Вступ.
Розділ 1. Особистість, її соціальне виховання.
Розділ 2. Соціалізація і соціальна зрілість особистості.
Розділ 3. Характеристика критеріїв соціальної зрілості особистості з огляду на її становлення та структуру.
3.1. Формування і становлення соціальної зрілості.
3.2. Характеристика окремих критеріїв соціальної зрілості особистості з точки зору її становлення.
3.3. Характеристика критеріїв соціальної зрілості з точки зору її структури.
Висновки.
Список використаних джерел.

3.2. Характеристика окремих критеріїв соціальної зрілості особистості з точки зору її становлення (фрагмент).

...Одним із критеріїв соціальної зрілості особистості є її адаптованість, “образ життя”, а також потенційна здатність швидко і самостійно адаптуватися до змін соціального середовища, соціальних структур, адекватно реагувати на впливи соціальних механізмів та інститутів. Під адаптацією ми розуміємо пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності, ідеали. Паралельно з адаптацією відбувається процес інтеріоризації – формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішній світ особистості. Індивідуальність є результатом інтеріоризації. Про наявність соціальної зрілості свідчить гармонія в цих двох процесах. Про рівень такої зрілості свідчить також поведінка особи в умовах ресоціалізації, тобто докорінної зміни соціального середовища, яка викликає необхідність пристосовуватися до сильно змінених соціальних обставин. Критерієм у цьому плані виступає чітке усвідомлення необхідності побудови нового світосприйняття.
Становлення соціальної зрілості особистості підвищує її здатність адекватно сприймати свій статус та статуси інших осіб, правильно визначати і виконувати свої соціальні ролі. “Статус, – за визначенням Е. Гіденса, – суспільна пошана або престиж певної групи в очах інших членів суспільства. Статусні групи переважно дотримуються визначеного стилю життя – шаблонів поведінки членів групи. Статусна привілейованість може бути позитивною або негативною”. Позитивність, на нашу думку, слід розуміти як міру узгодженості: наприклад, якщо рівень доходу пропорційний рівню освіти, то це позитивно. Цікаво, що в Стародавній Греції слово “статус” означало “позу борця, який приготувався до бою”.
Соціально зріла особистість не тільки виборює свій статус, вона адекватно ідентифікує власні й чужі статуси. В цьому плані їй можна протиставити людину, яка не вбачає статуси за примітивними опозиціями (наприклад, багаті й бідні).
Соціальну роль визначають як сукупність нормативно обумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов'язань у поєднанні з конкретною соціальною позицією. Статуси вимагають певних функцій; соціальна роль – це активність зрілої особистості, спрямована на реалізацію цих функцій. Соціальну роль можна визначити і як модель поведінки, об'єктивно задану позицією індивіда в системі суспільних відносин та стосунків між індивідами. Розглядаючи це питання в процесі, зазначимо, що залучення до певної соціальної ролі впливає на особистість: як правило, відбувається процес так званої інтерналізації – внутрішнього прийняття певної ролі. Критерієм соціальної зрілості особистості є розширення рольового репертуару. З іншого боку, соціально зріла людина не віддає себе під владу інтерналізації, вона пам'ятає, що роль залишається тільки роллю. У процесі становлення соціальної зрілості людина вчиться знаходити гармонію між собою і своєю роллю, знати, з одного боку, себе, а з іншого – своє місце в соціумі.
У процесі соціалізації людина розвиває в собі почуття соціальної ідентичності, яке також можна вважати критерієм соціальної зрілості. Соціальна ідентичність – це суб'єктивний показник соціалізації особистості.
Е. Еріксон розглядав ідентичність у двох аспектах – індивідуальному (як відчуття власної неповторності) і соціальному (як включеність особистості до певної соціальної спільноти, наявність внутрішньої єдності з цією спільнотою). Соціально зріла особистість реально втілює головні вимоги її соціального оточення.
У процесі становлення соціальної зрілості підвищується здатність індивіда до соціальної мобільності, під якою розуміється “процес переміщення між ієрархічно і функціонально організованими елементами соціальної структури (класами, верствами, групами та категоріями населення, позиціями)”. Мова йде про так звану внутрішньогенераційну мобільність, тобто здатність до змін соціального становища і статусу особи у процесі становлення соціальної зрілості. Вона передбачає раціональну мотивацію досягнення більш вигідних позицій, виступає не просто як рефлекторна реакція на зміни зовнішніх умов, а як свідомий вибір соціального статусу. Критерієм соціальної мобільності є здатність і потенціал пересуватися у стратифікованому (вертикально і горизонтально) соціальному просторі, долати наявну нерівність. Під стратифікацією (соціальним розшаруванням) ми розуміємо існуючу в суспільстві, а також в соціальних спільнотах і групах нерівність між індивідами, яка виявляється в неоднаковому доступі до основних соціальних благ і ресурсів та неоднаковому володінню ними. Стратифікаційну вертикаль утворюють соціальні статуси. Для соціально зрілої особистості соціальна мобільність є насамперед випробовуванням міцності й піддатливості тенденцій навколишнього соціального середовища. У процесі взаємодії з таким середовищем властивості зовнішнього світу переосмислюються і реінтерпретуються. Корекція планів і намірів особистості свідчить про її соціальну активність. Мобільна поведінка є складним процесом вибору цілей переміщення, спроб здійснити таке переміщення, а також процесом своєчасного коригування програм дії.
