Курсова робота з соціальної роботи.

Вступ.
Розділ 1. Становище жінки в сучасній Україні.
Розділ 2. Соціальна робота як практична діяльність.
Розділ 3. Жіночі проблеми та шляхи їх вирішення в контексті соціальної роботи.
3.1. Економічні проблеми та проблема безробіття жінок.
3.2. Проблема насильства над жінками.
3.3. Проблеми одинокого материнства, жіночої безпритульності, жінок, які належать до груп ризику.
Розділ 4. Практичний досвід соціальної роботи з жінками в Україні.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 3. Жіночі проблеми та шляхи їх вирішення в контексті соціальної роботи (фрагмент підрозділу 3.3.).

3.3. Проблеми одинокого материнства, жіночої безпритульності, жінок, які належать до груп ризику (фрагмент).

...Сучасні проблеми одиноких матерів лежать передусім у матеріальній та юридичній площині. Вирішення першої проблеми потребує адресної допомоги. Не будемо забувати, що в умовах сьогодення одинокій матері важко справитися з вихованням дитини (дітей), і соціальному працівникові слід звернути на це увагу: реальна допомога повинна надаватися як матері, так і дитині, включаючи за необхідності допомогу психологічну. Але соціальна робота з неповними родинами повинна спрямовуватися й на вирішення таких специфічних проблем як встановлення батьківства, невиплата допомоги на дитину чи пенсії за втратою годувальника, оформлення спадщини, зміна прізвища дитини і т. п. Допомогу жінкам у вирішенні таких проблем (наприклад, у підготовці заяви до суду щодо встановлення батьківства) міг би взяти на себе соціальний працівник, який працює в суді чи органах соціального захисту населення
[19, ч. 1, с. 292: Керецман В. Ю., Козубовська І. В. Деякі особливості соціальної роботи з неблагополучними сім'ями].
Ще одна форма допомоги одиноким матерям – розміщення їх разом з дитиною в центрах матері і дитини. Такі центри, на наш погляд, повинні функціонувати в кожному районному населеному пункті. Важке життя одинокої матері в Україні нерідко примушує молодих жінок відмовлятися від власної дитини. За словами І. Шума, "…серед дітей, позбавлених батьківського піклування, понад чверть складають новонароджені, від яких відмовились матері" [23, с. 43]. Як це не жахливо, але ці матері часто не можуть утримувати не тільки дитину, але й себе, не балансуючи між законною і протизаконною діяльністю, між материнським обов'язком і аморальністю. Досвід роботи подібного Центру в Херсоні досліджується в розділі 4.
Наступна болюча жіноча проблема сьогодення – проблема жіночої безпритульності. За даними статистики, 36,1% бездомних у Києві – жінки, причому жінки у віці 30-49 років, тобто ті, які належать до найбільш працездатної та репродуктивної групи [2, с. 26]. Статистики в масштабах держави, на жаль, немає, і це свідчить лише про те, що цю проблему вивчено недостатньо, і надання цим жінкам соціальної допомоги – справа надзвичайної актуальності. Причинами безпритульності цих жінок є втрата житла в результаті розлучення, у зв'язку з перебуванням в місцях позбавлення волі, через конфлікти з родичами, втрату роботи, зміну місця проживання, продаж квартири. 24,1% безпритульних жінок вважає, що змінити щось в їхньому житті неможливо. Це знову ж таки свідчить про те, що соціальна робота в цьому напрямку проводиться слабо або не проводиться взагалі. Раніше цією проблемою займалися приймальники-розподільники. Тепер в Україні є можливість запровадити голландський досвід соціальної роботи з безпритульними жінками (докладніше про це в наступному розділі), адже в Голландії вже понад 25 років діє розгалужена система притулків і кризових центрів для бездомних.
