛ 3. ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ………… 26
ВИСНОВКИ …………………………………………………………... 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….. 34
ДОДАТКИ ……………………………………………………………… 36

Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки [4].
Під девіантною поведінкою (лат. deviatіo – відхилення) розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою [16,с. 370].
Девіантна поведінка – це поведінка, що відхиляється від моральних норм людського існування, в різних формах соціальної патології. Ця поведінка виявляється у формі проступків чи злочинів. До девіантної поведінки також відносять відхилення від норми психічного здоров'я. Однією із форм девіантної поведінки є адекватна поведінка, яка відрізняється від загально визначеної норми психічного здоров'я, права чи моралі, що пов'язана із зловживанням різноманітних речовин, які змінюють психофізичний стан особистості ще до сформованості хвороби та визначають відхилення у її поведінці [18, c. 129 ].
Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи і суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунку.
Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. У результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища. Аналіз теорії соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвинутість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.
Істотним показником девіантної поведінки є відхилення в той чи інший бік з різною інтенсивністю від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна, або гармонічна, поведінка характеризується: 1) збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності); 2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей); 3) духовністю і самоактуалізацією (на особистісному рівні). Подібно до того, як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалія та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик [4].
Як зазначає О. В. Безпалько [3, с. 95], серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін “девіантна поведінка”. Одні вважають, що йдеться про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, другі пропонують охоплювати цим поняттям тільки порушення правових норм, треті – різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, убивства). Зважаючи на це, в науковому обігу, крім дефініції “девіантна поведінка особистості”, вживають й інші терміни, зокрема, аморальна поведінка, протиправна поведінка, поведінка хворої людини та ін.
У практиці соціально-педагогічної діяльності дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, характеризують як “важковиховуваних”, педагогічно занедбаних”, непростосованих до школи, фрустрованих, “незручних”, “важких”, “безнаглядних”, “дискомфортних” тощо [7, с. 190].
Щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися. Норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найчастіше висловлюваних суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють та, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми: правові, моральні, естетичні [4].
Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на п'ять типів (табл. 1).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Актуальні форми та методи роботи з молоддю з проблем профілактики негативних явищ / Хмельницький обласний центр соціальних служб для молоді. — Хмельницький, 2001.- 30 с.
2. Басов Н. Ф. История социальной педагогики : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Н. Ф. Басов, В. М. Басова, А. Н. Кравченко. – М.: Академия, 2005. – 256 с.
3. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. К., 2003.
4. Богданова І. М. Соціальна педагогіка. К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. - 408 с.[Електронний ресурс]// http://pidruchniki.ws/15840720/pedagogika/sotsialna_pedagogika_-_bogdanova_im
5. Завацька Л.М. Технології професійної діяльності соціального педагога. Навчальний посібник для ВНЗ. – К.: Видавничий Дім "Слово", 2008. - 240 с.
6. Ілляш М. М. Технологія роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді. К., 2003.
7. Когут С. Девіантна поведінка дітей та молоді: проблеми й шляхи подолання / Світлана Когут // Вісник Львів. УН-ТУ. - 2008. - № 24. - С. 190-197.
8. Козак Марта, Гурей Тарас Дисфункційна сім’я як основа дитячої бездоглядності // Проблеми бездомних та безпритульних дітей. Стан та перспективи вирішення: Матеріали наук.-практ. конф. Львів, 2005.
9. Коношенко Н. А. Соціально-педагогічна реабілітація як засіб подолання девіантної поведінки молодших школярів// Соціальна педагогіка: теорія і практика. 2—11. - с. 55-61
10. Лазоренко Б. П. Методика психокорекції особистості наркозалежної молоді. К., 2004.
11. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2005. – 560 с.
12. Пітько Я. Деякі аспекти охорони дитинства у Львівській області // Проблеми бездомних та безпритульних дітей. Стан та перспективи вирішення: Матеріали наук.-практ. конф. Львів, 2005.
13. Рудницька І. Психодіагностика відхилень в особистісному розвитку // Психічне здоров’я дитини. К., 2003.