Як один із критеріїв соціальної зрілості особистості слід виділити її здатність задовольняти свої потреби, застосовуючи для цього дозволені й доступні в суспільстві методи, залучаючи доступні ресурси, в межах існуючих у суспільстві моральних і правових норм. Потреби є найзагальнішим спонуканням будь-якої людини до активних дій. Вони також виникають і розвиваються у процесі соціалізації людини, тому доцільно характеризувати їх, використовуючи ієрархічну теорію потреб А. Маслоу (1908-1970 рр.). Оскільки ця теорія поділяє всі потреби на первинні (вроджені) і набуті, ми повинні говорити саме про останні: так звані соціальні потреби (у приналежності до певного соціального колективу або групи, в емоційних зв'язках з оточуючими, у спілкуванні), престижні (у визнанні оточуючими власних якостей, в їх повазі і самоповазі, іноді у службовому зростанні) і творчі (у самовиразі через творчість, самоактуалізації, реалізації своїх інтелектуальних і духовних можливостей).
У процесі становлення соціальної зрілості підвищуються диспозиції (установки) особистості – комплекси умов, що передують діяльності. Вони вказують на те, як особистість налаштована на ту чи іншу соціальну діяльність, як вона сприймає оцінки певних соціальних явищ. Диспозиція особистості означає схильність індивіда до певного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки в цих умовах. В. Ядов у своїй диспозиційній теорії саморегуляції соціальної поведінки склав певну диспозиційну ієрархію, з огляду на яку ми можемо говорити про переміщення особистості в цій ієрархії. “Вищі диспозиції регулюють загальну скерованість поведінки особистості і включають у себе її концепції життя, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальні установки на типові соціальні об'єкти і ситуації, а також ситуативні соціальні установки (тобто схильність особистості до конкретного типу поведінки у даній ситуації, яка щойно склалася у конкретному предметному і соціальному середовищі). Нижчі диспозиції – це схильність до поведінки у деяких сферах діяльності і скерованість дій та вчинків у звичайних типових ситуаціях, які не вимагають залучення вищих щаблів свідомості”.
Ми вже казали, що трудовий період соціалізації може характеризуватися як продуктивною творчістю, так і творчим застоєм. Звідси ще один критерій соціальної зрілості особистості – відчуття творчої продуктивності. Це відчуття, як правило, приносить успіх в усіх соціальних ролях, які грає індивід. З певної точки зору така продуктивна творчість означає реалізацію того потенціалу, що був накопичений особистістю протягом попередніх стадій соціалізації. Крім того, творча особистість із вищими диспозиціями здатна виступати активним суб'єктом суспільних відносин, активно втілювати в життя свої мрії та плани, позитивно перетворювати навколишнє соціальне середовище. Слід зазначити, що здатність до продуктивної творчості включає в себе такий компонент як творчу грамотність, здатність до комплексної новаторської діяльності, вміння створювати нове, збагачувати наявний досвід особистим внеском. Творча діяльність та відчуття продуктивності виявляються не лише в соціальній діяльності і праці, а й у турботі про інших, у потребі передавати свій власний досвід...

1. Андреева Г. М. Современная социальная психология на Западе (теоретические направления) / Г. М. Андреева, Н. Н. Богомолова, Л. А. Петровская. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 271 с.
2. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 416 с.
3. Архипова С. П. Соціальна педагогіка / С. П. Архипова, Г. Я. Майборо-да. – Черкаси-Ужгород: Мистецька лінія, 2002. – 268 с.
4. Архипова С. П. Основи Андрагогіки / С. П. Архипова. – Черкаси-Ужгород, 2002. – 184 с.
5. Василькова Ю. В. Лекции по социальной педагогике / Ю. В. Василькова: В 2 т. – М.: Социально-технологический институт, 1997.
6. Ващенко Г. Виховання волі і характеру / Г. Ващенко. – К.: Школяр, 1999. – 385 с.