Новий підхід до вирішення проблеми – це індивідуальний супровід з метою реінтеграції в суспільство, і він повинен втілюватися в життя в спеціалізованих кризових та адаптаційних центрах. Індивідуальний супровід як такий полягає в ретельному аналізі кожної конкретної ситуації, визначенні реальних проблем жінки зі здоров'ям, фінансами, соціальним статусом, зайнятістю тощо. Соціальний працівник повинен разом із клієнткою конкретизувати проблеми, мету, яку потрібно досягти, і визначити план дій. Жінка, однак, має працювати над вирішенням проблем самостійно під соціальним супроводом фахівця, оскільки її пасивність та небажання змінити свій статус повинні стати підставою для попередження і подальшої відмови від надання послуг та допомоги. Це не тільки засторога ризику споживацьких настроїв (адже рано чи пізно жінці доведеться самостійно вирішувати власні проблеми і дбати про себе), це і врахування того факту, що "бездомність" іноді буває добровільною.
Соціальним працівникам зазначених центрів, крім того, необхідно особливо активно співпрацювати і взаємодіяти з муніципальними службами та громадськими організаціями. Так, допомога у відновленні паспортів потребує співпраці з органами МВС, організація медичних обстежень – із закладами охорони здоров'я, допомога у працевлаштуванні – з регіональними центрами зайнятості, забезпечення одягом, засобами гігієни, поширення інформації про соціальну роботу, що проводиться, – з громадськими організаціями...

1. Конституція України: Основний Закон України від 16 червня 1996 р. // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.
2. Бичков С. Соціальна реінтеграція безпритульних жінок / С. Бичков, І. Батирева // Соціальний захист. – 2005. – № 2. – С. 26-28.
3. Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій / О. І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2001. – 96 с.
4. Василькова Ю. В. Лекции по социальной педагогике / Ю. В. Василько-ва. – В 2-х т. – Т. 1, 2. – М.: Социально-технологический институт, 1997.
5. В Україні жінок дискримінують // Світогляд. – 2006. – № 8 (159), 4 березня. – С. 1, 3.
6. Гончаров В. Соціальна робота з неблагополучними родинами: практичні аспекти // Соціальний захист. – 2005. – № 6. – С. 16-18.
7. Детская и подростковая психотерапия / Под ред. Д. Лэйна, Э. Миллера. – СПб: Питер, 2001. – 448 с.
8. Жіночі проблеми, отже, державні // Сім'я. – 1998. – № 3. – С. 5, 8.
9. "З жінок починається народ…" (Є. Євтушенко) // Соціальний захист. – 2005. – № 3. – С. 2.
10. Ковалев С. В. Психология семейных отношений / С. В. Ковалев. – М.: Педагогика, 1987. – 160 с.
11. Козак Л. Тут жінці повертають радість буття / Л. Козак // Соціальний захист. – 2005. – № 11. – С. 12-13.
12. Комберянова Ю. Жіноче підприємництво: соціально-економічний аспект / Ю. Комберянова // Соціальний захист. – 2005. – № 8. – С. 19-21.
13. Копачовець Н. Правові аспекти рівності жінок і чоловіків у сфері соціального забезпечення / Н. Копачовець // Соціальний захист. – 2005. – № 7. – С. 43-44.
14. Мигович І. І. Основи соціології / І. І. Мигович. – Ужгород: Поличка "Карпатського краю", 1996. – 167 с.
15. Павличко С. Фемінізм / Соломія Павличко / Передмова Віри Агєєвої. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. – 322 с.
16. Посібник для слухачів 10-тижневих курсів підготовки соціальних працівників базового рівня. – К.: Національний центр розвитку навчання соціальній роботі в Україні. – 323 с.
17. Семенюк М. Ставлення працівників міліції до проблеми домашнього насильства / М. Семенюк // Соціальна політика і соціальна робота. – 2004. – № 3. – С. 71-84.
18. Соціальна робота в Україні і за рубежем: психолого-педагогічні, правові, соціологічні, медичні аспекти (Збірник наукових статей) / Упорядники І. В. Козубовська, О. В. Співаковський. – Ужгород: Мистецька лінія, 2002. – 328 с.
19. Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції (Ужгород, 21-22 жовтня 1999 р.): В 2 частинах / За ред. І. В. Козубовської, І. І. Миговича. – Ужгород: Ужгородський державний університет, 1999.
20. Соціальна робота: технологічний аспект / За ред. проф. А. Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.
21. Талалай Х. Жінка в бізнесі / Х. Талалай // Соціальний захист. – 2005. – № 10. – С. 19.
22. Ткаченко В. Альтернатива жіночому безробіттю – жіноче підприємництво / В. Ткаченко // Соціальний захист. – 2004. – № 3. – С. 32.
23. Шум І. Центр матері і дитини як форма запобігання соціальному сирітству / І. Шум // Соціальний захист. – 2005. – № 3. – С. 43-44.
24. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю / І. М. Трубавіна. – К.: ДЦССМ, 2002. – 132 с.

Соціальна робота як прикладна дисципліна з'явилася в Україні на початку 90-х рр. минулого століття, і досвід роботи соціальних служб порівняно з більшістю європейських країн ще замалий. Крім досвіду, їм бракує фінансів, розвиненої матеріально-технічної бази тощо. Проблем же, які потрібно негайно вирішувати, в Україні набагато більше, ніж, скажімо, в західних країнах, в більшості з яких діють міцні розгалужені системи соціальних служб і центрів соціальної допомоги.
Однією з цих болючих проблем є проблема соціальної незахищеності жінок. Загалом питома вага жінок серед клієнтів соціальних служб досягає 70%, про що свідчить як західна статистика, так і результати діяльності соціальних служб України. На відміну від чоловіків жінкам притаманні більша ступінь адаптивності, емоційності, потреби у співчутті, спілкуванні; сукупністю названих чинників можна пояснити той факт, що жінки складають переважну більшість серед клієнтів соціальних служб. Але цікаво те, що переважно жінки є не тільки об'єктом, але й суб'єктом соціальної роботи, адже сама професія соціального працівника – це, в першу чергу, професія жіноча. Відомо, що багато жінок та дівчат мають неабиякі здібності до громадської діяльності, надання соціальних послуг. Дуже важливо розвивати ці здібності, використовуючи їх у майбутньому на благо як окремої особистості, так і суспільства в цілому. Ці обставини зумовлюють актуальність проблеми, вирішуваної в даній роботі.
Мета роботи – виявити найбільш значущі для суспільства соціальні проблеми жіноцтва в Україні, описати й обґрунтувати можливі шляхи їх подолання в контексті соціальної роботи, тобто можливі дії соціальних служб щодо вирішення цих проблем, окреслити практичний досвід соціальної роботи з жінками в нашій державі, вже напрацьований за роки незалежності.
Досягнення поставленої нами мети потребує вирішення низки завдань. Перша з них – довести, що жіночі проблеми існують у реальному житті, і їх необхідно вирішувати. Оскільки йдеться про соціальну роботу з жінками, ми повинні коротенько охарактеризувати соціальну роботу як прикладну дисципліну, навести основні методи її здійснення та вимоги до соціального працівника. Вирішенню цих завдань присвячений перший розділ роботи.
Головними з точки зору розкриття обраної нами теми є другий і третій розділи. У другому розділі ми виокремлюємо найактуальніші для сьогоденного суспільства жіночі проблеми, подаємо найбільш характерні причини їх виникнення. Паралельно вирішується завдання теоретичного обґрунтування можливостей вирішення цих проблем соціальними працівниками, моделювання конкретної соціальної роботи в тому чи іншому випадку. Крім того, ми висловлюємо деякі поради щодо вдосконалення соціальної роботи в Україні, використовуючи при цьому зарубіжний досвід.
У третьому розділі аналізується практичний досвід цієї роботи, причому аналіз базується на прикладах діяльності конкретних соціальних установ, роботу яких спрямовано на вирішення різних проблем жінок.
Теоретичні розробки, які вміщуються переважно у другому розділі роботи, можуть слугувати базою щодо можливостей використання результатів дослідження у практичній соціальній роботі, а також у фаховій самопідготовці соціального працівника.
Огляд літератури. В роботі використані практичні довідники й посібники з соціальної роботи, соціальної педагогіки, збірники наукових статей з різних аспектів соціальної роботи, матеріали міжнародних науково-практичних форумів. Ми спираємося також на окремі наукові дослідження в різних галузях наук – соціології, психології, педагогіки (О. Бондарчук, Ю. Василькова, С. Ковалев, І. Мигович, І. Трубавіна тощо). Нарешті, багатий інформаційний та аналітичний матеріал з різних проблем жіноцтва надають статті з таких періодичних видань як "Соціальний захист", "Соціальна політика і соціальна робота", "Сім'я".

Права жінки в Україні закріплені конституційно (ст. 24), але жінки часто бувають обмежені у використанні своїх конституційних прав; існує ціла низка соціальних проблем, що стосуються жінок. Це жіноче безробіття і "фемінізація бідності", насильство над жінкою в сім'ї та на роботі, жіноча безпритульність, проблеми одиноких матерів та жінок, які належать до груп ризику тощо. До цього можна додати такі проблеми жіночої молоді як збереження репродуктивності здоров'я, психологічної сталості, загроза залучення до секс-бізнесу тощо.
Проблема бідності – це, звичайно, проблема не тільки жінок, але зараз все частіше говорять про фемінізацію бідності. До цієї проблеми додається проблема безробіття, але навіть ті, хто працює, зазвичай мають низькі заробітки, непрестижні професії, небезпечні умови праці, здебільшого горизонтальну професійну мобільність. Головним шляхом вирішення цих проблем є покращення ситуації з жіночим бізнесом: країні потрібні регіональні центри підтримки жіночого бізнесу, відкриття нових курсів і бізнес-інкубаторів за західним зразком. Соціальна робота повинна полягати також у руйнації психологічних стереотипів на зразок "жінка не створена для бізнесу".
Актуальною для українського суспільства є проблема насильства над жінками, і соціальна допомога жінкам у цьому плані явно недостатня. Окрім домашнього насильства – фізичного, психологічного, економічного, сексуального, слід враховувати також часті випадки сексуальних домагань на роботі. Типологізація випадків домашнього насильства ускладнена, соціальні працівники мають недостатньо досвіду в боротьбі з цим злом. Між тим, на них покладається профілактика насильства і реабілітація його жертв. Ці завдання передбачають проведення великої психолого-педагогічної роботи з сім'єю, де існує загроза насильства або акти насильства вже мали місце. Часто попередити насильство може психологічна допомога сім'ї, якщо жінка своєчасно звернулася до соціальної служби. Але цього замало: необхідні суто жіночі "телефони довіри", регіональні банки даних про неблагополучні сім'ї, притулки (сховища) для жертв насильства або тих, хто знаходиться під його загрозою, відповідні соціально-реабілітаційні центри.
Багато проблем пов'язано з одинокими матерями, вони потребують, окрім соціальної, також юридичної допомоги. Для запобігання соціального сирітства, враховуючи той факт, що багато одиноких матерів не мають можливостей законно утримувати себе і дитину, необхідне відкриття центрів матері і дитини. Соціальної допомоги потребують також безпритульні жінки; причиною безпритульності є втрата житла в результаті розлучення, у зв'язку з перебуванням в місцях позбавлення волі, через конфлікти з родичами, втрату роботи, зміну місця проживання, продаж квартири. Новий підхід до вирішення цієї проблеми з урахуванням голландського досвіду – індивідуальний супровід з метою реінтеграції в суспільство, який повинен втілюватися в життя у спеціалізованих кризових та адаптаційних центрах. Ще один напрям соціальної роботи з жінками передбачає роботу з жінками, які належать до груп ризику, адже антисоціальні прояви з боку жінок в Україні нерідко викликані їхньою соціальною та морально-психологічною незахищеністю. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу.
В Україні за роки незалежності вже накопичено певний досвід соціальної роботи з жінками, розроблені програми та методики, зорієнтовані на підвищення самооцінки, особистісний розвиток жінок (на жаль, переважно за рахунок міжнародних фондів). Розробляються програми психологічної підтримки жінок, проводяться семінари на тему відкриття власної справи; у Харкові вперше створено кризовий центр для жінок; засновані соціальні центри по роботі з жінками у Києві та Львові; в окремих регіонах відкрито центри підтримки жіночого бізнесу; на базі міжнародної організації "Winrock International" запущено проект "Громадські ініціативи у запобіганні домашньому насильству та торгівлі людьми".
Проте головна робота ще попереду, її мета – дати відчути кожній українській жінці, що вона реально соціально захищена.