Реферат з партології.

Вступ.
1. Характеристика основних термінів і понять.
2. Підготовчий етап партійного будівництва.
3. Технологія структурної розбудови партії.
4. Інші аспекти партійного будівництва.
Висновки.
Список використаних джерел.

2. Підготовчий етап партійного будівництва (фрагменти).

...Починаючи партійне будівництво, із самого початку необхідно враховувати економічний стан у державі, ступінь демократизації суспільства та політичної системи, існуючу правову регламентацію діяльності політичних партій, авторитарні традиції, переважання певних соціальних прошарків, національні традиції, історію партійної системи (в т. ч. черговість виникнення й розвитку різних партій) [6, с. 125]. Слід враховувати практику здійснення політики в державі, яку роль відіграє у цьому партійна система. Адже в деяких авторитарних державах існує сильна система державних органів (з чіткою ієрархією та централізацією), а партії не відіграють значної ролі у здійсненні політики. В таких державах часто слабо розвинута політична культура, велике значення мають державні лідери. З іншого боку, може панувати одна партія, що злилася з державою і перетворилася на елемент державної структури. Партійне будівництво за таких умов буде ускладнене. Крім цього, необхідно мати на увазі рівень політизації населення. Якщо цей рівень невисокий, у партійному будівництві будуть додаткові складнощі, які потрібно буде компенсувати чимось іншим.
Потрібно чітко визначити майбутню внутрішньопартійну структуру, за якою політичні партії зазвичай, за прикладом М. Дюверже, поділяють на кадрові та масові (критерій розрізнення – тип організації, ступінь відкритості, а не чисельність). Кадрові партії мають слабо організовану структуру, орієнтуються на виборчу активність, спираються на іміджевих політиків, фінансову еліту, яка забезпечує їм матеріальну підтримку, мають постійний склад активістів і здебільшого не мають фіксованого членства з регулярною сплатою членських внесків. Масові партії спираються на територіальну організацію або на осередки в закладах чи підприємствах, тому, як правило, сильно структуровані та ієрархізовані, розбудовують собі постійний оплачуваний партією апарат, активно розробляють свої партійні програми, формуючись на ґрунті певних ідеологій (переважно лівих) [8, с. 197-199]...
Як відомо, офіційно практично всі політичні партії створюються (засновуються) на установчих з'їздах. Але, якщо партія розбудовується за принципом "знизу вверх", необхідно провести значну підготовчу роботу, створити хоч якусь мінімальну організацію, виробити перші загальні засади партійного будівництва.
Перш за все слід визначити правила формалізованого вступу в партію – чи буде це партія з індивідуальним, колективним (наприклад, членами будуть об'єднання культурно-політичного спрямування) чи змішаним членством, або взагалі з відсутністю чіткого інституту членства. Також необхідно визначити, чи буде партія спиратися на певну соціальну основу, чи проголосить себе "загальнонародною"...
На самому початку партійного будівництва важливо оцінити стійкість майбутнього об'єднання. Для цього використовують методи, взяті із соціології. Непогано також спрогнозувати можливі чинники, які в перспективі можуть підтримати або, навпаки, розхитати партію.
Найважливішими автор вважає технології структурної розбудови політичної партії (вони застосовуються, як правило, вже після того, як засновники визначили головні ідеологічні засади та приблизну схему майбутньої діяльності партії). Так, М. Дюверже стверджував, що найважливіше в партії – її організаційна основа (з повним або частковим контролем членів), а функціональне обґрунтування менш головне [7, с. 110]. Якщо проаналізувати особливості сучасного партійного будівництва у світі, то ми переконаємося, що воно спирається передусім на прагматичне начало, а вже потім (і не обов'язково) на ідеологічні доктрини. За таких умов важливішими за політичні спори й дискусії є персональні якості партійних функціонерів, ефективність гасел і т. п. ...
Структурна розбудова "знизу – вверх" на початковому етапі надзвичайно важка, для цього мало навіть існування певного суспільного руху. Люди, які мають спільні погляди, об'єднуються в групи за інтересами, внаслідок чого виникає декілька груп однодумців. Співпрацюючи між собою, ці групи формують щось на зразок майбутніх первинних осередків, кожен осередок обирає керівників і домовляється про проведення зборів, а найбільш активні особи об'єднуються в ініціативну групу, яка згодом фактично і оголошує про створення партії. Якщо партія розбудовується знизу, наприклад, з ініціативного об'єднання виборців, успіх буде лише тоді, коли об'єктивно існуючі прояви суспільно-політичної активності громадян будуть своєчасно підкріплені створенням стійких організаційних форм. Характер організації визначається як політичними, так і психологічними умовами в державі, а також політичними задачами, які поставили перед організацією ініціатори. Умови можуть потребувати жорсткої централізованої партійної структури; за інших умов дієздатною може стати партія з невизначеною структурою (основою партії навіть взагалі можуть бути не організації, а об'єднання, схожі на рухи). Необхідно заздалегідь визначити, якою буде партія за характером внутрішньої субординації – централізованою (з вертикальною структурою управління, суворим фінансовим членством, чітко окресленою централізованою владою, відокремленістю апарату від рядових членів і т. п.) чи децентралізованою (з горизонтальними управлінськими та координуючими ланками, як наприклад, побудовані більшість зелених партій у світі). Іншими словами, на розробку технології будівництва повинні сильно впливати централізованість влади в партії та ступінь її структурованості...
Для обслуговування політики партії розробляються технології знаходження таких каналів інформації, які давали б (по можливості) більш повну й достовірну картину ситуації в державі. Необхідно розробити технології щодо, по-перше, засвоєння та оцінки цієї інформації, по-друге, забезпечення створення таких внутрішньопартійних структур, які б успішно виконували цю функцію. Тоді організація зможе відповідати як своїм політичним задачам, так і політичним умовам, що склалися на даний момент у суспільстві. На базі засвоєної інформації слід виявити реально існуючі на даний момент варіанти. У майбутній партійній діяльності такі варіанти потрібно буде шукати постійно, вони повинні охоплювати термін дії будь-якого політичного рішення, відповідати реальним умовам [6, с. 116].
Якщо партія розбудовується за принципом "знизу вверх", наприклад, від певного суспільного руху з певним світоглядом, перш за все важливо поєднати різнорідні й різнопланові соціальні процеси. Єдності в первинних осередках, як засвідчує досвід партійного будівництва, як правило, не буває. Потрібен деякий час, щоб первинні самостійні компоненти досягли певного ступеня зрілості й визначеності. Необхідне деяке критичне число активістів, які будуть виявляти суспільно-політичну активність, і ці активісти повинні знайти консенсус, після чого вже варто розробляти початкові технології подальшої розбудови...

1. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2365-ІІІ, із змінами, внесеними згідно із Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні" № 1349 від 27 листопада 2003 р. та "Про внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні"" № 2748-IV від 6 липня 2005 р.
2. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент: Монографія. – Київ: МАУП, 1996. – 144 с.
3. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія. – 6-е вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 309 с.
4. Журавський В. С. Становлення політичних партій в українському суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 108 с.
5. Кухта Б., Романюк А., Старецька Л., Угрин Л., Красівський О., Ткаченко Г. Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
6. Матвеев Р. Ф. Теоретическая и практическая политология. – М.: Изд-во Ассоциации "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 1993. – 239 с.
7. Муляр В. І. Політологія. Курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2003. – 356 с.
8. Обушний М. І., Примуш М. В., Шведа Ю. Р. Партологія / За ред. М. І. Обушного. – К.: Арістей, 2006. – 432 с.
9. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.
10. Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенька. – К.: Видавничий центр "Академія", 2003. – 528 с.
11. Політологія / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1994. – 592 с.
12. Політологія / Панов М. І. (керівник авторського колективу), Герасіна Л. М., Осипова Н. П. та ін. – К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2002. – 360 с.
13. Прибутько П. С. Політологія: посібник для підготовки до іспитів / П. С. Прибутько, С. І. Вировий, Р. В. Михайленко. – 2-е вид., доповн. та перероб. – К.: Видавництво ПАЛИВОДА А. В., 2006. – 152 с.

