Вступ.
Розділ 1. Загальна характеристика основних тенденцій розвитку політичної думки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть.
1.1. Історичний контекст розвитку політичної думки.
1.2. Основні тенденції та їхні представники.
Розділ 2. Ліберальні тенденції розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть.
2.1. Політичні ідеї І. Канта.
2.2. Політичні ідеї В. Гумбольдта.
2.3. Політичні ідеї правової держави.
Розділ 3. Інші тенденції розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть.
3.1. Політичні ідеї Й. Гердера.
3.2. Політичні ідеї Й. Фіхте.
3.3. Політичні ідеї Г. Гегеля.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 1. Загальна характеристика основних тенденцій розвитку політичної думки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть.

1.2. Основні тенденції та їхні представники (фрагмент).

...Найпершою тенденцією розвитку політичної науки слід вважати ліберальну тенденцію, що часто виявляла себе в ліберально-демократичних установках. І першим, хто систематично обґрунтував ідейну платформу німецького лібералізму, підвів під неї міцний філософсько-етичний фундамент, був професор філософії Кенігсберзького університету, засновник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724-1804). Вчення Канта про державу і право цілком базується на даній платформі. Крім того, Кант виступив проти догматизму умоглядної метафізики, скептицизму з дуалістичним вченням про "речі в собі", які неможливо пізнати, і явища, що утворюють сферу можливого досвіду. Ідеї Бога, свободи тощо для Канта стали постулатами практичного розуму. Політичні погляди Канта викладені у працях: "Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору", "До вічного миру", "Метафізичні начала вчення про право" [14].
Інший філософ і політичний мислитель ліберальної тенденції – Вільгельм Гумбольдт (1767-1835) – представник німецького класичного гуманізму, безпосередній засновник німецького конституціоналізму, водночас філолог, державний діяч, дипломат. Саме він здійснив у Прусії реформу гімназичної освіти, заснував у 1809 р. Берлінський університет (нині ім. Гумбольдта). Як гуманіст, Гумбольдт вбачав в універсальному розвитку індивідуальності найвищу мету, що має визначати межі діяльності держави. Політичні ідеї Гумбольдта викладені в таких працях: "Ідеї про державний устрій, викликані новою французькою конституцією" (1791 р.); "Ідеї до досвіду, який визначає межі діяльності держави" (1792 р., перша публікація 1851 р.) [27, с. 128].
Ліберальну тенденцію розвитку політичної науки в Німеччині представляли також політичні мислителі, основним об'єктом дослідження яких була правова держава. В цьому контексті в першу чергу слід назвати Карла фон Роттека, з ім'ям якого пов'язане ще зародження лібералізму, а також Карла Велькера і Роберта Моля [28].
Оригінальну гуманістичну політико-правову концепцію розробив Йоганн Готфрід Гердер (1744-1803) – філософ, критик, естетик, пастор у Ризі (1764-1769 рр.) та Веймарі (з 1776 р.), слов'янофіл за національними поглядами. Він виступав за національну самобутність мистецтва, стверджував історичну своєрідність і рівноцінність різних культурних епох, збирав і перекладав народні пісні, істотно вплинув на німецький романтизм. Філософію історії Гердер вважав справжнім здійсненням гуманності. Його основні політичні думки викладені в працях: "Ідеї до філософії історії людства", "Листи до заохочення гуманізму" [27, с. 410].
Природно-правову політичну доктрину на засадах демократизму розробив Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814) – представник німецької класичної філософії, професор Єнського університету (1794-1799), професор (1810) і перший обраний ректор Берлінського університету. В його поглядах яскрави відбилася суперечливість політичних тенденцій німецького бюргерства. Центральним поняттям вчення про науку Фіхте оголосив діяльність безособового всезагального самопізнання, розробивши діалектику нескінченного процесу творчого самополагання "Я". Політичні погляди Фіхте викладені у працях: "Вимога від державців Європи свободи думки, яку вони весь час пригнічували" (1792 р.); "Основи природного права згідно з принципами науковчення" (1797 р.); "Призначення людини" (1800 р.); "Промови до німецького народу" (1807-1808 рр.) [3].
У нашому дослідженні ми аналізуватимемо також політичне вчення Георга Вільгельма Фридриха Гегеля (1770-1831) – представника німецької класичної філософії з Берлінського університету (з 1818 р.), який створив систематичну теорію діалектики. Розвиток як її центральне поняття виступає для Гегеля характеристикою діяльності світового духу, позачасового руху в області чистої думки у висхідному ряду більш конкретних категорій. Протиріччя філософ оголосив внутрішнім джерелом розвитку та описав його у вигляді тріади. Політичні погляди виколадені у працях "Енциклопедія філософських наук" (1817 р.), "Історія філософії", "Філософія права" (1821 р.), "Філософія історії", "Англійський білль про реформу 1831 р." [10]...

