Вступ.
Розділ 1. Українська Народна Республіка доби Центральної Ради: історичний екскурс.
Розділ 2. Організація державної влади Української Народної Республіки.
Розділ 3. Законодавство і правова система Української Народної Республіки.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Додаток 1. Державний лад і судова система УНР.
Додаток 2. Законодавство УНР.

Розділ 2. Організація державної влади Української Народної Республіки (фрагмент).

...Головний і вищий орган системи – Центральна Рада, яка одразу після заснування стала центром, навколо якого згуртувалися національно-патріотичні сили України. Першої структуризації ЦР набула після Всеукраїнського Національного Конгресу (17-21 квітня 1917 р.), вона мала розвиватися як національний парламент і припинити існування після скликання Всеукраїнських Установчих Зборів. Робота ЦР проводилася через Загальні збори (звичайні та надзвичайні), що працювали посесійно, і Комітет ради, який був постійно діючим органом і до складу якого входили Президія Ради з комісіями. Комітет повинен був здійснювати законодавчі функції в період між Загальними зборами. Він став найвищим виконавчим органом України і дістав назву Малої Ради (його головою став М. Грушевський, заступниками – В. Винниченко та С. Єфремов). 12 липня ЦР видала постанову, яка більш детально регламентувала компетенцію Малої Ради. Комітет визначався як постійно діючий орган, який скликав чергові Загальні збори, поповнював склад Генерального Секретаріату, вирішував всі основні справи. Чергові засідання Малої Ради відбувалися раз на тиждень, надзвичайні – "по потребі". Для прийняття законодавчого акту необхідна була присутність не менше як 2/3 загальної кількості членів Малої Ради. В червні-липні 1917 р. до складу ЦР увійшли Всеукраїнська Рада військових депутатів (130 осіб), Всеукраїнська Рада селянських депутатів (Виконавчий комітет, 212 осіб), Всеукраїнська Рада робітничих депутатів (близько 100 осіб); таким чином ЦР у складі понад 800 депутатів оформилася як єдиний вищий законодавчий орган України. Вже у І Універсалі ЦР назвала себе "вибраним органом" українського народу. Формою роботи ЦР були пленуми. Рішення вона приймала в формі універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.
Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат, який в документах характеризувався по-різному: до утворення УНР як виконавчий орган ЦР (Декларація Генерального Секретаріату від 10 (23) липня 1917 р.), як окремий, відповідальний перед ЦР орган (ІІ Універсал); після утворення УНР – як "уряд" (ІІІ Універсал) і як Рада Народних Міністрів (IV Універсал).
Цікаво простежити і за змінами у складі уряду. Спочатку (ще задовго до утворення УНР) до нього входило 9 осіб: голова і генеральний секретар внутрішніх справ (обидві посади обіймав В. Винниченко), генеральний писар, генеральні секретарі фінансів, освіти, міжнаціональних, військових, земельних, судових, харчових справ; після проголошення Декларації Генерального Секретаріату склад уряду розширився за рахунок генеральних секретарів у справах шляхів, пошт і телеграфів, генерального контролера, статс-секретаря у справах України при Тимчасовому уряді (крім того, дві вакансії лишалися вільними – генеральних секретарів праці і торгу та промисловості). Після затвердження інструкції Тимчасового уряду склад Генерального Секретаріату дещо зменшився (генеральні секретарі внутрішніх справ, фінансів, земельних справ, освіти, торгу й промисловості, праці, генеральний контролер, генеральний писар). Одразу після проголошення УНР повний склад уряду було відновлено.
Січень 1918 р. охарактеризувався урядовою кризою: після придушення повстання робітників заводу "Арсенал" 22 січня кабінет В. Винниченка був змушений піти у відставку, і ЦР доручила сформувати новий уряд В. Голубовичу.
Чільне місце в структурі уряду посіла новостворена зовнішньополітична служба (далі ЗПС). Між проголошенням ІІІ і IV Універсалів почалася самостійна діяльність УНР на міжнародній арені, що ознаменувало початок створення міжнародного апарату в практичній площині. Важливою державно-організаційною передумовою для створення в майбутньому ЗПС стало виникнення в складі уряду Генерального Секретаріату міжнаціональних справ (його очолював С. Єфремов, а з 25 липня 1917 р. – О. Шульгін). Після проголошення IV Універсалу ЗПС отримала назву Народного Міністерства Справ Закордонних – це відомство очолював В. Голубович, а з 14 травня 1918 р. – М. Любинський. Головним оперативним органом Міністерства був Департамент МЗС з власною канцелярією. Міністерством передбачалося запровадити 67 консульських установ (16 генеральних консульств, 25 консулів, 26 віце-консульств) в 23 іноземних країнах та окремих регіонах колишньої Російської імперії.
Останній склад українського уряду за часів ЦР мав такий вигляд: голова уряду (прем’єр), міністри внутрішніх, військових і морських, судових, земельних, харчових, іноземних справ, праці, пошт і телеграфії, залізничних шляхів, фінансів, просвіти, торгівлі й промислу, державний контролер...