Політичні партії відіграють у сучасному політичному процесі надзвичайно важливу роль. Зовнішній бік діяльності впливових партій, як правило, добре відомий широкому загалу; натомість технологія партійного будівництва часто не тільки прихована від громадськості, але й недостатньо вивчена фахівцями, враховуючи, що в умовах сьогодення вона постійно змінюється та вдосконалюється. Якщо спитати, для чого створюються і розбудовуються політичні партії, самі розбудовники скажуть, що для вдосконалення суспільного життя, вирішення суспільних проблем, захисту населення і т. п. Але в такій відповіді відсутній інший, головний мотив – здобути популярність (прихильність виборців по всій державі чи в багатьох регіонах), щоб виграти вибори, щоб здобути владу [10, с. 466]. Вивчення технологій партійного будівництва дозволить підтвердити (чи спростувати) правдивість зазначеної тези. Крім того, актуальність проведеного дослідження підтверджується нездатністю багатьох існуючих партій повноцінно виконувати весь комплекс своїх функцій, що добре видно на прикладі України. Згідно з твердженням В. Журавського, в Україні "практика цивілізованої участі політичних партій у здійсненні політичної влади, а також форми такої участі в системі законодавчої та виконавчої влади недостатньо відпрацьовані і ще далекі від оптимальних" [4, с. 13-14].
Автор поставив перед рефератом завдання окреслити особливості застосування різних технологій на різних етапах партійного будівництва.

На початковому етапі партійного будівництва найбільш важливо: 1) врахувати економічний стан у державі, ступінь демократизації суспільства, існуючу правову регламентацію діяльності політичних партій, національні традиції; 2) з'ясувати рівень політизації населення; 3) визначити майбутню внутрішньопартійну структуру (зокрема, кадровою чи масовою буде партія); 4) розробити і встановити правила формалізованого вступу в партію; 5) оцінити стійкість майбутнього об'єднання; 6) визначити, якою буде партія за характером внутрішньої субординації – централізованою чи децентралізованою; 7) встановити контакти з різними масовими організаціями та рухами; 8) розробити правила, за якими в партії будуть будуватися взаємовідносини, вирішуватися спори й конфлікти; 9) підготувати до установчого з'їзду програму, статут, партійну символіку й атрибутику.
Далі потрібно забезпечити активний процес структурної розбудови партії. Він передбачає утворення вищих, керівних органів і посад: 1) з'їзд партії, або загальнонаціональні збори, конгрес, рада, конференція; 2) керівний координаційний орган – політична рада (координаційна рада, центральний комітет, центральний провід і т. п.); 3) вищий виконавчий орган – політвиконком (або президія, політбюро); 4) обрання голови та персонального складу керівництва. Далі в адміністративно-територіальних одиницях держави розбудовуються регіональні організації (або ради, бюро, відділення, філії), відповідно зі своїми керівними органами та відповідальними особами. Якщо в цьому є необхідність, розбудовуються галузеві, молодіжні чи жіночі партійні відділення. Врешті решт, у селах, селищах, містах, районах у містах, областях (землях, краях, штатах, департаментах і т. п.) створюються первинні осередки (організації) – за територіальним, адміністративно-територіальним чи територіально-виробничим принципами. В ході структурної розбудови розробляються технології управління плюралізмом всередині партії.
На наступних етапах партійного розвитку значну увагу варто приділяти взаємодії та конкуренції з іншими політичними силами, інтенсивності внутрішньопартійних зв'язків, проведенню партійних зборів на різних вертикальних рівнях, підвищенню авторитету всіх партійних інститутів, зміцненню їхнього зв'язку з населенням тощо. Потрібно забезпечити належне фінансування, джерелами якого можуть бути членські внески, відрахування до партійної каси від зарплати членів партії, які посідають політичні чи державні посади, доходи від проведення фестивалів, лекцій, виставок під партійною егідою, прибутки від підприємницької діяльності та від операцій з акціями й цінними паперами, інституціональні пожертви від груп інтересів, доходи від приватного (добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб) та державного фінансування.
Політична партія, яка вже міцно "стала на ноги", має своє друковане видання, сайт у мережі Інтернет, спілкується з населенням через радіо і телебачення, використовує технології політичного рекламування, забезпечує високий рівень партійного менеджменту.