7. Гіденс Е. Соціологія / Ентоні Гіденс. – К.: Основи, 1999. – 726 с.
8. Даниленко И. М. Моральные критерии социальной зрелости личности / И. М. Даниленко. – М.: Высшая школа, 1980. – 188 с.
9. Ильчиков М. З., Смирнов Б. А. Социология воспитания / М. З. Ильчиков, Б. А. Смирнов. – М.: Институт международного права и экономики, 1996. – 114 с.
10. Кон И. С. Открытие «Я» / И. С. Кон. – М.: Политиздат, 1978. – 274 с.
11. Поликанова И. Е. Социализация личности / И. Е. Поликанова // Философия и общество. – 2003. – № 2. – С. 84-107.
12. Половинка И. И. Формирование социальной зрелости личности / И. И. Половинка // Социологические исследования. – 1991. – № 3. – С. 54-58.
13. Соціологія / За ред. В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 384 с.
14. Соціологія / За ред. С. О. Макєєва. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 455 с.
15. Філіппова В. Формування особистісної зрілості випускника середньої школи як один із пріоритетних напрямів сучасного громадського виховання / В. Філіппова. – К., 1987. – 28 с.
16. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій / Н. Черниш. – Львів: Видавництво ЛБА, 1998. – 348 с.

Поняття соціальної зрілості не є виключно об'єктом соціології: воно розглядається в рамках соціології, психології, соціальної педагогіки. Тому мета даної роботи – аналіз критеріїв соціальної зрілості особистості з різних точок зору – може бути досягнута лише шляхом комплексного дослідження окремих соціологічних аспектів, зокрема процесу соціалізації особистості, питань соціального виховання особистості, а також її психологічної зрілості.
Історія вивчення цього питання в соціологічному аспекті бере початок від виникнення нових поглядів на місце людини в суспільстві, що є наслідком формування в Європі громадянського суспільства, тобто від формування соціології як науки, яка увібрала до себе вивчення всіх складових суспільних систем і процесів. Питання соціального виховання розглядає соціальна педагогіка – самостійний розділ педагогіки зі своїми самостійними методами соціальної виховної діяльності. Соціальна педагогіка виникла у зв'язку з необхідністю дослідження проблем становлення особистості як особи соціальної; вона досліджує виховний процес в аспекті соціалізації. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть виникла практика соціальної роботи, яка в процесі генезису перетворилася на інструмент соціальної політики держави. Соціальна робота як професійна або волонтерська діяльність спрямована на гарантовану підтримку і надання людині різноманітних соціальних послуг. У широкому розумінні це діяльність соціальних служб, у вузькому – вплив фахівців на особистість з метою надання допомоги у самовиявленні.
Соціальному працівникові в наш час вкрай необхідне чітке розуміння всіх понять і категорій, пов'язаних зі становленням особистості та її соціалізацією. Аналіз критеріїв соціальної зрілості особистості може допомогти в осягненні нових напрямів соціальної роботи. З огляду на це в нашій роботі ми ставимо питання, пов'язані із соціальним вихованням, а особливо з процесом формування і становлення соціальної зрілості в процесі соціалізації особистості.
З іншого боку, поняття соціальної зрілості розглядається нами як структурне ціле, в якому виділяються певні компоненти. Розгляд окремих аспектів соціальної зрілості особистості, притаманних цим компонентам, допомагає більш поглибленому аналізу проблеми.
Загалом, структура даної роботи відображає необхідність розгляду поняття соціальної зрілості особистості як з точки зору її становлення, так і з точки зору структури самого поняття. Для вирішення поставлених питань ми повинні розглянути саме поняття особистості, процесу, загальних періодів її формування, соціально-педагогічні аспекти. При цьому ми враховуємо, що справжнє виховання охоплює значний період розвитку особистості; ми сприймаємо соціальну зрілість як певну систему соціальних якостей, яка є безпосереднім результатом соціалізації особи. Зрілість завжди є певним етапом у розвитку будь-якого процесу або явища, причому він характеризується вищим досягненням якісних і кількісних параметрів розвитку. Соціальну зрілість неможливо відокремити від психологічної, світоглядної зрілості, оскільки соціальне функціонування особи тісно пов'язане з формуванням її світогляду та психологічних якостей.

Для розгляду питання соціальної зрілості особистості та її критеріїв ми насамперед визначили зміст поняття особистості, відокремив його від понять людини та індивіда: особистість трактується в даному дослідженні як суб'єкт суспільних процесів, як їхній активний діяч і творець, суспільна істота, включена до різноманітних соціальних спільнот, прошарків, груп. Оскільки особистості притаманні формування і поступовий розвиток, формування і становлення її соціальної зрілості розглянуті в роботі як процес, у контексті процесу соціалізації. При цьому ми мали на увазі, що різні аспекти різних складових соціальної зрілості, з огляду на її структуру, можуть мати різні темпи і строки свого досягнення.