1. Навчальні посібники та монографії

• Один автор

1. Асмус В. Ф. Иммануил Кант. 1724-1974. К двухсотпятидесятилетию со дня рождения / Валентин Фердинандович Асмус. – М.: Наука, 1973. – 534 с.
2. Гайденко П. П. Парадоксы свободы в учении Фихте / Пиама Павловна Гайденко / Отв. ред. Т. И. Ойзерман. – М.: Наука, 1990. – 127 с.
3. Гайденко П. П. Философия Фихте и современность / Пиама Павловна Гайденко. – М.: Мысль, 1979. – 288 с.
4. Гегель Г. В. Ф. Основа філософії права, або природне право і державознавство / Георг Вільгельм Фридрих Гегель; Пер. з нім. Р. Осадчук, М. Кушнір. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
5. Гегель Г. В. Ф. Политические произведения / Георг Вильгельм Фридрих Гегель / Вступительная статья и примечания В. С. Нерсесянца. – М.: Наука, 1978. – 438 с.
6. Дахно І. І. Історія держави і права / Іван Іванович Дахно. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 408 с.
7. Дроз Ж. История Германии / Жак Дроз. – М.: АСТ: Астрель, 2005. – 160 с.
8. История политических и правовых учений. – 2-е изд., стереотип. / Под общ. ред. проф. В. С. Нерсесянца. – М.: Изд-во НОРМА (Издат. группа НОРМА – ИНФРА ∙ М), 2001. – 736 с.
9. Кант И. "К вечному миру" И. Канта / Подготовка текста, вступительная статья и заключение А. В. Гулыги. – М.: Московский рабочий, 1989. – 75 с.
10. Киссель М. А. Гегель и современный мир / Михаил Антонович Киссель. – Л.: Издательство ЛГУ, 1982. – 152 с.
11. Кузнецов В. Н. Немецкая классическая философия второй половины XVIII - начала XIX века / Виталий Николаевич Кузнецов. – М.: Высшая школа, 1989. – 478 с.
12. Мелещенко З. Н. Из истории идейно-философской борьбы за единство Германии в XVIII - начале XIX вв. / Зоя Николаевна Мелещенко. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1958. – 83 с.
13. Меньковский Б. С. Учение Гегеля о государстве и современность / Борис Степанович Меньковский. – М.: Наука, 1970. – 120 с.
14. Нарский И. С. Кант / Игорь Сергеевич Нарский. – М.: Мысль, 1976. – 207 с.
15. Нерсесянц В. С. Гегель / Владик Сумбатович Нерсесянц. – М.: Юридическая литература, 1979. – 111 с.
16. Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений / Владик Сумбатович Нерсесянц. – М.: "Инфра М", 1995. – 736 с.
17. Овсянников М. Ф. Гегель / Михаил Федотович Овсянников. – М.: Мысль, 1971. – 223 с.
18. Орач Є. М. Історія політичних і правових вчень / Євген Михайлович Орач. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка; К.: Атіка, 2005. – 560 с.
19. Орленко В. В. Історія вчень про державу та право / Василь Васильович Орленко. – К.: Видавець Паливода А. В., 2007. – 204 с.
20. Суслова Л. А. Философия И. Канта: Методологический анализ / Любовь Артемьевна Суслова. – М.: Высшая школа, 1988. – 222 с.
21. Трофанчук Г. І. Історія вчень про державу і право / Григорій Іванович Трофанчук. – К.: Магістр – ХХІ сторіччя, 2005. – 256 с.