1. Бойко В. М. Реорганізація міських дум в Україні навесні 1917 р. // Український історичний журнал. – 2003. – № 4. – С. 29-37.
2. Веденєєв Д. В. Становлення зовнішньополітичної служби України в період Центральної Ради // Український історичний журнал. – 1997. – № 3. – С. 79-89.
3. Дещинський Л., Голубко В. З історії створення Збройних Сил Української Народної Республіки (березень 1917 – квітень 1918 рр.) // Розбудова держави. – 1996. – № 6. – С. 50-55.
4. Ігнатюк О. Державотворчі пошуки в Україні // Історія України. – 2000. - № 44 (204). – С. 7-12.
5. Історія держави і права України / А. С. Чайковський (кер. кол. авт.), В. І. Батрименко, О. Л. Копиленко та інші; За ред. А. С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с. Бібліогр.: с. 379-382.
6. Капелюшний В. П., Кудін С. В. Історія держави і права України (в схемах-таблицях і визначеннях основних термінів). – К.: Олан, 2001. – 224 с.
7. Кузьминець О., Калиновський В., Дігтяр П. Історія держави і права України. – К.: Україна, 2000. – 429 с.
8. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
9. Кульчицький С. Останній Універсал Центральної Ради // Історія України. – 1998. - № 5 (69). – С. 5.
10. Музиченко П. П. Історія держави і права України. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. – 662 с.
11. Папакін Г. Державотворча спадщина Центральної Ради і становлення української гетьманської держави // Історія в школах України. – 1997. –
№ 2. – С. 14-20.
12. Солдатенко В. Ф. Третій Універсал Центральної Ради і плани федеративного переустрою Росії // Український історичний журнал. – 2003. – № 4. – С. 3-10.
13. Терлюк І. Я. Історія держави і права України. Практикум. – К.: АТІКА, 1999. – 192 с.
14. Черкашина Н. К. Історія України: від давніх часів до сьогодення. – К.: ВД "Професіонал", 2005. – 384 с.

Історичний період Української Народної Республіки доби Центральної Ради – один з найцікавіших і найбільш заплутаних в історії України. Феномен УНР продовжує перебувати в епіцентрі наукових і політичних суперечок і породжувати численні дослідження, яких немає по жодній іншій проблемі вітчизняної історії. Не слід також забувати, що в Україні це була перша спроба національного державотворення та розбудови власної правової системи в ХХ ст. Таким чином, актуальність обраної нами теми курсової роботи не викликає сумнівів, адже в наш час, коли перед Україною постає завдання зміцнення незалежності і створення правової демократичної держави, врахування уроків ЦР 1917-18 рр. здається нам дуже необхідним і важливим.
Метою роботи є організація державної влади УНР, а також її правова система (яка тільки починала розбудовуватися) і законодавство. В рамках цієї мети ми виокремили певні завдання, які повинні допомогти нам її досягти. На вирішенні цих завдань засновується структурна побудова роботи. Курсова робота складається з трьох розділів: 1) в першому дається короткий історичний екскурс в період створення Центральної Ради та існування Української Народної Республіки під її керівництвом; 2) в другому характеризуються організація державної влади в республіці, законодавчі та виконавчі органи, органи судової та інших державних систем, самоврядування, їх функції та загальні принципи і організація діяльності; 3) третій розділ присвячений розглядові головних законодавчих і нормативних актів, прийнятих Центральною Радою та іншими державними органами, а також спробам розбудувати нове правове поле, в яких ці акти могли б нормально й ефективно діяти. Акти розглядаються не за хронологічним принципом, а за принципом тематичним, який враховує також їх важливість з державної і правової точки зору (акти, що визначали правові засади діяльності Центральної Ради; Універсали; інші закони). Виключення становить тільки Конституція УНР, яка розглядається в кінці ІІІ розділу.
До роботи додаються додатки, які містять узагальнене схематичне відображення державного ладу (з вищими органами управління й органами місцевої влади) та судової системи УНР, а також тих основних конституційних і законодавчих актів, що були ухвалені й прийняті в період існування Української Народної Республіки доби Центральної Ради.
В роботі використовуються такі основні методи як аналіз історичних матеріалів та документів, посібників з історії держави і права України з подальшим їх синтезом відповідно до структурних підрозділів дослідження.
Дати найбільш важливих для розгляду нашої теми історичних подій для зручності подаються в роботі у двох варіантах – за старим і за новим (в лапках) стилем.
Джерела, що використовуються в роботі, можна умовно поділити на дві категорії. Першу з них складає навчальна і наукова література з історії держави і права України (О. Кузьминець, В. Калиновський, А. Чайковський, П. Музиченко, І. Терлюк). До другої відносяться дослідження з окремих конкретних проблемних питань державного і правового будівництва в Україні в 1917-18 рр., які містяться в новітніх українських періодичних виданнях. Аналіз таких досліджень допомагає нам заглибитись у деякі аспекти державотворення і краще розібратися в правовій сутності законодавчих і нормативних актів періоду Української Народної Республіки.

