Вступ.
1. Місцеве самоврядування як право територіальної громади.
2. Історичні традиції української місцевої громади.
3. Самоорганізація населення в громаду.
4. Поняття та функції територіальної громади.
5. Інтереси територіальних громад у зіставленні з державними інтересами.
6. Недоліки функціонування територіальних громад в Україні та рекомендації щодо їх подолання.
Висновки.
Список використаних джерел.

2. Історичні традиції української місцевої громади (фрагменти).

Поняття громади в Україні не виникло в новітні часи, воно є традиційним, адже ще за часів Стародавньої Русі народ вважав громаду єдиною розумною організацією політичного життя. Тому можемо стверджувати, що еволюція територіальної громади в Україні відбувалася століттями, і протягом свого існування територіальна громада здійснювала низку важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність населених пунктів (господарську, культурно-просвітницьку, соціального захисту, забезпечення правопорядку на території громади, збереження рухомого і нерухомого майна). Господарська функція територіальних громад диктувалася відповідним способом виробництва й економічною базою. Територіальні громади володіли громадськими маєтками, прибутки з яких ішли на потреби членів громади, і майном. Сюди входили: 1) т. з. "польова власність" (орні землі, сінокоси, полонини, толоки, городи, сади, пасіки, ставки); 2) будівлі (громадські хати, школи, церкви, шпихліри (зернові сховища для матеріальної допомоги сільським і міським громадам), млини, сукновальні тощо)...
Поширеною формою взаємодопомоги в господарській діяльності українських територіальних громад була т. з. супряга, яка виражалась у тимчасовій спілці двох господарів (найчастіше сусідів), які не мали достатньої кількості робочої худоби, а тому об'єднували її на час певних робіт. Іншою стародавньою формою взаємодопомоги при виконанні термінових чи трудомістких робіт була толока, що виникла саме з появою громади; толокою (гуртом) збирали хліб, сіно, будували хати, громадські будівлі – церкви, школи тощо. На толоку сходилися на запрошення господаря, і не піти на неї означало образити господаря. Найчастіше толоки влаштовувалися для будівництва церков, шкіл, а також житла для вдів і родин, які потерпіли від стихійного лиха; іноді толокою обгороджували цвинтар чи розчищали русло потоку навпроти певної земельної ділянки. Значну роль у громадській господарській діяльності відігравали громадські позичкові каси, що організовувалися переважно в Галичині починаючи з другої половини ХІХ ст. Фонди позичкових коштів нагромаджувалися з різних джерел: за рахунок продажу громадського лісу, облігацій, за рахунок селянської складчини чи церковних коштів.
Що стосується соціальної та культурно-просвітницької функцій територіальних громад, у Галичині вони виявлялися насамперед у боротьбі з пияцтвом. Справа в тому, що до 1875 р. галичанські поміщики володіли феодальним правом виробляти й продавати спиртні напої в межах своїх володінь, і з ліквідацією панщини селяни були змушені виплачувати значну компенсацію ("горілчаний податок") колишнім власникам, які мали право пропінації. З огляду на це наприкінці ХІХ ст. майже в усіх галичанських повітових містечках працювали товариства чи братства тверезості; в селах подібні товариства організовувалися переважно при церквах. Іноді священики організовували для своїх парафіян "шлюби тверезості" чи "присягу від горілки" на Біблії. Загалом чимало громад вживали різних заходів, щоб відбити в селян бажання засиджуватись у корчмах; наприклад, по селах священики й учителі іноді організовували рільничі чи інші сільськогосподарські курси, інші просвітницькі заходи. П. Гураль наводить із цього приводу конкретні приклади. Так, у Денисові на Тернопільщині священик Йосип Вітошинський спеціально побудував собі будинок навпроти корчми, щоб відговорювати прихожан туди йти, організував школу хористів і диригентів; у Лавочному на Львівщині священик Степан Шепедій організував багатоголосий хор, який виступав у різних галичанських містах, у т. ч. й у Львові. В тій же Галичині існувала спеціальна поліцейська служба, що виконувала забезпечення правопорядку в громаді та збереження майна її членів у селах. Коли необхідно було забезпечити оборону громади від зовнішнього нападу, ще зі стародавніх часів організовувалася т. з. нічна варта, яка при виявленні порушень громадського порядку чи пожежі оповіщала село дзвоном чи іншим сигналом (наприклад, ударами в залізну рейку). Крім того, для захисту майна і членів громади іноді діяли польові й лісові сторожі. До цього слід додати, що старі українські громади (особливо за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства) традиційно об'єднувалися в боротьбі з завойовниками...
Історично розвиток місцевого самоврядування в Україні більш успішно відбувався на західних землях. 1862 року уряд Австрії видав загальнодержавне положення про місцеве самоврядування; на його основі 1866 року було опубліковано Закон про громади, за яким найнижчою адміністративною інституцією була територія одного села, що загалом узгоджувалось із традиційним тяжінням українців до гуртування малими спільнотами (сусіди, кутки села, вулиця й т. п.), поєднання інтересів за територіальним принципом у межах невеликих населених пунктів. Цим Законом визначалися умови проведення місцевих виборів, але в селах зберігалися й певні неписані закони, що базувалися на звичаєвому праві. У першій половині ХХ ст. в Австро-Угорщині були створені т. з. збірні громади, які перебрали на себе всі адміністративні функції. Це призвело до того, що в сільських територіальних громадах помітно скоротилися повноваження місцевих урядників, і місцеве самоврядування сильно формалізувалося. Серед усіх колоніальних держав минулого, у складі яких мешкали українці, найменше дбала про місцеве самоврядування Російська імперія. Фактично, вже з XVI ст. на Сході й Півдні України громади почали втрачати свою автономію, а отже, вже не могли залишатися важливими етностабілізуючими одиницями, як це було на Заході. В СРСР такого поняття як територіальна громада взагалі не існувало.
Влучну характеристику традиційної української громади дано в одному з документів Українського національно-демократичного об'єднання, датованому 20-ми роками ХІХ ст.: "Побіч родини, котра є основою всякої людської суспільної організації, громада є основою сучасної культурної і суспільної організації чоловіка. На громадській організації спирається організація повітів, країв, округів, воєводств і самої держави… І наша сила, як народу, опирається і зберігається у наших громадах. Наші громади є джерелом нашої господарської сили, є основою, на котрій опирається наша політика, громада є кадрою, звідки рекрутуються всі наші борці-герої за краще завтра народу. Є кузнею, де гартується національна сила і свідомість". (Всі посилання в роботі).