• Два автори

22. Гринишин Д. М., Корнилов С. В. Иммануил Кант – ученый, философ, гуманист / Данил Максимович Гринишин, Сергей Владимирович Корнилов / Под ред. В. П. Федотова. – Л.: Издательство ЛГУ, 1984. – 150 с.
23. Лазарев В. В., Рау И. А. Гегель и философские дискуссии его времени / Валентин Васильевич Лазарев, Иоганн Александрович Рау. – М.: Наука, 1991. – 155 с.
24. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія / Володимир Маркович Піча, Наталія Михайлівна Хома. – К.: "Каравела"; Львів: "Новий Світ-2000", 2002. – 344 с.
25. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень / Федір Пилипович Шульженко, Тарас Григорович Андрусяк. – 3-є вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 304 с.

2. Матеріали збірників наукових праць, вісників, періодичних видань

26. Из истории развития политико-правовых идей: Сборник статей / АН СССР, Институт государства и права. – М.: ИГПАН, 1984. – 141 с.

3. Словники, енциклопедичні та довідкові видання

27. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.

4. Матеріали з ресурсів мережі Інтернет

28. Буткова М. В. Идея правового государства в Германии в конце XVIII - начале XIX вв. / Марина Вячеславовна Буткова // www.lib.ua-ru.net/diss/cont/203638.html
29. Политические и правовые учения в Германии в конце XVIII - начале XIX веков: Учение И. Канта о государстве и праве; Политико-правовая теория И. Г. Фихте // www.moyray.com/161.html
30. Политические и правовые учения классиков немецкой философии конца XVIII - начала XIX вв. // http://vet.webservis.ru/any doc.html

