Вступ.
Розділ 1. Правова система: загальне поняття й види.
Розділ 2. Сутність та ознаки соціалістичної правової системи.
Розділ 3. Етапи формування та розвитку соціалістичної правової системи.
3.1. Соціалістична правова система СРСР у 20-40-х рр. ХХ ст.
3.2. Соціалістична правова система країн "соціалістичного табору" у 50-80-х рр. ХХ ст.
3.3. Соціалістична правова система після розпаду СРСР.
Висновки.
Список використаних джерел.

3.3. Соціалістична правова система після розпаду СРСР (фрагмент).

...Найбільшою країною, де й понині діє соціалістична правова система, є Китай. Але слід враховувати, що сучасне китайське право відбиває національну специфіку та історичну унікальність китайської державності, особливості китайського варіанту модернізації тоталітарно-бюрократичного суспільства. Специфіка сучасної китайської правової системи полягає насамперед у тому, що на соціалістичне право там накладаються релігійні чинники. У китайському суспільстві широко розповсюджене конфуціанство з його ідеями справедливості, добра, пріоритету моралі, вшанування й навіть культу досвідченого доброчинного керівника, старшої людини. Це не дивно, якщо враховувати, що майже до кінця ХІХ ст. у Китаї панувало релігійно-традиційне право, засноване на вченнях даосизму і Конфуція. Лише з кінця ХІХ ст. Китай звернувся до законодавчого регулювання суспільних відносин. У 1911 р. відреклася від престолу династія Маньчжурів, і на зміну їй прийшов режим партії Гоміньдана на чолі з Чан Кайши. Це ознаменувалося кодифікацією приватного права, а вже у 20-х рр. ХХ ст., коли в СРСР проходив процес становлення соціалістичної правової системи, в Китаї за німецькими та швейцарськими зразками (тобто за зразками германської системи) було розроблено цивільний, земельний та інший кодекси. Соціалістична правова система, як вже зазначалося, в Китаї веде початок із 1949 р. – року встановлення маоїстського режиму. Однак вплив даосизму і конфуціанства китайське право відчуває й досі.
Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. в Китаї особлива увага приділяється законотворчості в області економічного права. У 1997 р. вступив у дію новий Цивільний кодекс. Надання уваги економічним питанням та питанням врегулювання цивільних відносин самі по собі свідчать про певний відступ від класичної соціалістичної системи. З іншого боку, всі інститути і норми соціалістичного права в сучасному Китаї практично зберігаються, особливо у сфері публічного права. Уряд формується за участю Центрального народного комітету. Інститут приватної власності на землю відсутній; законодавчо (Закон "Про управління землею" від 1986 р.; Закон "Про сільське господарство" від 1993 р.) визнана лише державна й колективна власність на землю; закріплено не право власності, а право користування і часткового розпорядження землею.
Конституційне право сучасного Китаю повністю є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У ньому відбиваються усі основні концепції та постулати соціалістичного "конституціоналізму": керівна роль компартії, "соціалістичне народовладдя", "соціалістична законність", класова боротьба. Цілі державного будівництва й надалі визначаються перспективами будівництва соціалізму (як це було сформульовано у Конституції 1982 р.). Нормативні акти китайського права насичені нормами-принципами, нормами-побажаннями, сентенціями; отже, принцип широкомасштабного правового (і політичного) виховання на сьогодні діє в Китаї сильніше, ніж в будь-якій країні. Крім того, в Китаї немає чіткої межі між правовим актом і політичною директивою, в законах зустрічаються положення неправового змісту. Партійне керівництво підміняє собою вищі державні органи; "складно і навіть неможливо визначити відмінності за змістом, формою та наслідками між документами ЦК КПК (компартії Китаю) та, наприклад, актами Державної Ради".