У формуванні особистості велику роль відіграє соціальне виховання, теоретичні засади та практичні напрямки якого вивчаються в рамках соціальної педагогіки: це процес, який передбачає спілкування та взаємодію між суб'єктами й об'єктами виховання, їх спільну діяльність. Соціальне виховання є одним із головних напрямків роботи соціального працівника, воно нерозривно пов'язане з підвищенням рівня соціальної зрілості особистості.
Соціальна зрілість особистості, як було з'ясовано, формується в контексті її соціалізації, яку було охарактеризовано, з одного боку, як процес перетворення людини на суспільний індивід, утвердження її як особистості, активне включення в суспільне життя, а з іншого, – як процес засвоєння нею соціального досвіду, що також відображається на становленні особистості.
У процесі соціалізації виділяються три етапи – дотрудовий, трудовий і післятрудовий, причому становлення соціальної зрілості припадає переважно на другий етап. Але процес соціалізації продовжується й надалі, він не закінчується з досягненням того чи іншого рівня соціальної зрілості.
Саме поняття соціальної зрілості розглянуто нами як рівень сформованості установок, знань і якостей, які необхідні для добровільного і відповідального виконання всієї сукупності соціальних ролей, притаманних дорослій людині. Але іноді це поняття розглядають у більш вузькому розумінні, як комплекс особистісних якостей суб'єкта, що складає його вміння взаємодіяти з іншими людьми у процесі досягнення загальних цілей. Вже початок формування соціальної зрілості є наслідком соціалізації, включення особи до певних соціальних зв'язків. На шляху становлення соціальної зрілості виникають і суперечності, тому ми намагалися врахувати всю складність і багатогранність цього процесу, приділити необхідну увагу виникненню і вирішенню таких суперечностей між індивідом та суспільством, питанням їх взаїмопристосування.
Найбільш загальний критерій соціальної зрілості – відношення людини до трудової діяльності. В роботі проаналізовано також такі соціологічні критерії як адаптованість до соціального середовища, потенційна здатність швидко адаптуватися до його змін; здатність адекватно сприймати власні й чужі соціальні статуси; здатність до трудової і соціальної мобільності, а також до задовольняння потреб особистості за допомогою дозволених у суспільстві методів і з використанням доступних ресурсів. Соціальну зрілість особистості характеризують також відчуття творчої продуктивності, здатність не тільки набувати, а й відтворювати соціальний досвід, вищі особистісні диспозиції, ефективне використання соціальних зв'язків на користь собі і суспільству.
Становлення соціальної зрілості особистості пов'язане зі становленням зрілості психологічної. Процес формування психологічної зрілості, як правило, відбувається в певних вікових межах; його наслідками є автономія особистості, яка проявляється як можливість користуватися певною свободою, а також почуття відповідальності й вміння співпрацювати з оточуючими. Структури понять соціальної і психологічної зрілості певною мірою поєднуються за допомогою поняття особистісної зрілості, що включає в себе ті властивості особистості, які перш за все пов'язані із засвоєнням моральних норм, принципів міжособистісного спілкування, поведінки в колективі, рівнями вольової регуляції та психіки в цілому, самоактуалізації особистості.
Моральну зрілість особистості було розглянуто в рамках як психологічної, так і соціальної зрілості. Крім того, у структурі соціальної зрілості виділені такі компоненти як трудова, інтелектуальна, громадянська, правова, політична, культурна зрілість. Кожна з цих складових наділена окремими критеріями. Трудова зрілість, тобто готовність особистості до початку трудової діяльності, тісно пов'язана з поняттям світоглядної зрілості, яка передбачає здатність до змін у світосприйманні, потребу у виробленні несуперечливої і цілісної концепції сучасного життя і визначення свого місця в ньому. Інтелектуальну зрілість характеризує насамперед розвиток розумових здібностей, достатніх для виконання соціальних ролей. Правова зрілість регламентується віковими параметрами набуття основних трудових і громадянських прав. Громадянську зрілість характеризують високорозвинуте почуття громадянського обов'язку, висока ступінь соціально-політичної активності.
Таким чином, всім складовим структури соціальної зрілості особистості притаманні свої, специфічні критерії, а окремі розглянуті в роботі критерії можуть виступати як спільні для певної сукупності складових.
Перспективи подальшого вивчення питань соціальної зрілості особистості можуть бути пов'язані з поглибленим аналізом окремих її критеріїв, а також із пошуком нових взаємозв'язків у структурі самого поняття.