На сьогодні в Україні залишаються важливими та актуальними чимало проблем політико-правового характеру. Проблеми розбудови громадянського суспільства і правової держави, проблема пошуку оптимальної форми державного правління, а разом з нею оптимального розподілу компетенцій між різними гілками влади, проблема пошуку оптимального державного устрою – унітарного чи федеративного, проблеми прав людини і свободи особистості, – ці та чимало інших політико-правових проблем в умовах українських політичних реалій залишаються невирішеними, часто спірними, викликають жваві, іноді гострі дискусії. Низка політичних питань і питань подальшого державного будівництва, потребують, як свідчать політичні реалії, подальшого уточнення, а іноді й теоретичного переосмислення. І в цьому плані звернення до історії ідей правової державності, історії політичної думки, на наше переконання, має величезне науково-пізнавальне значення. Більш того, не варто переменшувати й морально-виховного значення використання в нашому суспільному житті ідей політичних мислителів минулого, адже наразі в Україні формується нова політична культура, яка має стати невід'ємною складовою демократичного суспільства. Кінець XVIII - початок ХІХ століть у Німеччині – це цікавий період активізації розвитку політико-правової думки, період, який подарував світові праці представників німецької класичної філософії, подарував нові політичні ідеї та концепції. Виходячи з цього, вивчення основних тенденцій розвитку політичної науки в Німеччині в указаний період є в наш час актуальним і перспективним.
Метою курсової роботи є ознайомлення з політичними ідеями представників різних напрямів політичної думки Німеччини кінця XVIII - початку ХІХ століть і дослідження основних тенденцій розвитку німецької політичної науки у зазначений період.
Завдання дослідження:
• дати короткий аналіз історичного контексту Німеччини кінця XVIII - початку ХІХ століть з точки зору суспільного і політичного життя;
• окреслити загальну картину розвитку політичної думки в Німеччині зазначеного періоду, дати короткі енциклопедичні дані про авторів основних праць, у яких викладені політичні ідеї та концепції;
• зробити аналіз політичних ідей І. Канта як засновника ідейної платформи німецького лібералізму, найяскравішого представника ліберальної тенденції розвитку політичної науки;
• зробити аналіз політичних ідей В. Гумбольдта як представника німецького класичного гуманізму, прихильника ліберального напряму в політичній думці;
• зробити аналіз політичних ідей правової держави К. фон Роттека, К. Велькера, Р. Моля;
• зробити аналіз політичних ідей Й. Гердера, представника гуманістичної тенденції розвитку політичної науки;
• зробити аналіз політичних ідей Й. Фіхте в руслі природно-правової доктрини німецької політичної науки;
• зробити аналіз політичних ідей автора систематичної теорії діалектики Г. Гегеля.
Об'єкт дослідження – тенденції розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть. Предмет дослідження – ідеї та концепції провідних німецьких політичних мислителів кінця XVIII - початку ХІХ століть.
Використані в ході роботи джерела та література включають вибрані твори представників німецької класичної філософії, наукові монографії на тему їхнього життя і творчості, посібники з історії Німеччини, її ідейно-філософської думки, німецької класичної філософії, історії держави і права, політичних і правових вчень, збірники статей, енциклопедичні видання, матеріали з ресурсів мережі Інтернет. На деякі видання, що склали теоретичну базу дослідження, хотілося б звернути особливу увагу. Серед посібників це: "Історія Німеччини" Ж. Дроза (2005) [7]; "Історія політичних і правових вчень" (2001) [8]; "Історія політичних і правових вчень" В. Нерсесянца (1995) [16]; "Історія політичних і правових вчень" Є. Орача (2005) [18]; "Історія вчень про державу і право" Г. Трофанчука (2005) [21]; "Історія політичних і правових вчень" Ф. Шульженка і Т. Андрусяка (2002) [25]. Серед монографій та інших наукових робіт це: "Парадокси свободи у вченні Фіхте" (1990) [2]; "До "вічного миру" І. Канта" (1989) [9]; "Гегель і сучасний світ" М. Кісселя (1982) [10]; "Німецька класична філософія другої половини XVIII - початку ХІХ ст." В. Кузнєцова (1989) [11]; "Вчення Гегеля про державу і сучасність" Б. Меньковського (1970) [13]; "Філософія І. Канта" Л. Суслової (1988) [20]; "І. Кант – учений, філософ, гуманіст" Д. Гринишина і С. Корнілова (1984) [22]; "Гегель і філософські дискусії його часу" В. Лазарева та І. Рау (1991) [23]. В роботі також використані: збірка статей "З історії розвитку політико-правових ідей" (1984) [26]; "Політологічний енциклопедичний словник" (2004) [27].
Структура. Курсова робота складається з трьох розділів. У Розділі І подається загальна характеристика основних тенденцій розвитку політичної думки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть. Перший підрозділ цього Розділу присвячено короткому огляду питань історії Німеччини зазначеного періоду з точки зору суспільного і політичного життя. У другому підрозділі подаються короткі енциклопедичні характеристики представників основних тенденцій розвитку політичної науки, наводяться праці, в яких викладені їхні політичні ідеї. В наступних Розділах дані ідеї докладно аналізуються.
В Розділі ІІ розглядаються ліберальні тенденції розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть. У цьому контексті найбільший інтерес представляють собою ідеї І. Канта щодо держави та її виникнення, його концепція правової держави, вчення про поділ влади на гілки, види політичного устрою, про війну і вічний мир, а також ідеї В. Гумбольдта щодо громадянського суспільства і держави. У цьому ж Розділі коротко розглядаються політичні ідеї правової держави К. фон Роттека, К. Велькера, Р. Моля.
В Розділі ІІІ розглядаються ліберальні тенденції розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть. Три підрозділи цього Розділу присвячено політичним вченням Й. Гердера, Й. Фіхте, Г. Гегеля. Найбільший інтерес представляють для нас політичні концепції представників німецької класичної філософії – Й. Фіхте та Г. Гегеля. У вченні Й. Фіхте особлива увага звертається на співвідношення свободи і права, питання верховенства народу, поділу влад у державі, у вченні Г. Гегеля – на питання свободи і права в світлі філософії об'єктивного духу, громадянського суспільства, поділу влад, державного суверенітету тощо.