Отже, хоча формально в Китаї існує багатопартійна система, в юридичній літературі Китай здебільшого характеризують як країну однопартійну, оскільки компартії конституційно надано статусу правлячої та державної. Інші партії (Демократична ліга, Партія Чжі-гундан, Товариство 3 вересня та інші) є маріонетковими, вони не виконують функцій справжніх політичних партій. З політичної точки зору в Китаї офіційно продовжують втілюватися в життя ідеї марксизму-ленінізму, Мао Цзедуна без особливих намагань до реформування політичної системи. З іншого боку, провадяться глибокі економічні реформи, що надають китайському соціалізмові своєї неповторної специфіки.
Саме ці економічні реформи й наводять на думку про відсутність перспектив соціалістичної правової системи в Китаї, який залишився чи не єдиним її оплотом. Деякі фахівці вже зараз не вважають Китай соціалістичною державою, незважаючи на декларативні правові норми. Так, на думку О. Скакуна, "правову систему Китаю неможна кваліфікувати як соціалістичну й відносити до соціалістичного типу". З цим можна погодитися частково, враховуючи зміни, що відбуваються останнім часом – після розпаду СРСР. Отже, зберігаючи важливі риси соціалістичної правової системи, Китай на сьогодні вже вступив у перехідний період, а це означає, що соціалістична правова система добігає кінця.

1. Конституция (Основной Закон) Союза Советских Социалистических Республик. – М.: Юридическая литература, 1987. – 48 с.
2. Материалы Пленума Центрального Комитета КПСС, 27-28 января 1987 г. – М.: Политиздат, 1987. – 121 с.
3. Алексеев С. С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
4. Бачинін В. А., Журавський В. С., Панов М. І. Філософія права. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 472 с.
5. Венгеров А. Б. Теория государства и права. – М.: Новый Юрист, 1998. – 624 с.
6. Заец А. П. Система советского законодательства (проблема согласованности). – К.: Наукова думка, 1987. – 99 с.
7. Кокорев Л. Д., Панюшкин В. А. Суд и правосудие в СССР. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1987. – 184 с.
8. Комаров С. А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. – 48 с.
9. Конституційне право зарубіжних країн / В. О. Ріяка (керівник авт. кол.), В. С. Семенов, М. В. Цвік та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 512 с.
10. Косицын А. П. Социалистическое государство. – М.: Юридическая литература, 1970. – 274 с.
11. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
12. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. – Львів: Світ, 1996. – 296 с.
13. Лемак В. В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород: УжДУ, 1998. – 236 с.
14. Музиченко П. П. Історія держави і права України. – 3-є вид., стер. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. – 429 с.
15. Общая теория права и государства / Под ред. В. В. Лазарева. – 3-е изд., перероб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
16. Оноре Тоні. Про право: Короткий вступ (About Law: An Introduction). – Переклад Н. Комарової. – К.: Сфера, 1997. – 124 с.
17. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-е, зі змінами. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
18. Скакун О. Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000. – 704 с.
19. Спиридонов Л. И. Теория государства и права. – М.: Гардарика, 1995. – 301 с.
20. Харитонова О. І., Харитонов Є. О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Х.: "Одіссей", 2002. – 592 с.

На протязі багаторічної світової історії розвитку права виникали й розвивалися різні правові системи, але глибоке наукове обґрунтування вони почали отримувати не так давно. Безсумнівно, виділення правових систем за певними критеріями має переважно історичне значення, але не викликає жодного сумніву і той факт, що знання цих систем (як в історичному, так і в сучасному аспектах) дозволяє краще орієнтуватися у конкретних правових явищах, збагачувати правову й політичну культуру. Соціалістична правова система, яка в наш час залишилася лише в окремих, переважно азійських, країнах, викликає особливий інтерес. Це пояснюється тим, що вона виникла лише на початку ХХ ст. і завжди стояла певною мірою осторонь традиційних правових систем. Слід звернути увагу й на те, що Україна 70 років (з 1919 по 1991 рр.) жила саме за дії соціалістичної правової системи. І якщо сутність та ознаки соціалістичної правової системи вивчені досить ретельно, то її еволюція та інволюція, її формування, становлення, розвиток, занепад, що розглядаються як єдиний процес, з виділенням етапів цього процесу, практично не вивчені. Саме названими вище чинниками пояснюється актуальність обраної теми та проведеного дослідження.