14. Русаков С. Чи вже на часі шкільний дільничий? // Освіта, 2007, 2–9 трав.
15. Соціальна робота з дітьми та молоддю: проблеми, пошуки, перспективи// За заг.редакцією Пінчук І.М., Толстоухової С.В.-К.: УДЦССМ, 2000р. Випуск 1.-276 с.
16. Соціальна педагогіка / За ред. проф. А.Й. Капської. К., 2006.
17. Соціальна педагогіка: Підручник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2002. – 232 с.
18. Співак В. І. Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка / Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2009. Сер. соціально-педагогічна, Вип. 11. - С. 129-134.
19. Теорія і практика соціальної роботи: профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі: Робочі матеріали. 18-30 вересня 2000 року. — К., 2000. — 105 с.
20. Теслюк В. Сутність соціально-педагогічної роботи Вісник Книжкової палати, № 11, Ноябрь 2008
21. Шакурова М.В. Методика и технология работиии социального педагога: Учеб.пособие для студ.высш.пед.учеб.заведений.-М.: Издательский центр “Академия”, 2002.- 272с.

ВСТУП
При виборі теми курсової роботи «Соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки» враховувалась її актуальність та значущість в суспільстві загалом та соціально-педагогічній роботі зокрема.
Актуальність дослідження. Розв'язання різноманітних соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно розвиненої, інтелігентної, духовно багатої, відповідальної особистості ускладнюється сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують зламні періоди розвитку суспільства. Критичність соціально-економічної ситуації, крах старих, але усталених суспільних цінностей, невизначеність молодого покоління в сенсі життя та відчуття невпевненості в майбутньому сприяють зростанню правопорушень, злочинності, девіантної поведінки. Сучасний період розвитку суспільства потребує негайного розв’язання важливих завдань щодо соціально-педагогічної діяльності з такою категорією дітей, створення психолого-педагогічних умов для підготовки цих вихованців до самостійного життя, адаптації в суспільство та ін.
Проблемі соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки присвятили свої дослідження Н. Агетик, Н. Грінченко, Л. Козаков, Т. Малихіна, В. Оржеховська, А. Татенко, М.Фіцула та ін. Незважаючи на те, що питання профілактики й корекції девіації в сучасних дітей є дуже актуальною для сучасного суспільства, проблема подолання дитячих девіацій є ще дуже актуальною в українському суспільстві і науці соціальної педагогіки.
Тема курсової роботи є дуже актуальною, оскільки існує необхідність у висококваліфікованих фахівцях для соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки. Актуальність підготовки майбутніх соціальних педагогів зумовлена: по-перше, потребою підвищити увагу сучасного суспільства до дітей із девіантною поведінкою як суб’єкта соціально-педагогічної діяльності; по-друге, посиленням соціальної відповідальності суспільства за успішну соціалізацію молодого покоління, зокрема неповнолітніх; по-третє, створенням сприятливих умов для набуття дітьми з девіантною поведінкою позитивного соціального досвіду і формуванням здатності до соціальної самореалізації та саморозвитку соціальної особистості впродовж усього життя; по-четверте, потребою неповнолітніх правопорушників у соціальному супроводі в умовах сучасного технократичного суспільства.
Об’єктом дослідження є безпосередньо проблема соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки.
Предметом дослідження є зміст, напрями та особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки.
Мета дослідження – теоретично-методологічний розгляд особливостей соціально-педагогічної роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми.
Виходячи з мети дослідження при написанні курсової роботи ставилися наступні завдання:
1. викласти теоретичні засади соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки шляхом аналізу наукових досліджень, поняття девіантної поведінки та постановки проблеми;
2. розкрити напрями та зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки, проаналізувавши форми, методи та методики, що в ній застосовуються;
3. охарактеризувати заходи профілактики девіантної поведінки дітей.
Теоретичне і практичне значення. Вивчення проблем соціально-педагогічної роботи з дітьми девіантної поведінки потребує як глибокого теоретичного вивчення, так і практичного втілення теоретичних засад. Розробка практичних рекомендацій, апробація методик соціально-педагогічної роботи з цією категорією дітей важливий напрямок виховання дітей в Україні.
Методи дослідження: аналіз нормативно-правових актів, методичної літератури, програм, підручників, синтез, узагальнення і порівняння, системно-структурний, логічний. Досліджуючи тему було використано низку джерел: навчально-методичні посібники і підручники, курси лекцій, в яких висвітлено тему; публікації в спеціалізованих виданнях.
Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, що мають параграфи, висновків, списку використаних джерел, додатку. Основний зміст роботи становить 35 сторінок.

ВИСНОВКИ
Соціально-педагогічній роботі з дітьми девіантної поведінки присвячена достатня увага вчених. В той же час існує необхідність в подальших дослідженнях з метою підвищення ефективності боротьби з девіантною поведінкою дітей. Як зазначає О. В. Безпалько серед українських та закордонних дослідників немає єдиного погляду на термін “девіантна поведінка”. Під девіантною поведінкою розуміють систему вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і виявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою
У практиці соціально-педагогічної діяльності дітей, за якими спостерігають певні прояви девіації, характеризують як “важковиховуваних”, педагогічно занедбаних”, непростосованих до школи, фрустрованих, “незручних”, “важких”, “безнаглядних”, “дискомфортних” тощо[Когут, с. ]
Девіантна поведінка має складну природу, зумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають у взаємодії та взаємовпливі. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і підлітківможуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових криз). Здебільшого девіації виявляються саме у підлітковому віці.
Зміни, які відбуваються із девіантною особою на різних рівнях, потребують фахового втручання спеціаліста із соціально-педагогічної роботи. Наслідок такої роботи – здійснення й закріплення позитивних змін у поведінці, які сприятимуть гармонізації розвитку особистості молодої людини.
До основних видів, проявів девіантної поведінки, на які спрямовується профілактична діяльність соціального педагога належить: наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, правопорушення, проступки, проституція та інші прояви відхилень у поведінці. Соціально-педагогічна робота ґрунтується на: 1) систематичному спостереженні, увазі й фіксації різноманітних ситуацій з боку вихованців; 2) виборі діагностик і методик, які можна застосувати до конкретної дитини з метою вивчення її особистості й неадекватної поведінки; 3) виявленні причин, які зумовили різні асоціальні явища у поведінці дитини; 4) визначенні й обґрунтуванні діяльності з переорієнтації поведінки дітей і підлітків, а також з виправлення особистісних рис з метою вироблення власного позитивного досвіду поведінки; 5) застосуванні сучасних технологій корекції виявлених відхилень з метою активізації суб’єктно-особистісного потенціалу неповнолітнього.
Відповідно до структури профілактичної діяльності соціальним педагогом розробляються форми та методи роботи з дітьми, підлітками, молоддю. Робота з учнем, схильним до девіантної поведінки відбувається за певними правилами. Завдання соціального педагога полягає у визначенні межі своїх можливостей, можливостей школи та батьків, обдумуванні питання доречності звернення до інших спеціалістів. У практичній діяльності для виявлення у неповнолітніх рис девіантної поведінки соціальний педагог, практичний психолог застосовує різноманітні методики.
З дітьми проводиться медична, освітня, психосоціальна профілактична робота. Профілактика девіантної поведінки у навчальних закладах можлива за умови такої організації педагогічного процесу, що забезпечить формування культури, адекватних соціальних норм поведінки, здорового способу життя. Необхідно переходити до психолого-педагогічних технологій формування активного психологічного захисту, ціннісного відношення до здоров'я, індивідуальної стійкості до відхилень у поведінці.
Робота ж соціального педагога у школі є необхідним і важливим компонентом шкільної політики. На спеціаліста лягає велика відповідальність при здійсненні профілактичної роботи у середовищі підлітків. Ця робота буде мати позитивні результати лише за умови високої професійності, відповідальності соціального педагога, також за умови різностороннього впливу на особистість учня, сукупності таких форм та методів роботи, які будуть виховувати активну, самостійну особистість, що добровільно відмовиться від негативних форм поведінки і буде прагнути розвивати свої здібності, реалізовувати власні можливості.