На соціально-політичний клімат Німеччини кінця XVIII - початку ХІХ століть істотно вплинула Велика французька революція, внаслідок якої в політичній думці почали розповсюджуватися республіканські та демократичні ідеали. Найбільший інтерес для нас представляли політичні ідеї та концепції І. Канта, В. Гумбольдта, розробників теорії правової держави (К. фон Роттека, К. Велькера, Р. Моля), Й. Гердера, Й. Фіхте, Г. Гегеля.
Кант – найяскравіший представник ліберальної тенденції розвитку політичної науки в Німеччині аналізованого періоду. Його вчення ґрунтується на правилах категоричного імперативу, головним з яких є таке: людина має поводитися лише згідно з такою максимою, керуючись якою можна в той же час побажати, щоб вона стала загальним законом. Внутрішнім регулятором людської поведінки може бути тільки моральний обов'язок. Кожна особистість наділена атрибутом свободи, але не кожна розпоряджається нею для реалізації категоричного імперативу, тому виникає необхідність введення права. Загальна обов'язковість права досягається силою примусу, яку праву здатна надати лише держава. Благо держави полягає в досконалому праві, вона не повинна турбуватися про благо громадян та регламентувати їхнє життя. Держава виникає на основі укладення договору при переході до життя в громадянському суспільстві. Вона має стати суто правовою організацією, де влада належить суверенному народові. Право не залежить від суспільних відносин, в його основу має бути покладено загальний природний закон свободи, але від моралі його відрізняє примус. Згідно з концепцією правової держави з головною ідеєю автономії особистості, ця держава повинна прийти на зміну поліцейській державі свавілля епохи абсолютизму. Поділ влад (парламент, уряд, суд) має здійснюватися за принципами взаємної підтримки й координації владних гілок, а не за принципами стримувань і противаг. Форми політичного правління (устрою) можуть бути такі: деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні, республіканські. Найкращою є автократична форма у вигляді абсолютної монархії, але ідеал Канта – конституційна монархія. Правового стану суспільства неможливо досягти протиправними засобами, тому необхідно підкорюватися існуючій владі. У міжнародній політиці Кант висунув проект вічного миру, який передбачає створення всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав, побудованих за республіканським типом.
Іншим мислителем, що належить до ліберальної тенденції, є представник німецького класичного гуманізму Гумбольдт, який з позицій гуманістичного індивідуалізму розробляв тему громадянського суспільства і держави. В державі важлива насамперед людина у взаємовідносинах з державою. Суспільство більш значуще за державу, так само як людина більш значуща за громадянина. Мета існування держави – служіння суспільству, а державний устрій – не мета, а лише засіб для розвитку людини. Держава не повинна піклуватися про позитивне благо громадян (тут Гумбольдт згоден з Кантом в руслі ліберальної традиції), а лише забезпечувати їхню зовнішню і внутрішню безпеку. Функція держави проявляється в регулюванні дій, які безпосередньо загрожують чужому праву, у розв'язанні правових спорів, поновленні порушених прав, покаранні правопорушників.
Політичні ідеї правової держави розвивали фон Роттек, Велькер, Моль. За концепцією ліберала фон Роттека, підвалини правової держави повинні включати два загальних принципи – всезагальну суспільну згоду і демократичний принцип управління. Сам термін правової держави вперше в обіг німецької політичної науки ввів Велькер, який пов'язує це поняття передусім з ідеєю гармонійного розвитку держави, задачам якої відповідає моральне право (принцип). Моль на перше місце в правовій державі виводить соціальну функцію, виконання якої повинен забезпечувати політичний примус ("істинна поліцейська держава").
Політичне вчення Гердера представляє гуманістичну тенденцію розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть. Він ставить людину на межу двох царств – природи й гуманності, гуманність прирівнюється до богоподібності. Історія людства полягає в тому, що всі індивіди пройшли кілька етапів суспільної організації: етапи сім'ї, влади обраних суддів і вождів, деспотичної влади. Наразі суспільна і політична організація в Європі полягає у спадковій монархії. В ідеальній державі має бути викоренено становий поділ.