Мета курсової роботи – всебічно охарактеризувати соціалістичну правову систему та розглянути процес її формування й розвитку.
Основні завдання, поставлені перед дослідженням:
• визначити поняття, сутність і структуру правової системи;
• коротко окреслити загальні риси основних правових систем;
• проаналізувати та обґрунтувати конкретними прикладами характерні риси соціалістичної правової системи;
• пояснити причини її формування;
• виділити етапи її формування та розвитку;
• дослідити особливості еволюції соціалістичної правової системи на кожному з етапів;
• розглянути розвиток соціалістичної правової системи на прикладі різних країн, у яких вона діяла або діє.
Об’єкт дослідження – соціалістична правова система. Предмет дослідження – правові теорії та концепції, історичні події, законодавчі та правові акти країн, у яких діяла або діє соціалістична правова система.
Відповідно до поставлених завдань робота поділяється на три розділи. У першому розділі ("Правова система: загальне поняття й види") визначається поняття, сутність, структура правової системи, характеризуються її елементи, а також загальні риси основних правових систем. Другий розділ ("Сутність та ознаки соціалістичної правової системи") присвячений розгляду феномену соціалістичного права як такого, визначенню та обґрунтуванню основних специфічних рис, якими соціалістична правова система відрізняється від інших. Третій розділ ("Етапи формування та розвитку соціалістичної правової системи") є в роботі ключовим. Він складається з трьох підрозділів, у кожному з яких досліджуються еволюція соціалістичної правової системи на кожному з етапів: формування і становлення на першому етапі (20-40-і рр. ХХ ст.); розвиток і занепад на другому етапі (50-80-і рр. ХХ ст.); соціалістична правова система у пострадянський час (з 90-х рр. ХХ ст. до сьогодні). Дослідження засновується на хронологічному принципі.
В ході роботи було використано декілька блоків джерел та літератури. Перший блок складають Конституція СРСР (1977 р.) та матеріали пленуму ЦК КПРС (1987 р.). Другий блок – сучасні посібники і монографії з теорії держави і права українських (В. Котюк, П. Рабінович, О. Скакун та інші) і зарубіжних (С. Алексєєв, В. Лазарев, Т. Оноре та інші) авторів. До третього блоку входять праці радянських авторів (А. Заєць, А. Косицин, Л. Кокорєв і В. Панюшкін) з теорії соціалістичного права. Нарешті, четвертий блок складає інша навчальна й монографічна література – з філософії права, конституційного права зарубіжних країн, порівняльного права Європи, історії держави і права України тощо.

Правова система у широкому розумінні – це сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних, соціально однорідних юридичних засобів (явищ), за допомогою яких офіційна влада здійснює регулятивно-організуючий і стабілізуючий вплив на суспільні відносини, поведінку людей. До структури правової системи входять правові принципи та установи, юридичні норми та акти, інститути, правові уявлення та поведінка. Найбільш розповсюджена класифікація правових систем передбачає виділення романо-германської (континентальної), англосаксонської (загального права), релігійної (наприклад, мусульманської), соціалістичної та традиційно-общинної правових систем (сімей). Всередині деяких із цих сімей вирізняють окремі підсистеми (наприклад, романська і германська підсистеми).
Соціалістична правова система є своєрідним феноменом у світі правових систем. Вона стоїть осторонь інших, оскільки спирається насамперед на ідеологічні чинники. Формальною формою держави, в якій виникла ця система, є республіка рад, однак ради самі по собі ще не вказують на соціалістичну правову систему. На неї вказують ціла низка характерних для неї ознак, а саме: 1) класовий характер системи, за якого право на офіційному рівні визнається як таке, що виражає інтереси не всього населення, а лише його частини; 2) невизнання природного права і необхідності встановлення правових норм поза офіційними текстами джерел, встановлених політичною владою (державою); 3) незначна роль законодавства, що пояснюється домінуванням адміністративних партійних рішень; 4) зневага в діяльності правотворчих і правозастосовчих органів до правової процедури; 5) піднесення ролі держави, її прав та інтересів над правами та інтересами інших суб’єктів права (принцип "соціалістичної законності"); 6) домінування публічного права над приватним; 7) низька роль судів та їхня залежність від правлячої партії (еліти); 8) зневага до правової процедури; 9) широкомасштабне правове виховання як складова частина комуністичного виховання усього населення; 10) спирання певною мірою на правові традиції та юридичну термінологію романо-германського права. Ці ознаки тією чи іншою мірою властиві для всіх країн, у яких соціалістична правова система діяла чи діє.