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30.
2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України 1998-2008 рр.
3. Європейська хартія про місцеве самоврядування від 15 жовтня 1985 р. // Віче. – 1993. – № 6.
4. Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні: К.: Ін Юре, 1997. – 36 с.
5. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами / Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень "ЄвроРегіо Україна". – К.: "К. І. С.", 2004. – 360 с.
6. Самоврядування та самоорганізація територіальних громад: Матеріали науково-практичної конференції (Львів, 24-25 червня 1999 р.). – Львів: Доброчинний громадський Фонд ім. Князя Осмомисла, 1999. – 208 с.
7. Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід. – К.: Заповіт, 1997. – 188 с.

У даному рефераті творчо розглядається питання територіальної громади в системі місцевого самоврядування. Актуальність роботи полягає в тому, що, по-перше, сучасні проблеми українських територіальних громад розв'язуються з огляду на історичні традиції існування місцевих громад на території сучасної України, по-друге, в роботі аналізуються недоліки місцевого самоврядування в Україні, пов'язані з недостатнім виконанням територіальними громадами своїх законних повноважень, робляться спроби з'ясувати їхні причини, а також даються конкретні рекомендації щодо підвищення ролі сучасних територіальних громад у громадському й політичному житті нашої держави.
Мета реферату – визначити місце територіальної громади в системі місцевого самоврядування. Для її досягнення ми вирішуємо такі задачі:
1) охарактеризувати поняття місцевого самоврядування з точки зору Європейської хартії про місцеве самоврядування та українського законодавства;
2) розглянути функціонування місцевих громад в Україні протягом її історії, їхні традиції, функції, способи діяльності;
3) з'ясувати проблеми самоорганізації населення в громаду;
4) визначити поняття сучасної територіальної громади, коротко окреслити її функції та повноваження;
5) розкрити питання розмежування державних інтересів та інтересів територіальних громад;
6) проаналізувати недоліки діяльності територіальних громад в Україні й надати рекомендації щодо підвищення ролі останніх у здійсненні ефективного місцевого самоврядування.
Під час роботи над рефератом були використані Європейська хартія про місцеве самоврядування, Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріали науково-практичної конференції "Самоврядування та самоорганізація територіальних громад" (Львів, 1999 р.), робота В. Кампо "Місцеве самоврядування в Україні" та інші джерела.

Територіальну громаду складають жителі, об'єднані завдяки природному розселенню в населених пунктах постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями; це також добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Вона є первинним суб'єктом, системоформуючим і базовим елементом, основним носієм функцій місцевого самоврядування, які виконує безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи (комітети)). Територіальна громада може приймати свій статут, мати свою символіку (герб, прапор). До сфери її інтересів, на відміну від загальнодержавних інтересів, належать управління місцевим господарством, благоустрій населених пунктів, санітарне й медичне обслуговування населення, його соціальний захист, забезпечення продовольчими товарами першої необхідності тощо.
Українська місцева громада має довгу історію, свої традиції, еволюція її відбувалася століттями. Громади традиційно виконували господарську функцію – володіли громадськими маєтками, винайшли чимало форм взаємної допомоги (супряга, толока, позичкові каси); соціальну та культурно-просвітницьку функції (боротьба з пияцтвом); функцію охорони (нічна варта, польові й лісові сторожі). Вони висували керівників малих населених пунктів (тивуни, війти, старости), колективно вирішували спільні питання і справи всередині громади. Історично розвиток місцевого самоврядування в Україні більш успішно відбувався на західних землях.
У діяльності сучасних українських територіальних громад є чимало недоліків: 1) неналежна роль у формуванні кадрового складу органів місцевого самоврядування (причини – пасивність, невибагливість громад і непрофесійність місцевих управлінців); 2) недостатнє значення зборів громадян і громадських слухань у житті місцевого господарства, розв'язанні основних територіальних проблем; 3) недостатність повноважень територіальних громад; 4) недосконала система формування місцевих бюджетів. У подоланні цих та інших недоліків необхідно використовувати європейський та світовий досвід, а також цікаві пропозиції українських фахівців, наприклад, щодо збільшення ролі територіальних громад у місцевому соціальному будівництві, допомоги малому бізнесу, збереженні історичної та архітектурної спадщини, транскордонному співробітництві, формуванні територіальних енергетичних комплексів тощо.
Поки ж залишається сподіватися, що з роками в Україні дійсно буде виплекане справжнє громадянське суспільство, в якому кожний громадянин у дійсності буде не лише мешканцем, який у кращому разі раз на 4 роки обирає склад органів місцевого самоврядування, але й повноважним представником територіальної громади як основної складової реального місцевого самоврядування.