Національні органи державної влади почали створюватися в Україні одразу ж після російської лютневої революції, проте державність України виникла не внаслідок широкого національного руху, а як природна реакція на ліквідацію монархії і розпад центральної влади Російської імперії, як засіб запобігання внутрішній усобиці, руїні, занепадові. На момент проголошення УНР в Україні вже існувала нова система державної влади, робилися спроби реформування органів місцевого самоврядування та розбудови нової судової системи.
Вищим органом влади була ЦР як законодавчий орган, що складався з представників губерній та великим міст, рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. До ЦР безпосередньо входили Мала Рада – комітет для оперативного вирішення найважливіших справ, і уряд, виконавчий орган, який змінював свою назву – спочатку Генеральний Секретаріат, а після проголошення IV Універсалу Рада Народних Міністрів. Уряд очолювався його головою (головою Ради Міністрів) і складався з багатьох структурних підрозділів – генеральних секретаріатів (або секретарств), а потім міністерств внутрішніх, військових, морських, судових, земельних, харчових справ, фінансів, просвіти, торгівлі та промислу тощо.
Місцеву владу в період, що аналізується, уособлювали сільські громади, ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, губернські, повітові та волосні комітети. Судова система УНР складалася дуже важко. На її чолі постав Генеральний Суд УНР з цивільним, карним і адміністративним департаментами, на місцях правосуддя відправляли міські, повітові й дільничні суди.
Законодавство УНР включає цілу низку конституційних та інших законодавчих актів, якими було створено базу для формування нового правового поля. До перших відносяться ІІІ Універсал, який проголосив утворення УНР як російську автономію, IV Універсал, що проголосив самостійність і незалежність України, і Конституція УНР, яка так і залишилася на папері. Для останніх двох Універсалів ЦР характерна певна правова невизначеність: вони обмежувалися загальними принципами й містили конкретні доручення урядові й окремим секретарствам. За межі загальних положень не вийшла також і Конституція УНР.
До головних законодавчих актів, ухвалених ЦР в цей період, слід віднести в галузі державного будівництва Закони "Про вибори до Установчих Зборів УНР" (листопад 1917 р.) і "Про порядок видання нових законів" (листопад 1917 р.); в галузі регулювання права власності земельний законопроект, або Тимчасовий земельний закон (січень 1918 р.), який був наслідком курсу ЦР на соціалізацію землі; в галузі соціальних питань Закон "Про 8-годинний робочий день", який врегульовував цілу низку питань, пов’язаних з трудовою діяльністю; в галузі громадянства Закон "Про громадянство" (березень 1918 р.); в галузі національної політики і вирішення проблем національних меншин Закон "Про національно-персональну автономію" (січень 1918 р.); в галузі здійснення економічної реформи Закони "Про випуск державних кредитних білетів" (грудень 1917 р.).
Як бачимо, уряд УНР встиг зробити чимало. Однак, на жаль, він не врахував внутрішньої та зовнішньої загрозливої й нестабільної ситуації, не доклав необхідних зусиль до захисту проголошеної незалежності, і наприкінці квітня 1918 р. був розпущений внаслідок державного перевороту.