Нами було виділено три етапи формування та розвитку соціалістичної правової системи. На першому етапі (20-40-і рр. ХХ ст.) ця система діяла в СРСР. Процес її формування не міг бути й не був природним, оскільки після перемоги радянської влади остання активно приступила до руйнування права і правової системи взагалі; тим не менш її було створено на противагу романо-германській системі, з використанням окремих елементів останньої. Ця система була призвана юридично забезпечити радикальний воєнно-комуністичний лад, а пізніше законність тоталітарної держави, керованої адміністративним апаратом. Саме тоді нова система набула тих характерних ознак, що були окреслені вище. У 1922-1927 рр. було проведено кодифікацію практично усіх галузей права; законодавчі акти регулювали майнові, договірні, земельні відносини, відносини у сфері праці, були прийняті основи судоустрою і судочинства, загальні начала землекористування і землеустрою СРСР. З 30-х рр. ХХ ст. було створено закриту систему права, спрямовану на те, щоб закріпити й забезпечити в подальшому безперешкодне функціонування партократичного апарату, номенклатури, яка буде діяти під прикриттям "всевладних рад". Революційну правосвідомість змінили доцільність і нормативізм. У 30-і рр. в СРСР було прийняте антиправове і антидемократичне репресивне законодавство, що створювало якусь ілюзію законності в процесі його реалізації та виконання; в дійсності ж реалізовувалася політика військово-політичного й морального терору, геноциду проти народів СРСР.
На другому етапі (50-80-і рр. ХХ ст.) соціалістична правова система діяла у ряді країн т. з. "соціалістичного табору". Цей етап ознаменувався, з одного боку, виходом СРСР з міжнародної ізоляції, а з іншого – "холодною війною" між західними країнами та "соціалістичним табором". У законодавстві СРСР поступово відбувалися зміни; законодавча реформа 50-60-х рр. дала змогу оновити основні галузі права – кримінальне, цивільне, процесуальне, сімейне, пенсійне, трудове. Було видано принципово нові для соціалістичної системи значні законодавчі акти, у "соціалістичному таборі" значно підвищилася роль законодавчої діяльності. Було оголошено, що СРСР перейшов до "загальнонародної держави"; між тим, класовий характер права в принципі залишався, змінилися його зафарблення та декларативна сторона. Розвиток соціалістичної правової системи в Китаї мав свою специфіку, враховуючи "культурну революцію" 1966-1976 рр., що характеризувалася страшним попранням законності. Натомість після 1976 р. Китай розпочав політику економічної експансії та модернізації, проводилася робота з кодифікації права, активна законодавча робота, зокрема з розвитку приватного права. Завдяки цьому соціалістична правова система існує в Китаї дотепер, тоді як на європейський "соціалістичний табір" очікував крах, до якого призвели зокрема наступні правові реалії: панування ідеології у праві, втручання правлячих партій в юридичну практику, засилля секретних підзаконних актів, зневага до правових процедур, невизнання міжнародних стандартів прав людини тощо.
На третьому етапі (з 90-х рр. ХХ ст. дотепер) соціалістичне право зберігається в Китаї, Кубі, В’єтнамі, Північній Кореї, деяких африканських країнах. Але аналіз правових реалій у цих країнах (на прикладах Куби і Китаю) дозволив нам зробити висновок про те, що перспектив розвитку соціалістичної правової системи надалі не існує...