Політичні ідеї Фіхте досить суперечливі, хоча в цілому вони розвивалися в руслі природно-правової доктрини. Матеріальний світ в усіх його численних аспектах існує як сфера прояву свободи людського духу; поза людською свідомістю об'єктивної дійсності не існує. Свобода несумісна з необхідністю, без неї не існує мораль. І на основі взаємного визнання індивідами особистої свободи кожного конституюється право, що існує незалежно від моралі. Щоб гарантувати свободу кожної людини та поєднати з ній свободу всіх, потрібна правова спільнота. Оскільки правові відносини не застраховані від порушень, їх належить захищати через примус. Ядром законодавства є загальна воля народу, який по праву і в дійсності є вищою владою, а тому визначає межі впливу держави. Фіхте критично ставився до держави, держава – це голий засіб, що працює на власне руйнування, і головна мета будь-якого уряду – зробити уряд зайвим. Держава існує як тимчасовий інститут, але воона зникне, і встановиться природний стан людини. Уряд має нести відповідальність перед суспільством, в іншому разі політичний устрій вироджується в деспотію. Фіхте змалював ідеальну державу, що діє на засадах розуму та справжньої свободи й переслідує мету стати самодостатнім організмом. Розподіл влад у державі не потрібен, оскільки народ має контролювати діяльність правителів через особливу інституцію посередників між громадянами та урядом (колегію ефорів – ефорат). Національність – колективна особистість. У міждержавних відносинах Фіхте залишається прихильником ідеї вічного миру.
Гегель розробив філософію права, що розглядається в рамках вчення про об'єктивний дух. Він не визнавав природно-правової доктрини і не протиставляв природного і позитивного права. Реалізацію свободи втілює те, що світовий дух починає відчувати себе вільним. Пізнаючи зовнішню реальність своєї свободи, він перетворює її на ідею права, що розгортається в державний і політичний світ. Система права – царство реалізованої свободи, розумної, розвиненої, свобідної волі. Людина наділена абсолютною свободою, що реалізується у праві приватної власності. Відчуження особистої свободи і правоздатності є несправедливим і неправомірним. Для здійснення розуму в суспільстві необхідний договір, в якому беруть участь самостійні власники, але його предметом може бути лише окрема зовнішня річ, адже тільки вона може бути свідомо відчужена власником, тому виникнення держави не може бути засновано на суспільному договорі. Мета історії – еволюція свободи особистості у громадянському суспільстві, її зміст – процес утвердження загальної свободи. Громадянське суспільство – це сфера реалізації приватних цілей та інтересів окремої особистості, воно складається з вільних індивідів, які взаємодіють між собою у процесі реалізації власних потреб. У структурі громадянського суспільства Гегель виділяє 3 стани – землевласників і землеробів, промисловий стан і стан чиновників. Оскільки сучасне громадянське суспільство перебуває в антагоністичному стані, і в ньому не можна врегулювати соціальні суперечності правовими засобами, воно має бути впорядковане вищою політичною владою – державою. Держава стоїть вище за суспільство, саме в державі досягається тотожність особливого і загального, моральність отримує свою об'єктивність як органічну цілісність, тому це вінець моральності, "просування Бога у світі", а не засіб служіння громадянам і суспільству. Ідеальною організацією публічної влади є конституційна монархія. Держава повинна займатися винятково сферою політичної діяльності. Гегель пропонує ділити владу на законодавчу, виконавчу (урядову) і правлячу (княжу), і всі вони повинні утворювати органічну єдність. В єдине ціле державний механізм об'єднує влада монарха, а суверенітет держави має бути поділений між монархом і народом.
Таким чином, ми бачимо досить значне розмаїття думок в основних тенденціях розвитку політичної науки в Німеччині наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть.